Постанова

від 17.02.2020 по справі 640/857/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/857/20 Суддя (судді) першої інстанції: Огурцов О.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної корпорації розвитку ВЕБ.РФ на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом Державної корпорації розвитку ВЕБ.РФ до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій та зобов`язання утриматися від вивчення дій,-

ВСТАНОВИЛА:

Державна корпорація розвитку ВЕБ.РФ (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач) в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо передачі до акціонерного товариства Фондова Біржа ПФТС на реалізацію (передачі для проведення аукціону з продажу цінних паперів) акцій простих бездокументарних іменних, номінальною вартістю 10 грн., у кількості 5080310373 штук, від загальної кількості 97,7726%, міжнародний ідентифікаційний номер UA4000136329, цінні папери ПАТ Промінвестбанк код ЄДРПОУ 00039002 та зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які спрямовані на реалізацію арештованого майна, а саме: акцій простих бездокументарних іменних, номінальною вартістю 10 грн., у кількості 5080310373 штук, від загальної кількості 97,7726%, міжнародний ідентифікаційний номер UA4000136329, цінні папери ПАТ Промінвестбанк код ЄДРПОУ 00039002.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Одночасно з адміністративним позовом до суду було подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення продажу (реалізації) спірного арештованого майна у виконавчому провадженні № 59036926, заборони відповідачу вчинити будь-які дії щодо продажу спірного арештованого майна у виконавчому провадженні № 59036926, заборони акціонерному товариству Фондова Біржа ПФТС вчиняти будь-які дії щодо підготовки та проведення аукціону з продажу спірного арештованого майна у виконавчому провадженні № 59036926.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2020 року у задоволенні заяви позивача про забезпечення адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та задовольнити заяву про вжиття заходів забезпечення позову. На думку апелянта, реалізація арештованого майна за ймовірними боргами боржника у виконавчому провадженні призведе до повного позбавлення позивача права власності на акції, що унеможливлюють ефективний захист та поновлення прав ДКР ВЕБ.РФ , зокрема, зумовить необхідність додаткового звернення позивача до суду з метою визнання недійсним торгів чи усунення інших обставин, які можуть унеможливити повернення акцій у власність позивача.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подавав, будь-які його письмові пояснення в копії матеріалів справи, що надійшла до суду апеляційної інстанції, відсутні.

В силу положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, враховуючи, що апеляційну скаргу подано на ухвалу суду першої інстанції, яке постановлена поза межами судового засідання (в порядку письмового провадження), справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Беручи до уваги, що в суді першої інстанції заяву про забезпечення позову розглянуто в порядку письмового провадження та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст. 311 КАС України, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для здійснення розгляду справи за участі сторін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 28.06.2019 Державною корпорацією розвитку ВЕБ.РФ (попередня назва - Державна корпорація Банк розвитку і зовнішньоекономічної діяльності (Внєшекономбанк) ) був направлений запит № 14799/2000 на адресу ТОВ Інвінтум , депозитарію 5080310373 простих, іменних, бездокументарних акцій ПАТ Промінвестбанк (код UA4000136329), власником яких є ВЕБ.РФ , про надання відомостей про всі встановлені щодо даних цінних паперів обмежень та обтяжень, а також підстав для встановлення таких обмежень і обтяжень з наданням копій наявних документів - підстав.

З відповіді ТОВ Інвінтум №2-0207/3 від 02.07.2019 позивачу стало відомо, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває зведене виконавче провадження (ЗВП №59036926) за виконавчими документами, виданими Апеляційним судом міста Києва ( Київський апеляційний суд ) у справі №796/165/18 про стягнення коштів з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь стягувачів. Виконавцем в рамках зведеного виконавчого провадження (ЗВП №59036926) 29.05.2019 проведено опис та арешт майна (коштів) боржника, про що складено постанову від 29.05.2019, згідно з якою, майно було описано із накладенням на нього арешту. Виконавцем здійснено заходи щодо передачі акцій на реалізацію до акціонерного товариства ФОНДОВА БІРЖА ПФТС через продаж цінних паперів на аукціоні, зокрема, встановлено початкову вартість пакету за ціною - 266049433,00 грн.

Позивач вважає, що відповідачем вчиняються реальні дії направлені на примусове відчуження акцій, а сам аукціон з продажу арештованих акцій має відбутися 11.02.2020.

Крім того, ДКР ВЕБ.РФ зазначає, що ПАТ Промінвестбанк є публічним акціонерним товариством, зареєстрованим за законодавством України, а позивач є одним з акціонерів ПАТ Промінвестбанк і зареєстрований за законодавством Російської Федерації в якості юридичної особи - некомерційної організації (державної корпорації), і хоча засновником ДКР ВЕБ.РФ є Російська Федерація, вона не є учасником ДКР ВЕБ.РФ .

На думку скаржника, державний виконавець, ігноруючи зазначену корпоративну структуру, дійшов до помилкового висновку про приналежність акцій ПАТ Промінвестбанк Російській Федерації.

Позивач стверджує, що обставини цивільної справи №796/165/18, в рамках якої розглядалися оспорювані виконавчі дії, однозначно свідчать про те, що майно ВЕБ.РФ не є майном держави - Російської Федерації, при цьому, ані право України, ані право Російської Федерації не дозволяє кваліфікувати акції у якості майна Російської Федерації, щодо якого в рамках цієї справи позивачами здійснюється стягнення заборгованості. Як право України, так і право Російської Федерації встановлює, що юридичні особи не несуть відповідальності за боргами своїх засновників. Тому залучення ВЕБ.РФ до відповідальності за ймовірними боргами Російської Федерації неприпустимо.

Апелянт посилається на п. 119 постанови Верховного Суду від 25.01.2019 у цивільній справі №796/165/18, в якій зазначено, що у цій справі боржником є Російська Федерація, а не інші іноземні чи українські юридичні особи. Відповідно, арешт як засіб забезпечення виконання арбітражного рішення щодо Російської Федерації є обґрунтованим тільки щодо майна, яке належить Російській Федерації. Акції та інше майно, яке належать не Російській Федерації, а іншим юридичним або фізичним особам, арешту не підлягають. Те саме стосується заборони вчиняти дії, направлені на відчуження певного майна.

Проте, колегія суддів зауважує, що відповідно до п. 122 наведеної вище постанови Верховного Суду, останній дійшов висновку про наявність підстав для накладення арешту на майно, яке знаходиться на території України та яке згідно із законом України належить на праві власності боржнику за вказаним рішенням Арбітражного суду - Російській Федерації, як заходу для забезпечення вимог стягувачів за вказаним арбітражним рішенням.

Суд першої інстанції ухвалою від 20 січня 2020 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовив з підстав недоведення позивачем обставин, які б вказували, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Частинами 1, 2 ст. 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що з метою захисту прав та інтересів позивача суд за його заявою або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, постановлення якої належить до дискреційних повноважень суду та вирішення питання щодо їх вжиття залежить від наявності однієї з обставин, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України, що встановлюється судом виходячи з конкретних доказів, поданих заявником.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.

Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України).

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб-позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову Державна корпорація розвитку ВЕБ.РФ зазначив, що відчуження акцій спричинить виникнення прав на акції у третіх осіб, що, по-перше, значно ускладнить розгляд цієї справи, і призведе до подання позову про повернення акцій, по-друге, може мати наслідком і заподіяння збитків особам, які придбають вказані акції і в подальшому будуть змушені їх повернути внаслідок визнання торгів недійсними, по-третє позивач буде позбавлений права на участь в управлінні товариством, права на отримання прибутку (дивіденди) у відповідності до ст. 116 ЦК України. У подальшому, подібна реалізація активів ДКР ВЕБ.РФ зможе стати підставою для відповідальності держави Україна за протиправні дії, відповідальність, за які буде встановлена міжнародною судовою установою.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є надання тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

При вирішенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суд повинен вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, при цьому судом не може даватися оцінка діям відповідача, оскільки встановлення очевидності ознак їх протиправності без розгляду справи по суті є неприпустимим.

Колегія суддів звертає увагу, що забезпечення позову має на меті термінове вжиття певних заходів задля ефективного захисту прав позивача в разі, якщо невжиття таких заходів унеможливить або утруднить виконання рішення, однак заявник не навів жодних доводів того, що невжиття заходів забезпечення позову в подальшому може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

При цьому, на підтвердження обґрунтованості заяви про забезпечення позову не було подано жодного доказу, в тому числі щодо необхідності докладання значних зусиль та витрат для відновлення порушених прав.

Колегія суддів звертає увагу, що наведені позивачем обставини щодо були покладені в основу заяви про вжиття заходів забезпечення позову вже досліджувались в судовому порядку, та їм була надана оцінка Верховним Судом у постанові від 06.11.2019 року у цивільній справі №757/36346/19-ц, в рамках якої також розглядалися оспорювані виконавчі дії.

В наведеній постанові Верховного Суду встановлено, що згідно з відомостями про остаточних ключових учасників у структурі власності ПАТ Промінвестбанк станом на 01 січня 2018 року, акціонером ПАТ Промінвестбанк , якому належить 99,7726 % акцій банку, є державна корпорація Внєшекономбанк , яка створена Російською Федерацією відповідно до Федерального Закону Російської Федерації від 17 травня 2007 року № 82-ФЗ Про банк розвитку .

Аналогічні відомості, розміщені на Інтернет-сайті (https://smida.gov.ua) Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України (АРІФРУ) або Stock market infrastructure development agency of Ukraine (SMIDA) (далі - SMIDA).

Крім того, на офіційному Інтернет-сайті ПАТ Промінвестбанк (https://www.pib.ua) міститься інформація про те, що основним акціонером ПАТ Промінвестбанк з 2009 року є державна корпорація Внєшекономбанк , якій належить 99,7726 % акцій банку.

Відповідно до Федерального закону № 82-ФЗ ДКР ВЕБ.РФ є державною корпорацією, створеною Російською Федерацією (ст. 2), діє, зокрема, з метою сприяння забезпеченню довгострокового соціально-економічного розвитку Російської Федерації (ст. 3).

Також на офіційному Інтернет-сайті ПАТ Промінвестбанк (https://www.pib.ua) міститься інформація про те, що іншими акціонерами ПАТ Промінвестбанк є фізичні та юридичні особи.

У липні 2019 року ДКР ВЕБ.РФ звернулась до суду із позовом, в якому просила зняти арешт, накладений на акції прості бездокументарні іменні, номінальною вартістю 10,00 грн, у кількості 5080310373 шт., від загальної кількості 99,7726%, міжнародний ідентифікаційний номер UA4000136329, цінні папери ПАТ Промінвестбанк , згідно з постановою відділу примусового виконання рішень ДДВС Міністерства юстиції України від 29 травня 2019 року про опис і арешт майна (коштів) боржника.

Предметом спору у наведеній справі є зняття арешту з майна, а саме простих іменних акцій ПАТ Промінвестбанк , який накладений державним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження з примусового виконання виконавчих листів, виданих апеляційним судом на виконання ухвали Апеляційного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року, згідно з якою визнано та надано дозвіл на виконання рішення Арбітражного суду (м. Гаага, Королівство Нідерландів) від 02 травня 2018 року у справі ПТС № 2015-36.

Внєшекономбанк (Зовнішекономбанк) на 100 % належить Російській Федерації.

28 листопада 2018 року Президент Російської Федерації підписав закон про нове найменування і функції банку розвитку Внєшекономбанк , який був перетворений у Державну корпорацію розвитку ВЕБ.РФ (ДКР ВЕБ.РФ ). .

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зважаючи на викладене, колегія суддів не вбачає підстав відступати від висновків Верховного Суду та не бере до уваги доводи апелянта, що хоча засновником ВЕБ.РФ є Російська Федерація, майно у вигляді акцій, яке належить ВЕБ.РФ , не є майном держави - Російської Федерації.

З огляду на викладені обставини, враховуючи наведені норми законодавства та висновки Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви ДКР ВЕБ.РФ про забезпечення позову.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної корпорації розвитку ВЕБ.РФ - залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м.Києва від 20 січня 2020 року про відмову у вжитті заходів забезпечення позову - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Текст постанови складено 17 лютого 2020 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді Л.В.Бєлова

А.Ю.Кучма