Ухвала

від 10.02.2020 по справі 910/13195/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua УХВАЛА

м. Київ

10.02.2020Справа № 910/13195/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., за участі секретаря судового засідання Саруханян Д.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова група "Майстер"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Леруа Мерлен Україна"

про стягнення 484 606,30 грн.

за участі представників:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: Ковальов Ю.Ю., адвокат,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова група "Майстер" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Леруа Мерлен Україна" про стягнення 484606,30 грн., з яких: 479824,08 грн. основного боргу та 4782,22 грн. трьох процентів річних, за несвоєчасну оплату поставленого товару за договором поставки від 01.01.2017 № 01903.

Ухвалою суду від 27.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 24.10.2019 задоволено клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач вказав, що спірна поставка товару здійснювалася позивачем за іншим договором, та відповідачем сплачено всю суму основного боргу в розмірі 479824,08 грн., у зв`язку з чим останній просив закрити провадження у справі в цій частині.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідач здійснив оплату боргу не за спірним договором, та сторонами узгоджено в письмовій формі поставку товару саме на підставі договору від 01.01.2017 № 01903. Також у поясненнях позивач просив не брати до уваги як докази по справі надані відповідачем платіжні доручення про сплату 479824,08 грн.

Судом встановлено, що 01.01.2017 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір поставки № 01903, за умовами якого покупець замовляє, а постачальник поставляє покупцеві в зазначену ним торгову точку та/або на склад покупця продукцію з метою її наступної реалізації від свого імені кінцевим споживачам, визначену у специфікації, яка є додатком до цього договору, яку покупець зобов`язується прийняти та сплатити у строк та на умовах, передбачених цим договором.

Разом із цим, пунктом 19.1 договору встановлено, що останній діє з моменту його підписання та до 31.12.2017, але у будь-якому випадку до повного і належного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

У квітні 2019 року позивач здійснив поставку товару на загальну суму 534626,40 грн. відповідно до наступних підписаних обома сторонами видаткових накладних із посиланням на договір від 01.01.2017 № 01903: від 09.04.2019 № 2835 на суму 81194,88 грн., від 11.04.2019 № 2981 на суму 68200,56 грн., від 11.04.2019 № 2992 на суму 40494,96 грн., від 11.04.2019 № 2993 на суму 27565,92 грн., від 11.04.2019 № 3000 на суму 34031,88 грн., від 15.04.2019 № 3101 на суму 68284,44 грн., 17.04.2019 № 3218 на суму 94743,60 грн., від 18.04.2019 № 3271 на суму 87213,72 грн., від 2.04.2019 № 3486 на суму 32896,44 грн.

Також до матеріалів справи позивачем долучено товарно-транспортні накладні та податкові накладні із квитанціями про їх реєстрацію.

Водночас, відповідач оплату поставленого товару повністю не здійснив, у зв`язку з чим борг останнього становив 479824,08 грн., що також слідує із підписаного відповідачем акту звірки взаємних розрахунків станом на 16.09.2019 року.

У процесі розгляду справи відповідач сплатив позивачу 479824,08 грн., а саме: 420573,24 грн. згідно з платіжним дорученням від 02.10.2019 № 91536, 47695,92 грн. згідно з платіжним дорученням від 16.10.2019 № 92143, 84009,24 грн. згідно з платіжним дорученням від 30.10.2019 № 92695. У призначенні платежу відповідач вказав договір від 08.01.2019 № 01-1018.

У зв`язку з цим відповідач просив закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 479824,08 грн. внаслідок відсутності предмета спору. На обґрунтування зазначеного відповідач посилався на наявний у матеріалах справи акти звірки взаємних розрахунків між сторонами, з яких слідує погашення відповідачем існуючої заборгованості перед позивачем у розмірі 479824,08 грн.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Водночас судом встановлено, що строк дії договору поставки від 01.01.2017 № 01903 закінчився 31.12.2017 та не був пролонгований. Таким чином, здійснення позивачем спірної поставки товару відбулося в спрощений спосіб шляхом прийняття відповідачем товару за видатковими накладними.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частиною 2 статті 642 ЦК України).

Таким чином, за фактом поставки позивачем товару на загальну суму 534626,40 грн. між сторонами укладено договори поставки у спрощений спосіб, що підтверджується підписаними обома сторонами видатковими накладними.

Оскільки відповідач у повному обсязі поставлений товар не оплатив, за останнім утворився борг у розмірі 479824,08 грн., який також відображений у підписаному відповідачем акті звірки взаємних розрахунків.

Разом із цим, дана сума боргу відповідачем під час розгляду справи повністю сплачена. При цьому, суд виходить із фактичних обставин справи та наявних у ній доказів, зокрема, акту звірки взаємних розрахунків, примірник якого надав позивач разом із позовом. Даний акт відображає здійснені сторонами господарські операції з поставки товару та їх оплати, починаючи з 2017 року включно до спірного періоду, та в загальному об`ємі, тобто без виокремлення певних договорів.

Таким чином, урахувавши позадоговірний характер спірної поставки, здійснивши перерахунок здійснених позивачем поставок та проведених відповідачем оплат під час розгляду справи та за весь вказаний у акті звірки взаємних розрахунків період, суд дійшов висновку про відсутність заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар.

Щодо посилань відповідача на направлення позивачу листа із проханням змінити призначення платежів у платіжних дорученнях від 02.10.2019 № 91536, від 16.10.2019 № 92143, від 30.10.2019 № 92695, суд зауважує, що вказані правовідносини знаходяться поза судовим регулюванням.

Згідно з пунктом 3.7. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

При цьому, судом при здійснені перерахунку суми заборгованості не змінювалося призначення платежу сплачених відповідачем коштів, так як суд виходив із загальної суми боргу відповідача перед позивачем за поставлений товар без виокремлення договорів, виходячи із загальної суми боргу в акті звірки взаємних розрахунків.

Аксіома цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem" означає: "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина 1 статті 2 ГПК України).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, суд дійшов висновку закрити провадження в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 479824,08 грн. основного боргу.

Керуючись статтями 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 233, 235 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 479824,08 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена в порядку та строк, встановлені статтями 254-257 ГПК України.

Дата підписання ухвали: 17.02.2020.

Суддя К.В. Полякова