Постанова

від 18.02.2020 по справі 580/2866/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/2866/19 Суддя (судді) першої інстанції: А.В. Руденко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Лічевецького І.О.,

Мельничука В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, державний реєстратор Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, державний реєстратор Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області в якому просила: скасувати наказ від 03.09.2019 №2798/5 та зобов`язати відповідача внести відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме у відомостях про суб`єкта іншого речового права на земельну ділянку кадастровий номер 7124983000:01:002:0341 зазначити орендарем - ОСОБА_1 .

Позов обґрунтовано тим, що позивачем були надані державному реєстратору Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області всі документи, що підтверджують перехід права власності на нерухоме майно, тому у останнього були відсутні підстави для відмови в проведенні змін державної реєстрації прав на земельну ділянку.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що згідно статті 120 Земельного кодексу України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

При цьому, згідно із статтею 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі припиняється у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Відтак, право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки. Відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки чи укладення нового договору оренди.

Не зважаючи на викладене, суд першої інстанції, на думку апелянта, не зазначив, якою ж нормою Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено обов`язковість подання виключно договору оренди землі для проведення відповідної реєстраційної дії.

Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.12.2014 між Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, згідно умов якого останній передається в оренду земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної форми власності з кадастровим номером 7124983000:01:002:0341 площею 0,3500 га, розташована за межами населеного пункту, в адміністративних межах Дубіївської сільської ради Черкаського району Черкаської області.

Пунктом 8 вказаного договору визначено, що договір укладається на 10 років та діє до 25.12.2024 та після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк.

05 травня 2016 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_2 договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Іващенко Галиною Михайлівною, зареєстрований в реєстрі за №989, згідно умов якого ОСОБА_2 передає позивачу безоплатно у власність належний їй склад мінеральних добрив, позначений на генплані літерами А-1, а, розташований по АДРЕСА_1 .

28 травня 2019 року позивач звернулась до державного реєстратора Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області Редько Валерії Павлівни для заміни орендаря земельної ділянки з кадастровим номером 7124983000:01:002:0341 площею 0,3500 га з ОСОБА_2 на позивача.

Державним реєстратором Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області Редько Валерією Павлівною на підставі договору оренди землі від 25.12.2014, додаткової угоди до договору оренди землі від 23.02.2015 №8852305, договору дарування №989 від 05.05.2016, прийнято рішення про внесення змін до запису про інше речове право від 28.05.2019 №47066094 та внесено зміни до запису про інше речове право №8852305, а саме: змінено орендаря з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 .

Разом з тим, 02.07.2019 ОСОБА_2 звернулась до Міністерства юстиції України із скаргою від 26.06.2019, в якій просила скасувати рішення про внесення змін до запису про інше речове право від 28.05.2019 №47066094, зважаючи на те, що станом на 26.06.2019 договір оренди землі від 25.12.2014, укладений з нею не розірваний та є чинним, позивач не укладала договорів оренди земельної ділянки площею 0,35 га з кадастровим номером 7124983000:01:002:0341, Дубіївською сільською радою не приймалось рішень про передачу спірної земельної ділянки позивачу.

Листом №2209/19.2.1/46-19 від 23.07.2019 Міністерство юстиції України повідомило позивача про надходження скарги ОСОБА_2 від 26.06.2019 та направило на адресу позивача копію вказаної скарги.

У подальшому, Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України за результатами розгляду скарги ОСОБА_2 від 26.06.2019, складено висновок від 19.08.2019, яким встановлено, що державним реєстратором Редько В.П. порушено вимоги статей 10, 18, 22, 23, 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , статті 31 Закону України Про оренду землі , оскільки на підставі оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.05.2019 №47066094 державним реєстратором внесено зміни до запису про інше речове право №8852305, а саме: змінено орендаря з ОСОБА_2 на позивача.

При цьому, приймаючи вказаний висновок, Мін`юст виходив з того, що державним реєстратором не було встановлено, що договір оренди землі припиняється у разі, зокрема, набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. Таким чином, державний реєстратор після набуття позивачем права власності на будівлю повинен був припинити запис оренди ОСОБА_2 земельної ділянки, а не проводити державну реєстрацію внесення змін до запису про інше речове право.

На підставі висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 19.08.2019 відповідачем прийнято наказ №2798/5 від 03.09.2019, яким скаргу ОСОБА_2 від 26.06.2019 задоволено та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.05.2019 №47066094, прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно Черкаської районної державної адміністрації Редько Валерією Павлівною.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті державним реєстратором рішення від 28.05.2019 №47066094 не було встановлено відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам пункту 1 частини першої статті 27 Закону України Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень №1952-ІV від 01.07.2004, тому наказ Міністерства юстиції України від 03.09.2019 №2798/5 прийнятий на законних підставах та скасуванню не підлягає.

Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін суд, встановлений законом у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

При цьому, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, оскільки Наказом Міністерства юстиції України №2798/5 від 03.09.2019, було задоволено скаргу ОСОБА_2 від 26.06.2019 та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.05.2019 №47066094, прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно Черкаської районної державної адміністрації Редько Валерією Павлівною.

Тобто, виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою позивача з Наказом Мін`юсту Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від №2798/5 від 03.09.2019.

У той же час, колегія суддів звертає увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 29.05.2019 у справі №826/9341/17, стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин, а саме правовідносин щодо визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України, які є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття речових прав на нерухоме майно і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб.

У вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що предметом спору є визнання права власності на нерухоме майно, оскільки зазначені позовні вимоги приводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно.

Тобто, предмет спору у справі №826/9341/17 був пов`язаний з необхідністю захисту права на об`єкт нерухомого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Так, виникнення спірних правовідносин у справі, що розглядається, зумовлено незгодою позивача з наказом Міністерства юстиції України від №2798/5 від 03.09.2019 Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень , та позовні вимоги спрямовані саме на захист порушеного, на думку позивача, права користування (оренди) земельної ділянки під складом мінеральних добрив, що перебуває у її власності.

Відтак, спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуваний наказ про скасування реєстраційної дії, не мав публічно-правових відносин з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про скасування державної реєстрації ухвалене за скаргою іншої особи - ОСОБА_2 , а не позивача.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №826/9286/16 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.

Таким чином, предметом спору у цій справі є визнання права користування на земельну ділянку внаслідок спірних реєстраційніх дій, тобто права цивільного.

Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

На підставі частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Юрисдикція цивільних справ визначена статтею 19 ЦПК, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, даний спір не є публічно-правовим, та з огляду на суб`єктний склад має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з частиною першою ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

На підставі вищенаведеного, беручи до уваги, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі на підставі п. 1 частини першої ст. 238 КАС України, роз`яснивши позивачу його право на звернення з даним позовом до суду цивільної юрисдикції.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, державний реєстратор Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області про зобов`язання вчинити певні дії - закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 право на звернення до суду для захисту своїх прав в порядку цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді І.О. Лічевецький

В.П. Мельничук