Постанова

від 18.02.2020 по справі 903/670/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2020 року Справа № 903/670/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Савченко Г.І., суддя Демидюк О.О. , суддя Павлюк І.Ю.

секретар судового засідання Соколовська О.В.

за участю представників сторін:

позивача: Нечипорук І.С.

відповідача: Максимчук Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Ахмедова Ігоря Анатолійовича на рішення господарського суду Волинської області від 18 грудня 2019 року у справі №903/670/19 (повний текст складено 27 грудня 2019 року, суддя Слободян О.Г.)

за позовом Приватного підприємства "Західтренд"

до Фізичної особи-підприємця Ахмедова Ігоря Анатолійовича

про стягнення 502 797 грн. 25 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 18 грудня 2019 року у справі №903/670/19 задоволено позов Приватного підприємства "Західтренд" до Фізичної особи-підприємця Ахмедова Ігоря Анатолійовича про стягнення 502 797 грн. 25 коп. Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця Ахмедова Ігоря Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства "Західтренд" (45605, Волинська обл., Луцький район, село Боратин, вул.Зелена, буд.9-А, код ЄДРПОУ 38474694) 502 797 грн. 25 коп. (з яких: 419000грн. безпідставно отриманих коштів, 23 082,25 грн. - 3% річних та 60 715грн. - інфляційних втрат), а також 7541 грн. 96 коп. витрат по сплаті судового збору та 15500 грн. витрати на професійну правничу допомогу.

Вказане рішення мотивоване тим, що відповідач стверджуючи, що ним надавалися послуги позивачу, не надав жодного первинного документу (рахунків, актів виконаних робіт, надання послуг) на підтвердження договірних відносин з надання послуг між сторонами. На день розгляду спору сума безпідставно отриманих коштів у розмірі 419000 грн. відповідачем позивачу не повернута, а тому на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України місцевий суд задоволив позовні вимоги.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач - фізична особа-підприємець Ахмедов І.А. звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 18 грудня 2019 року у справі №903/670/19 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що факт прийняття пропозиції позивачем підтверджують дії, які засвідчують бажання укласти договір на запропонованих умовах, а саме: оплата виставленого рахунку, що свідчить про виникнення між сторонами правовідносин з надання послуг. Судом не було враховано того, що системність та регулярність оплат, які здійснював позивач, а також те, що вказані оплати проводились протягом тривалого часу; обізнаність позивача щодо реквізитів відповідача та зазначення в платіжних дорученнях призначення платежу "за послуги згідно рахунку №б/н від 14.12.2015 р., без ПДВ" свідчить про надання відповідачем послуг вказаних у рахунку-фактурі та про фактичне існування між сторонами правовідносин, зокрема двосторонніх зобов`язань щодо надання відповідачем певних послуг, прийняття зазначених послуг позивачем та оплати їх вартості. Отже, здійснюючи регулярну оплату виставленого відповідачем рахунку, грошові кошти в розмірі 452500 грн. були сплачені позивачем на виконання договірних зобов`язань. А тому кошти, отримані як оплата за надані послуги набуті за наявності правових підстав для цього, не можуть бути витребувані згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення. Крім того, позивач в повній мірі декларував сплачені відповідачу грошові кошти, що свідчить про безпідставність тверджень позивача та доводів суду про відсутність правової підстави при отриманні таких коштів.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 січня 2020 року у справі №903/670/19 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Ахмедова Ігоря Анатолійовича на рішення господарського суду Волинської області від 18 грудня 2019 року у справі №903/670/19 та призначено дату судового засідання на 18 лютого 2020 року.

Представник апелянта подав клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, які не були прийняті судом першої інстанції, а саме: копії адвокатського запиту №1 від 09 грудня 2019 року, копії листа ГУ ДПС у Волинської області від 12 грудня 2019 року №3170/ФОП/03-20-55-68 "Про надання інформації". При цьому, зазначає, що такі докази відповідач отримав вже після закриття підготовчого провадження, що свідчить про існування об`єктивних підстав пропуску строку для подання доказів.

Відповідно до частин 2, 3 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1 та 3 статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Згідно з частиною 4 статті 80 ГПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною 8 статті 80 ГПК України також передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Провадження у справі в суді першої інстанції було відкрито ухвалою від 30 серпня 2019 року. 26 вересня 2019 року відповідач ознайомився з матеріалами справи /а.с.62/. 15 жовтня 2019 року фізичною особою-підприємцем Ахмедовим І.А. було подано до місцевого господарського суду відзив на позовну заяву /а.с.72-76/. В подальшому розгляд справи неодноразово відкладався і лише в судовому засіданні 18 грудня 2019 року представником відповідача було заявлене усне клопотання про приєднання доказів, а саме копій податкової звітності.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд правомірно залишив зазначене клопотання без розгляду у зв`язку з порушенням статті 80 ГПК України.

Колегією суддів встановлено, що відповідачем не доведено наявність виняткового випадку, не надано належних доказів неможливості подання документів, зазначених у клопотанні про долучення додаткових доказів до суду першої інстанції, з причин, що об`єктивно не залежали від нього, місцевим господарським судом обґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про долучення додаткових доказів. Відповідач не був позбавлений можливості у порядку частини 4 статті 80 ГПК України письмово та завчасно повідомити суд першої інстанції про неможливість подання у встановлений законом строк доказів, та об`єктивних причини, з яких такі докази не могли бути подані у встановлений строк.

Отже суд апеляційної інстанції відмовляє у задоволенні клопотання фізичної особи-підприємця Ахмедова І.А., яке заявлене по тексту апеляційної скарги про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

Від позивача - ТОВ "Західтренд" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін.

Безпосередньо в судовому засіданні представники відповідача та позивача повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

За результатами внутрішньо фінансового моніторингу директором ПП "Західтренд" було виявлено, що в період з 03 березня 2017 року по 29 січня 2018 року з рахунка позивача на рахунок ФОП Ахмедова Ігоря Анатолійовича було частинами перераховано грошові кошти в розмірі 419 000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями за вказаний період.

Як вбачається зі змісту вказаних платіжних доручень, призначення платежу - за послуги згідно з рахунком №б/н від 14.12.15р. без ПДВ. Лише в платіжному дорученні №1093 від 29 січня 2018 року на суму 40000 грн. в призначенні платежу зазначено: за послуги згідно з рахунком №б/н від 14.12.17р. без ПДВ.

Позивач зазначає, що між ПП "Західтренд" та ФОП Ахмедовим І.А. не укладався договір про надання послуг, у позивача відсутня будь-яка первинна документація, зокрема, рахунок ФОП Ахмедова І. А. №б/н від 14.12.2015 та рахунок ФОП Ахмедова І. А. №б/н від 14.12.2017, які вказані у платіжних дорученнях. Також відсутні акти виконаних робіт (наданих послуг), які повинні були б підписуватись по фату виконаних робіт між сторонами. А тому, позивач стверджує, що відповідач жодних послуг позивачу не надавав.

30 серпня 2018 року з метою досудового врегулювання спору ПП "Західтренд" надіслало рекомендованим листом з трек-номером 4560500119888 на юридичну адресу відповідача претензію №1 від 29 серпня 2018 року про необхідність повернути на рахунок позивача кошти, безпідставно перераховані останнім у розмірі 419 000 грн.

Однак, претензія повернулася на адресу позивача без вручення адресату, з відміткою Укрпошти "причина повернення: за закінчення терміну зберігання".

19 жовтня 2018 року позивач повторно надіслав на юридичну адресу відповідача рекомендованим листом з трек-номером 4302605610545 вимогу від 18 жовтня 2018 року, в якій вимагав перерахувати на рахунок ПП "Західтренд" суму безпідставно отриманих коштів у розмірі 419 000 грн., та нараховані інфляційні втрати та 3% річних.

Дана вимога також повернулася на адресу позивача без вручення із відміткою: "За закінченням встановленого строку зберігання".

Позивач вважає, що кошти, отримані та збережені відповідачем, набуті останнім без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Згідно із частиною 2 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Статтею 1213 Цивільного кодексу України визначено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість.

Водночас, апелянт доводить, що у грудні 2015 року між ФОП Ахмедовим І.А. (Виконавець) та ПП "Західтренд" (Замовник) було досягнуто домовленостей про надання послуг технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів Замовника, які включали в себе зокрема сервісне обслуговування, поточний ремонт, фарбування та брендування автотранспортних засобів ПП "Західтренд", а тому 14 грудня 2015 року відповідачем було виставлено Замовнику рахунок на загальну суму 472 500 грн., що фактично є пропозицією укласти з позивачем договір про надання послуг. У період з 14 грудня 2015 року по 29 січня 2018 року позивачем здійснювалася регулярна оплата наданих послуг, що підтверджується платіжними дорученнями.

Апелянт вважає, що між сторонами укладено договір про надання послуг у спрощений спосіб шляхом обміну документами.

За приписами статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно частини 1 статті 202 та частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, правочин може вчинятися усно або в письмовій, електронній формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до частини 1 статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Нормами частини 1 та частини 2 статті 206 Цивільного кодексу України визначено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

З положень статті 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Норми статті 638 Цивільного кодексу України наголошують на тому, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В частині 3 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Фізична особа-підприємець Ахмедов І.А. стверджує, що 14 грудня 2015 року ним було виставлено рахунок позивачу на суму 472 500,00 грн. При цьому відповідач не зазначає протягом якого строку мали надаватись послуги, в якому обсязі, щодо якого об`єкту та вартість кожної окремої послуги, пов`язаної із технічним обслуговуванням та/чи ремонтом транспортних засобів. Не зазначено також чи надавались позивачем замовлення на надання відповідних послуг у певні періоди та щодо якого обсягу робіт.

Колегія суддів вважає, що договір надання послуг не може вважатися укладеним, оскільки сторонами не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору.

Передумовою для визнання зобов`язань між сторонами договірними є встановлення факту виникнення цих зобов`язань саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Водночас сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору.

За відсутності доказів надання послуг та визнання сторонами факту сплати позивачем спірної суми грошових коштів на виконання усних домовленостей, набуття відповідачем перерахованих позивачем коштів є безпідставним.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

За змістом цієї ж статті господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, суб`єкт господарювання зобов`язаний мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

З дослідженого місцевим судом та перевіреного апеляційною інстанцією вбачається, що відповідачем не надано суду жодних первинних документів - рахунків від 14 грудня 2015 року, 14 грудня 2017 року та актів виконаних робіт, які мали б укладатись між сторонами по факту виконаних робіт.

Водночас відповідач стверджує, що зазначені рахунки та акти виконаних робіт були знищені за терміном зберігання. Проте відповідачем не надано судам доказів знищення первинної бухгалтерської документації, акту знищення.

Згідно із пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до частини 44.3 статті 44 ПК України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідно до пунктів 6.1., 6.2. та 6.6. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24 травня 1995 року первинні документи та облікові регістри, що пройшли обробку, бухгалтерська та інша звітність підлягають обов`язковій передачі до архіву.

Первинні документи та облікові регістри, що пройшли обробку, бухгалтерська та Інша звітність до передачі їх до архіву підприємства, установи повинні зберігатися в бухгалтерській службі у спеціальних приміщеннях або зачинених шафах під відповідальністю осіб, уповноважених головним бухгалтером.

Строк зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності в архіві підприємства, установи визначається згідно з нормативно-правовим актом з питань визначення строків зберігання документів, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства.

Крім того, відповідно до Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №578/5 від 12 квітня 2015 року визначено список типових документів, які створюються на підприємстві, із зазначенням строків їх зберігання та додаткових приміток до статей, які коментують і уточнюють строки зберігання документів.

Відповідач подав суду першої інстанції копії річних декларацій платника єдиного податку за 2015-2017 роки, з яких не вбачається проведення господарських операцій з надання послуг позивачу. Також, відповідно до приписів ст. 44 ПК України, відповідач повинен був забезпечити зберігання актів виконаних робіт (наданих послуг), як первинних документів, які використовуються для складання податкової звітності, протягом 3-х років з дня подання такої звітності.

З інформації, розміщеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на офіційному веб-порталі, серед видів економічної діяльності відповідача зазначено код КВЕД 22.11 Виробництво гумових шин, покришок і камер; відновлення протектора гумових шин і покришок; Код КВЕД 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів (основний); Код КВЕД 45.31 Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; Код КВЕД 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; Код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля.

Позивач вказує, що з 28 травня 2014 року по 27 січня 2018 року у власності останнього перебував автомобіль марки Renauit модель Dokker, 2014 року випуску, технічне обслуговування та ремонт якого здійснювалось в офіційному сервісному центрі "Рено Україна", про що надав відповідні платіжні доручення. Доказів надання послуг з обслуговування та ремонту автомобіля позивача марки Renauit модель Dokker, відповідачем також не надано.

Отже, місцевий суд правомірно зазначив, що відповідач, стверджуючи, що ним надавалися послуги позивачу, не надав жодного первинного документу (рахунків, актів виконаних робіт, надання послуг) на підтвердження договірних відносин з надання послуг між сторонами. А тому на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України позовні вимоги в частині стягнення 419000 грн. підлягають задоволенню.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв`язку із неповерненням коштів, за користування коштами відповідачу нараховано 60715 грн. інфляційних втрат за період з березня 2017 року по липень 2019 року та 23082,25 грн. три відсотки річних за період з 03 березня 2017 року по 23 серпня 2019 року. Колегією суддів перевірено здійснені позивачем розрахунки та встановлено, що вони є арифметично вірними, відповідають обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Решта доводів апеляційної скарги наведеного вище не спростовують та в більшій мірі повторюють доводи відзиву на позовну заяву, яким була надана належна правова оцінка судом першої інстанції.

Отже, до спірних правовідносин сторін підлягають застосуванню норми не зобов`язального права, а стаття 1212 Цивільного кодексу України, яка визначає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз вказаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

При цьому, майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Так, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2019 року у справі №904/3074/18.

Враховуючи встановлені обставини справи, зокрема щодо відсутності між сторонами у даній справі договірних відносин спірні кошти набуто відповідачем за відсутності відповідної правової підстави, а тому вони мають бути повернуті позивачеві на підставі статті 1212 ЦК України.

Таким чином, доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Місцевим господарським судом повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

За таких обставин підстав для зміни, скасування рішення місцевого господарського суду не вбачається.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Ахмедова Ігоря Анатолійовича на рішення господарського суду Волинської області від 18 грудня 2019 року у справі №903/670/19 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Волинської області від 18 грудня 2019 року у справі №903/670/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №903/670/19 повернути до господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "19" лютого 2020 р.

Головуючий суддя Савченко Г.І.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Павлюк І.Ю.