Постанова

від 11.02.2020 по справі 260/1204/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 260/1204/19 пров. № 857/13218/19

Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.

суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.

за участі секретаря судового засідання Юник А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Приватного підприємства Ескорт на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року (суддя - Рейті С.І., м. Ужгород, повний текст судового рішення складено 21 жовтня 2019 року) у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства Ескорт до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство Ескорт в серпні 2019 року звернулося до суду з позовом до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими особами від 10.05.2019 №ЗК/188/221/АВ/П/ПТ-МГ-ФС89. Позовні вимоги мотивовані тим, що інспекційне відвідування проведено відповідачем з питань, що виходили за межі підстав його проведення. Крім того, позивач вважає, що нарахування та виплата середнього заробітку за весь час затримки заробітної плати по день фактичного розрахунку не є мінімальною державною гарантією оплати праці, а тому таке порушення помилково кваліфіковане відповідачем згідно абзацу 4 частини другої статті 265 КЗпП України. Також покликається на порушення Управлінням Держпраці у Закарпатській області права ПП Ескорт на своєчасне та належне повідомлення про дату і час розгляду справи про накладення штрафу.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року у справі №260/1204/19 в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на обставини, викладені у позовній заяві, яким суд першої інстанції не надав належної правової оцінки. Крім цього наголошує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі №826/8917/17 визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 №295 Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні . Відтак вважає, що перевірка позивача у даній справі проведена відповідачем на підставі визнаної нечинною незаконної постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 №295 Деякі питання реалізації статті 259 Кодексів законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , що свідчить про незаконність проведеного інспекційного відвідування та, як наслідок, рішень прийнятих за результатами його проведення.

Відповідач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, прийнятим з врахуванням всіх обставини справи та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Учасники справи, в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідно до наказу Управління Держпраці у Закарпатській області від 04.04.2019 №72 Про проведення інспекційних відвідувань , на підставі заяви ОСОБА_1 про порушення трудового законодавства та направлення на проведення інспекційного відвідування від 05.04.2019 №345, 12.04.2019 проведено інспекційне відвідування ПП Ескорт .

З матеріалів справи слідує, що інспекційне відвідування призначено з приводу письмового звернення ОСОБА_1 , щодо видачі грошей у конверті, не надання розшифровки заробітної плати за видами нарахованих та утримуваних сум та не проведення доплат за перероблену норму робочого часу.

Згідно акту інспекційного відвідування від 12.04.2019 №ЗК188/221/АВ, інспектором праці встановлено, зокрема, наступне порушення позивачем: частини першої статті 116 КЗпП України, оскільки згідно наказу від 14.01.2019 №1-К звільнено з роботи ОСОБА_1 за пунктом 7 статті 40 КЗпП України, при цьому, йому не проведено виплату заробітної плати в день звільнення за січень 2019 року в сумі 2543,00 грн. Заробітну плату за січень 2019 року звільненому працівникові проведено двома частинами 29.01.2019 в сумі 1007,86 грн., видатковий касовий ордер від 29.01.2019 №10 та 14.02.2019 року в сумі 1535,14 грн., видатковий касовий ордер від 14.02.2019 №20; частини першої статті 117 КЗпП України, оскільки адміністрацією підприємства звільненому з роботи 14.01.2019 працівникові не проведено виплату заробітної плати в день звільнення в сумі 2543,00 грн. За не виплату ОСОБА_1 заробітної плати в день звільнення, при відсутності спору про їх розмір, не проведено нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

Інспектором Управління Держпраці у Закарпатській області 12.04.2019 складено припис №ЗК188/221/АВ/П, яким директора ПП Ескорт Шпірь В.В. зобов`язано усунути встановлені інспекційним відвідуванням порушення законодавства про працю та про виконання цього припису у визначені в ньому строки надати письмове повідомлення із долученням копій первинних документів за підписом уповноваженої особи об`єкта відвідування до 22.04.2019.

Одночасно, 12.04.2019 інспектором праці складено протокол про адміністративне правопорушення №ЗК188/221/АВ/П/ПТ, який надіслано для розгляду до Хустського районного суду.

На виконання припису про усунення виявлених порушень від 12.04.2019 №ЗК188/221/АВ/П/ПТ, ПП Ескорт 19.04.2019 направлено лист до Управління Держпраці в Закарпатській області, згідно якого, повідомлено про виконання припису.

Начальником Управління Держпраці у Закарпатській області 19.04.2019 прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №ЗК188/221/АВ/П/ПТ-ІП.

Начальником Управління Держпраці в Закарпатській області Дорош Б.Б. 24.04.2019 направлено лист №07-02/1719 директору ПП Ескорт про розгляд справи про накладення штрафу 02.05.2019 об 11:30 год.

Як вбачається із службової записки головного державного інспектора Глаголич К.Е., враховуючи ту обставину, що станом на 02.05.2019 в Управлінні відсутня інформація про повідомлення директора ПП Ескорт Шпірь В.В. про розгляд справи та з метою дотримання прав підприємства на захист своїх інтересів при розгляді вказаної справи запропоновано розглянути питання про перенесення розгляду справи на 10.05.2019 о 08:45 год.

Начальником Управління Держпраці в Закарпатській області Дорош Б.Б. 03.05.2019 направлено лист №07-02/1828 директору ПП Ескорт про розгляд справи про накладення штрафу 10.05.2019 о 08:45 грн.

На підставі висновків акту перевірки, 10.05.2019 першим заступником начальника Управління Держпраці у Закарпатській області винесено постанову №ЗК188/221/АВ/П/ПТ-МГ-ФС-89 про накладення на ПП Ескорт штрафу у розмірі 41730,00 грн. на підставі абзацу 4 частини другої статті 265 КЗпП України.

Вважаючи оскаржуване рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив із того, що передумовою для накладення на позивача штрафу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати було порушення ним мінімальних державних гарантій в оплаті праці, що мало місце при розрахунку звільненого працівника не в день звільнення та не виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку такому працівнику.

Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.

Положення про Державну службу України з питань праці, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення №96).

Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб (пункт 1 Положення №96).

Пунктом 2 Положення №96 передбачено, що установа Держпраці у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до пункту 7 Положення №96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідач, Управління Держпраці у Закарпатській області є суб`єктом владних повноважень - територіальним органом Державної служби України з питань праці, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю на території Закарпатської області.

Правові та організаційні засади, основні принципи контролю за додержанням законодавства про працю визначаються Конвенцією Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, що ратифікована Законом України від 08.09.2004 №1985-IV.

Згідно з частиною першою статті 12 Конвенції інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: a) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та c) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: i) наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; ii) вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги; iii) зобов`язувати вивішувати об`яви, які вимагаються згідно з правовими нормами; iv) вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою.

Відповідно до статті 16 Конвенції інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.

Процедура здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю визначена Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю , затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України (далі - Порядок №295).

Відповідно до пункту 2 Порядку №295 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів. Відтак, відповідач, як територіальний орган Держпраці, наділений правом проводити заходи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності позивача з питань, віднесених до його компетенції, зокрема у формі інспекційних відвідувань.

Відповідно до пункту 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю.

З матеріалів справи встановлено, що підставою для проведення інспекційного відвідування ПП Ескорт стало звернення громадянина ОСОБА_1 про порушення стосовно нього законодавства про працю. Відтак, дії посадових осіб Управління Держпраці у Закарпатській області щодо проведення інспекційного відвідування ПП Ескорт є законними, а тому не заслуговують на увагу твердження позивача про те, що посадові особи відповідача при проведені інспекційного відвідування вийшли за межі підстав його проведення.

Відповідно до пункту 8 Порядку №295 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню. Тривалість інспекційного відвідування, невиїзного інспектування не може перевищувати 10 робочих днів, для суб`єктів мікропідприємництва та малого підприємництва - двох робочих днів (пункт 10 Порядку №295).

Пунктом 19 Порядку №295 передбачено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Відповідно до пункту 20 цього ж Порядку №295, акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

Відповідно до пункту 26 Порядку №295 у разі відмови керівника чи уповноваженого представника об`єкта відвідування від підписання або за неможливості особистого вручення акта і припису акт та припис складаються у трьох примірниках. Два примірники акта і припису не пізніше ніж протягом наступного робочого дня надсилаються об`єкту відвідування рекомендованим листом з описом документів у ньому та з повідомленням про вручення. На примірнику акта та припису, що залишаються в інспектора праці, зазначаються реквізити поштового повідомлення, яке долучається до матеріалів інспекційного відвідування та невиїзного інспектування. Об`єкт відвідування зобов`язаний повернути інспектору праці підписаний примірник акта та припису не пізніше ніж через три робочих дні з дати його отримання. У разі ненадходження в установлений строк підписаного примірника акта та припису складається акт про відмову від підпису у двох примірниках, один з яких надсилається об`єкту відвідування рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності (пункт 27 Порядку № 295).

Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (далі - Порядок №509) визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України Про зайнятість населення .

Відповідно до пункту 2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками. Однією з підстав для накладення штрафів є акт про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу. Отже, підставою для накладення штрафів є виявлені під час перевірки порушення законодавства про працю зафіксовані в акті перевірки. Уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу. Справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд (пункт 3, 4 Порядку №509).

Відповідно до пункту 6 Порядку №509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Пунктом 7 Порядку №509 передбачено, що справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу. Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка (абзац 2, 4 пункту 8 Порядку №295).

З приводу покликань апелянта про порушення відповідачем норм Порядку №509 в частині не повідомлення ПП Ескорт про розгляд справи про накладення штрафу, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Матеріалами справи встановлено, що 24.04.2019 начальником Управління Держпраці в Закарпатській області Дорош Б.Б. направлено лист №07-02/1719 директору ПП Ескорт про розгляд справи про накладення штрафу 02.05.2019 об 11:30 год. Проте, станом на 02.05.2019 згідно реєстру поштових відправлень ПАТ Укрпошта , рекомендований лист із штриховим ідентифікатором 8801500005698 позивачу не вручено. Надалі, як вбачається із службової записки головного державного інспектора Глаголича К.Е., враховуючи ту обставину, що станом на 02.05.2019 в Управлінні відсутня інформація про повідомлення директора ПП Ескорт Шпірь В.В. про розгляд справи, та з метою дотримання прав ПП Ескорт на захист своїх інтересів при розгляді вказаної справи запропоновано розглянути питання про перенесення розгляду справи на 10.05.2019 о 08:45 год. 03.05.2019 начальником Управління Держпраці в Закарпатській області Дорош Б.Б. направлено лист №07-02/1828 директору ПП Ескорт про розгляд справи про накладення штрафу 10.05.2019 о 08:45 грн. Вказане повідомлення вручено позивачу 07.05.2019 об 11 год.54 хв. Разом з тим, отримавши повідомлення 07.05.2019 (за три дні до розгляду справи), на розгляд справи директор ПП Ескорт Шпірь В.В. у встановлений час не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду йому було відомо. Клопотань про перенесення розгляду справи на інший час Шпірь В.В. не подав. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем вжито достатніх заходів для повідомлення суб`єкта господарювання про дату, час та місце розгляду справи про накладення штрафу.

Щодо покликань ПП Ескорт на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі №826/8917/17, якою визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 №295 Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , апеляційний суд зазначає наступне.

Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі №826/8917/17, якою визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 № 295 Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , набрала законної сили з дати її прийняття, тобто з 14.05.2019.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Виходячи з наведеного вище, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 №295 Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визнана нечинною постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі №826/8917/17, тому інспекційне відвідування проведено та постанови про накладення штрафу винесені відповідно до норм постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 №295 Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , яка була чинна на час спірних відносин та підлягала застосуванню.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі №420/5895/18, від 10 лютого 2020 року у справі №1.380.2019.000037.

Відтак, апеляційний суд відхиляє, як неспроможний аргумент позивача про протиправність про накладення штрафу уповноваженими особами від 10.05.2019 №ЗК/188/221/АВ/П/ПТ-МГ-ФС89 з вищенаведених підстав.

Що стосується посилань позивача на норми частин першої та другої статті 6 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , апеляційний суд вважає такі необґрунтованими, адже ця норма відповідно до частини п`ятої статті 2 вказаного Закону не застосовується при здійсненні заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, а відтак не встановлює відповідні підстави для проведення відповідачем заходів державного нагляду (контролю).

Разом з тим, щодо порушень встановлених під час інспекційного відвідування, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Частиною першою статті 3 КЗпП передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини першої статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Згідно абзацу 4 частини другої вказаної статті, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці визначає Закон України Про оплату праці (далі - Закон №108/95-ВР), який спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

Відповідно до статті 2 Закону №108/95-ВР структура заробітної плати наступна. Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Згідно зі статтею 12 Закону №108/95-ВР норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижче оплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Таким чином, норми і гарантії в оплаті праці, які визначені частиною першою статті 12 Закону №108/95-ВР та положеннями КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями в оплаті праці.

Крім того, за приписами статті 17 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії (далі - Закон №2017-III), основні державні соціальні гарантії встановлюються законами.

Відповідно до частини другої статті 17 Закону №2017-III до числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Отже державне регулювання оплати праці, що визначено законодавством, полягає, зокрема, у встановленні розміру мінімальної заробітної плати та інших зазначених у законодавстві норм і гарантій оплати праці, та в даному випадку слід встановити, чи було позивачем дотримано норми і гарантії, передбачені законодавством, що є мінімальними державними гарантіями.

Так, питання оплати праці врегульовані главою VII КЗпП України, у той час як гарантії та компенсації встановлені главою VIII КЗпП України.

При цьому апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що глава VIII КЗпП України, визначаючи гарантії та компенсації, не містить положень щодо середнього заробітку звільненому працівнику за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже відповідачем помилково ототожнено державні гарантії, пов`язані із середнім заробітком звільненому працівнику, та мінімальні державні гарантії в оплаті праці.

Також апеляційний суд звертає увагу відповідача, що заходи, встановлені статтею 117 КЗпП України, в її заголовку визначаються як відповідальність. Очевидно, це - один з різновидів матеріальної відповідальності власника (підприємства) перед працівником.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237 1 цього кодексу, у пункті 2.2. якого передбачено, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку; невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин; згідно з частиною першою статті 233 Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Підставою відповідальності власника (підприємства) відповідно до статті, що коментується, є склад правопорушення, який включає два юридичних факти - порушення власником строків розрахунку при звільненні (статті 116 КЗпП України) та вина власника. При цьому усяке явище, яке перешкоджає власникові належне виконати свої обов`язки перед працівником, якщо власник проявляв належну дбайливість щодо цього, виключає вину власника.

Таким чином, наявність чи відсутність підстав для застосування до відповідача відповідальності за статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з врахуванням факту несвоєчасного розрахунку та вини відповідача, має бути встановлена місцевим загальним судом за позовом звільненого працівника.

Відповідальність за порушення законодавства про працю встановлена статтею 265 КЗпП України.

З огляду на вказане апеляційний суд дійшов висновку, що сплата середнього заробітку при звільненні та за час затримки розрахунку зі звільненим працівником є самостійним видом відповідальності, а не порушенням законодавства про працю в розумінні статті 265 КЗпП України, тому штрафні санкції, передбачені вказаною статтею, до несплаченого середнього заробітку за час затримки розрахунку зі звільненим працівником застосуванню не підлягають.

Щодо покликань відповідача на порушення Приватним підприємством Ескорт частини першої статті 116 КЗпП України, оскільки при звільненні ОСОБА_1 йому не проведено виплату заробітної плати в день звільнення, а заробітну плату за січень 2019 року звільненому працівникові проведено двома частинами 29.01.2019 в сумі 1007,86 грн., видатковий касовий ордер від 29.01.2019 №10 та 14.02.2019 року в сумі 1535,14 грн., видатковий касовий ордер від 14.02.2019 №20, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Абзацом 3 частини другої статті 265 КЗпП встановлена відповідальність юридичних та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, несуть відповідальність за порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі у вигляді штрафу у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

Зміст вищенаведених норм свідчить про відповідальність у вигляді штрафу за порушення строків виплат більш, як за один місяць, з огляду на що апеляційний суд вважає, що Управлінням Держпраці у Закарпатській області помилково притягнуто до відповідальності ПП Ескорт за порушення розрахунків при звільненні працівника на підставі абзацу 4 частини другої статті 265 КЗпП України, в той час як відповідальність за вказане порушення передбачена абзацом 3 частини другої статті 265 КЗпП України та містить інші санкції.

Такої ж позиції щодо правового регулювання відповідальності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за порушення розрахунків при звільненні працівника дотримується Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2019 року у справі №804/7725/17.

Вказане є підставою для висновку про невідповідність вимогам законодавства постанови Управління Держпраці у Закарпатській області про накладення штрафу уповноваженими особами від 10.05.2019 №ЗК/188/221/АВ/П/ПТ-МГ-ФС89, у зв`язку з чим остання є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

В ході судового розгляду справи відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності оскаржуваної постанови.

Згідно частин першої та другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції за результатами розгляду справи прийняв рішення, врахувавши лише позицію відповідача, без проведення належного глибинного дослідження всіх необхідних доказів, застосувавши спрощений поверхневий підхід до встановлення фактів. Враховуючи викладене, оцінивши зібрані докази у сукупності, судова колегія приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги позивача являються підставними і обґрунтованими та спростовують висновки суду першої інстанції.

Таким чином, судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, оскаржуване рішення суду відповідно до вимог статті 317 КАС України підлягає скасуванню з одночасним прийняттям постанови про задоволення позову з наведених вище підстав.

Колегія суддів також враховує, що згідно з підпунктом б частини 4 статті 322 КАС України, у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення

Керуючись частиною третьою статті 243, 308, 310, 317, 321, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Ескорт задовольнити.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов Приватного підприємства Ескорт задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Закарпатській області про накладення штрафу уповноваженими особами від 10 травня 2019 року №ЗК/188/221/АВ/П/ПТ-МГ-ФС89.

Стягнути на користь Приватного підприємства Ескорт за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Закарпатській області 4802 (чотири тисячі вісімсот дві) гривні 50 копійок сплаченого судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 18 лютого 2020 року.