Постанова

від 12.02.2020 по справі 389/501/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 389/501/18

провадження № 61-12169св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бондаренко Алла В`ячеславівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 травня 2019 року у складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Письменного О. А., Чельник О. І.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бондаренко Алла В`ячеславівна, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації договору та скасування запису про державну реєстрацію іншого речового права,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, посилаючись на те, що вона є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3522285400:02:000:0241 площею 6,41 га, яка знаходиться на території Петрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, що підтверджується державним актом серії ІІІ-КР № 027990.

У квітні 2017 року вона дізналася про те, що приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Бондаренко А. В. до Державного реєстру речових прав внесено інформацію про реєстрацію права оренди за відповідачем належної їй на праві власності земельної ділянки строком на 15 років.

Вона не укладала з відповідачем будь-яких договорів, у зв`язку з чим була змушена звернутися до поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення за фактом підробки документів.

28 липня 2017 року відомості за вказаним фактом було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 358 КК України.

У ході досудового розслідування по даному кримінальному провадженні було проведено судово-почеркознавчу експертизу, за результатними якої встановлено, що підпис у договорі оренди земельної ділянки виконаний не нею, а іншою особою.

Оскільки вона не підписувала договір оренди земельної ділянки, тому даний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а тому вважає, що наявні підстави для визнання його недійсним у судовому порядку.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила:

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 6,41 га, розташованої на території Петрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, укладений між нею та підприємцем ОСОБА_2 , зареєстрований у Книзі реєстрації договорів оренди земель 14 лютого 2007 року за № 92;

- скасувати запис про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки між нею та підприємцем ОСОБА_2 ;

- скасувати запис про державну реєстрацію іншого речового права за № 20189312, внесеного 25 квітня 2017 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Бондаренко А. В.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 січня 2019 року у складі судді Ткаченка Б. Б. позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 6,41 га, розташованої на території Петрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, укладений між ОСОБА_1 та підприємцем ОСОБА_2 , який зареєстрований у Знам`янському відділі Державного підприємства Кіровоградської регіональної філії Центру державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам у книзі реєстрації договорів оренди земель 14 лютого 2007 року за № 92.

Скасовано запис про державну реєстрацію договору оренди землі, вчинений 14 лютого 2007 року у книзі реєстрації договорів оренди земель за № 92 на підставі договору оренди земельної ділянки площею 6,41 га, розташованої на території Петрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, укладеного між ОСОБА_1 та підприємцем ОСОБА_2 та зареєстрованого у Знам`янському відділі Державного підприємства Кіровоградської регіональної філії Центру державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам.

В решті позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову місцевий суд виходив з того, що позивач оспорюваний договір не підписувала та повноважень на його підписання іншим особам не надавала, укладення та реєстрація договору оренди земельної ділянки проведена без її відома та волевиявлення, що суперечить частині третій статті 203, частині першій статті 215 ЦК України.

Перебіг позовної давності починається не з часу отримання позивачем плати за користування земельною ділянкою, а з часу, коли позивач дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, тобто укладення договору від її імені. Оскільки позивачу стало відомо про існування оспорюваного договору оренди земельної ділянки лише у 2017 році, то позовну давність позивачем не пропущено.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині скасування запису про державну реєстрацію іншого речового права, суд першої інстанції виходив з того, що наявність судового рішення, яке набрало законної сили, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки є підставою для звернення позивача до відповідного органу про скасування речового права, зареєстрованого на підставі договору оренди, що в свою чергу відповідно до частини другої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є підставою для внесення запису про скасування державної реєстрації права.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 16 травня 2019 року апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 січня 2019 року в частині задоволення позову про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 6,41 га , розташованої на території Петрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, укладеного між ОСОБА_1 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , який зареєстрований у Знам`янському відділі Державного підприємства Кіровоградської регіональної філії Центру державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам у книзі реєстрації договорів оренди земель 14 лютого 2007 року за № 92 та скасування запису державної реєстрації договору оренди землі, а також в частині стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , за участю третьої особи: Приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бондаренко А. В. про скасування запису про державну реєстрацію іншого речового права залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що відповідачем доведено належними та допустимими доказами про те, що він користується земельною ділянкою з дня укладення оспорюваного договору, що свідчить про фактичну передачу земельних ділянок, за користування якими відповідач сплачував орендну плату позивачу.

Висновок експерта, складений в рамках кримінального провадження не може бути належним та допустимим доказом у справі, оскільки експертиза призначалася та була проведена у межах кримінального провадження. Під час розгляду справи в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції позивачем не заявлялося клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи.

З дня реєстрації оспорюваного договору, а саме з 14 лютого 2007 року ОСОБА_1 було відомо про існування договору, оскільки позивач отримувала орендну плату, тому виконувалися істотні умови договорів оренди землі, проте з цим позовом до суду звернулася 28 лютого 2018 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 травня 2019 року, якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував, що волевиявлення особи на укладення договору має прояв у власноручному підписі договору або у підписі правочину від його імені, на порушення норм процесуального права дійшов висновку про те, що експертиза не може бути належним до допустимим доказом у справі, оскільки призначалася та була проведена в рамках кримінального провадження. Висновок суду апеляційної інстанції суперечить судовій практиці Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Мотивувальна частина оскаржуваного судового рішення не містить нормативного обґрунтування, відсутні будь-які мотиви на підставі яких суд визнав доводи відповідача відхиляючи нормативне обґрунтування доводів позивача.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У серпні 2019 року ФОП ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що договір оренди земельної ділянки було зареєстровано, тому державою було визнано факт переходу до ФОП ОСОБА_2 права оренди спірної земельної ділянки на підставі договору оренди від 14 лютого 2007 року. Жоден з досліджуваних об`єктів (вільних зразків) не відповідає об`єкту, що досліджується ні за часом виконання, ні за формою документа, ні за його змістом та цільовим призначенням. Експерту не було надано зразків підписів, який би відповідав за часом укладення договору (2007 рік), натомість всі надані зразки датовані другою половиною 2017 року (понад 10 років). Позивач 28 липня 2017 року вже зверталася до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, в обґрунтування якого зазначала інші обставини для визнання недійсним договору. Судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,41 га, розташованої на території Петрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ІІІ-КР № 027990.

14 лютого 2007 року Знам`янським відділом Державного підприємства Кіровоградської регіональної філії Центру державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам у книзі реєстрації договорів оренди земель за № 92 проведено державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки площею 6,41 га (без зазначення дати укладення), розташованої на території Петрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2

25 квітня 2017 року приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бондаренко А. В. право оренди зазначеної ділянки зареєстровано за ФОП ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 20189312, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що у квітні 2017 року вона дізналася про існування спірного договору та відповідно порушення її прав, оскільки зазначений договір вона не підписувала, повноважень на його підписання іншим особам не надавала. Дізнавшись про даний факт позивач звернулася до поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення за фактом підробки документів.

Згідно з висновком експерта від 13 грудня 2017 року № 294, проведеним Кіровоградським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Міністерства внутрішніх справ України в рамках кримінального провадження № 12017120160001492, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28 липня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, підпис у графі Підписи сторін: Орендодавець у договорі оренди землі, зареєстрованого 14 лютого 2017 року за № 92 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис у графі підпис у дорученні, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Апеляційним судом також встановлено, що ОСОБА_1 отримувала орендну плату від ФОП ОСОБА_2 , що підтверджується відомостями про отримання такої плати.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 липня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області.

07 серпня 2019 року справа № 389/501/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом статей 1, 13, 14 Закону України Про оренду землі за договором оренди орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і підлягає державній реєстрації.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначила, що вона не підписувала оспорюваний договір оренди земельної ділянки, згоди на його укладення не давала. Підпис у договорі виконано не нею, а невідомою особою.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК Українипередбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Визнаючи недійсним договір оренди земельної ділянки, місцевий суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, а також врахувавши висновок експерта від 13 грудня 2017 року № 294, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки при укладенні оспорюваного договору було відсутнє волевиявлення ОСОБА_1 на укладення цього договору, тому в силу вимог частини першої статті 215 ЦК України він є недійсним.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції на порушення вищенаведених норм процесуального права дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 з дня реєстрації оспорюваного договору, а саме з 14 лютого 2007 року було відомо про існування договору, оскільки вона отримувала орендну плату, проте з цим позовом до суду звернулася лише 28 лютого 2018 року, з огляду на таке.

Позивач пов`язує порушення її прав саме з фактом обізнаності про існування договору оренди і його змістом, який вона не підписувала та про який дізналася у квітні 2017 року, а не з фактом користування ФОП ОСОБА_2 її земельною ділянкою.

Згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Тобто перебіг позовної давності починається не з укладення оспорюваного договору оренди, а з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого майнового права. Оспорюваний договір ОСОБА_1 не підписувала, тому про його існування з 14 лютого 2007 року вона знати не могла.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 146/293/16-ц (провадження № 61-4845св18) та від 11 квітня 2018 року у справі № 146/296/16-ц (провадження № 61-11966св18).

Крім того, Верховний Суд України у постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15 зробив висновок, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Суди також установили, що позивач дізнався про порушення свого права, тобто про наявність спірного договору оренди, лише у вересні 2013 року, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності. Посилання на те, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору, оскільки позивач отримував плату за користування землею, суди апеляційної та касаційної інстанцій обґрунтовано визнали таким, що суперечить нормам статті 261 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) вказано, що Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачем не спростовано доводи позивача про те, що про існування оспорюваного договору оренди та його зміст вона дізналася лише у квітні 2017 року.

Крім того, сама по собі виплата ФОП ОСОБА_2 плати за користування належною ОСОБА_1 земельною ділянкою за відсутності підпису позивача у договорі оренди не є підтвердженням волевиявлення позивача на умовах, передбачених оспорюваним договором.

Також помилковими є доводи апеляційного суду про те, що висновок експерта, складений в рамках кримінального провадження, не може бути належним та допустимим доказом у справі, оскільки експертиза призначалася та була проведена у межах кримінального провадження, з огляду на таке.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України), допустимим є доказ, який одержаний з дотриманням порядку, встановленого законом.

Згідно із статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною п`ятою статті 106 ЦПК України визначено, що у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлений для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Із висновку експерта від 13 грудня 2017 року № 294, проведеного Кіровоградським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Міністерства внутрішніх справ України в рамках кримінального провадження № 12017120160001492, встановлено, що експерт був попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків за статтями 384, 385 КК України.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновок експерта містить інформацію щодо предмета доказування, підстав уважати, що висновок отриманий з порушенням порядку немає, тому такий доказ є належним та допустимим.

Викладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19).

Разом з тим, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що клопотання про призначення експертизи, на спростування наданих позивачем доказів, відповідач не заявляв.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки судом апеляційної інстанції безпідставно скасовано судове рішення місцевого суду, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду необхідно скасувати із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 травня 2019 року скасувати, а рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 січня 2019 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська