Постанова

від 13.02.2020 по справі 607/8790/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 607/8790/17

провадження № 61-12933св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство ФІДОБАНК ,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю РІОС+ ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фльорківа Олександра Володимировича на постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 червня 2019 року у складі колегії суддів: Ткач З. Є., Ткач О. І., Шевчук Г. М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства ФІДОБАНК , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю РІОС+ , про визнання порушеного права як споживача фінансових послуг за договором банківського (поточного) рахунку,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 10 жовтня 2014 року між ним та Публічним акціонерним товариством ФІДОБАНК (далі - ПАТ ФІДОБАНК ) було укладено договір банківського (поточного) рахунку, за умовами якого банк відкрив йому поточний картковий рахунок № НОМЕР_1 та зобов`язався здійснювати за його дорученням операції за вказаним рахунком.

18 травня 2016 року він через касу Тернопільського відділення №1 ПАТ ФІДОБАНК вніс на вказаний рахунок готівкові кошти у сумі 68 000 грн, що підтверджується квитанцією від 18 травня 2016 року № 383702630, проте ці кошти на його рахунок не були зараховані.

За повідомленням банку, причиною незарахування було те, що операція внесення готівкових коштів у сумі 68 000 грн була виявлена банком як навантаження на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Вважав, що відповідач, відмовляючи йому у зарахуванні коштів, порушив його права як власника коштів та споживача фінансових послуг, передбачені Законом України Про захист прав споживачів .

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати порушеними його права як споживача фінансових послуг за договором банківського (поточного) рахунку, укладеним 10 жовтня 2014 року між ним та банком, та визнати зарахованими кошти в сумі 68 000 грн, внесені ним на підставі квитанції від 18 травня 2016 року № 383702630 на його рахунок № НОМЕР_1 у ПАТ ФІДОБАНК .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 лютого 2019 року у складі судді Дзюбича В. Л. позов задоволено.

Визнано порушеними права ОСОБА_1 як споживача фінансових послуг за договором банківського (поточного) рахунку, укладеного 10 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ ФІДОБАНК в особі начальника Тернопільського відділення № 1 ПАТ ФІДОБАНК Семереза В. П., та визнано зарахованими кошти в сумі 68 000 грн, які внесені ОСОБА_1 згідно з квитанцією від 18 травня 2016 року № 383702630 на його рахунок № НОМЕР_1 у ПАТ ФІДОБАНК .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що на час внесення ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 68 000 грн на його рахунок № НОМЕР_1 у ПАТ ФІДОБАНК , тобто станом на 18 травня 2016 року, відповідач здійснював банківську діяльність та проводив банківські операції по рахунках клієнтів на підставі закону та дозвільних документів. На момент розгляду справи досудове розслідування у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за №12017210010003718 від 18 листопада 2017 року не завершено. Будь-яких належних та достатніх доказів, що підтверджують факт фіктивності проведених ТОВ РІОС+ та ОСОБА_1 18 травня 2016 року операцій зі зняття та внесення готівкових коштів на рахунок позивача № НОМЕР_1 , відкритий у ПАТ ФІДОБАНК 10 жовтня 2014 року відповідачем суду не представлено.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 червня 2019 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ ФІДОБАНК Коваленко О. В. задоволено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що поклавши в основу свого рішення квитанцію від 18 травня 2016 року № 383702630, як доказ внесення позивачем на рахунок грошових коштів, суд першої інстанції не врахував інших доказів, наданих відповідачем, щодо вчинення банком грошових операцій, зокрема рух коштів, відображений в наданих банком виписках по особовим рахункам позивача ОСОБА_1 та ТОВ РЮС+ . Операції, здійснені 18 травня 2016 року по рахунках позивача та третьої особи були відмінені, оскільки носили ознаки фіктивних операцій, що фактично було результатом виконання вимог куратора банку. Безспірних доказів того, що позивачем 18 травня 2016 року внесено на рахунок готівкові кошти в сумі 68 000 грн не має.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Фльорків О. В. подав касаційну скаргу на постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 червня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що операція із внесення та зарахування 18 травня 2016 року готівкових коштів в сумі 68 000 грн на рахунок позивача не відображена у реєстрі видалених документів за цей день. Будь-яких доказів на підтвердження цього не надано та матеріали справи не містять. Безпідставними та необґрунтованими є твердження апеляційного суду про можливе подвійне стягнення з банку спірної суми у розмірі 68 000 грн з огляду на використання третьою особою свого права на відшкодування коштів шляхом визнання його кредиторських вимог та включення їх в перелік (реєстр) вимог кредитора, оскільки позивач не є стороною у правовідносинах між третьою особою та банком, і виконання відповідачем власних зобов`язань перед позивачем не може та не повинно ставитися у залежність від виконання банком своїх зобов`язань перед будь-якими іншими особами.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ ФІДОБАНК із заявами про надання згоди на прийняття пропозиції укласти договір комплексного банківського обслуговування та відкриття банківського (поточного ) рахунку № 43971500 .

Того ж дня між ПАТ ФІДОБАНК та ОСОБА_1 було укладено Договір комплексного банківського обслуговування про відкриття банківського (поточного) рахунку, відповідно до якого банк відкрив позивачу поточний картковий рахунок № НОМЕР_1 .

18 травня 2016 року ТОВ РІОС+ видало грошовий чек № Л37004701 на виплату ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 68 000 грн.

18 травня 2016 року ОСОБА_1 через касу № НОМЕР_4 Тернопільського відділення № 1 ПАТ ФІДОБАНК вніс грошові кошти у сумі 68 000 грн з метою зарахування їх на власний банківський рахунок, що підтверджується квитанцією № 383702630.

Сума грошових коштів у розмірі 68 000 грн 18 травня 2016 року не була зарахована на картковий рахунок № НОМЕР_1 .

Апеляційним судом встановлено, що згідно з випискою, наданою Державною реєстраційною службою України з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців керівником ТОВ РІОС+ є ОСОБА_1

18 травня 2016 року директором ТОВ РІОС+ було оформлено у ПАТ ФІДОБАНК чекову книжку та сплачено за оформлення 60 грн, що підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_3 .

Згідно з копією грошового чеку ЛЗ 7004701 ТОВ РІОС+ мало намір здійснити операцію зі зняття грошових коштів в сумі 68 000 грн через касу банку з призначенням платежу поворотна фінансова допомога .

18 травня 2016 року операція внесення готівкових коштів на власний поточний рахунок позивача на суму 68 000 грн вчинено банком одночасно з видачею грошових коштів з поточного рахунку юридичної особи ТОВ РІОС+ на суму 68 000 грн, що підтверджується листом ПАТ ФІДОБАНК від 02 липня 2016 року № 2-3-2-2/1806.

Згідно з квитанцією від 18 травня 2016 року № 383702630 кошти були внесені позивачем на рахунок № НОМЕР_1 через рахунок каси № НОМЕР_4 .

Проте, у виписці по особовим рахункам за 18 травня 2016 року по рахунку каси № НОМЕР_4 операцій по видачі коштів третій особі та внесенню коштів позивачем не відображено. Крім того, у даній виписці відображені вхідний залишок 92,13 грн та вихідний залишок 4 770,61 грн. Всього операцій у касі за 18 травня 2016 року відбулося 4: по дебету рахунку 7 200 грн та по кредиту - 2 521,52 грн, що підтверджує відсутність внесення позивачем у касу готівки в сумі 68 000 грн.

Додана позивачем ОСОБА_1 квитанція від 18 травня 2016 року про поповнення ним власного карткового рахунку № НОМЕР_1 свідчить про те, що 18 травня 2016 року позивачем мала б бути внесена до каси банку на рахунок № НОМЕР_4 готівка в сумі 68 000 грн.

Проте банківські операції не були відображені на рахунках банку та позивача у даній справі.

Відповідно до виписки по особовим рахункам за 18 травня 2017 року по рахунку каси відділення внесення коштів в сумі 68 000 грн 18 травня 2016 року не було.

Дана операція не відображена у виписках по рахунках позивача, ТОВ РІОС+ та не відображена у реєстрі видалених документів за 18 травня 2016 року.

Згідно з витягу переліку реєстру вимог кредиторів, наданих уповноваженою особою фонду, у ТОВ РІОС+ рахується сума 68 777,75 грн.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 липня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області .

08 серпня 2019 року справа № 607/8790/17 надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а у разі відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунку), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом (частини перша, друга статті 1068 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Проаналізувавши надані сторонами докази та надавши їм належну правову оцінку, з урахуванням зазначених вище положень чинного законодавства, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність заявлених позовних вимог, оскільки квитанція не може бути безспірним доказом внесення позивачем на рахунок № НОМЕР_1 готівкових коштів у розмірі 68 000 грн, у зв`язку з наявністю особових рахунків позивача та третьої особи, які також є банківськими документами і у них не відображені банківські операції про реальне внесення готівки.

Також правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що операції, здійснені 18 травня 2016 року по рахунках позивача та третьої особи були відмінені, оскільки носили ознаки фіктивних операцій, що фактично було результатом виконання вимог куратора банку. На рахунках ТОВ РІОС+ рахується сума 68 777,75 грн, що підтверджується витягом переліку реєстру вимог кредиторів.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фльорківа Олександра Володимировича залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська