Постанова

від 18.02.2020 по справі 1.380.2019.000764

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.000764 пров. № 857/13706/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Попка Я.С.

суддів Сеника Р.П., Хобор Р.Б.

за участю секретаря судового засідання Ігнатищ Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держпраці Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року, ухвалене суддею Коморним О.І., 10:09:54 год, м. Львів, дата складання повного тексту рішення 25 жовтня 2019 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Український стандарт до Головного управління Держпраці Львівській області про визнання протиправними та скасування постанови про накладення штрафу та припису,-

В С Т А Н О В И В:

15.02.2019 позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Український стандарт звернулося до суду з позовом Головного управління Держпраці Львівській області, в якому просить:

визнати протиправним та скасувати припис головного державного інспектора Головного управління Держпраці у Львівській області №ЛВ3510/1097/АВ-П від 05.12.2018 в частині забезпечення дотримання вимог ч.1, ч.3 ст.24 КЗпП України;

визнати протиправною та скасувати постанову першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Львівській області №ЛВ3510/1097/АВ/ФС-1 від 28.12.2018 про накладення штрафу в розмірі 446760 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано припис головного державного інспектора Головного управління Держпраці у Львівській області № ЛВ 3510/1097/АВ-П від 05.12.2018 в частині забезпечення дотримання вимог ч. 1, ч. 3 ст. 24 КЗпП України. Визнано протиправною та скасовано постанову першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Львівській області №ЛВ3510/1097/АВ/ФС-1 від 28.12.2018 про накладення штрафу в розмірі 446760 гривень.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що умови цивільно-правових договорів, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Український стандарт та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , чітко встановлюють, що виконавці виконують роботи на свій ризик, самостійно організовують безпечне виконання робіт, не підлягають під дію правил внутрішнього трудового розпорядку товариства, не мають права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачують страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням. Отже, оскільки виконавці послуг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не входили до штату товариства, що підтверджується штатним розписом, не підлягали правилам внутрішнього трудового розпорядку, не мали будь-якого підпорядкування посадовим особам позивача, жодний облік їх робочого часу позивачем не здійснювався, оплата за надані послуги здійснювалася згідно актів прийому наданих послуг, то наведене вказує на відповідність відносин між вказаними особами та позивачем ознакам цивільно-правового договору. Відтак, позивачем не було порушено вимоги частини 1, 3 статті 24 КЗпП України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, вважаючи його постановленим з невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, Головне управління Держпраці Львівській області оскаржило його, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково встановив відсутність штатному розписі ТзОВ Будівельна компанія Український стандарт посади водія. Також, що судом хибно встановлено причинно-наслідковий зв`язок між відсутністю в штатному розписі посад машиніста екскаватора та електрогазозварника та неможливістю позивача прийняти ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на роботу як працівників на умовах трудового договору. У трудовому законодавстві відсутні норми, які би забороняли укладення трудового договору з працівником у випадку, якщо штатним розписом не передбачена відповідна посада.

Апелянт вказує на те, що внаслідок протиправного надання позивачем трудовому договору форми договору цивільно-правового характеру, особи які виконували роботи (надавали послуги) за цими договорами, були позбавлені права на належні, безпечні і здорові умови праці, захисту від незаконного звільнення, права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, на об`єднання в професійні спілки тощо.

Стверджує, що договори, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Український стандарт та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , мали ознаки трудового характеру та підпадали під дію законодавства про працю в повному обсязі, в т.ч. і в частині їхнього укладення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи.

Як встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням Держпраці у Львівській області 04.12.2018 видано наказ №2884-П та направлення №2687, якими інспекторів праці Колівошко ОСОБА_6 та Лобай О.І. уповноважено на проведення інспекційного відвідування у ТзОВ Будівельна компанія Український стандарт .

У період з 04.12.2018 по 05.12.2018 проведено інспекційне відвідування у ТзОВ Будівельна компанія Український стандарт , за результатами якого складено акт інспекційного відвідування №ЛВ3510/1097/АВ від 05.12.2018, в якому, зафіксовано, зокрема, порушення вимог ч.1, ч.3 ст.24 КЗпП України, ПКМУ №413, а саме: трудові відносини з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 оформлені неналежним чином, без укладення трудового договору, оформлення наказу чи розпорядження власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На усунення виявлених порушень винесено припис №ЛВ3510/1097/АВ-П від 05.12.2018.

На підставі акта інспекційного відвідування відповідач виніс постанову про накладення штрафу від 28 грудня 2018 року №ЛВ3510/1097/АВ/ФС-1, якою на Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельне компанія Український стандарт накладено штраф в сумі 446760 грн.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (за текстом - КЗпП України).

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч.1 ст.260 КЗпП України державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 (далі - Положення № 96), визначено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) - є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Пунктом 7 Положення № 96 визначено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 100, територіальним органом Держпраці на території Львівської області є Головне управління Держпраці у Львівській області.

Відповідно до п. 1 Положення про Головне управління Держпраці у Львівській області затвердженого наказом Держпраці від 22.06.2017 року № 75 (далі - Положення № 75) Управління є територіальним органом Держпраці, що їй підпорядковується.

Згідно п.п. 1 п. 3 Положення № 75 завданням Управління є, зокрема, реалізація державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Відповідно до п.п. 5 п. 4 Положення № 75 Управління на виконання покладених на нього завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами та фізичними особами, які використовують найману працю. У відповідності до п.п. 49 цього ж пункту, Управління накладає у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Управління Держпраці.

До завдань Держпраці належить, зокрема, державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю, а також зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування (п.4 Положення № 96).

Статтею 1 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) в сфері господарської діяльності від 05.04.2007 № 877-V встановлено, що державний нагляд (контроль) діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Заходами державного нагляду (контролю) є планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Статтею 6 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) в сфері господарської діяльності від 05.04.2007 №877-V визначено, що підставами для здійснення позапланових заходів є:

- подання суб`єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням;

- виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених суб`єктом господарювання у документі обов`язкової звітності, крім випадків, коли суб`єкт господарювання протягом місяця з дня первинного подання повторно подав такий документ з уточненими достовірними даними або якщо недостовірність даних є результатом очевидної описки чи арифметичної помилки, яка не впливає на зміст поданої звітності. У разі виявлення органом державного нагляду (контролю) помилки у документі обов`язкової звітності він упродовж десяти робочих днів зобов`язаний повідомити суб`єкта господарювання про необхідність її виправлення у строк до п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення. Не виправлення помилки у встановлений строк є підставою для проведення позапланового заходу;

- перевірка виконання суб`єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення попереднього заходу органом державного нагляду (контролю);

- звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється виключно за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу;

- неподання суб`єктом господарювання документів обов`язкової звітності за два звітні періоди підряд без поважних причин або без надання письмових пояснень про причини, що перешкоджали поданню таких документів;

- доручення Прем`єр-міністра України про перевірку суб`єктів господарювання у відповідній сфері у зв`язку з виявленими системними порушеннями та/або настанням події, що має значний негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров`я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;

- настання аварії, смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, що було пов`язано з діяльністю суб`єкта господарювання.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю на час проведення перевірки визначав Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (далі - Порядок №295).

Пунктом 2 Порядку № 295 визначено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Відповідно до п. 5 Порядку № 295 інспекційні відвідування проводяться:

1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю;

2) за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин;

3) за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту;

4) за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю;

5) за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю;

6) за інформацією, зокрема, ДФС та її територіальних органів про:

- невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності;

- факти порушення законодавства про працю, виявлені у ході здійснення контрольних повноважень;

- факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом;

- роботодавців, що мають заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі, що перевищує мінімальний страховий внесок за кожного працівника.

Відповідно до п. 9 Порядку № 295 під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.

Згідно ч. 3 ст. 6 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності суб`єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю).

Положеннями ст.10 Закону України Про основні засади державного нагляду контролю) у сфері господарської діяльності передбачено, що суб`єкт господарювання має, зокрема, право перевіряти наявність у посадових осіб органу державного нагляду (контролю) службового посвідчення та посвідчення (направлення) і одержувати копію посвідчення (направлення) на проведення планового або позапланового заходу та, відповідно, не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), якщо посадова особа органу державного нагляду (контролю) не надала копії документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону.

Відповдно до пунктів 19, 20 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Згідно з п.27 Порядку №295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Пунктом 29 цього Порядку визначено, що заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Частинами 1, 3 статті 24 КЗпП України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим при організованому наборі працівників та при укладенні контракту. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 928 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно з ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З аналізу вказаних норм можна визначити відмінні ознаки трудових і цивільно-правових відносин.

Так, згідно з трудовим договором: працівник виконує роботу за трудовою угодою; працівник приймається на роботу (посаду), як правило, включену до штатного розпису підприємства для виконання певної роботи (функції) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою; висновок оформляється наказом роботодавця про прийняття працівника (за його заявою) на роботу; працівник підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку; роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові зарплату і забезпечувати умови праці та соціальні гарантії необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

При виконанні робіт (наданні послуг) за цивільно-правовим договором: оплачується не процес праці, а його результат; результат визначається після закінчення роботи; результат оформляється актами здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг); оплата проводиться на підставі актів; фізична особа, виконують роботи (надають послуги), не підкоряється правилам внутрішнього трудового розпорядку, сама організовує свою роботу і виконує її на свій ризик; підприємство не повинно дотримуватися трудового законодавства.

Отже, основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Отже, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України.

Взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ТзОВ Будівельна компанія Український стандарт уклаладено цивільно-правові договори: 1 червня 2018 року №0106/06 з ОСОБА_3 , строк дії договору з 01.06.2018 до 31.12.2018; 01 липня 2018 року №0107/04 з ОСОБА_1 , строк дії договору з 01.07.2018 до 31.12.2018; 01 липня 2018 року №0107/03 з ОСОБА_4 , строк дії договору з 01.07.2018 до 31.12.2018; 01 липня 2018 року №0107/02 з ОСОБА_2 , строк дії договору з 01.07.2018 по 31.12.2018.

Також встановлено, що транспортні засоби, на яких надавали послуги згідно цивільно-правових договорів, не є власним майном товариства, а орендованим.

ОСОБА_7 , з яким укладено цивільно-правовий договір від 01.07.2018, надавав послуги водія МАЗ 5516 державний знак № НОМЕР_1 , який позивачем орендований згідно Договору оренди транспортного засобу № 0203/01 від 02.03.2016 у ТзОВ Український стандарт-Львів .

ОСОБА_8 з яким укладено цивільно-правовий договір від 01.06.2018, надав послуги машиніста екскаватора ЕК G-1000, державний знак № Т 27 - 83 АВ, який позивачем орендований згідно Договору оренди спецтехніки № 01-07/01 від 01.07.2015, укладений з орендодавцем ФОП ОСОБА_9 (а.с.129).

ОСОБА_4 , з яким укладено цивільно-правовий договір № 0107/03 від 01.07.2018, надавав послуги машиніста екскаватора JCB JS160W, державний знак № 11143 ВС, який позивачем орендований згідно Договору оренди спецтехніки № 01 - 07/01 від 01.07.2015, укладений з орендодавцем ФОП ОСОБА_9 (а.с.131).

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно штатного розпису позивача з 17.05.2018 (а.с.85), у штатному розписі ТзОВ Будівельна компанія Український стандарт відсутні посади водія вантажного автомобіля, машиністів екскаваторів та посада електрогазозварника, на які позивач міг би приймати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на роботу як працівників на умовах трудового договору.

Разом з тим, умови цивільно-правових договорів, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Український стандарт та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , чітко встановлюють, що виконавці виконують роботи на свій ризик, самостійно організовують безпечне виконання робіт, не підлягають під дію правил внутрішнього трудового розпорядку товариства, не мають права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачують страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

Отже, виконавці послуг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не входили до штату товариства, що підтверджується штатним розписом, не підлягали правилам внутрішнього трудового розпорядку, не мали будь-якого підпорядкування посадовим особам позивача, жодний облік їх робочого часу позивачем не здійснювався, оплата за надані послуги здійснювалася згідно актів прийому наданих послуг.

Відтак, апеляційний суд погоджується з позицією суду першої інстанції, що відносин між вказаними особами та позивачем відповідають ознакам цивільно-правового договору.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, відповідачем не доведено факту допущення позивачем до виконання робіт працівників без укладення трудового договору, а тому судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Український стандарт до Головного управління Держпраці Львівській області про визнання протиправними та скасування постанови про накладення штрафу та припису.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, висновок суду є правильними.

Апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки суду першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини зазначив, що національнеправо повинновідповідатипоняттю законність , визначеномуКонвенцією,якавимагає,щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким,щоб дозволити особі,у разі потреби - з належною консультацією,передбачати певною мірою за певних обставин наслідки,які може спричинити такадія(див. рішенняусправах S.W.протиСполученого Королівства ,серія A,N 335-В,с.41-42, п. 35-36, та, Санді Таймс проти Сполученого Королівства (№ 1) ,серія A, № 30,с.31,п.49,і Галфорд проти Сполученого Королівства ).

Крім того, Європейський суд з прав людини зазначив, що втручання держави вважатиметься необхідним в демократичному суспільстві із законною метою, якщо воно відповідає нагальній соціальній потребі , зокрема якщо воно є співмірним щодо законної мети, яка переслідується, а також якщо причини, на які посилаються національні органи влади для виправдання такого втручання, є доречними та достатніми (див., наприклад, справу Костер проти Сполученого Королівства (Coster v. the United Kingdom), № 24876/94, п. 104, рішення; справа С. і Марпер проти Сполученого Королівства (S. and Marper v. еhe United Kingdom) (Велика Палата), №№ 30562/04 та 30566/04, п. 101).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), №Проніна проти України№ (заява № 63566/00; пункт 23) та №Серявін та інші проти України№ (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч.3 ст.243, ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 1.380.2019.000764 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Український стандарт до Головного управління Держпраці Львівській області про визнання протиправними та скасування постанови про накладення штрафу та припису - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення

Головуючий суддя Я. С. Попко судді Р. П. Сеник Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 18.02.2020.