Постанова

від 04.06.2020 по справі 120/4429/19-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/4429/19-а

Головуючий у 1-й інстанції: Віятик Н.В.

Суддя-доповідач: Драчук Т. О.

04 червня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Ватаманюка Р.В. Полотнянка Ю.П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом селянського (фермерського) господарства Калина до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

в грудні 2019 року позивач СФГ "Калина" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 31.10.2019 № 2-19921/15-19-СГ Про відмову надання дозволу на розроблення документації .

Також, позивач просив зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання Селянського (фермерського) господарства Калина про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 10,00 га із земель запасу сільськогосподарського призначення, що розташована на території Сестринівської сільської ради Козятинського району Вінницької області і використовується для ведення селянського фермерського господарства.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12.02.2020 позов задоволено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Сторони повноважних представників в судове засідання не направили, хоча повідомлялися про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Разом з тим, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Також, від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Однак, колегія суддів відмовляє у задоволенні даного клопотання, оскільки відповідач не був позбавлений можливості забезпечити участь представника в судовому засіданні так, як його місцезнаходження м.Вінниця.

Крім того, колегія суддів зазначає, що дане клопотання було подано представником за довіреністю - Тиховським М.О. Проте, відповідно до підпункту 19 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02 червня 2016 року №1401-VIII.

Підпунктом 11 пункту 16-1 "Перехідні положення" Конституції України передбачено, що з 01 січня 2017 року у Верховному Суді та судах касаційної інстанції представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції здійснюється виключно прокурорами або адвокатами.

Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01 січня 2020 року.

Змінами, внесеними до КАС України Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення" від 18 грудня 2019 року № 390-IX розширено випадки самопредставництва юридичної особи, суб`єкта владних повноважень і визначено, що "юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені" та визначено перелік документів, що можуть підтвердити відповідні повноваження: закон, статут, положення, трудовий договір (контракт).

У матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про те, що Тиховський М.О., є особою, яка діє відповідно до статуту, положення чи іншого акта, на підставі якого вона здійснює представництво юридичної особи (посадової особи Департаменту патрульної поліції) у порядку її самопредставництва.

Тобто, належних документів на представництво (самопредставництво) Тиховського М.О. та право підписання клопотання матеріали справи не містять.

Схожа правова позиція викладена, зокрема в ухвалі від 24.01.2020 справа №1.380.2019.005241, від 27.02.2020 справа №160/7287/19 та інших.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не надано документа на підтвердження повноважень останнього, а, отже, і доказів наявності у нього встановлених законом повноважень щодо підписання клопотання.

Відповідно до ч.1 ст.205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції змінити в мотивувальній частині, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, 20.06.1996 рішенням ради народних депутатів Козятинської районної ради від 05.04.1996 видано ОСОБА_1 . Державний акт на право постійного користування землею серії ВН №15, згідно якого ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку площею 10,00 га що розташована на території с.Сестринівка Сестринівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства. Вказаний Державний акт на право постійного користування землею зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 15.

В подальшому, після одержання Державного акта на право постійного користування землею, ОСОБА_1 19.02.1997 зареєстровано селянське (фермерське) господарство Калина , що підтверджується випискою з Єдиною державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серії ААБ № 439722, згідно якого керівником СФГ Калина є ОСОБА_1

26.09.2019 селянське (фермерське) господарство Калина через центр адміністративних послуг Прозорий офіс Вінницької міської ради звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 10,00 га із земель запасу сільськогосподарського призначення, що розташована на території Сестринівської сільської ради Козятинського району Вінницької області. До клопотання додали викопіювання із чергового кадастрового плану території Сестринівської сільської ради Козятинського району Вінницької області, погоджене Сестринівським сільським головою Левчуком А.І. та начальником Управління Держгеокадастру у Козятинському районі Репало І.В., копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, копію Державного акта на право постійного користування землею, копію довіреності, копія паспорта громадянина України та ідентифікаційного номеру.

Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області прийнято Наказ від 31.10.2019 № 2-19921/15-19-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації. Підставою для відмови є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань, використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, оскільки земельна ділянка площею 10,00 га згідно Державного акту на право постійного користування землею перебуває у користуванні іншої особи, однак з вищевказаним клопотанням звертається СФГ Калина без обґрунтування підстав для такого звернення.

Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач оскаржив її до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , який є засновником селянського (фермерського) господарства Калина надано у постійне користування земельну ділянку площею 10,00 га, що розташована на території Сестринівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства. Після отримання Державного акта на право постійного користування землею, ОСОБА_1 заснував фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна користувача й обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до СФГ Калина з дня його державної реєстрації - 19.02.1997. А тому, селянське (фермерське) господарство Калина є належним і правомірним землекористувачем зазначеної земельної ділянки.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що як видно з оскаржуваного Наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 31.10.2019, відмова у наданні позивачу дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), не конкретизовано яка саме з підстав визначених частиною 7 ст.118 Земельного кодексу України слугувала підставою відмови у наданні такого дозволу. В даній ситуації, відповідач зазначив, що земельна ділянка площею 10,00 га перебуває в користуванні іншої особи.

Відмовляючи позивачу у наданні такого дозволу, відповідач також посилається на ч.4 статті 122 ЗК України якою визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб та ч.1 ст.123 Земельного Кодексу України, згідно якої надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Проте, зі змісту поданого СФГ Калина клопотання про надання дозволу на розроблення технічної документації не вбачається що господарство просить надати такий дозвіл з метою подальшої передачу її у власність. За таких обставин, посилання відповідача на положення ч.4 ст.122 та ч.1 ст.123 Земельного Кодексу України є безпідставними.

Отже, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області з непередбачених законом підстав відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 10,00 га для ведення селянського фермерського господарства. А тому, на думку суду першої інстанції, наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про відмову надання СФГ Калина дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 10,00 га для ведення селянського фермерського господарства є протиправним і підлягає скасуванню.

Колегія суддів частково не погоджується з рішенням та висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Так, ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Як передбачено ч.1 ст.3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.1 ст.92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно з ч.1 ст.31 Закону України "Про Державний земельний кадастр", відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками.

Відповідно до п. а ч.1 ст.22 Закону України "Про землеустрій" землеустрій здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою.

Як передбачено п. і ч.2 ст.25 ЗУ "Про землеустрій" одним із видів документації із землеустрою є технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно з ст.26 ЗУ "Про землеустрій" замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) виготовляється відповідно до статті 55 Закону України "Про землеустрій".

Згідно з ст.55 ЗУ "Про землеустрій" встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.

Відповідно до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему України від 18.05.2010 за № 376 (чинна на сьогоднішній час), встановлення меж земельної ділянки в натурі (місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Комплекс робіт із встановлення відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: підготовчі роботи, топографо - геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою, камеральні роботи, складання і оформлення матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (місцевості) та закріплення їх на місцевості межовими знаками.

Згідно з п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастровою номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Відповідно до п.2 Постанови КМ України від 02.04.2002 № 449 "Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" встановлено що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинним і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб (постанова Верховного суду України від 26.09.2011 № 6-14цс 11).

Обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься в п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу України визнаний неконституційним на підставі рішення Конституційного суду України від 22.09.2005 року.

Так, Конституційний Суд України рішенням від 22.09.2005 року № 5-рп 2005 (справа № 1-172005) визнав неконституційним положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм Земельного кодексу України не можуть мати їх на такому праві - без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. При цьому Конституційний суд України вказав на те що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею) виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.

Таким чином право постійного користування земельною ділянкою набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, та на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення нього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

Крім того Законом України "Про Державний земельний кадастр" (чинний та в редакції з 01.01.2013) встановлено, що документ, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності ним Законом, є чинним.

Чинне законодавство не містить чіткого регулювання щодо порядку переоформлення права користування земельними ділянками, тобто приведення його у відповідність до діючої редакції ЗК України. Відтак у господарюючих суб`єктів, які користуються земельними ділянками на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою чітко не встановлений законом обов`язок вчиняти дії, що пов`язані із переоформленням такого права на право власності або право оренди, до законодавчо визначеної та встановленої нормативно-правовими актами відповідно до процедури.

Вказане підтверджується постановою Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 справа № 372/5635/13-ц.

Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується сторонами у справі земельна ділянка площею 10,00 га знаходиться у ОСОБА_1 на праві користування земельною ділянкою на підставі рішення Козятинської районної Ради народних депутатів Козятинського району Вінницької області від 05.04.1996, яке не скасоване.

Крім того, ОСОБА_1 19.02.1997 зареєстровано Селянське (фермерське господарство) Калина .

Разом з тим, за для здійснення державної реєстрації, внесення відомостей про земельну ділянку площею 10,00 га до Державного земельного кадастру та присвоєння їй кадастрового номера, позивач, вважаючи себе належним землекористувачем звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж цієї земельної ділянки.

В свою чергу, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що позивач звертався до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням (а.с.14) в розрізі надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) згідно з ч.6 ст.118 ЗК України, яка передбачає звернення саме громадянина України.

Згідно з ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У такому клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу, може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Крім того, позивач звернувся з клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) в межах норм ЗК України зазначених вище, хоча дані норми передбачають саме надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тобто зовсім інший вид дозволу.

Отже, даними нормами передбачається порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, що суперечить даним правовідносинам, так як фактично заява була подана від СФГ "Калина, а перегляд даної заява здійснювався на підставі ч.1-4 ст.79-1, ч.4 ст.122, ч.1 ст.123 ЗК України, тобто не в межах передбачених ч.6 ст.118 ЗК України.

Крім того, посилання відповідача на ч.4 ст.122 ЗК України та ст.123 ЗК України також, не відповідає даним правовідносинам.

Згідно з ч.4 ст.122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до ч.1 ст.123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

- надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;

- формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті "а" частини другої статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування.

Однак, СФГ "Калина" не просить надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 10,00 га із земель запасу сільськогосподарського призначення, що розташована на території Сестринівської сільської ради Козятинського району Вінницької області і використовується для ведення селянського фермерського господарства щоб в подальшому оформити право власності, дані дії здійснюються лише задля здійснення державної реєстрації, внесення відомостей про земельну ділянку площею 10,00 га до Державного земельного кадастру та присвоєння їй кадастрового номера.

Таким чином, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, висновки суду першої інстанції та матеріали справи, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують обставини справи та кінцевий висновок суду першої інстанції про задоволення позову на основі цих обставин.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що СФГ "Калина" подано клопотання про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) згідно з ч.6 ст.118 ЗК України. Проте, ця обставина залишилась поза увагою суб`єкта владних повноважень. А отже, колегія суддів вважає, що дане клопотання підлягає повторному розгляду з урахуванням висновків суду встановлених в даному рішенні.

Крім того, у рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, однак суд першої інстанції не в повній мірі встановив обставини справи та дав їм аргументацію в розрізі норм законодавства. Разом з тим, ухвалив вірне судове рішення.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є зокрема неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч.4 ст.317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, але не в повній мірі висвітлив мотивувальну частину рішення, колегія суддів приходить до висновку щодо зміни рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12.02.2020 в мотивувальній частині, доповнивши та виклавши мотивами зазначеними в даній постанові.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області залишити без задоволення.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом селянського (фермерського) господарства Калина до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення змінити в мотивувальній частині з мотивів викладених в даній постанові.

В решті рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Драчук Т. О. Судді Ватаманюк Р.В. Полотнянко Ю.П.