Рішення

від 19.02.2020 по справі 540/82/20

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/82/20 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 до Олешківської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

11.01.2020 року до Херсонського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах своєї малолітньої дитини ОСОБА_3 (далі - позивач) до Олешківської міської ради (далі - відповідач), у якому позивач просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення № 896 від 29.11.2019 року п`ятдесят третьої сесії Олешківської міської ради VII скликання в частині відмови ОСОБА_3 у задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,09 га для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 , між земельними ділянками з кадастровими номерами 6525010100:02:001:0887 та 6525010100:02:001:1097;

- зобов`язати Олешківську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,09 га для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 , між земельними ділянками з кадастровими номерами 6525010100:02:001:0887 та 6525010100:02:001:1097.

Обґрунтовуючи свою правову позицію позивач зазначила, що у листопаді 2019 року вона представляючи інтереси своєї малолітньої дитини подала до міської ради клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,09 га для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована у м. Олешки по вулиці АДРЕСА_1 , між земельними ділянками з кадастровими номерами 6525010100:02:001:0887 та 6525010100:02:001:1097. Втім, 29.11.2019 року 53 сесією 7 скликання Олешківської міської ради було прийнято рішення № 896, яким відмовлено позивачу в задоволенні клопотання в зв`язку з неможливістю встановити із наданих заявником графічних матеріалів місце розташування земельної ділянки щодо відповідності діючій затвердженій, згідно чинного законодавства, містобудівній документації . З посиланням на норми Земельного кодексу України обґрунтовує правомірність своїх вимог. З наведеного позивач робить висновок про наявність правових підстав для постановлення судового рішення про визнання протиправним та скасування рішення № 896 та зобов`язання вчинити певну дію.

Ухвалою суду від 13.01.2020 року провадження у справі відкрито, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 04.02.2020 року.

Ухвалою суду від 04.02.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.02.2020 року.

11.02.2020 року представник позивача подав до суду заяву, згідно якої просив розглядати справу у письмовому провадженні.

Відповідач не забезпечив явку свого представника до суду, незважаючи на те, що був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи належним чином (отримано ухвалу з викликом до суду 05.02.2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення).

Згідно положень ч. 3 ст. 194 КАС України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 9 ст. 205 КАС України).

Відтак, враховуючи подання представником позивача до суду відповідної заяви та неявку представника відповідача, незважаючи на належне його повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, за відсутності будь-яких заяв та/або клопотань щодо пояснення причин неявки, суд вважає за можливе здійснювати розгляд даної справи в порядку письмового провадження.

Разом з тим суд зауважує, що ухвалою про відкриття провадження у справі надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання цієї ухвали на подання відзиву на позовну заяву.

Уповноважена відповідачем особа отримала ухвалу про відкриття 16.01.2020 року, проте станом на дату розгляду справи по суті, відзив до суду не надходив.

У відповідності до приписів ч. ч. 5, 6 ст. 162 КАС України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на означені норми та встановлені судом обставини, справа розглядатиметься за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

18.11.2019 року ОСОБА_1 звернулась в інтересах своєї малолітньої дитини - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , родинний зв`язок підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 від 21.10.2016 року та рішенням Цюрупинського районного суду від 05.12.2017 року по справі №664/2132/17, згідно якого зокрема ОСОБА_4 після розірвання шлюбу відновлено дошлюбне прізвище - ОСОБА_5 ) з клопотанням до Олешківської міської ради, в якому з посиланням на ст. 118 Земельного кодексу України просила надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,09 га для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 , між земельними ділянками з кадастровими номерами 6525010100:02:001:0887 та 6525010100:02:001:1097. До клопотання додано графічні матеріали з бажаним місцем розташування земельної ділянки.

За витягом з рішення Олешківської міської ради Херсонської області 53 чергової сесії міської ради VII скликання № 896 від 29.11.2019 року Про відмову клопотань рада вирішила у зв`язку з неможливістю встановити із наданих заявником графічних матеріалів місце розташування земельної ділянки, відмовила позивачу в задоволенні клопотання щодо надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на підставі ст.118 Земельного кодексу України.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Згідно п."б" ч.1 ст.81 Земельного кодексу України (далі ЗК України) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно ч.6 та 7 ст.118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч.2 та 3 ст.123 ЗК України).

З аналізу наведених норм права вбачається, що ЗК України регламентовано перелік правових підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, який, на думку суду, є виключним та не підлягає розширеному тлумаченню.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки була неможливість встановити із наданих заявником графічних матеріалів місце розташування земельної ділянки в зв`язку з відсутністю найменування вулиці, населеного пункту, зовнішніх меж земельних ділянок, міри ліній по периметру, координати поворотних точок.

Водночас, на думку суду, вказані відповідачем обґрунтування не входять до переліку визначених вказаною вище нормою ЗК України підстав для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Суд зауважує на тому, що в клопотанні про надання дозволу на розробку проекту землеустрою позивачем було зазначено два кадастрових номери із посиланням на те, що бажана до отримання земельна ділянка розташована між ділянками з відповідними кадастровими номерами.

Так, положеннями ст. 1 Закону України Про Державний земельний кадастр передбачено, що кадастровий номер земельної ділянки це індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Крім того, відповідно до ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 16 вищевказаного Закону земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Кадастрові номери земельних ділянок зазначаються у рішеннях органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування про передачу цих ділянок у власність чи користування, зміну їх цільового призначення, визначення їх грошової оцінки, про затвердження документації із землеустрою та оцінки земель щодо конкретних земельних ділянок.

З налізу наведеного вбачається, що кадастровий номер земельної ділянки є повноцінним та ґрунтовним ідентифікатором земельної ділянки, що дає змогу виокремити відповідний земельний об`єкт з-поміж інших земельних ділянок/земельних масивів з метою, в тому числі, передачі відповідним особам в порядку приватизації.

Крім того, зі змісту ст. 118 ЗК України, яким передбачено, що до клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, можна дійти висновку, що на заявника не покладено обов`язку зазначати найменування вулиці, зовнішніх меж земельних ділянок, міри ліній по периметру, координати поворотних точок меж (тим більше з урахуванням того факту, що певні земельні ділянки взагалі можуть не мати адреси, зокрема, ділянки сільськогосподарського призначення, які особи можуть отримати для ведення особистого селянського господарства або ведення садівництва), а лише зобов`язано вказати бажане місце розташування земельної ділянки в тому вигляді, щоб це дало змогу органу державної влади або місцевого самоврядування ідентифікувати відповідний земельний об`єкт, що і було зроблено позивачем в клопотанні про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Наведені висновки також підтверджуються тією обставиною, що інформація з публічної кадастрової карти (викопіювання) не містить найменувань вулиць та взагалі адреси відповідної земельної ділянки, в той же час, з судової практики Верховного Суду, зокрема, по справі №812/1557/17 постанова від 17.04.2018 року, можна дійти висновку, що викопіювання з кадастрової карти є достатньою формою зазначення бажаного місця розташування земельної ділянки.

Суд наголошує на тому, що відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: - звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; - розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 ЗК України; - затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.

Також, у постанові від 30.05.2018 у справі № 826/5737/16, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що надання дозволу вповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.

З вищенаведеного слідує, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на міськраду обов`язку (не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Міськрада може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність з підстав визначених законом.

Означені норми та встановлені судом обставини свідчать на користь висновку про те, що відмова відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки є протиправною з підстав викладених вище.

Досліджуючи на предмет правомірності позовну вимогу, спрямовану на зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, суд виходить з наступного.

У постанові від 05.09.2018 у справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 ч. 2 ст. 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 2340/2921/18.

Суд враховує, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

У спірних правовідносинах, в разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні.

Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

До такого правового висновку дійшла й колегія суддів Верховного Суду, здійснюючи касаційний розгляд справи № 813/2273/18 (постанова від 20.08.2019 року).

Разом з тим, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

При цьому адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У спірних правовідносинах відповідач не навів обставин, визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України, що слугували підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

З урахуванням наведеного суд погоджується із позицією позивача та вважає, що з метою захисту порушеного права, ефективним та належним за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про видачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом .

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).

Позивач належними доказами підтвердила правомірність своїх вимог.

Судових витрат по справі за подання до суду позовної заяви не встановлено.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу згідно заяви представника позивача від 11.02.2020 року в розмірі 5763,00 грн., суд враховує наступне.

Згідно із ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч. ч.1, 7, 9 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Як видно з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру позивачем надано до суду: договір про надання правової допомоги від 23.12.2019 року № 62, ордер від 27.12.2019 року серії ЗР № 62261, розрахунок суми витрат, Акт здавання - приймання виконаних робіт (послуг) від 11.02.2020 року № 1, рахунок № 1 від 11.02.2020 року на суму 5763,00 грн., квитанція від 11.02.2020 року №0002064 на суму 5763,00 грн.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

У той же час, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч.5 ст.134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Представником позивача надані докази, які у частковій мірі відображають факт надання позивачу послуг з професійної правничої допомоги та оплату таких послуг в сумі 5763,00 грн.

Так, згідно Акта від 11.02.2020 року № 1 на суму 5763,00 грн. (який подано згідно заявленої до відшкодування суми витрат на правничу допомогу):

1. За ознайомлення з документами - 960,50 грн.

2. За огляд законодавства, що регулює спірні відносини та ознайомлення з правовими позиціями судів у спірних відносинах в аналогічних справах - 960,50 грн.;

3. Підготовка та подання до суду позовної заяви з додатками, отримання, копіювання та засвідчення документів - 1921,00 грн.

4. За участь в судових засіданнях (2) -1921,00 грн.

Відтак, загальна вартість послуг складає 5763,00 грн.

Дослідивши поданий розрахунок, суд частково з ним погоджується та вважає, що послуги за №№ 1, 2 по суті стосуються консультації клієнта щодо захисту його прав, порушених спірним рішенням, тому є похідними від послуги № 3 та не можуть рахуватися окремо. Відтак, суд не враховує окремо послуги №№ 1, 2 на суму 1921,00 грн. у загальну вартість наданих позивачу послуг.

Разом з тим, представник позивача включив до суми на оплату виконаних послуг участь у двох судових засіданнях в розмірі 1921,00 грн., тобто по 960,50 грн. за участь в кожному засіданні. Проте, суд зауважує на тому, що представник позивача брав участь тільки в одному засіданні, оформленому протоколом від 04.02.2020 року. Судове засідання, призначене на 11.02.2020 року не відбулось з підстави неявки представника відповідача та подання представником позивача заяви про розгляд справи у письмовому провадженні від 11.02.2020 року. Відтак, послуга за № 4 має бути включена до загального переліку послуг лише частково (за участь в одному судовому засіданні) в розмірі 960,50 грн.

Таким чином, враховуючи наведені норми та встановлені судом обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а саме в розмірі 2881,50 грн., що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат позивачу саме в зазначеному розмірі.

Щодо вимоги про стягнення саме з міської ради понесених позивачем судових витрат, суд зазначає наступне.

У відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними рішеннями про місцеві бюджети можуть бути виключно місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Наказом Міністерства фінансів України від 22.12.2011 року № 1691 визначено порядок формування Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів. Відповідно до даних Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів Олешківська міська рада не є ні розпорядником, ні одержувачем бюджетних коштів.

Відповідно до ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів міських рад належать власні повноваження, зокрема щодо забезпечення виконання місцевого бюджету, а також: здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету.

В даному випадку неможливість стягнення з Олешківської міської ради суми судових витрат, присуджених на користь позивача, та винятковість випадку пов`язана з відсутністю відповідного рахунку, з якого можливе стягнення та який одночасно наявний у її виконавчого органу - Виконавчого комітету Олешківської міської ради, свідчить про необхідність стягнення судових витрат на користь позивача саме з Виконавчого комітету міськради.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ), яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) до Олешківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059941, 75100, Херсонська обл., м. Олешки, вул. Гвардійська, 30) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення № 896 від 29.11.2019 року п`ятдесят третьої сесії Олешківської міської ради VII скликання в частині відмови ОСОБА_1 , яка діяла в інтересах своєї малолітньої дитини ОСОБА_3 , у задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,09 га для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 , між земельними ділянками з кадастровими номерами 6525010100:02:001:0887 та 6525010100:02:001:1097, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання ОСОБА_1 від 18.11.2019 року.

Зобов`язати Олешківську міську раду, з урахуванням висновків суду, повторно розглянути по суті клопотання ОСОБА_1 , яка діяла в інтересах своєї малолітньої дитини ОСОБА_2 , про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,09 га для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 , між земельними ділянками з кадастровими номерами 6525010100:02:001:0887 та 6525010100:02:001:1097, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання ОСОБА_1 від 18.11.2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Виконавчого комітету Олешківської міської ради (код ЄДРПОУ 37929985, 75100, Херсонська область, вул. Гвардійська, 30) на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна) грн. 50 коп., шляхом безспірного списання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя С.В. Гомельчук

кат. 109020100