Постанова

від 06.02.2020 по справі 911/1164/13

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 911/1164/13

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Погребняка В. Я.

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.

за участю представників:

скаржника: Вірчак В. Г.

кредитора (Акціонерне товариство "ВТБ Банк"): Лозовський В. М.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2019

у складі колегії суддів: Грека Б. М. (головуючого), Сотнікова С. В., Остапенка О. М.

та ухвалу Господарського суду Київської області від 10.07.2019

у складі судді Лопатіна А. В.

у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська м`ясна технологічна компанія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліс"

про банкрутство

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст та підстави вимог

1. Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - ГУ ДФС у Київській області) звернулося до Господарського суду Київської області із заявою про визнання грошових вимог до банкрута Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліс" (далі - ТОВ "Поліс") на суму 98 494,66 грн.

2. Грошові вимоги ГУ ДФС у Київській області обґрунтовано заборгованістю ТОВ "Поліс" зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 98 494,66 грн.

Фактичні обставини справи, установлені судами

3. Провадження у справі № 911/1164/13 про банкрутство ТОВ "Поліс" порушено ухвалою від 19.04.2013.

4. Постановою Господарського суду Київської області від 18.10.2017 ТОВ "Поліс" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Левченка Віталія Володимировича.

5. 14.06.2019 на адресу господарського суду від ГУ ДФС у Київській області надійшла заява з грошовими вимогами до ТОВ "Поліс" на суму 98 494,66 грн.

6. В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що станом на 31.07.2018 у банкрута наявна заборгованість в сумі 98 494,66 грн з єдиного соціального внеску, нарахованого роботодавцем на суму заробітної плати.

7. На підтвердження заборгованості заявником надано належним чином засвідчені копії: звітів про нарахування єдиного соціального внеску, інтегрованих карток, звітів про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до фіскальних органів.

8. Ліквідатор банкрута визнав грошові вимоги ГУ ДФС у Київській області на суму 95 397,06 грн, решту вимог заперечив посилаючись на те, що в цій частині вони нараховані після визнання боржника банкрутом.

9. Суди попередніх інстанцій встановили, що із загальної суми вимог, заявлених ГУ ДФС у Київській області, вимоги на суму 3 097,60 грн за доданим до заяви про визнання вимог розрахунком виникли з 24.11.2017, тобто після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

10. Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.07.2019 ГУ ДФС у Київській області визнано кредитором ТОВ "Поліс" з грошовими вимогами у розмірі 99 239,06 грн, з яких: 3 842,00 грн судового збору, що підлягають задоволенню в першу чергу, а 95 397,06 грн - в другу чергу. Кредиторські вимоги ГУ ДФС у Київській області на суму 3 097,60 грн відхилено.

11. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2019 апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Київської області від 10.07.2019 - без змін.

12. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши зокрема, що вимоги ГУ ДФС у Київській області на суму 95 397,06 грн є обґрунтованими, заборгованість банкрута перед заявником на час винесення ухвали не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, грошові вимоги кредитора визнано ліквідатором, обмеження строку щодо заявлення кредиторських вимог не поширюється на вимоги із зобов`язань зі сплати єдиного соціального внеску, а вимоги на суму 3 097,60 грн підлягають відхиленню, оскільки в силу приписів статті 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після визнання боржника банкрутом у нього не виникають зобов`язання, в тому числі зі сплати єдиного соціального внеску

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13. Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій ГУ ДФС у Київській області звернулося до Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду із касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2019 і ухвалу Господарського суду Київської області від 10.07.2019 в частині невизнання кредиторських вимог в розмірі 3 097,60 грн з єдиного соціального внеску у справі про банкрутство ТОВ "Поліс" та включити кредиторські вимоги ГУ ДФС у Київській області у розмірі 3 097, 60 грн до реєстру вимог кредиторів.

РУХ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

14. 09.12.2019 ГУ ДФС у Київській області звернулося безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2019 та ухвалу Господарського суду Київської області від 10.07.2019 у справі № 911/1164/13.

15. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 911/1164/13 визначено склад колегії суддів: Банаська О. О. (головуючого), суддів - Білоуса В. В., Пєскова В. Г., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2019.

16. У зв`язку з відпусткою судді Пєскова В. Г., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 911/1164/13 визначено колегію суддів у складі: Банаська О. О. (головуючого), суддів - Білоуса В. В., Погребняка В. Я., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2019.

17. Ухвалою Верховного Суду від 24.12.2019 вищезазначену касаційну скаргу залишено без руху та встановлено скаржнику строк на усунення недоліків касаційної скарги.

18. 13.01.2020 на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від скаржника надійшло клопотання про усунення недоліків з долученими доказами на підтвердження дати отримання оскаржуваної постанови апеляційної інстанції, підтвердження сплати судового збору та докази направлення копії касаційної скарги учасникам у справі.

19. Ухвалою від 17.01.2020 відкрито касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою та призначено її розгляд на 06.02.2020.

20. У судовому засіданні 06.02.2020 брали участь представники скаржника та кредитора АТ "ВТБ Банк", які надали пояснення по суті касаційної скарги.

21. Інші учасники справи явку повноважних представників не забезпечили. Оскільки, явка учасників справи не була визнана обов`язковою, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності повноважних представників учасників справи.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу (ГУ ДФС у Київській області)

22. Скаржник в обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає, що наведені судами попередніх інстанцій мотиви відхилення кредиторських вимог на суму 3 097,60 грн суперечать приписам статей 6, 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на обов`язкове державне соціальне страхування", оскільки:

- єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника, позаяк обов`язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах встановлених законом є конституційним;

- кредиторська заборгованість з єдиного соціального внеску нарахована за період з 22.04.2013 по 24.11.2017 на підставі поданих боржником до контролюючого органу звітів від 18.04.2013 по 24.11.2017;

- у суб`єкта господарювання після прийняття постанови про визнання банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури можуть виникати нові зобов`язання зі сплати податків і зборів, отже спірна заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску є невід`ємною складовою адміністративних витрат та її можна вважати витратами ліквідаційної процедури.

Узагальнені доводи інших учасників справи

23. Від інших учасників справи відзивів на касаційну скаргу не надходило.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду касаційної скарги

24. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

25. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

26. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

27. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій

28. Об`єктом касаційного перегляду є судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів в частині відмови у визнанні кредиторських вимог ГУ ДФС у Київській області на суму 3 097,06 грн, зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у справі про банкрутство ТОВ "Поліс".

29. За змістом частин першої та другої статті 11 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди керуються принципом верховенства права та здійснюють розгляд справ відповідно до законів України.

30. Частиною шостою статті 12 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

31. За приписами частини першої статті 3 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами обов`язковості сплати, захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб.

32. Відповідно до частини дванадцятої статті 9 цього Закону, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами, зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу).

33. Водночас, правовідносини, що виникають з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство, зокрема у зв`язку з визнанням та задоволенням вимог кредиторів врегульовані нормами спеціального Закону про банкрутство.

34. Спеціальний закон визначає банкрутство як визнану господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури (абзац 3 частини першої статті 1 Закон про банкрутство)

35. За змістом наведених норм колегія суддів касаційної інстанції наголошує, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

36. Така правова позиція стосовно пріоритетного застосування норм Закону про банкрутство у справах про банкрутство є усталеною та послідовно викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 915/2069/15, від 04.09.2018 у справі № 922/4379/16, від 30.01.2019 у справі № 912/2185/16(912/3192/17), від 18.06.2019 у справі № 918/756/13, від 24.07.2019 у справі № 908/6183/15, від 27.08.2019 у справі № 913/982/14, від 22.10.2019 у справі № 904/10560/17.

37. У статті 1 Закону про банкрутство визначено, що кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя)

38. Цим Законом встановлено, зокрема, що з моменту відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство пред`явлення поточними кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися у випадку та порядку, передбачених цим Законом (частина п`ятнадцята статті 16 Закону про банкрутство)

39. Відповідно до приписів частини першої статті 38 Закону про банкрутство, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури :

- господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо;

- строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав;

- у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів)) , крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

40. Отже, зазначеними нормами Закону, законодавець чітко встановив, що поточні вимоги кредитора - це неоплачені боржником вимоги, які виникли в процедурах банкрутства, за період після порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство і до винесення постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора.

41. Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку, що з моменту визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, порядок погашення заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування регулюється Законом про банкрутство.

42. Як встановили суди попередніх інстанцій, спірні вимоги у розмірі 3 097,06 грн обґрунтовано ГУ ДФС у Київській області зобов`язаннями банкрута зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що виникли після визнання ТОВ "Поліс" банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури постановою Господарського суду Київської області від 05.09.2016.

43. З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції погоджується із висновками місцевого та апеляційного судів про те, що вимоги у розмірі 3 097,06 грн, які за даними контролюючого органу виникли з 24.11.2017, є безпідставними та не підлягають визнанню, оскільки з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, тобто з 05.09.2016, нові грошові зобов`язання, в силу статті 38 Закону про банкрутство, у ТОВ "Поліс" не виникають.

44. Відтак, Верховний Суд дійшов висновку, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення в частини відмови у визнанні вимог ГУ ДФС у Київській області на суму 3 097,06 грн, господарські суди правильно застосували положення статті 38 Закону про банкрутство, а наведеним вище спростовуються доводи касаційної скарги щодо наявності підстав для стягнення такої недоїмки за період після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, навіть у разі самостійного подання боржником відповідних звітів до контролюючого органу, що власне (само по собі, без правової підстави) не може бути підставою виникнення у такого боржника зобов`язання щодо сплати податків і зборів.

45. Зазначені вище висновки, узгоджуються з правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 910/14827/16 за якою, з моменту визнання боржника банкрутом (ухвалення постанови у справі про банкрутство) у банкрута не виникає обов`язку зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) (котрі нараховані після моменту визнання боржника банкрутом), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

46. Виникнення у боржника, щодо якого введено ліквідаційну процедуру у справі про банкрутство, обов`язку щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін сплати яких настав після моменту визнання боржника банкрутом, буде нести за собою порушення права такого боржника, яке визначене законодавством, на звільнення від сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що у свою чергу суперечить принципу правової визначеності, який є одним із елементів верховенства права.

47. Як було зазначено, з дня визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури (частина перша статті 38 Закону про банкрутство).

48. Відповідно до положень частини першої статті 45 Закону про банкрутство кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею. При цьому, серед інших вимог, у першу чергу задовольняються витрати, пов`язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії: у тому числі: витрати на оплату судового збору; витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їхніх коштів; витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство, введення процедури санації, визнання боржника банкрутом; витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута; витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв`язку з визнанням мирової угоди недійсною; вимоги щодо виплати основної грошової винагороди арбітражному керуючому; вимоги щодо відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов`язаних з виконанням ним повноважень розпорядника майна, керуючого санацією боржника або ліквідатора банкрута; витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов`язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута.

49. За змістом частин четвертої - шостої статті 115 Закону про банкрутство витрати арбітражного керуючого, пов`язані з виконанням ним повноважень у справі про банкрутство, відшкодовуються в порядку, передбаченому цим Законом, зокрема за рахунок коштів, наявних у боржника або одержаних від продажу його майна (майнових прав) або авансуватися кредиторами через відповідний фонд.

50. Звіт про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за підсумками процедур розпорядження майном, санації, ліквідації подається арбітражним керуючим до господарського суду за п`ять днів до закінчення відповідної процедури, розглядається судом та затверджується ухвалою, що може бути оскаржена у встановленому порядку (частина сьома статті 115 Закону про банкрутство).

51. Аналіз зазначених положень у сукупності дає підстави для висновку, що правова природа і зміст витрат, пов`язаних з провадженням у справі про банкрутство та роботою ліквідаційної комісії, порядок їх розгляду та затвердження господарським судом не є тотожним з порядком визнання кредиторських вимог, пред`явлених до боржника, що виключає можливість віднесення до таких витрат (безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури) недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, нарахованої за період після визнання боржника банкрутом та заявленої як кредиторські вимоги контролюючого органу. До того ж, у ліквідаційній процедурі нові зобов`язання у банкрута можуть виникати у випадках, передбачених Законом про банкрутство, а порядок їх виконання визначений спеціальними нормами цього Закону (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 904/404/15).

52. Відтак, доводи касаційної скарги про те, що спірні вимоги відносяться до витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури колегія суддів Верховного Суду відхиляє як такі, що у встановленому порядку скаржником не доведені, суперечать наведеним вище приписам Закону про банкрутство та встановленим судами попередніх інстанцій обставинам.

53. Вирішуючи вимоги щодо визнання кредиторської заборгованості та внесення вимог до реєстру вимог кредиторів господарський суд, з урахуванням приписів частини п`ятої статті 23 та частини другої статті 25 Закону про банкрутство перевіряє обґрунтованість та законність дій розпорядника майна боржника та власне боржника, щодо розгляду грошових вимог, про що за результатами розгляду виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна або ліквідатором до реєстру вимог кредиторів та розмір грошових вимог кредиторів, які підлягають відхиленню.

54. При цьому боржник у справі про банкрутство, щодо якого ухвалене рішення про визнання його банкрутом, на підставі положень статті 38 Закону про банкрутство має право на легітимне очікування щодо звільнення від податкового обов`язку щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін сплати яких настав в період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.

55. Легітимні очікування безпосередньо випливають із конституційно норми частини другої статті 19 Конституції України про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

56. Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі: 1) їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб`єктивного права, 2) їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.

57. Звільнення від обов`язку щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін сплати яких настав в період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом передбачена законом (частина перша статті 38 Закону про банкрутство), отже зумовлює раціональне сподівання такого боржника на те, що після встановлення його неплатоспроможності у нього не виникають додаткові зобов`язання.

58. За таких обставин, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосували положення частини першої статті 38 Закону про банкрутство та відхилили кредиторські вимоги ГУ ДФС у Київській області на суму 3 097,60 грн заборгованості з єдиного соціального внеску, відтак постанова Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2019 та ухвала Господарського суду Київської області від 10.07.2019 в оскаржуваній частині ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Щодо суті касаційної скарги

59. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи у суді касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

60. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

61. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

62. Виходячи з наведених положень законодавства та обставин, встановлених місцевим та апеляційним господарськими судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, відтак касаційну скаргу ГУ ДФС у Київській області належить залишити без задоволення.

Щодо судових витрат

63. У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенням без змін судових рішень місцевого та апеляційного господарських судів витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Висновки щодо застосування норм права

64. Тлумачення частини першої статті 38 Закону про банкрутство свідчить, що з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури у нього не виникають обов`язки зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які нараховано за період після визнання боржника банкрутом, навіть у разі подання самим банкрутом звітності про нарахування таких платежів.

На підставі викладеного та керуючись статтями 286, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2019 та ухвалу Господарського суду Київської області від 10.07.2019 у справі № 911/1164/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді В. В. Білоус

В. Я. Погребняк