Постанова

від 16.02.2020 по справі 620/2841/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/2841/19 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Бабенка К.А., суддів: Єгорової Н.М., Федотова І.В., в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 в її інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Згідно з п. 3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить судове рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а Рішення суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

27.11.2004 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено шлюб, зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Корюківського районного управління юстиції Чернігівської області, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб.

У шлюбі у Позиваки та ОСОБА_5 народилися діти: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), що підтверджується відповідними Свідоцтвами про народження.

Як вбачається із Довідок від 12.01.2017 №64/1 та від 12.01.2017 №64/2, ОСОБА_5 у період з 24.07.2014 по 11.09.2014 та з 24.10.2014 по 18.03.2015 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується відповідним Посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 15.05.2015.

Як вбачається з Витягу з Наказу Командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 05 липня 2016 року №155, старшого сержанта ОСОБА_5 , командира бойової машини команди відділення 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 7 механізованої роти механізованого батальйону військової частини - польова пошта НОМЕР_2 , звільненого з військової служби Наказом Командира 30 окремої механізованої бригади від 05 липня 2016 року № 75-рс у запас за підпунктом «с» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зокрема з 05 липня 2016 року виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 .

Як вбачається з Витягу з Протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку з захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 14 лютого 2017 року №519, захворювання і причина смерті Позивача, пов`язані із захистом Батьківщини.

Позивач та її діти мають статус «Членів сім`ї загиблого» (АТО), що підтверджується Довідками Управління соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області від 21.02.2017 №5, від 21.02.2017 №6, Посвідченням серії НОМЕР_4 .

Позивач звернулася до Відповідача із Заявою про виплату одноразової грошової допомоги, в якій вона просила призначити та виплатити їй та її малолітнім дітям одноразову грошову допомогу як членам сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни.

За результатами розгляду зазначеної Заяви, Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум Позивачу та її малолітнім дітям відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки на день смерті ОСОБА_5 не був військовослужбовцем, а стаття 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (надалі - Закон №2011-XII) передбачає виплату одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовців, а не осіб, звільнених зі служби.

Відповідно до частини п`ятої ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

А як зазначено у Постанові Великої Палати Верховного суду від 21 серпня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) за позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у своїх інтересах та в інтересах дитини - ОСОБА_9 , до Київського обласного військового комісаріату, Міністерства оборони України, про визнання неправомірними дій суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити дії по виплаті грошової допомоги, згідно з пунктом 2 частини першої ст. 3 Закону №2011-XII дія цього Закону поширюється, зокрема, на членів сімей військовослужбовців, які померли.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби; смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що допомога виплачується не тільки у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження, а й у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби не залежно від часу звільнення з військової служби.

Визначальним є той факт, що військовослужбовець під час або у зв`язку з виконанням ним обов`язків військової служби захворів, внаслідок чого помер. Допомога у такому випадку призначається незалежно від того, чи була особа військовослужбовцем на час смерті. Факт наявності статусу військовослужбовця на час смерті має значення лише у випадку загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження.

Норми статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з складністю їх конструкції допускають неоднозначне трактування, внаслідок чого і виник спір. Проте, на переконання суду інше тлумачення вказаної норми, ніж зазначене судом, не відображало б мети законодавця при прийнятті цього закону.

Якби законодавець пов`язував право сім`ї на допомогу лише з фактом смерті (загибелі) особи, яка була військовослужбовцем на час смерті, він би обмежився запровадженням норм про наявність відповідного права у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження.

Натомість, закон містить також і положення про наявність права на допомогу у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби. Отже, можна зробити висновок, що в такому випадку допомога призначається незалежно від часу звільнення з військової служби.

Враховуючи зазначене, висновки відповідачів, що позивачі не мають права на одноразову грошову допомогу є помилковими, а тому є обґрунтованими вимоги позивачів про визнання неправомірними дій відповідачів щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.

Згідно з частиною дев`ятою ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ, порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 5 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (надалі - Порядок), одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, членам сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів дійшла висновку, що Відповідачем протиправно відмовлено Позивачу у призначенні їй одноразової грошової допомоги.

Як вбачається з Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № 11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.

Отже, ефективним способом захисту порушеного права є саме зобов`язання Відповідача призначити Позивачу одноразову грошову допомогу.

Згідно зі ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, за таких підстав, апеляційна скарга залишається без задоволення, а Рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до частини першої ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України визначено особливості розгляду окремих категорій справ незначної складності.

Згідно з п. 2 частини першої ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

А відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та в касаційному порядку оскаржена бути не може, крім передбачених пп. а) - г) п. 2 частини п`ятої ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України випадків.

Постанову складено в повному обсязі 17.02.2020 року.

Головуючий суддя Бабенко К.А.

Судді: Єгорова Н.М.

Федотов І.В.