Рішення

від 12.02.2020 по справі 120/4429/19-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

12 лютого 2020 р. Справа № 120/4429/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Віятик Наталії Володимирівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Драло В.О.,

представника позивача: Сича С.М.,

представника відповідача: Вербицької Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Селянського (фермерського) господарства Калина до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

28.12.2019 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви Селянського (фермерського) господарства Калина до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області в якій просило:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 31.10.2019 року № 2-19921/15-19-СГ Про відмову надання дозволу на розроблення документації

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання Селянського (фермерського) господарства Калина про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 10,00 га із земель запасу сільськогосподарського призначення, що розташована на території Сестринівської сільської ради Козятинського району Вінницької області і використовується для ведення селянського фермерського господарства.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що в вересні 2019 року через центр адміністративних послуг Прозорий офіс Вінницької міської ради звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 10,00 га із земель запасу сільськогосподарського призначення, що розташована на території Сестринівської сільської ради Козятинського району Вінницької області. Однак, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області Наказом від 31.10.2019 року відмовило позивачу у наданні такого дозволу. Підставою для відмови є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань, використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, оскільки земельна ділянка площею 10,00 га згідно Державного акту на право постійного користування землею перебуває у користуванні іншої особи, однак з вищевказаним клопотанням звертається СФГ Калина без обґрунтування підстав для такого звернення.

Не погоджуючись із оскаржуваним рішенням, Селянське (фермерське) господарство Калина звернулось в суд з даним адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 02.01.2020 року позову заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження. Справу до судового розгляду призначено на 27.01.2020 року.

Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подачу відзиву на позов.

27.01.2020 року від відповідача надійшло клопотання про залучення ОСОБА_1 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Також, 27.01.2020 року від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зазначає, що Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею Серія ВН №15, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування від 20.06.1996 року громадянину ОСОБА_1 надано у постійне користування земельна ділянка площею 10,00 га на території Сестринівської сільської ради Козятинського району Вінницької області.

Відповідно до ст.7 Земельного кодексу України 1990 року (редакція 22.06.1993 року - чинна на момент оформлення постійного користування) у постійне користування земля надається Радам народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства. Згідно ч. І та ч.5 ст.5 Закону України Про селянське (фермерське) господарство (редакція від 23.07.1993 року) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

На ім`я громадянина видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею з метою створення фермерського господарства. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України. З аналізу вищенаведених норм вбачається те, що державні акти на право постійного користування землею видавались на громадян України. Відповідно до ч. І ст. 9 Закону України Про селянське (фермерське) господарство (в редакції чинній на 23.07.1993 року та моменту реєстрації СФГ Калина , як юридичної особи) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Так, Державний акт на право постійного користування землею Серія ВН №15, який видано на ім`я гр. ОСОБА_1 зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування від 20.06.1996 року. Однак, СФГ Калина зареєстровано, як юридична особа - 19.02.1997року. Статтею 13 Закону України Про фермерське господарство встановлено порядок приватизації земельних ділянок членами фермерських господарств. Члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. В даному випадку земельна ділянка надавалися у користування, на момент розгляду клопотання, саме голові СФГ Калина ОСОБА_1 . З урахуванням викладеного, Головне управління просить відмовити в задоволенні адміністративного позову.

В судовому засіданні 27.01.2020 року оголошено перерву, наступне судове засідання призначено на 12.02.2020 року.

В судовому засіданні, протокольною ухвалою суду із занесенням до протоколу судового засідання, в задоволенні клопотання представника відповідача про залучення третьої особи відмовлено.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача заперечував щодо задоволення адміністративного позову.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

20.06.1996 року рішенням народних депутатів Козятинської районної ради від 05.04.1996 року видано ОСОБА_1 Державний акт на право постійного користування землею серії ВН №15, згідно якого ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку площею 10,00 га що розташована на території с.Сестринівка Сестринівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства. Вказаний Державний акт на право постійного користування землею зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 15.

В подальшому, після одержання Державного акта на право постійного користування землею, ОСОБА_1 19.02.1997 року зареєстровано Селянське (фермерське господарство) Калина , що підтверджується випискою з Єдиною державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серії ААБ № 439722, згідно якого керівником СФГ Калина є ОСОБА_1 .

26.09.2019 року Селянське (фермерське) господарство Калина через центр адміністративних послуг Прозорий офіс Вінницької міської ради звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 10,00 га із земель запасу сільськогосподарського призначення, що розташована на території Сестринівської сільської ради Козятинського району Вінницької області. До клопотання додали викопіювання із чергового кадастрового плану території Сестринівської сільської ради Козятинського району Вінницької області, погоджене Сестринівським сільським головою Левчуком А.І. та начальником Управління Держгеокадастру у Козятинському районі Репало І.В., копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, копію Державного акта на право постійного користування землею, копію довіреності, копія паспорта громадянина України та ідентифікаційного номеру.

Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області прийнято Наказ від 31.10.2019 року № 2-19921/15-19-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації. Підставою для відмови є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань, використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, оскільки земельна ділянка площею 10,00 га згідно Державного акту на право постійного користування землею перебуває у користуванні іншої особи, однак з вищевказаним клопотанням звертається СФГ Калина без обґрунтування підстав для такого звернення.

Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач оскаржив її до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого Міністерством аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016, №333 "Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру" (далі - Положення №333), Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Пунктом 9 Положення №333 визначено, що начальник Головного управління є Головним державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у відповідній області, а його перший заступник та заступник - відповідно першим заступником та заступником Головного державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у відповідній області.

Згідно з підпунктом 11 п. 10 Положення №333, начальник Головного управління підписує накази Головного управління.

Отже, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою по відновленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення селянського (фермерського) господарства оформляється індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадасту.

Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України (редакція 22.06.1993 р. чинна на момент оформлення права користування) передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядним організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

В силу положень ст. 23 цього Кодексу, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України Про фермерське господарство та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон України Про фермерське господарство є спеціальним нормативно-правовим актом.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України Про фермерське господарство (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про фермерське господарство , селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради (стаття 4, статті 7- Закону України Про фермерське господарство ).

Згідно з ч. 2 ст. 4 цього Закону визначено, що земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються у користування, в тому числі на умовах оренди. У постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 9 згаданого Закону).

Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Зі змісту вищевикладеного, вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України Про фермерське господарство можна зробити висновок, що після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Як було встановлено судом, ОСОБА_1 , який є засновником Селянського (фермерського) господарства Калина надано у постійне користування земельну ділянку площею 10,00 га, що розташована на території Сестринівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства. Після отримання Державного акта на право постійного користування землею, ОСОБА_1 заснував фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна користувача й обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до СФГ Калина з дня його державної реєстрації - 19.02.1997 року.

З огляду на викладене Селянське (фермерське) господарство Калина є належним і правомірним землекористувачем зазначеної земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

В статті 79 Земельного кодексу України міститься визначення терміну "земельної ділянки" як частини земної поверхні з встановленими межами, певним місцем розташування, визначеними щодо неї правами. Механізм формування земельної ділянки як певного об`єкту цивільних прав визначено законодавцем у статті 79-1 Земельного кодексу України та полягає у визначенні її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Державній реєстрації у Державному земельному кадастрі підлягають сформовані земельні ділянки.

Відповідно до положень ст. 79-1 Земельного Кодексу, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав.

Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

Відповідно до ч. 1 ст. 107 Земельного Кодексу України, основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України про Державний земельний кадастр , відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками.

У відповідності до п. а ч. 1 ст. 22 Закону України Про землеустрій землеустрій здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою.

За змістом п. і ч. 2 ст. 25 цього Закону одним із видів документації із землеустрою є технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Статтею 26 Закону України Про землеустрій визначено, що замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) виготовляється відповідно до статті 55 Закону України "Про землеустрій".

Згідно статті 55 Закону України "Про землеустрій" встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.

Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 376 від 18.05.2010 року затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ті їх закріплення межовими знаками.

Відповідно до п. 1.3 цієї Інструкції, замовник - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, власник (користувач) земельної ділянки, який замовляє роботи із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Пунктом 2.8 Інструкції передбачено, Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає пояснювальну записку, яка містить опис місця розташування земельної ділянки, відомості про власника (користувача) земельної ділянки, відомості про виконавця (виконавців), реквізити відповідних ліцензій, необхідних для виконання робіт, відомості про власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, стислий опис виконаних робіт, технічне завдання на встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), копію документа, що посвідчує фізичну особу, або копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, копію документа, що посвідчує право на земельну ділянку (у

разі його наявності), матеріали польових топографо-геодезичних робіт, план меж земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки,

лінійні проміри між точками по межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів). На бажання замовника замість плану меж земельної ділянки може складатися кадастровий план земельної ділянки; перелік обмежень у використанні земельної ділянки і наявні земельні сервітути; у разі необхідності документ, що підтверджує повноваження особи діяти від імені власника (користувача) земельної ділянки при встановленні меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, який включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.

Відповідно до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему України від 18.05.2010 за № 376 , встановлення меж земельної ділянки в натурі (місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Комплекс робіт із встановлення відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: підготовчі роботи, топографо - геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою, камеральні роботи, складання і оформлення матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (місцевості) та закріплення їх на місцевості межовими знаками.

Відповідно до положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастровою номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Пунктом 2 Постанови КМУ від 02.04.2002 року № 449 "Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" встановлено що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинним і підлягають заміні у разі добровільною звернення громадян або юридичних осіб (постанова Верховного суду України від 26.09.2011 року № 6-14цс 11).

Обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься в п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу України визнаний неконституційним на підставі рішення Конституційного суду України від 22.09.2005 року.

Так, Конституційний Суд України рішенням від 22.09.2005 року № 5-рп 2005 (справа № 1-17 2005) визнав неконституційним положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм Земельного кодексу України не можуть мати їх на такому праві - без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. При цьому Конституційний суд України вказав на те що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею) виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.

Таким чином право постійного користування земельною ділянкою набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, та на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення нього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

Крім того Законом України "Про Державний земельний кадастр" (чинний та в редакції з 01.01.2013 року) встановлено, що документ, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності ним Законом, є чинним.

Чинне законодавство не містить чіткого регулювання щодо порядку переоформлення права користування земельними ділянками, тобто приведення його у відповідність до діючої редакції ЗК України. Відтак у господарюючих суб`єктів, які користуються земельними ділянками на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою чітко не встановлений законом обов`язок вчиняти дії, що пов`язані із переоформленням такого права на право власності або право оренди, до законодавчо визначеної та встановленої нормативно-правовими актами відповідно до процедури.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 набув право користування земельною ділянкою на підставі рішення Козятинської районної Ради народних депутатів Козятинського району Вінницької області від 05.04.1996 року, яке не скасоване, земельна ділянка в установленому законом порядку з користування ОСОБА_1 не вилучалась, права користування нею в установленому законом порядку ОСОБА_1 не позбавлений.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що з метою формування бажаної земельної ділянки, яка на даний час знаходиться у фактичному користуванні СФГ Калина , визначення її меж, здійснення державної реєстрації, внесення відомостей про неї до Державного земельного кадастру та присвоєння їй кадастрового номера, позивач, як належний землекористувач, у встановленому законом порядку звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж цієї земельної ділянки.

Так, порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений статтею 118 ЗК України, зокрема частиною 6 цієї статті передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідно до частини восьмої статті 118 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Разом із тим, як видно з оскаржуваного Наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 31.10.2019 року, відмова у наданні позивачу дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), не конкретизовано яка саме з підстав визначених частиною 7 ст.118 Земельного кодексу України сулгувала підставою відмови у наданні такого дозволу. В даній ситуації, відповідач зазначив, що земельна ділянка площею 10,00 га перебуває в користуванні іншої особи.

Відмовляючи відмовляючи позивачу у наданні такого дозволу, відповідач також посилається на ч. 4 статті 122 ЗК України якою визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб та ч. 1 ст. 123 Земельного Кодексу України, згідно якої надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;

формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті "а" частини другої статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування.

Проте, суд погоджується з доводами позивача, що зі змісту поданого СФГ Калина клопотання про надання дозволу на розроблення технічної документації не вбачається що господарство просить надати такий дозвіл з метою подальшої передачу її у власність. За таких обставин, посилання відповідача на положення ч. 4 ст. 122 та ч. 1 ст. 123 Земельного Кодексу України є безпідставними.

Таким чином, на думку суду, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області з непередбачених законом підстав відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 10,00 га для ведення селянського фермерського господарства.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про протиправність наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про відмову надання СФГ Калина дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 10,00 га для ведення селянського фермерського господарства.

Отже, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України "Про землеустрій", без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, протиправної бездіяльності стосовно розгляду клопотання позивача.

За таких обставин, суд вважає необхідним зобов`язати суб`єкта владних повноважень, повторно розглянути клопотання Селянського (фермерського) господарства Калина про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 10,00 га із земель запасу сільськогосподарського призначення, що розташована на території Сестринівської сільської ради Козятинського району Вінницької області і використовується для ведення селянського фермерського господарства.

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до положень ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-19921/15-19-СГ від 31.10.2019 року про відмову Селянському (фермерському) господарству "Калина" у наданні дозволу на розроблення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки орієнтовною площею 10,00 га на території Сестирінської сільської ради Козятинського району Вінницької області.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання Селянського (фермерського) господарства "Калина" про надання дозволу на розроблення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки орієнтовною площею 10,00 га із земель запасу сільськогосподарського призначення на території Сестирінської сільської ради Козятинського району Вінницької області.

Стягнути на користь Селянського (фермерського) господарства "Калина" сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 1921 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Селянське (фермерське) господарство "Калина" (вул. Київська, 69, с. Сестринівка, Козятинський район, Вінницька область, КОД ЄДРПОУ 23101353)

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 39767547)

Рішення в повному обсязі складено: 17.02.2020 р.

Суддя Віятик Наталія Володимирівна