Рішення

від 03.02.2020 по справі 910/6891/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.02.2020Справа № 910/6891/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької єпархії Української православної церкви"

до Хмельницької обласної державної адміністрації

третя особа 1: "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)"

третя особа 2: Управління культури, національностей, релігій та туризму Хмельницької обласної державної адміністрації

третя особа 3: Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви

про визнання протиправним та скасування розпорядження голови Хмельницької обласної державної адміністрації,

за участю представників:

від позивача: Собецька Г.В.

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи 1: не з`явився;

від третьої особи 2: не з`явився;

від третьої особи 3: Пасічник Я.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької єпархії Української православної церкви" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Хмельницької обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження голови Хмельницької обласної державної адміністрації № 264/2019-р від 12.04.2019 "Про реєстрацію статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької єпархії Української православної церкви" у новій редакції".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.04.2019 розпорядженням голови Хмельницької обласної державної адміністрації № 264/2019-р було зареєстровано статут Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької єпархії Української православної церкви" у новій редакції. Підставою для винесення розпорядження стала заява від 11.03.2019 подана від імені релігійної громади, та рішення загальних (парафіяльних) зборів членів Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької єпархії Української православної церкви" від 16.02.2019, оформлене протоколом № 1.

Наполягаючи на тому, що відповідач безпідставно зареєстрував статут у новій редакції, який був затверджений не уповноваженою особою, не виконав покладений на нього обов`язок щодо перевірки правомірності поданого протоколу № 1 та його відповідності чинному статуту, позивач зазначає про те, що розпорядження голови Хмельницької обласної державної адміністрації № 264/2019-р є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийнято з перевищенням наданих повноважень, порушенням встановленого порядку та приписів законодавства, у зв`язку з чим сторона просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2019 заяву Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької єпархії Української православної церкви" про забезпечення позову задоволено. До набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у даній справі: заборонено Хмельницькій обласній державній адміністрації (29005, Хмельницька обл., м. Хмельницький, Майдан Незалежності, Будинок Рад, ідентифікаційний код: 22985083) вчиняти будь-які реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо внесення змін та реєстрації статуту у новій редакції Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької єпархії Української православної церкви".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 31.07.2019.

22.07.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

29.07.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав відповідь на відзив.

Підготовче засідання, призначене на 31.07.2019, не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Приходько І.В. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2019 підготовче засідання призначено на 21.08.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2019 розгляд підготовчого провадження продовжено на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 09.09.2019. Крім того, вказаною ухвалою залучено до участі у справі: в якості третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) ; в якості третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Управління культури, національностей, релігій та туризму Хмельницької обласної державної адміністрації; в якості третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 підготовче засідання відкладено на 02.10.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2019, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.10.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2019 розгляд справи по суті відкладено на 18.11.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2019 розгляд справи по суті відкладено на 09.12.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2019 розгляд справи по суті відкладено на 13.01.2020.

Судове засідання, призначене на 13.01.2020, не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Приходько І.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2020 розгляд справи по суті призначено на 03.02.2020.

У судовому засіданні 03.02.2020 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов повністю.

Представник третьої особи 3 у судовому засіданні 03.02.2020 надав додаткові пояснення, зазначив, що вважає позовні вимоги позивача законними та обґрунтованими та просив задовольнити позов повністю.

Представники відповідача, третьої особи 1 та третьої особи 2 у судове засіданні 03.02.2020 (як і у попередні судові засідання) не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, направленням на адреси місцезнаходження юридичних осіб копій ухвал суду.

Разом з цим, судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд зазначає, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з цим, судом приймаються до уваги письмові пояснення та заперечення третьої особи 1 та третьої особи 2, подані під час провадження у даній справі, а також заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача та третьої особи 3, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Релігійна організація Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької Єпархії Української Православної церкви була створена у 1991 році відповідно до ст. 14 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації з ініціативи десяти громадян - жителів села Ставниця. Розпорядженням голови Хмельницької ОДА №193 від 20.11.1991 був зареєстрований її статут.

Як зазначає позивач, з моменту створення релігійна організація належала до Української православної церкви і її статут був затверджений керуючим Хмельницькою єпархією УПЦ Митрополитом ОСОБА_4.

Пунктами 1, 3 статуту, зареєстрованого розпорядженням Хмельницької обласної державної адміністрації №28.08.2017 №673/2017-р. (редакція якого діяла на момент прийняття оскаржуваного розпорядження) визначено, що Релігійна організація Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької Єпархії Української Православної церкви (надалі - парафія) є неприбутковою організацією, первинним канонічним підрозділом Української Православної Церкви та знаходиться в організаційному підпорядкуванні Хмельницької єпархії УПЦ. Парафія об`єднує громадян православного віросповідання для сумісного здійснення права на свободу сповідання та поширенні; православної віри, а також для піклування про релігійно-моральне вихованні.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.04.2019 розпорядженням голови Хмельницької обласної державної адміністрації № 264/2019-р було зареєстровано статут Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької єпархії Української православної церкви" у новій редакції. Підставою для винесення розпорядження стала заява від 11.03.2019 подана від імені релігійної громади, та рішення загальних (парафіяльних) зборів членів Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької єпархії Української православної церкви" від 16.02.2019, оформлене протоколом № 1.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що, за доводами позивача, спірне Розпорядження голови Хмельницької обласної державної адміністрації є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийнято з перевищенням наданих повноважень та з грубим порушенням Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Закону України Про свободу совісті та релігійні організації , Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та Закону України Про місцеві державні адміністрації .

За твердженням позивача, відповідач безпідставно зареєстрував статут у новій редакції, оскільки така редакція статуту була затверджена не уповноваженою особою, а також не виконав покладений на нього обов`язок щодо перевірки правомірності поданого протоколу № 1 та його відповідності чинному статуту, у зв`язку з чим розпорядження голови Хмельницької обласної державної адміністрації № 264/2019-р є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач у відзиву на позовну заяву, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив про те, що відповідно до п. 4.8. Положення управління культури, національностей, релігій та туризму Хмельницької обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови ОДА від 23.06.2015 № 280/2015-р, обов`язок здійснення попереднього розгляду поданих на реєстрацію статутів (положень) релігійних громад, а також змін та доповнень до них покладено на третю особу 2. При цьому відповідач зазначає, що документи подані до управління культури, національностей, релігій та туризму Хмельницької обласної державної адміністрації для прийняття рішення про реєстрацію статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької єпархії Української православної церкви" відповідали вимогам законодавства та підстав для відмови у реєстрації статуту у відповідача не було. На думку відповідача, розпорядження обласної державної адміністрації оскаржується з підстав порушення особами, які подали заяву про реєстрацію статуту, положень закону в частині дотримання порядку та способу реєстрації таких змін, тоді як такого роду обставини належать до внутрішньої діяльності юридичної особи.

У поданих управлінням культури, національностей, релігій та туризму Хмельницької обласної державної адміністрації поясненнях третя особа 2 зазначає, що до Хмельницької обласної державної адміністрації надійшла заява уповноваженого релігійною громадою Лічман О.В. від 11.03.2019 із додатками передбаченими ст. 14 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації , а саме статут релігійної організації в 3 примірниках, протокол загальних (парафіяльних) зборів релігійної громади, список членів релігійної громади присутніх на зборах, список членів релігійної громади, які підтримали рішення про зміну конфесійної приналежності, належним чином засвідчена копія останньої редакції статуту релігійної громади, зареєстрованого розпорядженням голови ОДА від 28.08.2017 №673/2017-р, а також належним чином засвідчена копія розпорядження голови ОДА від 28.08.2017 № 673/2017-р.

Так, Управлінням культури, національностей, релігій та туризму Хмельницької обласної державної адміністрації зазначає, що перелік наданих документів відповідав вимогам законодавства та підстав для відмови у реєстрації статуту не було.

Крім того, під час провадження у даній справі представник третьої особи 1 заперечував проти позовних вимог та зазначав про їх необґрунтованість. При цьому, у поданій 14.01.2020 заяві представник третьої особи 1 просив закрити провадження у справі, зазначаючи про те, що вказаний спір не підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства, а також вказуючи на те, що розгляд заявленого позивачем позову взагалі не віднесено до будь-якої юрисдикції, посилаючись в цій частині на позицію Верховного Суду у постанові від 27.03.2019 у справі № 826/4734/16.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

А відповідно до частини другої вказаної статті юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Стаття 35 Конституції України закріплює право кожного на свободу світогляду і віросповідання.

Статтею 5 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації передбачено, що церква (релiгiйнi органiзацiї) в Українi відокремлена вiд держави.

Водночас, відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Ураховуючи вищенаведені положення чинного законодавства України, рішення, які були прийняті загальними зборами релігійної громади, належать до рішень, які були прийняті всередині цієї громади (релігійної організації) її членами, спрямовані на реалізацію цивільних прав, свобод та інтересів цих членів релігійної громади, а також спрямовані на забезпечення діяльності релігійної громади з метою задоволення інтересів членів релігійної громади.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2019 року у справі №916/2086/19 (провадження №12-196гс19) дійшла висновку, що правовідносини, які стосуються питань участі особи у створенні та діяльності релігійної громади є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до частини двадцять першої статті 14, частини другої статті 15 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації . Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19 (провадження № 12-165гс19).

Разом з цим, у даному випадку судом враховано, що позивачем у спорі по справі № 910/6891/19 виступає безпосередньо релігійна організація, тоді як предметом спору в даному випадку є рішення щодо реєстрації статуту релігійної організації (позивача) у новій редакції. Натомість, оскаржується таке рішення, в тому числі з підстав порушення особами, які подали заяву про реєстрацію змін до статуту, положень закону, статуту в частині дотримання порядку, способу та компетенції реєстрації таких змін. Ці обставини належать до внутрішньої діяльності релігійної організації та визначаються статутом, на підставі якого діє релігійна громада. Як вбачається з встановлених обставин, позивач пов`язує проведену реєстрацію змін до статуту з незаконними діями осіб, які подали відповідну заяву та документи відповідачеві, відсутністю повноважень у особи, яка подала заяву та документи для внесення змін до статуту, оспорює порядок та спосіб скликання парафіяльних зборів та право участі у них, повноваження приймати рішення про внесення змін до статуту.

Також судом враховується, що Верховний Суд, аналізуючи питання юрисдикції у подібних правовідносинах щодо оскарження розпорядження голови обласної державної адміністрації про реєстрацію статуту релігійної організації у новій редакції, у постанові від 19 грудня 2018 року у справі №806/3462/14 дійшов висновку про непідвідомчість такого спору адміністративному суду та зазначив про помилковість висновку судів попередніх інстанцій про його публічно-правовий характер, оскільки спірні правовідносини стосуються прав та інтересів учасників релігійної громади на канонічне підпорядкування, а позовні вимоги у зазначеній справі спрямовані на захист цивільного права позивача, а тому спір підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства.

Суд звертає увагу учасників справи, що Європейським судом з прав людини по справі Свято-Михайлівська Парафія проти України досліджувалися питання щодо наявності втручання у право на свободу віросповідання скаржника, відповідності цього втручання закону, а також те, чи переслідувало втручання легітимну мету та чи було необхідним у демократичному суспільстві.

У зазначеному рішенні встановлено, що за результатами розгляду спору в межах національної судової процедури було порушено статтю 9 Конвенції витлумачену у світлі пункту 1 статті 6 та статті 11 Конвенції.

Водночас право на свободу віросповідання не було виправданим і брак гарантій проти свавільних рішень органів реєстрації не був виправлений національними судами, оскільки відсутність узгодженості та передбачуваності законодавства не дозволяла їм дійти інших висновків у справі.

Надаючи тлумачення статей 9 та 11 Конвенції в контексті обмеження передбачених ними прав, Європейський суд визнав, що в демократичному суспільстві дійсно може виникнути необхідність обмежити свободу віросповідання задля узгодження інтересів різних релігійних груп.

Зі змісту пункту 2 статті 9 Конвенції випливає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише обмеженням, встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У своєму рішенні по справі Коккінакіс проти Греції Європейський суд зазначив, що як визначено у статті 9 Конвенції, свобода думки, совісті та релігії виступає однією з підвалин демократичного суспільства у значенні, що вживається у пункті 31 Конвенції. Основоположний характер прав, гарантованих його пунктом 1 статті 9 Конвенції, знаходить своє відображення, зокрема, у формулюванні параграфа, що передбачає обмеження на них. На відміну від других параграфів статей 8, 10 і 11 Конвенції, які охоплюють права, що перераховуються в перших параграфах цих статей, у другому параграфі статті 9 Конвенції згадується лише про свободу сповідувати релігію чи переконання (пункт 33).

Перелік таких обмежень, за вказівкою Європейського суду у справі Свято-Михайлівська Парафія проти України , є вичерпним, вони мають чітко тлумачитись в межах обмеженої самостійної оцінки, наданої державі, і лише переконливі та нездоланні причини можуть виправдовувати запровадження таких обмежень. При цьому держава має незначні межі для власної самостійної оцінки в цих питаннях.

Таким чином, при вирішенні спору по суті національні суди мали дослідити, чи було втручання у право на свободу віросповідання необхідним у демократичному суспільстві, тобто здійсненим в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Отже, здійснюючи правову оцінку обставин справи, суди повинні були спиратися на положення статті 9 Конвенції, а також на прецедентне право Європейського суду, що є джерелом тлумачення вказаної статті, надаючи її приписам більш конкретного характеру.

Взаємовідносини церкви й держави визначається Декларацією про державний суверенітет України, Конституцією України та Законом України Про свободу совісті та релігійні організації . Правовою формою цих відносин є режим відокремлення від церкви.

Статтею 35 Конституції України передбачено, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави. Однією із особливостей ставлення держави до церкви (релігійних організацій) та законодавчі положення, які характеризують правовий зміст відокремлення церкви від держави в Україні, є те, що держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, тобто держава не втручається і не забороняє діяльності конфесійних організацій, якщо останні не порушують чинного законодавства, не посягають на життя, здоров`я, гідність особи, права інших громадян та організацій тощо.

Згідно частин першої та другої статті 8 Закону України Про свободу совісті і релігійні організації релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.

За викладених обставин, зважаючи на зміст позовних вимог та враховуючи той факт, що держава в особі уповноваженого органу - Хмельницької обласної державної адміністрації вчинила дії щодо реєстрації статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької єпархії Української православної церкви" у новій редакції, віднесення вирішення даного спору відповідній релігійній організації, а не судом (як про це зазначають відповідач, третя особа 1 та третя особа 2) буде суперечити чинному законодавству.

Відтак, у даному випадку перевірка законності розпорядженням голови Хмельницької обласної державної адміністрації від 12.04.2019 № 264/2019-р безпосередньо пов`язані з встановленням обставин правомірності вчинення дій відповідача щодо реєстрації статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької єпархії Української православної церкви" у новій редакції, зокрема в частині дотримання положень діючого на той час редакції статуту позивача.

Матеріалами справи підтверджується та учасниками справи не заперечується, що на той момент, коли Хмельницькою обласною державною адміністрацією було видано спірне розпорядження, діяла редакція статуту Релігійної організації Релігійна громада Свято- Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької Єпархії Української Православної церкви , зареєстрованого розпорядженням Хмельницької обласної державної адміністрації №28.08.2017 №673/2017-р (далі - Статут).

Згідно частини 1, 2 ст. 7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Відповідно до частини 1, 2 ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.

Згідно частини 1, 2 ст. 9 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні управління і центри діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Релігійні організації, керівні центри яких знаходяться за межами України, можуть керуватись у своїй діяльності настановами цих центрів, якщо при цьому не порушується законодавство України.

Не регламентовані законом відносини держави з релігійними управліннями і центрами, в тому числі й тими, що знаходяться за межами України, регулюються відповідно до домовленостей між ними і державними органами.

Відповідно до частини 1, 2, 5 ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях.

Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

Згідно з пунктами 15, 16 Статуту вищим органом парафіяльного управління є парафіяльні збори, які за посадою очолює настоятель. До складу парафіяльних зборів належать священнослужителі, церковнослужителі, а також миряни члени парафіяльних зборів, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість Статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.

Парафію очолює настоятель, якого призначає та звільняє єпархіальний архієрей (п. 12 Статуту).

Пунктом 18 Статуту парафіяльні збори скликаються настоятелем спільно з Парафіяльною радою або, за благословенням єпархіального архієрея благочинним або іншим представником єпархіального архієрея, у міру по треби, але не рідше ніж один раз на рік.

Парафіяльні збори вважаються чинними за умови присутності на них не менше 2/3 від числа членів Парафіяльних зборів (п.19 Статуту).

Згідно з п. 21 Статуту Парафіяльні збори на яких розглядається питання про зміну підлеглості (юрисдикції) релігійної громади вважаються чинними за умови присутності усіх членів Парафіяльних зборів.

Рішення Парафіяльних зборів про зміну підлеглості (юрисдикції) релігійної громади приймається шляхом консенсусу за згодою всіх членів Парафіяльних зборів (п. 22 Статуту).

Протокол Парафіяльних зборів підписується настоятелем (головуючим) і секретарем (п. 25 Статуту).

Головою Парафіяльної ради за посадою є настоятель (п. 28 Статуту).

Як зазначено в п. 31 Статуту усі документи парафії підписуються настоятелем та головою Парафіяльної ради.

Зміни і доповнення до Статуту вносяться на розгляд Парафіяльних зборів уповноваженими представниками парафії і набирають чинності лише після їх затвердження керуючим Хмельницькою єпархією УПЦ і реєструються в тому ж порядку що і Статут (п. 58 Статуту).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач неодноразово вказував, що настоятелем парафії, так само і настоятелем Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського округу Хмельницької єпархії УПЦ є протоієрей ОСОБА_2 , на підтвердження чого стороною надано указ № 70 від 12.09.2001. При цьому позивач зазначає, що настоятелем не скликалися та не проводилися (в порядку визначеному п. 18 Статуту), парафіяльні збори 16.02.2019, а також не виносилося на вирішення зборів жодного питання, стосовно яких були прийняті рішення, оформлені протоколом № 1, в тому числі питання щодо зміни канонічного підпорядкування.

Судом встановлено, що всупереч положенням пунктів 25, 31 Статуту, протокол парафіяльних зборів № 1 від 16.02.2019 не містить необхідних реквізитів, зокрема, підписів настоятеля та голови Парафіяльної ради. Проте, вказані обставини не були враховані відповідачем під час перевірки наданої документації для реєстрації Статуту в новій редакції.

Разом з цим, в матеріалах справи наявна копія протоколу парафіяльних зборів Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької єпархії Української православної церкви" від 19.01.2019 за головуванням настоятеля парафії про визначення юрисдикції/підпорядкованості релігійної громади.

Так, у питанні 2 вказаного протоколу парафіяльних зборів вирішено: підтвердити, що Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької єпархії Української Православної Церкви" входить до складу та підзвітна Хмельницькій Єпархії Української православної церкви, та релігійна громада підтверджує свою духовну і канонічну єдність з Українською православною церквою.. .

Зазначений протокол підписано головою парафіяльних зборів (настоятелем) ОСОБА_2 , секретарем парафіяльних зборів ОСОБА_3 , затверджено керуючим Хмельницькою єпархією Української Православної Церкви Митрополитом Хмельницьким і Старокостянтинівським ОСОБА_4, а також скріплено печаткою Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви.

При цьому, матеріали справи підтверджується, що позивач звертався з заявою (вх. № 01-20-538 від 28.03.2019) до відповідача та третьої особи 2, в якій зазначив про факт проведення парафіяльних зборів 19.01.2019 року, довів до відома зміст прийнятих на зазначених зборах рішень та повідомив про те, що оригінали установчих та інших документів, а також печатка Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької єпархії Української Православної Церкви" знаходяться у настоятеля ОСОБА_2

Листом від 01.04.2019 № 04-778 Управління культури, національностей, релігій та туризму Хмельницької обласної державної адміністрації повідомило позивача про те, що інформація, яка викладена у заяві від 28.03.2019, прийнята до уваги.

Згідно частини 3 статті 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються:

1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;

2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:

1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;

2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

Як вбачається з матеріалів справи, до відповідача з метою реєстрації нової редакції статуту релігійної громади, були подані наступні документи:

1. Протокол № 1 від 16.02.2019 з додатками;

2. Статут в 3 примірниках;

3. Копія чинної редакції статуту релігійної громади;

4. Копія розпорядження голови Хмельницької ОДА від 28.08.2017 № 673/2017-р.;

5. Список членів релігійної громади присутніх на зборах;

6. Список членів релігійної громади, які підтримали рішення про зміну конфесійної приналежності.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" зазначено, що у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

Як підтверджено відповідачем та третьою особою 2, у ході розгляду заяви та доданих до неї документів, Хмельницькою обласною державною адміністрацією не було виявлено підстав для відмови, у реєстрації в новій редакції статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької єпархії Української православної церкви".

Згідно ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов`язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація: 1) забезпечує виконання Конституції та законів України, рішень Конституційного Суду України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади; 2) забезпечує здійснення заходів щодо охорони громадської безпеки, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; 3) забезпечує розгляд звернень громадян та їх об`єднань, контролює стан цієї роботи в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в організаціях і установах, розташованих на відповідній території; 4) здійснює заходи щодо організації правового інформування і виховання населення; 4-1) забезпечує надання безоплатної первинної правової допомоги; 5) розглядає питання і вносить пропозиції про нагородження державними нагородами України; 6) забезпечує виконання актів законодавства з питань громадянства, пов`язаних з перебуванням іноземців та осіб без громадянства, сприяє органам та підрозділам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у додержанні правил паспортної системи; 7) проводить роботу, пов`язану з розробленням та здійсненням заходів щодо розміщення, працевлаштування, соціально-побутового і медичного обслуговування осіб, яких визнано в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, а також депортованих осіб, які добровільно повертаються в регіони їх колишнього проживання; 8) забезпечує виконання законодавства щодо національних меншин і міграції, про свободу думки і слова, свободу світогляду і віросповідання; 9) оголошує у разі стихійного лиха, аварій, катастроф, епідемій, епізоотій, пожеж, інших надзвичайних подій зони надзвичайної ситуації; здійснює передбачені законодавством заходи, пов`язані з підтриманням у них громадського порядку, врятуванням життя людей, захистом їх здоров`я і прав, збереженням матеріальних цінностей; 10) сприяють діяльності аварійно-рятувальних служб за місцем їх дислокації, під час прямування до зон надзвичайних ситуацій та під час ліквідації надзвичайних ситуацій, зокрема у поданні їм необхідних транспортних та інших матеріальних засобів і послуг; 11) погоджує проект плану проведення потенційно небезпечних заходів в умовах присутності цивільного населення за участю особового складу Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів з використанням озброєння і військової техніки; взаємодіє з органами військового управління під час планування та проведення таких заходів з метою запобігання і недопущення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків; 12) забезпечує своєчасне інформування населення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій під час проведення потенційно небезпечних заходів в умовах присутності цивільного населення за участю особового складу Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів з використанням озброєння і військової техніки; 13) розглядає проектну документацію на будівництво захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) та розділ щодо інженерно-технічних заходів цивільного захисту (цивільної оборони) у складі містобудівної документації; 14) перевіряє наявність і утримання в готовності локальних систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій на об`єктах, які підлягають обладнанню системами раннього виявлення надзвичайних ситуацій; наявність і готовність до використання у надзвичайних ситуаціях засобів колективного та індивідуального захисту населення, майна цивільного захисту, стан їх утримання та ведення обліку; 15) перевіряє підготовку населення до дій у надзвичайних ситуаціях; 16) бере участь у вирішенні питань проведення виборів і референдумів та адміністративно-територіального устрою у межах, визначених законодавством; 17) розглядає справи про адміністративні правопорушення, віднесені до її відання, утворює адміністративні та спостережні комісії, координує їх діяльність; 18) здійснює управління архівною справою та діловодством; 20) забезпечує здійснення заходів щодо соціальної адаптації осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк; 21) забезпечує здійснення заходів щодо осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують медичної допомоги у зв`язку із захворюванням на туберкульоз; 22) забезпечує здійснення заходів щодо ведення Державного реєстру виборців відповідно до закону; 23) здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (крім обласних державних адміністрацій).

На підставі вищенаведеного, відповідно до статей 2, 6, 13, 39 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" 12 квітня 2019 року розпорядженням голови Хмельницької обласної державної адміністрації № 264/2019-р було зареєстровано статут Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької єпархії Української православної церкви" у новій редакції.

Відповідно до частини 1, 2, 5 ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Як було вищезазначено, Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях, а також Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

Натомість, з аналізу наданого до заяви протоколу № 1 загальних (парафіяльних) зборів членів релігійної організації від 16.02.2019 вбачається, що збори були скликані та проведені з порушенням процедури визначеної чинною редакцією Статуту релігійної громади, а протокол зазначених зборів оформлений не у відповідності до вимог Статуту.

Зокрема, матеріали справи не містять доказів того, що парафіяльні збори, на яких приймалися відповідні рішення, оформлені протоколом № 1 від 16.02.2019, скликалися та проводилися у відповідності до п. 18, 21 Статуту, так само відсутні відомості щодо підтвердження чинності таких зборів у розумінні п. 19, 22 Статуту. Всупереч положенням пунктів 25, 31 Статуту, протокол парафіяльних зборів № 1 від 16.02.2019 не містить необхідних реквізитів, зокрема, підписів настоятеля та голови Парафіяльної ради. При цьому, докази того, що зміни та доповнення до Статуту набрали чинності в порядку п. 58 Статуту (в тому числі передавалися на розгляд та затвердження керуючого Хмельницькою єпархією УПЦ) в матеріалах справи також відсутні.

Учасниками справи не заперечується, що такі докази так само не були надані до заяви від 12.04.2019 про реєстрацію статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької єпархії Української православної церкви" у новій редакції. Водночас, відповідачем не було враховані вищезазначені недоліки під час перевірки наданої документації, внаслідок чого прийнято оспорюване розпорядження № 264/2019-р від 12.04.2019.

Судом враховано, що положеннями ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" встановлено, що у разі подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, а також обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим неповного переліку документів, визначеного у цій статті, та/або оформлення їх без дотримання встановлених вимог, відсутності у статуті (положенні) релігійної організації відомостей, встановлених частиною третьою статті 12 цього Закону, релігійній організації пропонується у межах строків, встановлених цим Законом, усунути виявлені недоліки.

У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, може зажадати висновок місцевої державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, а також спеціалістів. У цьому разі рішення про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій приймається у тримісячний термін.

Відтак, відповідач у випадку виявлення суперечностей та недоліків під час перевірки наданої документації для реєстрації нової редакції Статуту релігійної організації, з урахуванням вищенаведених положень Закону, мав право не тільки уточнювати інформацію та вимагати усунення заявником виявлених недоліків у поданих документів, а також ініціювати отримання висновків спеціалістів з окремих питань.

Враховуючи викладене, суд зазначає про обґрунтованість доводів позивача в частині того, що відповідачем не було здійснено повної перевірки на відповідність поданих документів положенням чинної редакції Статуту, а відтак повноважним державним органом фактично не дотримано процедури реєстрації статуту відповідно до вимог статті 14 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації , у зв`язку з чим прийнято протиправне розпорядження.

При цьому суд окремо наголошує на тому, що згідно норм міжнародного права, відмова держави надати правосуб`єктність об`єднанню громадян, заснованому на релігії або переконаннях, є втручанням у реалізацію права на свободу релігії. Відмова влади зареєструвати конкретну групу або безпідставне позбавлення її правосуб`єктності безпосередньо порушує права як самої групу, так і її членів. В контексті викладеного саме на державу покладений обов`язок ретельно аналізувати положення, які мають зворотну дію або які нездатні захистити існуючи права (наприклад, вимога щодо перереєстрації релігійних організацій згідно з новими критеріями (UN Human rights Committee 21 October 2005, Sister Immaculate Joseph and 80 Teaching Sisters of the Holy Cross of the Third Order of Saint Francis in Menzingen of Sri Lanka v. Sri Lanka; Семінар 2001 року Свобода релігії та віросповідання в регіоні ОБСЄ: виклики для законодавства та практики).

Суд також зазначає про обґрунтованість доводів позивача в частині того, що відповідальність за законність та обґрунтованість прийнятих місцевою державною адміністрацією розпоряджень в розумінні вищенаведених приписів законодавства покладається саме на відповідача. Відтак, заперечення відповідача в частині того, що попередній розгляд поданих на реєстрацію статутів (положень) релігійних громад, а також змін та доповнень до них відноситься до обов`язків Управління культури, національностей, релігій та туризму Хмельницької обласної державної адміністрації, в даному випадку не можуть бути підставою для відмови у позові, оскільки вказане Управління безпосередньо підпорядковане голові Хмельницької обласної державної адміністрації та здійснює функції і має повноваження, обсяг яких визначений Положенням, затвердженим відповідним розпорядженням голови обласної державної адміністрації.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зустрічні заперечення учасників справи щодо точної фактичної кількості членів парафіяльних зборів, які брали участь та приймали рішення, оформлене протоколом № 1 від 16.02.2019, судом не приймаються, оскільки такі заперечення не доведені належними та допустимими доказами, в розумінні статей 74-76 ГПК України.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Враховуючи наведене, зважаючи на факт того, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених у даному рішенні висновків, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам та доводам учасників справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є достатньо обґрунтованими та правомірними, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Судовий збір покладається на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Хмельницької обласної державної адміністрації № 264/2019-р від 12.04.2019 "Про реєстрацію статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької єпархії Української православної церкви" у новій редакції.

3. Стягнути з Хмельницької обласної державної адміністрації (29005, Хмельницька обл. м. Хмельницький, майдан Незалежності, будинок Рад, ідентифікаційний код: 22985083) на користь Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької єпархії Української православної церкви" (31530, Хмельницька обл. Летичівський район, с. Ставниця, вул. Центральна, буд. 12/1, ідентифікаційний код: 32497831) 1 921 грн. витрат зі сплати судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 17.02.2020.

Суддя І.В. Приходько