Постанова

від 18.02.2020 по справі 477/681/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

18.02.20

22-ц/812/7/20

Єдиний унікальний номер судової справи № 477/681/18

Провадження № 22-ц/812/7/20

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

14 лютого 2020 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання - Лівшенку О.С.,

за участю прокурора - Цвікілевич Н.В.

за участю позивача - ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційні скарги

першого заступника прокурора Миколаївської області

та

ОСОБА_4

на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 03 червня 2019 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Глубоченком С.М., вступна та резолютивна частини проголошені цього ж дня, повний текст складено 12 червня 2019 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Первомайської селищної ради Вітовського району Миколаївської області, Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_4 про визнання права постійного користування на земельну ділянку в порядку спадкування за законом,-

В С Т А Н О В И В

У квітні 2018 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до Первомайської селищної ради Вітовського району Миколаївської області про визнання права постійного користування на земельну ділянку в порядку спадкування.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що відповідно до рішення 20 сесії 23 скликання Жовтневої районної ради народних депутатів Жовтневого району Миколаївської області №7 від 28 грудня 2001 року її чоловікові ОСОБА_6 належали на праві постійного користування земельні ділянки площею 15.84 га, 2.45 га ,5.41 га , загальною площею 23,7 га для ведення селянського фермерського господарства на території Первомайської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.

Після його смерті відкрилася спадщина, крім іншого майна, і на вищезазначені земельні ділянки.

Вона як спадкоємець першої черги звернулася до приватного нотаріуса Вітовського районного нотаріального округу Миколаївської області Реукової Н.А. з заявою про прийняття спадщини та про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Проте одержала відмову з посиланням на не надання нею документів, що підтверджують право власності спадкодавця на спірні земельні ділянки, а також відсутність правового механізму оформлення права спадкування на право постійного користування земельними ділянками, яке виникло до набуття чинності Земельним та Цивільним кодексами України.

Враховуючи викладене, ОСОБА_5 просила визнати за нею в порядку спадкування право постійного користування землею, загальною площею 23.7 га в межах Первомайської селищної ради Вітовського району Миколаївської області для ведення селянського фермерського господарства, що належала померлому ОСОБА_7 .

Ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 18 травня 2018 року на підставі ст.56 ЦПК України прокурора допущено до участі у справі.

Наступними ухвалами того ж суду від 12 червня та 24 жовтня 2018 року до участі у справі в якості співвідповідачів залучено Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області та ОСОБА_4 відповідно.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 03 червня 2019 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_5 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право постійного користування землею загальною площею 23,7 га в межах території Первомайської селищної ради Вітовського району Миколаївської області для ведення селянського (фермерського) господарства, що належало померлому на підставі державного акту на право постійного користування землею від 28 грудня 2001 року серії ІІ-МК №001366, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1161.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції перший заступник прокурора Миколаївської області подав на нього апеляційну скаргу.

Мотивуючи доводи якої вказував, що рішення суду ухвалено з неповним застосуванням норм матеріального права та висновки суду не відповідають обставинам справи. Просив оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Крім того, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції з апеляційною скаргою звернулась і відповідач по справі - ОСОБА_4 .

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу відповідач зазначила, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, таким, що порушує норми матеріального права. Вказувала, що оскаржуваним рішенням значно порушуються її права, як власника земельної ділянки, що належить її на підставі Державного Акту на право власності на земельну ділянку серія ЯК №794009.

Просила рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 03 червня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

У відзиві на апеляційні скарги ОСОБА_5 просила їх відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Від Держгеокадастру надійшов відзив зі змісту якого вбачається, що апеляційну скаргу першого заступника прокурора вони підтримують, а рішення суду першої інстанції просять скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 , прокурор ще раз наголошує на необхідність скасування рішення суду першої інстанції з підстав викладених в апеляційній скарзі.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла( т.2 а.с.71).

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року провадження у справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступників спадкодавця (т.2 а.с.74).

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 29 січня 2020 року провадження у справі поновлено. Залучено до участі у справі правонаступника спадкодавця ОСОБА_5 - ОСОБА_1 , спадкоємця за заповітом на майно, яке є предметом спору( т.2 а.с.137).

Прокурор у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала, просила про її задоволення. Не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_4

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_3 апеляційну скаргу ОСОБА_4 підтримав, просив про її задоволення. Не заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора.

У суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 апеляційні скарги не визнали, просили у їх задоволені відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача Первомайської селищної ради у судове засідання не з`явився, направив до суду заяву про розгляд справи без їх участі.

Відповідач Держгеокадастру у Миколаївській області направив до суду свого представника, проте без належного підтвердження повноважень на представництво інтересів у суді, визначених ч.3 ст.58 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з`явилися у судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах заяви та доводів апеляційних скарг, судова колегія вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Згідно п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.п. 3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що рішенням 20 сесії 23 скликання Жовтневої районної ради народних депутатів від 28 грудня 2001 року №7, ОСОБА_7 надано у постійне користування земельну ділянку площею 23.7 га в межах території Первомайської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області, для ведення селянського(фермерського) господарства.

28 грудня 2001 року ним отримано державний акт на право постійного користування землею серія ІІ-МК №001366, який зареєстровано в Книзі записів державних актів про право постійного користування за №1161.

Згідно з планом зовнішніх меж землекористування земельна ділянка складається із трьох ділянок площею: 15.84 га, 2.45 га та 5.41 га (т.1 а.с.7).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер (т.1 а.с.5).

ОСОБА_7 був засновником фермерського господарства Урожай , яке до теперішнього часу є діючою юридичною особою та продовжує безперешкодно користуватися спірною земельною.

Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно, у тому числі і земельну ділянку загальною площею 23.7 га, яку відповідно до ст.1268 ЦК України, як спадкоємець першої черги за законом, прийняла його дружина ОСОБА_5 , звернувшись до приватного нотаріуса Вітовського районного нотаріального округу Реукової Н.В. з відповідною заявою та заведено спадкову справу №50/2012 (т.1 а.с.29-53).

Постановою цього ж нотаріуса від 06 квітня 2018 року, ОСОБА_5 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 23,7 га надану для ведення селянського фермерського господарства, у зв`язку з ненаданням документів, які б підтверджували право власності на спірну земельну ділянку та у зв`язку з тим, що чинним законодавством України не зазначено жодного механізму оформлення права спадкування на право користування земельними ділянками, яке виникло до набуття чинності діючого Земельного законодавства та Цивільними кодексами України (т.1 а.с.10,11).

Звертаючись до суду з даним позов ОСОБА_5 , посилаючись на те, що до складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України), просила визнати за нею право постійного користування у порядку спадкування на земельну ділянку площею 23.7 га., яка належала її покійному чоловіку ОСОБА_7 на підставі державного акту про на право постійного користування землею серії ІІ-МК №001366.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_5 , як спадкоємець першої черги за законом, прийняла спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та набула право на спадкове майно в силу ч.1 ст.1261 ЦК України. Право користування ОСОБА_7 спірною земельною ділянкою, що посвідчено державним актом на право постійного користування землею від 28 грудня 2001 року серії ІІ-МК №001366 входить до складу спадкового майна.

Колегія суддів погоджується з таким висновком виходячи з такого.

За приписами ч.1 ст. 6 ЗК України, 1990 року, який був чинним на час набуття права користування спірною земельною ділянкою, громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства;

Сільські, селищні ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для ведення селянського (фермерського) господарства( ч.1 ст.19 ЗК України.1990 року,

За положеннями ч.1,2,5 ст.7 ЗК України, 1990 р., користування землею може бути постійним або тимчасовим.

Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, у тому числі, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства;

Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право( ч.1 ст.22 ЗК України, 1990 р.)

З 01 січня 2002 року набрав чинності новий ЗК України

Згідно зі статтею 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до частини першої статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з пунктом "а" частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Стаття 23 Закону України "Про фермерське господарство" передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Згідно з ч.1 ст. 92 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою визначалося як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до ч.1 ст. 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно з ч.1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини) право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до ч.2 ст. 407 ЦК України та ч.2 ст. 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Згідно зі ст. 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

За роз`ясненнями викладених у п.10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року №7 Про судову практику у справах про спадкування , відповідно до ст. 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

За змістом ст.50 ЗК України.1990 року, громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України N 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

Пунктом 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з не переоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка користується земельною ділянкою на праві постійного користування за Законом не може бути позбавлена права на таке користування.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у ст. 1219 ЦК України, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковувано го володіння.

При цьому згідно із ч.2 ст. 395 ЦК України законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Крім того, відповідно до ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Враховуючи наведені обставини, очевидну необхідність дотримання балансу індивідуального та публічного інтересу у вирішенні вказаного питання, право постійного користування земельною ділянкою може бути визнано таким, що успадковане позивачем, оскільки право постійного користування земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані, а отже судом першої інстанції правильно застосовані наведені норми матеріального права, внаслідок чого обґрунтовано задоволено позов.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17 (провадження № 14-487цс19), в якій Велика Палата відступила від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 178/447/16-ц та постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц та від 23 листопада 2016 року у справі № 668/477/15-ц, відповідно до яких право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право володіння земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини.

Цей же правовий висновок враховано і у Постанові КЦС ВС у справі №188/1124/15 від 11 грудня 2019 року.

За такого доводи апеляційних скарг, які обґрунтовані правовими висновками Верховного суду України та від яких відступила Велика Палата Верховного Суду у справі № 368/54/17, є безпідставними.

За матеріалами справи ОСОБА_4 на підставі Державного акту про право власності на земельну ділянку серія ЯК №794009, виданого 23 листопада 2012 року належить земельна ділянка площею 2 га з кадастровим номером 4823355700:08:000:0251, яка розташована на території Первомайської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області ( за межами села) та має цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства ( т.1 а.с.93-94, 172).

Однак, з огляду на зміст листа Вітовської районної державної адміністрації Миколаївської області від 29 жовтня 2018 року №3631/01-25/8-18 (т.1 а.с.178), в документах за період з 2009 року по 2011 роки та за період з 2012 року по 29 жовтня 2018 року розпорядження голови райдержадміністрації про відведення земельної ділянки у приватну власність для ведення особистого селянського господарства та про надання дозволу на виготовлення і затвердження відповідно технічної документації із землеустрою ОСОБА_4 не виявлено .

Відповідно до листів відділу у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 12 листопада 2018 року №1119/109-18 та від 10 грудня 2018 р № 1249/109-18, згідно Книги записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №482330001002923 зареєстрований Державний акт на право власності на іншу особу та на іншу земельну ділянку з іншим цільовим призначенням. Фонд документації із землеустрою відділу не містить документації із землеустрою ФОП ОСОБА_8 від 13 лютого 2017 року на підставі якої здійснено реєстрацію земельної ділянки ОСОБА_4 .

У відділі відомості про видачу Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №794009, яким посвідчено право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку відсутні (т.1 а.с.179,181).

У судовому засіданні першої інстанції прокурор повідомила про внесення відомостей до ЄРДР щодо факту можливого підроблення офіційного документу.

Зважаючи на викладені обставини, а також те, що право користування у спадкодавця та його спадкоємця на земельну ділянку виникло раніше, ніж право власності ОСОБА_4 , відсутність належних та допустимих доказів накладання однієї земельної ділянки на іншу, аргументи апеляційної скарги ОСОБА_4 щодо звуження оскаржуваним рішенням суду її прав як власника земельної ділянки не заслуговують на увагу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі суд першої інстанції не порушив норм процесуального права, правильно застосував норми матеріального закону, рішення суду є законною і обґрунтованою, то в силу вимог ст.375 ЦПК України оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В

Апеляційні скарги першого заступника прокурора Миколаївської області та ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 03 червня 2019 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Т.Б. Кушнірова

Повний текст постанови складено 18 лютого 2020 року.