Постанова

від 12.02.2020 по справі 904/1783/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2020 року м.Дніпро Справа № 904/1783/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді : Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Антоніка С.Г., Березкіної О.В.

при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.

за участю представників сторін:

від позивача: Коноваленко О.В., довіреність б/н від 08.01.2020 р., адвокат;

від відповідача: Смірнов А.А., ордер серія АЕ № 1010638 від 17.12.2019 р., адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгінс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2019 року, ухвалене суддею Панна С.П., повний текст якого складений 23.12.2019, у справі №904/1783/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Платінум", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгінс", с. Любимівка, Дніпровський район, Дніпропетровська область

про повернення коштів у розмірі 10 500,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Дніпропетровської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Платінум" з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгінс" про стягнення суми основного боргу 10 500,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неповерненням Відповідачем суми попередньої оплати за не поставлений, але оплачений Позивачем товар. В якості норм матеріального права позивач послався на ст.ст. 530, 663, 693 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 181, 193 ГК України.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2019 року у справі №904/1783/19 позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгінс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Платінум" суму основного боргу у розмірі 10 500,00 грн., а також 1921,00 грн. - судового збору.

Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгінс" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, незаконність та необґрунтованість рішення, просить його скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що єдиною підставою для задоволення позовних вимог позивача стало те, що видаткові накладні та товарна - транспортна накладна не підписані з боку позивача що б підтверджувало отримання товару. В свою чергу, відповідач зауважує, що факт поставки товару позивачу підтверджується товарно-транспортною накладною, складеною перевізником, актом перевізника та його нотаріально посвідченими поясненнями, як свідка; ці документи складені відповідно до вимог Закону України від 16.07.1999 № 996- XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та залучені до матеріалів справи разом із відзивом на позовну заяву, тому суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про допит свідка - перевізника, який здійснював перевезення та вручення товару та мав можливість підтвердити вручення товару позивачу.

З посиланням на ст.ст.655, 664, 692 ЦК України апелянт зауважує, що обов"язок відповідача щодо поставки товару був виконаний у момент здачі товару перевізникові.

З посиланням на абзац 3 частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", правову позицію, викладену в постановах: Верховного Суду України від 29 квітня 2015 №3-77гс15, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 січня 2019 року у справі № 924/234/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 815/3870/16, зазначає, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Вказує, що судом першої інстанції взагалі не надано правової оцінки наявності зареєстрованих позивачем в ЄРПН податкових накладних за операцією поставки, що також було підтверджено ГУ ДПС України в Дніпропетровській області у листі від 04.10.2019 №11361/10/04-36-04-01. Отже, на думку апелянта, включення позивачем поставки до податкової звітності за лютий 2019 року доводить безпосередньо сам факт здійснення поставки.

Апелянт звертає увагу суду на лист позивача з приводу розрахунків коригування до податкових накладних від 05.09.2019 № 05/09 та зазначає, що чинним законодавством встановлено вичерпний перелік підстав для складання розрахунків коригування, серед яких відсутня така підстава, як: припущення покупця, що поставка товарів, на підставі якої було здійснене оформлення податкової накладної, не відбулась. Наголошує, що поставка товару фактично відбулась, відповідачем було виписано податкові накладні, а позивач скористався на їх підставі податковим кредитом.

З урахуванням суперечливості доказів стосовно вручення вимоги про повернення передплати, вважає, що в матеріалах справи відсутні докази вручення такої вимоги відповідачу, як і не було встановлено строк виконання зобов`язання із постачання товару між сторонами.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач - ТОВ "Компанія Платінум" проти її задоволення заперечує, посилається на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вказує, що вчинення господарської операції має підтверджуватись належним чином, зокрема, первинними бухгалтерськими документами. Посилання апелянта на те, що поставка товару підтверджується товарно-транспортною накладною, складеною перевізником, та його нотаріально посвідченими свідченнями, безпідставність відмови суду у допиті свідка, суперечать нормам чинного законодавства та фактичним обставинам справи. Так, товарно-транспортна накладна складена на перевезення продукції вартістю 9975,00 грн та вагою 0,424 т, в той час, як предметом позову у цій справі є не поставка товару на суму 10500 грн, згідно рахунку № 56 від 28.02.2019 та платіжного доручення № 25605 від 01.03.2019. З урахуванням положень ст.87 ГПК України судом обґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про допит свідка.

Позивач вважає безпідставним посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду в наведених постановах, оскільки в даному випадку взагалі відсутні будь-які первинні документи, які б підтверджували факт поставки.

Також вказує, що податкові накладні № 57 від 28.02.2019 на суму 9975,00 грн та № 64 від 01.03.2019 на суму 525,00 грн зареєстровані відповідачем без відповідної правової підстави, оскільки ні поставки, ні оплати на суму зареєстрованих податкових накладних та у дати зареєстрованих накладних не здійснювалось; такі суми підлягають коригуванню та мають бути складені постачальником (відповідачем) і направлені позивачу для їх реєстрації в ЄРПН. При цьому, за приписами ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Тому факт вчинення господарської операції не може підтверджуватись податковою накладною, така накладна не є підставою для зміни активів підприємства згідно Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Отже, позивач вважає, що наявність або відсутність оцінки доказів, які не доводять та не спростовують фактичних обставин справи не має значення для вирішення спору. В той же час, суд надав оцінку податковим накладним та встановив, що зареєстровані податкові накладні не мають відношення до предмету спору на суму 10500 грн.

Вказує, що зі свого боку надсилав відповідачу листа від 30.10.2019 № 30/10 з пропозицією сформувати розрахунки коригування до вказаних податкових накладних та направити їх позивачеві, втім, податкові накладні й до тепер не відкориговані.

Звертає увагу суду, що у відзиві на позов відповідач сам спростовує свої твердження щодо виконання обов`язку за рахунком № 56 від 28.02.2019 на суму 10500 грн та платіжного доручення № 25605 від 01.03.2019, стверджуючи, що поставку за вказаним рахунком не здійснював, натомість спирається на рахунок № 56 від 28.02.2019 на суму 10516 грн, який позивачем не погоджувався, не сплачувався, продукція за яким не постачалась відповідачем та не приймала позивачем, та який взагалі не стосується предмету позову у цій справі.

Позивач спростовує доводи апелянта стосовно неотримання листа-вимоги від 11.03.2019 № 11/03, оскільки відмітка на довідці про вручення відправлення з листом-вимогою зроблена посадовою особою відділення зв`язку та скріплена печаткою відділення зв`язку, отже, підстав вважати цю відмітку неналежною немає; доводи відповідача стосовно відсутності інформації на офіційному веб-сайті АТ "Укрпошта" щодо вручення поштового відправлення мають адресуватись саме вказаному підприємству.

Зауважує, що при вирішення питання про пред`явлення вимоги про виконання грошового зобов`язання слід враховувати висновки Вищого господарського суду України, надані в оглядовому листі від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", зокрема, в якому зазначено, що ухилення боржника від одержання на підприємстві зв`язку листа, що містив вимогу про виконання грошового зобов`язання (відмова від його прийняття, нез`явлення на зазначене підприємство після одержання повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред`явленою.

Позивач стверджує, що наявні у справі докази, зокрема, опис вкладення у цінний лист, поштова накладна, які досліджені судом та їм дана оцінка, дають змогу встановити, що вимога пред`явлена належним чином.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.01.2020 (суддя - доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгінс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2019 залишено без руху у зв`язку з неподанням скаржником доказів оплати судового збору у встановленому порядку та розмірі. Апелянту наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174, ч.3 ст.260 Господарського процесуального кодексу України.

27.01.2020 від скаржника до суду надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги, до якого додано платіжне доручення № 241 від 24.01.2020 про сплату 2881,50 грн.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2020 (колегія суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Березкіна О.В., Антонік С.Г.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2019 у справі №904/1783/19; судове засідання з розгляду апеляційної скарги призначено на 12.02.2020 на 11630 годину; сторонам наданий строк для подачі відзиву, заяв, клопотань.

В судовому засіданні 12.02.2020 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгінс" (Постачальник) виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія Платінум" (Одержувач, платник) рахунок № 56 від 28.02.2019 (який був направлений в електронному вигляді) на оплату товару: арматура, 12 міра, в кількості 0,6 т, за ціною 14 583,33 грн. за тону без ПДВ, на загальну суму 10500 грн (з ПДВ) (а.с.19).

Платіжним дорученням № 25602 від 01.03.2019 ТОВ "Компанія Платінум" перераховано ТОВ "Торгінс" суму 10500,00 грн. за арматуру згідно рахунку № 56 від 28.02.2019 (а.с.20).

12.03.2019 позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою за вих.№11/03 від 11.03.2019 про поставку оплаченого товару або повернення сплачених за товар коштів, що підтверджується описом-вкладення до листа від 12.03.2019 та квитанцією про відправлення (поштовою накладною) від 12.03.2019 №4909804180918 (а.с.21-22).

Відповідач отримав вказаний лист-вимогу 26.03.2019, що підтверджується довідкою відділення поштового зв`язку від 23.04.2019 (а.с.23).

Відсутність поставленого товару, неповернення Відповідачем суми попередньої оплати і стала підставою звернення Позивача з відповідним позовом до господарського суду.

Відповідач позовні вимоги заперечив, зазначив, що рахунок від 28.02.2019 № 56, який було надано позивачем разом з позовною заявою, не є оформленим належним чином, не підписаний уповноваженою особою відповідача та відповідачем не оформлювався; надана позивачем роздруківка рахунку не відповідає копії того рахунку, що дійсно був виписаний відповідачем (копія рахунку, виписаного відповідачем додається); редакція рахунку позивача містить асортимент товару: арматура 12 ндл, арматура 12 міра, арматура 10 ндл, тоді як редакція рахунку відповідача містить лише найменування товару: арматура 12 міра; посилання позивача на отримання рахунку-фактури електронною поштою не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не вбачається, що між учасниками було досягнуто домовленість про можливість укладення договорів в електронній формі чи шляхом обміну електронними листами; 28.02.2019 ФОП ОСОБА_1, за договором про надання транспортних послуг № 8 від 01.05.2018, укладеним з відповідачем, здійснив перевезення (доставку) узгодженого між сторонами асортименту товару зі складу відповідача на склад позивача за маршрутом: Дніпропетровська область, с. Любимівка, вул. Радгоспна. 28 - м. Дніпро, вул. Молодогвардійська, 6А, що підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг, товарно-транспортною накладною та актом, заявою свідка ОСОБА_1 , тобто товар позивачем отриманий, втім, останній відмовився ставити свій підпис у видатковій накладній, мотивуючи це необхідністю уточнення асортименту товару, який мав бути поставлений, про що було складено акт до товарно-транспортної накладної №48 від 28.02.2019; також 28.02.2019 за фактом поставки відповідачем була виписана податкова накладна від 28.02.2019 № 57 на суму 9975,00 грн, зареєстрована 14.03.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних; лист-вимогу позивача від 11.03.2019 № 11/03 відповідач не отримував; позивач надав довідку, підписану поштарем від 23.04.2019, в якій зазначено, що поштове відправлення № 4909804180918, яке містило лист-вимогу від 11.03.2019 № 11/03 вручено адресату 26.03.2019, разом з тим, відповідно до роздруківки з офіційного веб-сайту ПАТ "Укрпошта" поштове відправлення №4909804180918 12.03.2019 о 13:23:00 прийняте; 13.03.2019 о 14:05:32 - відправлено до точки видачі/доставки, при цьому відомості про вручення відповідачу вимогу відсутні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що між сторонами у спрощений спосіб укладений договір поставки, факт оплати товару позивачем доведений, в той же час, доказів поставки товару або повернення коштів в добровільному порядку відповідачем, після отримання вимоги позивача, матеріали справи не містять, що є підставою для задоволення позовних вимог.

Також судом не взяті до уваги заява свідка ОСОБА_1 від 14.06.2019, посвідчена приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Маєвською М.В. за реєстраційним номером №589, акт про прийняття-передачі виконання робіт від 28.02.2019 та акт від 28.02.2019, оскільки ОСОБА_1 є зацікавленою особою (він перебував на посаді водія).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Зазначена стаття повністю кореспондується зі ст.174 Господарського кодексу України.

Статтями 202, 203, 205 ЦК України унормовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України).

За приписами ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно зі ст.641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Статтею 642 ЦК України регламентовано, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Згідно зі статтею 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За статтею 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з п. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду.

Таким чином, суд першої інстанції правильно кваліфікував відносини, які виникли між сторонами по справі на підставі сплати позивачем виставленого відповідачем рахунку за конкретно визначений товар, правочином, укладеним у спрощений спосіб, щодо купівлі-продажу (поставки) товару до яких застосовуються норми права, що регулюють питання купівлі-продажу та виконання зобов`язань.

Відносини, що виникли із договору купівлі-продажу (поставки), є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно положень ст. ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відносини за договором купівлі-продажу регламентовані главою 55 Цивільного кодексу України.

Статтею 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 655, ч. 1 ст. 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частиною 1 ст. 662 України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 671 Цивільного кодексу України визначено, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов`язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Фактом прийняття оплати, здійсненої позивачем за рахунком № 56 від 28.02.2019 (згідно платіжного доручення № 25605 від 01.03.2019), виставленого ТОВ "Торгінс", у останнього виникло зобов`язання поставити ТОВ "Компанія Платінум" визначений у цьому рахунку товар, зокрема: арматуру, 12 міра, в кількості 0,6 т, за ціною 14 583,33 грн. за тону без ПДВ, на загальну суму 10500 грн (з ПДВ).

При цьому колегія суддів зазначає, що сторонами строк поставки товару не узгоджений, протилежного матеріали справи не містять.

Згідно ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (частина 2).

Статтею 530 Цивільного кодексу України регламентовано, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 693 ЦК України передбачає, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Позивач, з урахуванням того, що сторонами не узгоджений строк поставки, направив 12.03.2019 відповідну вимогу відповідачу листом від 11.03.2019 № 11/03, що підтверджується поштовою накладною та описом вкладення у цінний лист, який отриманий відповідачем 26.03.2019, що підтверджується повідомленням відділення зв`язку від 23.04.2019.

Доводи скаржника, що таку вимогу він не отримував не приймаються колегією суддів, оскільки направлення листа підтверджено належними доказами, інформацію про отримання листа також надано відділенням зв`язку, яке не є зацікавленою особою у вирішені спору.

З урахуванням встановлених обставин справи, отримання відповідачем вимоги в порядку ст.530 ЦК України щодо поставки товару або повернення суми передплачених коштів, такий обов`язок мав бути виконаний відповідачем у строк до 02.04.2019 (включно). Оскільки поставка товару або повернення грошових коштів не відбулось в обумовлений строк, а також вказані дії не були здійснені на час винесення рішення у справі (19.12.2019) судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги щодо стягнення передплачених позивачем 10500 грн.

Щодо доводів скаржника про поставку товару, яку він підтверджує товарно-транспортною накладною, складеною перевізником ФОП ОСОБА_1, актом перевізника та його нотаріально посвідченими поясненнями, як свідка, то колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції обґрунтовано не взяті до уваги вказані документи, враховуючи наступне.

Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків(ч. 2).

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази , на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування . Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).

Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1). Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).

Так, у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначені наступні поняття:

бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень;

господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства;

первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно із ч. 1 ст. 3, ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити : назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи з вимог п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі по тексту - Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку).

Також вказаним Положенням встановлено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно абз. 2 п. 2.1, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом від 14.10.1997 № 363 (далі - Правила): товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку.

Товарно-транспортна накладна потрібна незалежно від виду транспорту, яким переміщають вантаж (лист Мінтранспорту від 26.12.2007 № 5327-02/06/14-07).

Відповідно до п. 15.1 Правил у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, видаткова накладна № 48 від 28.02.2019, якою відповідач начебто посвідчує передання товару позивачу, не підписана останнім; товарно-транспортна накладна № 28-1 від 28.02.2019 також не підписана з боку позивача, таким чином, неможливо стверджувати, що позивачем отриманий товар, узгоджений до поставки сторонами.

При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що передання товару перевізником без оформлення належним чином документів на товар (видаткової, товарно-транспортної накладної тощо), без документів, підтверджуючих наявність повноважень у особи на отримання товару, є неприпустимим та суперечить вимогам чинного законодавства.

В той же час, слід зауважити, що відповідно до ч.2 ст.87 ГПК України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

Таким чином, вищевказаним спростовуються доводи апеляційної скарги щодо підтвердження належними доказами поставки товару позивачу. Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано не взята до уваги нотаріально засвідчена заява свідка та не задоволено клопотання відповідача про допит в якості свідка перевізника - ФОП ОСОБА_1

Посилання скаржника на ст.ст.655, 664, 692 ЦК України та зауваження, що обов`язок відповідача щодо поставки товару був виконаний у момент здачі товару перевізникові, не приймаються колегією суддів, оскільки до передачі товару замовнику (покупцю) відносини між продавцем та перевізником регулюються укладеним між ними договором про надання транспортних послуг, до якого позивач у справі не має відношення.

Посилання апелянта на висновки Верховного Суду не приймаються колегією суддів, оскільки в них мова йде про несуттєві недоліки первинних документів, які не впливають на можливість ідентифікації особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, в той же час, в даному випадку, за наявними у справі документами взагалі неможливо встановити чи відбувалась господарська операція, з огляду на відсутність будь-яких даних з боку отримувача товару.

Доводи апелянта про підтвердження господарської операції шляхом реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних також відхиляються судом апеляційної інстанції як безпідставні, оскільки податкова накладна не є первинним документом в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", яка підтверджує господарську операцію, а лише надає певні пільги у сфері оподаткування. В той же час, такі накладні оформлюються відповідачем, який є зацікавленою особою у даній справі, при цьому, матеріали справи містять листи позивача до відповідача з метою необхідності коригування таких податкових накладних, з огляду на відсутність здійсненої поставки та безпідставність оформлення таких податкових накладних відповідачем.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення в апеляційному порядку, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Оскільки загальна ціна позову становить 10500,00 грн., тобто не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України дана справа відноситься до категорії малозначних справ, у зв`язку з чим відповідно до ст. 287 ГПК України судові рішення у даній справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгінс", с. Любимівка, Дніпровський район, Дніпропетровська область на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2019 року у справі № 904/1783/19 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2019 року у справі № 904/1783/19 - залишити без змін.

Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгінс", с. Любимівка, Дніпровський район, Дніпропетровська область за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення .

Повний текст постанови складений та підписаний 17.02.2020.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя О.В. Березкіна

Суддя С.Г. Антонік