Постанова

від 18.02.2020 по справі 640/17534/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/17534/19 Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Собківа Я.М.

При секретарі: Марчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом Сулятицького Богдана Ігоровича Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови від 28 серпня 2019 року ВП №53797018 про стягнення виконавчого збору, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Київ з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башілова В.О. від 28 серпня 2019 року в рамках виконавчого провадження №53797018 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 2 996 673,79 грн.

Позов обґрунтовано тим, що позивач є майновим поручителем по кредитному договору від 18 лютого 2008 року №85-180208, який був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Видавничий дім Інтегра та Публічним акціонерним товариством Європейський газовий банк , тому відповідно до приписів статті 11 Закону України Про іпотеку несе відповідальність лише в межах вартості предмета іпотеки. Відповідно до листа Державного підприємства Сетам від 07 лютого 2019 року №2414/18-18-19, ринкова вартість земельної ділянки становить 879 000,00 грн. Позивачем наголошено на тому, що державний виконавець при розрахунку виконавчого збору мав виходити виключно із вартості предмета іпотеки, натомість державний виконавець помилково визначив суму виконавчого збору від загальної заборгованості за кредитом.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року в задоволенні даного адміністративного позову - відмовлено.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що обсяг відповідальності майнового поручителя обмежений вартістю майна, переданого ним в іпотеку, у зв`язку із чим збільшення обсягу відповідальності майнового поручителя неможливе. Разом із тим, договору іпотеки, на підставі якого у ОСОБА_1 виникли відповідні зобов`язання, матеріали справи не містять, позивачем даний договір суду не наданий. Матеріали виконавчого провадження ВП№53797018 також даного договору не містять. Тому неможливо встановити обсяг відповідальності майнового поручителя, відтак, позивачем не доведено протиправність оскаржуваної постанови відповідача.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою задовольнити його позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам адміністративного позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, на виконанні Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження ВП№53797018 з примусового виконання виконавчого листа від 03 квітня 2015 року №370/2417/14-ц, виданого Макарівським районним судом Київської області про звернення стягнення на предмет іпотеки - земельної ділянки площею 2,77 га, з кадастровим номером 3222788200:00:004:0031, розташованої на території Червонослобідської сільської ради Макарівського району Київської області.?

ОСОБА_1 виступив майновим поручителем по кредитному договору від 18 лютого 2008 року №85-180208, який був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Видавничий дім Інтегра та Публічним акціонерним товариством Європейський газовий банк шляхом надання в іпотеку Акціонерному товариству Єврогазбанк нерухомого майна, яке належало ОСОБА_1 на праві власності, а саме - земельної ділянки площею 2,77 га, з кадастровим номером 3222788200:00:004:0031, розташованої на території Червонослобідської сільської ради Макарівського району Київської області.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 17 грудня 2014 року у справі №370/2417/14-ц встановлено, що загальна сума заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю Видавничий дім Інтегра за кредитним договором від 18 лютого 2008 року №85-180208 складає 29 966 737,97 грн.

На виконання рішення Макарівського районного суду Київської області від 17 грудня 2014 року у справі №370/2417/14-ц, видано виконавчий лист від 03 квітня 2015 року №370/2417/14-ц, про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю Видавничий дім Інтегра за кредитним договором від 18 лютого 2008 року №85-180208, укладеним між Відкритим акціонерним товариством Європейський газовий банк (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Європейський газовий банк та Товариством з обмеженою відповідальністю Видавничий дім Інтегра в сумі 29 966 737,97 грн. на нерухоме майно, а саме: земельну ділянку загальною площею 2,77 га, що належить іпотекодавцю - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯА №414230, виданого 13 квітня 2007 року Макарівським районним відділом земельних ресурсів. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010733000062. Земельна ділянка розташована на території Червонослобідської сільської ради Макарівського району Київської області, кадастровий номер: 3222788200:00:004:0031, цільове призначення - будівництво та обслуговування житлового будинку та господарських споруд на користь Публічного акціонерного товариства Європейський газовий банк (04073, м. Київ, пр. Московський, 16, код ЄДРПОУ 34693790) шляхом продажу предмета іпотеки на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України Про виконавче провадження , з дотриманням вимог цього Закону.

Так, на виконання виконавчого листа від 03 квітня 2015 року №370/2417/14-ц, виданого Макарівським районним судом Київської області, на підстави заяви стягувача - Публічного акціонерного товариства Європейський газовий банк , Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 19 квітня 2017 року відкрито виконавче провадження ВП№53797018.

Під час здійснення виконавчого провадження №53797018 було проведено оцінювання земельної ділянки та виставлено на електронні торги СЕТАМ .

Відповідно до листа Державного підприємства Сетам від 07 лютого 2019 року №2414/18-18-19, ринкова вартість земельної ділянки з кадастровим номером 3222788200:00:004:0031, розташованої на території Червонослобідської сільської ради Макарівського району Київської області, становить 879 000,00 грн.

Відповідно до листа Державного підприємства Сетам від 07 лютого 2019 року №2414/18-18-19 та протоколу проведення електронних торгів від 25 березня 2019 року №394343, перші електронні торги були призначені на 25 березня 2019 року, але не відбулися через відсутність зареєстрованих учасників.

Відповідно до листа Державного підприємства Сетам від 10 квітня 2019 року №4150/17-18-19 та протоколу проведення електронних торгів від 05 травня 2019 року №404359, другі електронні торги були призначені на 08 травня 2019 року, але не відбулися через відсутність зареєстрованих учасників.

Відповідно до протоколу проведення електронних торгів від 21 червня 2019 року №414005, треті електронні торги були призначені на 21 червня 2019 року, але не відбулися через відсутність зареєстрованих учасників.

На підставі ч.7 статті 61 Закону України Про виконавче провадження , у зв`язку із нереалізацією майна на третіх електронних торгах виконавець, а також враховуючи, що стягувач не заявив про своє бажання залишити нереалізоване майно за собою, державним виконавцем відповідно до п.3 ч.1 статті 37 Закону України Про виконавче провадження , 28 серпня 2019 року в рамках виконавчого провадження №53797018 винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу та повернуто виконавчий документ стягувачу без виконання.

Надалі, старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийнято постанову про стягнення виконавчого збору від 28 серпня 2019 року ВП№53797018 з ОСОБА_1 в розмірі 2 996 673,79 грн.

Позивач, вважаючи вказану постанову про стягнення виконавчого збору протиправною та такою, що підлягає скасуванню, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до статті 1 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно п. 8 ч.1 статті 2 Закону України Про виконавче провадження , виконавче провадження здійснюється з дотриманням принципу співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Відповідно до п.1 ч.1 статті 3 Закону України Про виконавче провадження відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною 1 статті 18 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідності до п.1 ч.1 статті 26 вказаного Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно ч.5 статті 26 Закону України Про виконавче провадження , виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Таким чином, примусове виконання рішення розпочинається з винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. При цьому, вже під час відкриття виконавчого провадження визначається виконавчий збір.

Відповідно до ч. 1,2 статті 27 Закону України Про виконавче провадження , виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Положеннями вказаної статті визначено виключний перелік підстав за яких виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень ; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом (ч.5).

Приписами статті 37 Закону України Про виконавче провадження визначені підстави повернення виконавчого документу стягувачу.

Так, п.3 ч.1 статті 37 Закону України Про виконавче провадження , виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення.

Приписами статей 40, 42 Закону України Про виконавче провадження передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема ч.3 статті 40 унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувану з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше Наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувану чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення (ч.4 статті 42).

При цьому, як правильно визначив суд першої інстанції, відповідальність майнового поручителя як іпотекодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов`язанні, обмежується вартістю майна, переданого в іпотеку. В силу приписів статті 5 Закону України "Про іпотеку" вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб`єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором. Тобто, обсяг відповідальності майнового поручителя обмежений вартістю майна, переданого ним в іпотеку, у зв`язку із чим збільшення обсягу відповідальності майнового поручителя неможливе.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на те, що матеріали справи не містять інформації про вартість предмету іпотеки, а саме відсутній договір іпотеки, а доводи позивача про те, що вартість предмета іпотеки становить 879 000,00 грн. не прийняті судом до уваги, оскільки матеріали справи не містять оцінки предмета іпотеки відповідним суб`єктом оціночної діяльності. В листі ж Державного підприємства Сетам від 07 лютого 2019 року №2414/18-18-19 наведено інформацію щодо лоту аукціону.

Згідно п.7 статті 51 Закону України "Про виконавче провадження" примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Згідно статті 41 Закону України "Про іпотеку" реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

Відповідно до ч.2 статті 39 Закону України "Про іпотеку", у разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна, предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягни згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки (ч.2 статті 43 Закону України "Про іпотеку").

Частинами 3 та 4 статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що у разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.

У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб`єкті оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна.

Отже, при примусовій реалізації предмета іпотеки через органи ДВС, договір іпотеки (кредитний договір) не може братися до уваги при визначені вартості іпотеки (як наслідок - і суми виконавчого збору), оскільки в силу зазначених законів вартість предмета іпотеки визначається на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності в межах виконавчого провадження станом на момент звернення стягнення (продажу).

На підтвердження вартості предмету іпотеки позивачем було додано до позовної заяви лист Державного підприємства Сетам від 07 лютого 2019 року №2414/18-18-19, в якому вказано, що початкова ціна продажу земельної ділянки (предмет іпотеки) становить 879 000,00 грн. Однак, судом першої інстанції було відхилено такий лист Державного підприємства Сетам , як доказ, що підтверджує вартість предмета іпотеки.

Між тим, статтею 61 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що реалізація арештованого майна здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.

Відповідно до Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, стартова ціна лота - початкова ціна продажу лота, яка дорівнює вартості майна, визначеній відповідно до законодавства, що виставляється на електронних торгах (торгах за фіксованою ціною).

Пунктом 1 розділу 2 вказаного Порядку визначено, що реалізація майна здійснюється після визначення його вартості (оцінки) відповідно до статті 57 Закону України Про виконавче провадження .

Отже, наведене свідчить, що передумовою виставлення майна на торги є проведення оцінювання майна, здійсненого суб`єктом оціночної діяльності в межах виконавчого провадження.

Таким чином, початкова ціна продажу встановлюється на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності, а з цього випливає, що вартість предмету іпотеки дорівнює вартості початкової ціни продажу, в даному випадку такої, що вказана у листі ДП Сетам від 07 лютого 2019 року №2414/18-18-19. Тобто, такий лист є належним, допустимим та достовірним доказом, що підтверджує вартість предмету іпотеки, отже висновки суду в цій частині є хибними.

Разом з тим, задля усунення сумніві у вартості предмета іпотеки, апелянт додав до скарги копію договору іпотеки від 29 грудня 2012 року №1092-291212/1, а також висновок (звіт) про визначення ринкової вартості земельної ділянки, на яку звертається стягнення. Вказаний висновок (звіт) про визначення ринкової вартості земельної ділянки є вагомим доказом у справі, який надає можливість встановити наявність чи відсутність неправомірності дій державного виконавця під час визначення розміру виконавчого збору, а тому приймається до уваги судом апеляційної інстанції.

Слід зазначити, що з автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП) вбачається, що 11 жовтня 2018 року державним виконавцем в межах виконавчого провадження №53797018 винесена постанова про призначення суб`єкта оціночної діяльності для проведення оцінювання предмета іпотеки, що свідчить, про те, що у матеріалах ВН№53797018 має міститися звіт (висновок) про вартість майна. Між тим, на виконання вимог ухвали суду від 09 листопада 2019 року відповідачем було надано матеріали виконавчого провадження №53797018 не в повному обсязі.

У Законі № 1404-VIII передбачено випадки, коли виконавчий збір не стягується (частина п`ята статті 27), а також умову, за якої виконавчий збір не підлягає стягненню (якщо відсутні визначені законом підстави для звільнення від його сплати).

В останньому випадку йдеться про ч.9 статті 27 Закону України Про виконавче провадження , за якою виконавчий збір не стягується, якщо рішення виконано до того, як відкрито виконавче провадження (відповідно розпочато примусове виконання рішення).

Питання про закінчення виконавчого провадження, та, відповідно, про стягнення виконавчого збору (постанова про стягнення якого є окремим виконавчим документом), державний виконавець вирішує під час виконавчого провадження, якщо з`ясує, що для цього є відповідні підстави.

Здійснюючи правовий аналіз вищенаведених норм Закону України "Про виконавче провадження" Верховний Суд в постанові від 24 жовтня 2019 року по справі №580/1328/19 зазначив, що цим Законом, який регулює питання виконавчого збору, по суті визначений можливий порядок вирішення цього питання державним виконавцем, що залежить від тих чи інших умов.

Так, у першому випадку, таке питання вирішується відповідно до ч.5 статті 26 Закону №1404-УІІІ на стадії прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, та у іншому випадку - відповідно до ч.3 статті 40 Закону №1404-УІІІ, зокрема, на підставі п.3 ч.1 статті 37, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення (закінчення) виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Тобто, Законом чітко визначений правовий порядок винесення відповідних постанов, а саме постанові про стягнення виконавчого збору повинна передувати постанова про повернення (закінчення) виконавчого провадження. При чому постанова про стягнення виконавчого збору приймається не пізніше наступного дня з дня повернення (закінчення) такого провадження.

За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

Відповідно до ч.1 статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір справляється саме за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.

При цьому, згідно ч.1 статті 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

При стягненні виконавчого збору відповідно до ч.3 статті 40 Закону №1404-VIII без вчинення заходів на примусове виконання рішення та, відповідно, без реального стягнення суми боргу з боржника чи звернення стягнення на майно у разі повернення виконавчого документа стягувачу, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Таким чином, доводи відповідача про те, що виконавчий збір стягується незалежно від того, чи було виконано рішення за виконавчим документом органами державної виконавчої служби, є помилковими.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 15 лютого 2018 року по справі №910/1587/13, від 28 лютого 2019 року по справі №819/1116/17, від 19 червня 2019 року по справі №824/172/18-а.

З урахуванням наведеного колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення відповідача відповідає критеріям правомірності, визначеним ч.2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, та прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законом України Про виконавче провадження .

Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції обставини справи було з`ясовані неповно, та як наслідок було прийняте необґрунтоване судове рішення, що є підставою для його скасування апеляційним судом та прийняття нового рішення у справі.

Відповідно до ч.1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року - скасувати.

Адміністративний позов Сулятицького Богдана Ігоровича Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови від 28 серпня 2019 року ВП №53797018 про стягнення виконавчого збору - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башілова В.О. від 28 серпня 2019 року в рамках виконавчого провадження №53797018 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 2 996 673,79 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя: В.В. Файдюк

Судді: Є.І. Мєзєнцев

Я.М. Собків

Повний текст рішення виготовлено 18 лютого 2020 року .