Постанова

від 31.07.2007 по справі 22-1/293-06-7891

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"31" липня 2007 р.

Справа № 22-1/293-06-7891

 Одеський апеляційний господарський суд у

складі колегії суддів:

головуючого судді:  Шевченко В.В.

суддів:

Бєляновського В.В., Мирошниченко М.А.

при секретарях судового засідання:

Скуділо О. В., Волощук О. О.

за участю представників сторін

від позивача СПД

ОСОБА_1: ОСОБА_1. -особисто

від відповідачів:

- ТОВ „Трансмег-Юг”: Манушин В.А.

-за дорученням

- Компанії „Афін Лізинг А.Г.”: не

з'явився 

від третіх осіб: 

- Управління ДАІ УМВС України в

Одеській області: не з'явився

- Відділу ДВС Ренійського районного

управління юстиції: не з'явився

- Ізмаїльської  митниці: не з'явився

- Департаменту ДВС Міністерства

юстиції України: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому

засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства

з обмеженою відповідальністю „Трансмег-Юг”, м. Одеса

на рішення господарського суду

Одеської області

від  21 травня 2007 року                   

у справі №

22-1/293-06-7891                                                                                                                                             

за позовом

Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, м. Ізмаїл,

Одеської області

до

:

-          Товариства з обмеженою

відповідальністю „Трансмег-Юг”, м. Одеса

-          Компанії „Афін Лізинг А.Г.”,

Вена-Австрія

третіх осіб,

що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на предмет спору:

-          Управління державної автоінспекції

УМВС України в Одеській області, м. Одеса

-          Відділу державної виконавчої служби

Ренійського районного управління юстиції, м. Рені, Одеської області

-          Ізмаїльської митниці, м. Ізмаїл,

Одеської області

-          Департаменту державної виконавчої

служби Міністерства юстиції України, м. Київ

про визнання

угоди недійсною

Відповідно до вимог ст. 77 ГПК України у справі оголошувалася перерва з

17 по 31 липня 2007 року.

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2006 р. суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа

ОСОБА_1. (далі СПД) звернувся до господарського суду Одеської області з

позовною заявою, у який просив визнати угоду про лізинг №  НОМЕР_1, укладену між Товариством з обмеженою

відповідальністю „Трансмег-Юг” (далі ТОВ) та Фірмою „Афін Лізинг А.Г.” (далі

Фірма) -недійсною.

У якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідачів СПД зазначив: Управління державної автоінспекції УМВС України в

Одеській області (далі ДАІ), Державну виконавчу службу в Ренійському районі

Одеської області (далі ДВС), Ізмаїльську митницю (далі -Митниця), Департамент

державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі -Департамент).

Позовні вимоги мотивовані тим, 

що:

- під час примусового виконання

наказів господарського суду Одеської області про стягнення з Товариства на

користь стягувачів, у тому числі на його користь, сум боргу шляхом звернення

стягнення на майно боржника, ДВС встановлено, що за ТОВ зареєстровані транспортні

засоби (20 одиниць сідлових  тягачів   марки 

Е   ІVЕСО   STRALIS  

АS44043   Т/Р   та  20

одиниць напівпричепів марки Е КОЕGЕL 

SЕМІТRАІLЕR SN24Р90/1/110), власником яких є ТОВ відповідно до

укладеного з Компанією „Дестон Директ Лимитед” інвестиційного контракту

№НОМЕР_2, на підставі якого до статутного фонду ТОВ зазначені засоби внесені в

якості інвестицій;

- під час подальших виконавчих дій

стало відомо про існування угоди про лізинг № НОМЕР_1, предметом якої є

відносини Фірми та ТОВ з приводу передачі останньому в лізинг на умовах

фінансового обліку 20 одиниць сідлових тягачів марки Е ІVЕСО  STRALIS АS44043 Т/Р та 20 одиниць

напівпричепів марки Е КОЕGЕL SЕМІТRАІLЕR SN24Р90/1/110;

- на підставі угоди про лізинг №

НОМЕР_1 нотаріусом Одеського міського нотаріального округу вчинено виконавчий

напис про стягнення з ТОВ на користь Фірми вказаних вантажних автомобілів та

причепів згідно цієї угоди, після чого 16.03.2005 р. Департаментом було

відкрито виконавче провадження по поверненню цих транспортних засобів на

користь Фірми з накладенням арешту та заборони на їх відчуження;

- укладена між Фірмою та

Товариством угода про лізинг № НОМЕР_1 не відповідає вимогам Закону України

„Про фінансовий лізинг”, Закону України „Про податок на додану вартість”,

вимогам митного оформлення транспортних засобів, які є її об'єктами, під час

ввезення їх на митну територію України щодо сплати податків та зборів (у тому

числі -митних) і суперечить умовам інвестиційного контракту №НОМЕР_2, а тому є

недійсною у відповідності до ст. 215 ЦК України;

- угода про лізинг № НОМЕР_1

перешкоджає СПД у здійсненні заходів, направлених на виконання рішення

господарського суду Одеської області.

Рішенням господарського суду Одеської області від 25.09.2006 р.,

залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від

02.11.2006 р. позовні вимоги СПД задоволені та угода про лізинг № НОМЕР_1,

укладена між ТОВ та Фірмою визнана недійсною.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.02.2007 р. рішення

місцевого та постанова апеляційного суду скасовані, а справа передана на новий

розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням господарського суду Одеської області від 21.05.2007 р. (суддя

Торчинська Л. О.) позов СПД задоволений повністю та укладена між ТОВ і Фірмою

угода про лізинг № НОМЕР_1 визнана недійсною.

Рішення суду мотивовано тим, що ТОВ і Фірма були позбавлені законних

підстав укладати угоду про лізинг, так як її об'єкти (20 одиниць сідлових

тягачів марки Е ІVЕСО  STRALIS АS44043

Т/Р та 20 одиниць напівпричепів марки Е КОЕGЕL SЕМІТRАІLЕR SN24Р90/1/110) були

ввезені в Україну, як внесок іноземного інвестора до статутного фонду ТОВ без

сплати передбачених законодавством України платежів, пов'язаних з митним

оформленням. Крім того, названі об'єкти лізингу, фактично Фірмою не надавались,

а ТОВ не отримувались. Виявлені наступні порушення угоди лізингу: відсутність

попереднього лізингового платежу, відсутність квартальних лізингових платежів,

відсутність запису в технічних паспортах устаткування якої-небудь інформації про

існування угоди лізингу і про права власності Фірми на спірне устаткування, у

зв'язку з чим суд вважає, що сторони уклали спірну угоду лізингу без наміру

створити юридичні наслідки (удавана угода), а тому ця угода є недійсною.

Оскільки, лізингові платежі не сплачувались, то не має правових підстав для

застосування реституції.

В апеляційній скарзі відповідач ТОВ просить рішення місцевого суду

скасувати, оскільки воно прийнято без достатніх на це підстав, не відповідає

фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з  порушенням норм матеріального права та

прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог СПД. В

судовому засіданні представник ТОВ доводи апеляційної скарги підтримав.           

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні СПД пояснив, що спірні транспортні засоби належать

Фірмі та вона є їх власником. 

Фірма, ДАІ, ДВС, Митниця та Департамент були належним чином повідомлені

про день, час і місце розгляду справи, але їх представники в судове засідання

не з'явились та не скористались своїм правом на участь в розгляді справи

апеляційним судом. 

З метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи колегією

суддів задоволено клопотання ТОВ та до матеріалів справи залучено рішення

господарського суду м. Києва від 26.01.2007 р. у справі № 32/18, що набрало

законної сили.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення СПД та

представника ТОВ, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх

встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм

матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення,

колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обґрунтована і підлягає задоволенню

з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що 20

одиниць тягачів марки Е ІVЕСО  STRALIS

АS44043 Т/Р та 20 одиниць напівпричепів марки Е КОЕGЕL SЕМІТRАІLЕR

SN24Р90/1/110 були ввезені на митну територію Україну, як внесок іноземного

інвестора Компанії „Дестон Директ Лимитед” до статутного фонду ТОВ відповідно

до інвестиційного контракту № НОМЕР_2. без сплати передбачених законодавством

України платежів, пов'язаних з митним оформленням. Крім того, названі об'єкти

лізингу, фактично Фірмою не надавались, а ТОВ не отримувались. Виявлені

наступні порушення угоди лізингу: відсутність попереднього лізингового платежу,

відсутність квартальних лізингових платежів, відсутність запису в технічних

паспортах устаткування якої-небудь інформації про існування угоди лізингу і про

права власності Фірми на спірне устаткування, у зв'язку з чим суд вважає, що

сторони уклали спірну угоду лізингу без наміру створити юридичні наслідки

(удавана угода), а тому ця угода є недійсною.

З такими висновками місцевого суду колегія суддів погодитися не може

виходячи з наступного.

Факт ввезення вищевказаних транспортних засобів на митну територію

України, як внесок іноземного інвестора Компанії „Дестон Директ Лимитед” до

статутного фонду ТОВ відповідно до інвестиційного контракту № НОМЕР_2. без

сплати передбачених законодавством України платежів, пов'язаних з митним

оформленням не спростовується жодним учасником судового процесу та є

встановленим та доведеним.

Але, у даному випадку первісним є питання хто є власником спірних

вищеназваних транспортних засобів.

Жодного доказу того, що зазначені транспортні засоби належать Компанії

„Дестон Директ Лимитед” в матеріалах справи не міститься.

Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що між Фірмою та ТОВ було

укладено угоду про лізинг № НОМЕР_2, на підставі якої ТОВ отримало у

користування 20 одиниць тягачів марки Е ІVЕСО 

STRALIS АS44043 Т/Р та 20 одиниць напівпричепів марки Е КОЕGЕL

SЕМІТRАІLЕR SN24Р90/1/110. Згідно п. п. 2.2, 2.4. угоди про лізинг, строки та

умови поставки обладнання обумовлені Замовленням на обладнання (далі

-Замовлення), що є додатком до угоди про лізинг (додаток №1). Відповідно до п.

2.3. угоди про лізинг та умов Замовлення, Постачальником обладнання являється

компанія „ІВЕКО Магірус А.Г.”, що є заводом-виробником зазначених в угоді про

лізинг транспортних засобів. Пунктами 2.2., 3.1 Замовлення передбачено умови

поставки предмету лізингової угоди, а саме франко -завод в м. Ульм /Германія/

(Інкотермс 2000), тобто умови угоди про лізинг щодо поставки автомобілів

лізингоотримувачу (ТОВ) є виконаними з моменту отримання останнім автомобілів

безпосередньо на заводі-виробнику у м. Ульм /Германія/. Доказом отримання

зазначених транспортних засобів ТОВ саме від Фірми є акт приймання-передачі від

23.12.2002 р. (додаток № 2) та Інвойс компанії „ІВЕКО Магірус А.Г.” про

передачу транспортних засобів Фірмі для лізингоотримувача -ТОВ (додаток № 3 з

апостилем та нотаріально посвідченим перекладом).

Вищенаведене свідчить про те, що угода про лізинг була повністю виконана

однією із сторін угоди, а саме лізингодавцем Фірмою та частково виконана

лізингоотримувачем -ТОВ щодо отримання предмету лізингу, у зв'язку з чим ця

угода не суперечить вимогам Закону України „Про фінансовий лізинг”, зокрема,

його п. 2 ст. 1 відповідно до якої за договором фінансового

лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця

(постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та

умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не

менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Крім того, рішенням господарського суду від 26.01.2007 р. у справі №

32/18, що набрало законної сили встановлено, що спірні транспортні засоби на

виконання зазначеного договору лізингу та на підставі трьохстороннього договору

укладеного між Фірмою, ТОВ та компанією-виробником „ІВЕКО Магірус А.Г.” від

02.12.2002 р. були передані заводом виробником саме Фірмі для подальшої їх

передачі ТОВ на умовах угоди про лізинг № НОМЕР_1 та на підставі комерційного

рахунку № НОМЕР_3. завод-виробник передав ці транспортні засоби у власність

Фірми. Названим судовим рішенням саме за Фірмою визнано право власності на

спірні тягачі марки Е ІVЕСО  STRALIS

АS44043 Т/Р та напівпричепи марки Е КОЕGЕL SЕМІТRАІLЕR SN24Р90/1/110.  

При викладених обставинах колегія суддів вважає, що саме Фірма і є

власником спірних транспортних засобів.

В ході розгляду справи апеляційним судом СПД погодився з вищеназваними

висновками колегії суддів та пояснив, що спірні транспортні засоби дійсно належать

Фірмі та вона є їх власником.

Ввезення зазначених транспортних засобів, як іноземної інвестиції

третьої особи, не впливає на суть правовідносин між Фірмою та ТОВ за договором

лізингу, оскільки інвестиційний договір не містить в собі будь-яких умов, які б

суперечили умовам угоди про лізинг, таких як: встановлення права власності на

транспортні засоби або інших прав третьої особи, які б порушували права Фірми

як лізингодавця, він не має будь-якого впливу на права та обов'язки сторін

угоди про лізинг, а лише свідчить про ввезення ТОВ транспортних засобів на

митну територію України з застосуванням пільг щодо сплати податків, зборів та

інших обов'язкових платежів.

Неналежне виконання ТОВ своїх зобов'язань за договором лізингу, зокрема,

відсутність попереднього лізингового платежу, відсутність квартальних

лізингових платежів та інших умов договору є підставою для розірвання договору

лізингу, а ніяким чином не для визнання цього договору недійсним, що слідує з

ч. 3 п. 1 роз'яснень Президії Вищого господарського суду України від 12.03.1999

р. за № 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з

визнанням угод недійсними” відповідно до яких -невиконання чи неналежне

виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди

недійсною.

При викладених обставинах колегія суддів доходить до висновку, що угода

про лізинг № НОМЕР_1 відповідає вимогам законодавства України, зокрема Закону

України „Про фінансовий лізинг”, а також нормам міжнародної Конвенції про

„Міжнародний фінансовий лізинг" від 28.05.1988 р., а тому підстави для

визнання цієї угоди недійсною та задоволення позовних вимог СПД -відсутні.

Оскільки при ухваленні судового рішення місцевий суд неповно з'ясував

обставини, що мають значення для справи та його висновки не відповідають

обставинам справи, то колегія суддів вважає за необхідне це рішення скасувати і

прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

                                Керуючись ст.

ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А: 

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансмег-Юг”,

м. Одеса -задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 21 травня 2007 року у

справі № 22-1/293-06-7891 -скасувати, а в позові відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена

у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.  

           Головуючий суддя                                                        

В. В. Шевченко

            Судді                                                                              

В. В. Бєляновський

                                    М. А.

Мирошниченко

Постанову

підписано 01.08 2007 р.