Рішення

від 20.01.2020 по справі 911/1109/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2020 р. м. Київ Справа № 911/1109/18

Суддя Конюх О.В., при секретарі судового засідання Кулаковій С.С., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, с. Софіївська Борщагівка, в інтересах держави в особі: Державної фіскальної служби України, м. Київ,

до відповідачів: 1) Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м. Ірпінь,

2) Університету державної фіскальної служби України, м. Ірпінь,

про визнання недійсним договору та стягнення 1 440 258,30 грн.

за участю представників:

від прокуратури: Галась О.М., посвідчення від 02.02.2015 № 031869;

від позивача: не з`явився;

від відповідача1: не з`явився;

від відповідача 2: Грищенко В.В. , наказ від 07.02.2019 №320, статут від 30.12.2016;

СУТЬ СПОРУ:

Заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, с. Софіївська Борщагівка (далі по тексту - прокурор) звернувся до господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Державної фіскальної служби України, м. Київ (далі по тексту - ДФС України) з позовною заявою від 23.05.2018 №443вих (ж)-18 до відповідача - Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м. Ірпінь (далі по тексту - ІФЮА у формі ТОВ) в якому просить суд:

- визнати недійсним договір оренди від 28.01.2013 №130230, укладений між Національним університетом державної податкової (фіскальної) служби України та ІФЮА у формі ТОВ;

- стягнути з ІФЮА у формі ТОВ на користь Університету державної фіскальної служби України 1440258,30 грн., сплачені Університетом за договором від 28.01.2013 №130230;

- покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 23 365,87 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що договір оренди нерухомого майна від 28.01.2013 № 130230 суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки спірний об`єкт оренди, будучи державною власністю, перебував на балансі Університету державної фіскальної служби України, був об`єктом освіти, та використовувався для забезпечення діяльності закладу освіти в якості гуртожитку для проживання студентів університету, а Університет державної фіскальної служби України, безпідставно зареєструвавши за собою право власності на реабілітаційно-оздоровчий комплекс "Сосновий бір", незаконно відчужив вказане майно відповідачу-1 згідно договору купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна від 26.11.2007 та після чого взяв у останнього зазначене майно в оренду для проживання та обслуговування студентів і співробітників Університету. Крім того, прокурор посилається на те, що проведеною Державною фінансовою інспекцією ревізією фінансово-господарської діяльності Університету державної податкової служби України за період 01.01.2012 по 01.03.2015, за наслідками якої складено акт від 27.04.2015 № 04-21/3, встановлено, що за користування реабілітаційно-оздоровчим комплексом "Сосновий бір" в період 2008 - 2014 Університетом державної фіскальної служби України на користь відповідача 1 сплачено грошові кошти в розмірі 12654349,07 грн., в той час, згідно договору купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна від 26.11.2007, вартість реабілітаційно-оздоровчого комплексу "Сосновий бір", незаконно відчуженого Університетом державної фіскальної служби України, становила 3142235,00 грн., тобто, сума орендної плати за вказаний період перевищила суму виручки від продажу об`єкта нерухомого майна. Враховуючи вищевикладене, прокурор вказує, що укладення спірного договору оренди завідомо суперечило інтересам держави та суспільства, оскільки наслідки укладання оспорюваного правочину призвели до втрат Державного бюджету України, у зв`язку чим на підставі норм ч. 1 ст. 203 ЦК України, ч. 3 ст. 215 України вказаний правочин підлягає визнанню недійсним із застосуванням визначених ч. 3 ст. 228 ЦК України, ст. 208 ГК України наслідків його недійсності.

Ухвалою від 19.06.2018 відкрито провадження у справі №911/1109/18, підготовче судове засідання призначено на 17.07.2018.

16.07.2018 прокурор звернувся до господарського суду із заявою від 11.07.2018 №687вих18, яка за правовим змістом є заявою про зміну предмету позову, та просив суд пункт 3 прохальної частини позовної заяви вважати вірним у наступній редакції: 3. Стягнути з Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю (08201, Київська область, м. Ірпінь, вул. Тургенівська, 50, код ЄДРПОУ 32240252) у дохід держави грошові кошти у сумі 1 440 258,30 грн., сплачені Університетом за договором оренди нерухомого майна №130230 від 28.01.2013 .

16.07.2018 прокурор звернувся до господарського суду із заявою від 11.07.2018 №688вих18, у якій просив суд залучити до участі у справі у якості співвідповідача Університет Державної фіскальної служби України.

Ухвалою від 17.07.2018 господарський суд залучив як співвідповідача у справі сторону оспорюваного договору (орендаря) - Університет державної фіскальної служби України, м. Ірпінь (далі по тексту - Університет ДФС України).

02.08.2018 від відповідача ІФЮА у формі ТОВ надійшла заява від 30.07.2018 про застосування строку позовної давності, в якій відповідач просить суд застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної фіскальної служби України.

02.08.2018 від відповідача ІФЮА у формі ТОВ до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Відзив мотивований тим, що прокуратурою умисно з метою уникнення наслідків спливу позовної давності зазначено неналежного позивача у справі - Державну фіскальну службу України, тоді як на твердження відповідача, належним позивачем є Університет Державної фіскальної служби України, який, згідно Статуту, заснований на державній власності і підпорядкований Державній фіскальній службі України. Відповідач твердить, що згідно пункту 10.1.4 Статуту, Університет самостійно розпоряджається доходами та іншими надходженнями, одержаними від надання дозволених законодавством платних послуг у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. Відповідач твердить, що йому достеменно відомо, витрати на оплату послуг оренди майна здійснювались Університетом зі спеціального фонду, який формувався за рахунок самостійно зароблених Університетом коштів.

Відповідач твердить, що висновок про те, що правовідносини, які були наслідком укладання правочину купівлі-продажу реабілітаційно-оздоровчого комплексу Сосновий бір , прямо суперечать інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, оскільки призвели до втрат Державного бюджету на суму 13016083,20 грн., є виключно позицією прокуратури, яка не була доведена у жодному судовому процесі, в тому числі і під час розгляду справ №911/1030/16 та 911/1023/17.

Відповідач, наголошуючи про сплив у справі позовної давності, твердить, що до початку розгляду справи №911/1023/17 по суті прокурор подав заяву від 24.04.2017 про уточнення та збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив суд визнати недійсними договори оренди, в тому числі і договір оренди №130230 від 28.01.2013. Зазначна заява була судом повернута заявнику без розгляду.

Відповідач у відзиві також твердить про помилковість та недоведеність тверджень прокурора про наявність у сторін оспорюваного правочину умислу на незаконне заволодіння коштами Державного бюджету України, зокрема про відсутність вироку у відповідній кримінальній справі.

Відповідач звертає увагу суду на те, що на моменту укладення оспорюваного договору оренди нерухомого майна від 28.01.2013 №130230 були відсутні будь-які спори, що ставили під сумнів правомірність володіння ІФЮА у формі ТОВ комплексом Сосновий Бір .

02.08.2018 від відповідача 2 Університету державної фіскальної служби України до господарського суду надійшов відзив від 02.08.2018 №1974/91-91-01-23 на позовну заяву, у якому Університет проти позову заперечує в частині стягнення коштів з відповідача 1 в дохід держави; твердить про те, що Державна фіскальна служба України не є належним позивачем у справі, а кошти, сплачені Університетом за оспорюваним договором, повинні бути стягнені в дохід держави, тобто на користь Університету Державної фіскальної служби.

02.08.2018 від Державної фіскальної служби України до господарського суду надійшла відповідь від 31.07.2018 №226/99-99-10-03-16 на відзив Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі ТОВ, у якому позивач звертає увагу на наступне:

на підставі свідоцтва про право власності, виданого відповідно до рішення виконкому Ірпінської міської ради №143 від 31.07.2007 за Національним університетом ДПС України було зареєстровано право власності на реабілітаційно-оздоровчий комплекс Сосновий Бір ;

26.11.2007 між Національним університетом ДПС України та покупцем ТОВ Міжрегіональна фінансово-юридична академія , правонаступником якої є ІФЮА у формі ТОВ, укладено договір купівлі-продажу комплексу;

рішенням у справі №911/1030/16 за позовом Києво-Святошинської місцевої прокуратури визнано незаконним та скасовано рішення виконкому Ірпінської міської ради №143 від 31.07.2007; витребувано з незаконного володіння Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі ТОВ на користь держави в особі ДФС України спірний комплекс.

Рішенням господарського суду Київської області від 15.08.2016 у справі №911/1030/16 встановлено незаконність процедури відчуження комплексу Сосновий бір , та встановлено, що об`єкт нерухомого майна вибув з державної власності всупереч закону та волі держави, відтак єдиним правомірним набувачем об`єкту нерухомого майна є держава в особі ДФС України, який є належним позивачем у справі.

Також позивач твердить про те, що Університет ДФС є юридичною особою державної форми власності, який працює на засадах неприбутковості. Університетом затверджується кошторис бюджетної установи, яким встановлюються повноваження щодо отриманих надходжень і розподілу бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов`язань та здійснення платежів по загальному та спеціальному фондах відповідно до бюджетних призначень, затверджених Законом України Про Державний бюджет України на відповідний бюджетний рік. Враховуючи вищенаведене, кошти, сплачені за оскаржуваним договором є бюджетними.

14.08.2018 від прокуратури надійшла відповідь від 10.08.2018 №768вих18 на заяву про застосування строків позовної давності. Прокурор твердить, що інформацію про порушення прокурором та позивачем було отримано за результатами розгляду справи №911/1030/16, у зв`язку з чим строк позовної давності не є порушеним.

14.08.2018 від Києво-Святошинської прокуратури до господарського суду надійшла відповідь від 10.08.2018 №763вих18 на відзив.

27.08.2018 від ДФС України до господарського суду надійшла відповідь від 23.08.2018 №2257/99-99-10-03-16 на відзив Університету ДФС України.

Ухвалою від 13.09.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.09.2018.

В судовому засіданні 20.09.2018 судом оголошено перерву до 09.10.2018.

Рішенням господарського суду Київської області від 09.10.2018 у справі №911/1109/18 (суддя Рябцева О.О.) позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір оренди від 28.01.2013 № 130230, укладений між Національним університетом державної податкової служби України та Ірпінською фінансово-юридичною академією у формі товариства з обмеженою відповідальністю. Стягнуто з Ірпінської фінансової-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю у дохід держави 1440258,30 грн., сплачених за договором оренди від 28.01.2013 №130230. Стягнуто з Ірпінської фінансової-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю на користь прокуратури Київської області 11682,94 грн. судового збору. Стягнуто з Університету державної фіскальної служби України на користь прокуратури Київської області 11682,94 грн. судового збору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 рішення Господарського суду Київської області від 09.10.2018 року у справі № 911/1109/18 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 13.08.2019 у справі №911/1109/18 рішення господарського суду Київської області від 09.10.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 скасовано, справу № 911/1109/18 передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Приймаючи дану постанову, Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не з`ясували, чи потребують захисту державні інтереси у цьому випадку, чи замінює прокурор у цьому судовому провадженні орган, уповноважений на виконання відповідних функцій, який не здійснює захисту або робить це неналежно. Суди також не перевірили наведені прокурором причини, які, на його думку, перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, у зв`язку з чим прокурор звернувся до суду, як і не з`ясували, чи вжито прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави.

Верховний Суд вказав, що інші доводи касаційної скарги не враховуються Судом, оскільки такі доводи стосуються питання правильності судових рішень по суті спору, проте першочерговим у цій справі є вирішення питання щодо наявності чи відсутності підстав у прокурора для представництва інтересів держави в суді.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2019 справа №911/1109/18 передана на розгляд судді Конюх О.В.

Ухвалою суду від 21.08.2019 прийнято справу №911/1109/18 до провадження суддею Конюх О.В., підготовче судове засідання призначено на 16.09.2019.

16.09.2019 від Києво-Святошинської місцевої прокуратури до господарського суду Київської області надійшли пояснення у справі №911/1109/18 від 12.09.2019 №973вих19 щодо додаткового обґрунтування підстав необхідності здійснення захисту інтересів держави прокурором у даній справі.

В судове засідання 16.09.2019 з`явився прокурор, представники позивача, відповідача 1 та відповідача 2.

Суд з власної ініціативи дійшов висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі № 911/1109/18 до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 911/1107/18.

Присутні в судовому засіданні учасники справи не заперечили проти зупинення провадження у даній справі до завершення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №911/1107/18 за касаційною скаргою Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю рішення господарського суду Київської області від 01.10.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2019 у справі №911/1107/18, які прийняті судами в аналогічних відносинах, які є предметом розгляду у справі №911/1109/18.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.09.2019 провадження у справі № 911/1109/18 зупинено до завершення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №911/1107/18 за касаційною скаргою Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду Київської області від 01.10.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2019 у справі №911/1107/18.

Постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 25.10.2019 у справі №911/1107/18 касаційну скаргу Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю залишено без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 01.10.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2019 у справі № 911/1107/18 - без змін. Постанова набирала законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.11.2019 у справі 911/1109/18 поновлено провадження та призначено підготовче судове засідання на 25.11.2019.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.11.2019 підготовче судове засідання відкладено на 09.12.2019.

У підготовче засідання 09.12.2019 з`явився прокурор. Інші учасники справи в підготовче судове засідання не з`явились, своїх уповноважених представників не направили, судом повідомлялись у встановленому законом порядку.

В підготовчому судовому засіданні прокурор усно заявила клопотання про відкладення підготовчого засідання з метою забезпечення можливості всім учасникам справи взяти участь у підготовчому засіданні відповідно до його завдань.

Ухвалою господарського суду Київської області від 09.12.2019 підготовче судове засідання відкладено на 23.12.2019.

В підготовче судове засідання 23.12.2019 з`явились прокурор, представники позивача та відповідача 2, представник відповідача 1 у засідання не з`явився.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні заявив клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 23.12.2019 підготовче провадження закрито. Призначено справу до судового розгляду по суті на 20.01.2020.

20.01.2020 від прокуратури до господарського суду Київської області надійшло повідомлення про зміну розрахункового рахунку прокуратури Київської області.

В судове засідання 20.01.2020 з`явився представник прокуратури та відповідача 2. Представники позивача та відповідача 1 у судове засідання не з`явились. Від позивача ДФС України з`явилась представник за довіреністю, яка не надала суду документального підтвердження свого права представляти Державну фіскальну службу України в порядку самопредставництва або права на зайняття адвокатською діяльністю. Представник Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю в судове засідання повторно не з`явився, відзив на позов не подав.

Рекомендоване поштове відправлення, якими суд направляв відповідачу 1 копію ухвали у справі №911/1109/18 від 23.12.2019 на адресу, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернуто підприємством зв`язку до господарського суду Київської області, із посиланням на інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення.

З цього приводу, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.04.2018 у справі № 916/3188/16, суд зазначає, що сам лише факт не отримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною неявки в судові засідання, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Згідно до частин 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Розглянувши позов заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної фіскальної служби України до Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю та Університету державної фіскальної служби України, про визнання недійсним договору оренди від 28.01.2013 №130230, та стягнення 1440258,30 грн. всебічно та повно вивчивши зібрані у справі докази, господарський суд

УСТАНОВИВ:

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На виконання вказівок постанови Верховного Суду від 13.08.2019, які відповідно до ст. 316 ГПК України є обов`язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, суд дослідив, чи потребують захисту державні інтереси у даній справі, чи замінює прокурор у цьому судовому провадженні орган, уповноважений на виконання відповідних функцій, який не здійснює захисту або робить це неналежно; суд перевірив наведені прокурором причини, які, на його думку, перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, у зв`язку з чим прокурор звернувся до суду, суд з`ясував, чи вжито прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, та встановив таке.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію:

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

(правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладена у постанові від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є зокрема порушення або загроза порушення інтересів держави.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).

Прокурор звернення з позовною заявою у даній справі в інтересах держави в особі Державної фіскальної служби України обґрунтовує тим, що предметом договору оренди нерухомого майна №130230 від 28.01.2013 є орендне користування приміщенням майнового комплексу для проживання та обслуговування студентів і співробітників Національного університету ДПС України, що знаходиться за адресою смт. Ворзель Київської області по вул. Кірова, 3.

Разом з тим, вказаний майновий комплекс являється об`єктом нерухомого майна, який вибув з державної власності всупереч законодавству та волі держави. Статус майнового комплексу як об`єкту державної власності встановлено судовим рішенням у справі №911/1030/16.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

В силу положень ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» Державна фіскальна служба України, як центральний орган виконавчої влади (уповноважений орган управління) відноситься до суб`єктів управління об`єктами державної власності у зв`язку наявністю відповідних повноважень.

Відповідно до п.п.11,38 ч.1 ст.6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» Державна фіскальна служба України як уповноважений орган управління має повноваження щодо ведення обліку об`єктів державної власності, що перебувають в її управлінні, здійснення контролю за ефективним використанням та збереженням таких об`єктів та виконання інших передбачених законодавством функцій з управління об`єктами державної власності.

Відповідно до підпунктів 83 та 85 п.4 Положення про Державну фіскальну службу України, затверджене постановою КМУ від 21.05.2014 №236, ДФС відповідно до покладених на неї завдань здійснює внутрішній аудит та контроль за дотриманням вимог законодавства і виконанням службових, посадових обов`язків у ДФС, її територіальних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери її управління та здійснює управління об`єктами державної власності.

Прокурор твердить, що з моменту укладення договору №130230 від 28.01.2013 оренди нерухомого майна - майнового комплексу по вул. Кірова, 3 в смт. Ворзель, Київської області, Державною фіскальною службою України як органом уповноваженим державою здійснювати управління та контроль за ефективним використанням об`єктів державної власності та виділених установам, засновником яких вона є, бюджетних коштів - належних заходів цивільно-правового характеру до усунення вказаних порушень не вжито.

Обґрунтовуючи позов нормами ч.1 ст. 203 ЦК України, ч.3 ст. 215 ЦК України та ч.3 ст.228 ЦК України прокурор зазначив, що дії щодо укладення оспорюваного договору оренди державного майна - реабілітаційно-оздоровчого комплексу Сосновий Бір , як зі сторони Університету, так і зі сторони Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі ТОВ, прокурор розцінює як такі, що завідомо спрямовані на незаконне заволодіння державним майном та коштами Державного бюджету України.

Враховуючи наведене, прокурор вказує, що укладений договір №130230 від 28.01.2013 між Національним університетом державної податкової служби України та Ірпінською фінансово-юридична академією у формі ТОВ порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням бюджетних коштів. З врахуванням вищезазначеного, у зв`язку із неналежним виконанням ДФС України визначених законодавством повноважень та невжиттям жодних заходів цивільно-правового характеру щодо відновлення порушених інтересів держави та усунення порушень у сфері використання бюджетних кошів, прокурор на підставі ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» звертається із даним позовом в інтересах держави в особі Державної фіскальної служби України.

До матеріалів справи долучено лист Києво-Святошинської місцевої прокуратури від 23.05.2018 №451вих18, яким прокуратура в порядку ст. 23 Закону України Про прокуратуру повідомляла ДФС України про намір звернутися з даним позовом до господарського суду Київської області, а також роз`яснювала право на оскарження наявності підстав представництва відповідно до частини 4 ст. 23 Закону УКраїни Про прокуратуру .

На підставі наведеного суд встановив, що у даному випадку наявне порушення інтересів держави та необхідність представництва таких інтересів в суді прокуратурою, що прокурор належно обґрунтував у позовній заяві, додавши до неї відповідні належні докази.

Рішенням суду від 15.08.2016 у справі №911/1030/16 за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної фіскальної служби України, Регіонального відділення Фонду державного майна України в Київської області до Національного університету державної податкової служби України, Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю, виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області про визнання незаконним та скасування рішення та повернення майна у державну власність позов задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради №143 від 31.07.2007 року «Про оформлення правовстановлюючої документації на будівлі і споруди реабілітаційного оздоровчого комплексу «Сосновий бір» , розташованого в смт. Ворзель, вул. Кірова, 3 за Національним університетом ДПС України» ; витребувано з незаконного чужого володіння Ірпінської фінансово-юридично академії у формі ТОВ на користь держави в особі уповноваженого органу - Державної фіскальної служби України об`єкт нерухомого майна - реабілітаційно-оздоровчий комплекс «Сосновий бір» , що знаходиться за адресою: Київська область, смт. Ворзель, по вул. Кірова, 3, загальною вартістю 1 665 384,25 грн.; стягнуто з Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі ТОВ на користь прокуратури Київської області 8786,25 грн. судового збору; стягнуто з Національного університету державної податкової служби України на користь прокуратури Київської області 8 786,25 грн. судового збору; стягнуто з Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області на користь прокуратури Київської області 8 786,25 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 у справі №911/1030/16 апеляційну скаргу Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі ТОВ залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 15.08.2016 у справі №911/1030/16 - без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.02.2017 у справі №911/1030/16 касаційну скаргу Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі ТОВ залишено без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 у справі № 911/1030/16 залишено без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ч.4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою «Совтрансавто-Холдинг» проти України визначено, що одним із елементів верховенства права є принцип правової впевненості, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в закону силу, не може бути поставлено під сумнів.

Так, під час розгляду справи №911/1030/16 колегією суддів суду першої інстанції встановлено, що реабілітаційно-оздоровчий комплекс «Сосновий бір» , який розташований за адресою: Київська область, смт. Ворзель, по вулиці Кірова, 3, являючись об`єктом освіти та використовуючись для забезпечення діяльності закладу освіти в якості гуртожитку для проживання студентів університету, перебував у державній власності та рахувався на балансі Національного університету державної податкової служби України.

Не зважаючи на це, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Ірпінської міської ради 20.09.2007 згідно рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради № 143 від 31.07.2007, за Національним університетом державної податкової служби України Комунальним підприємством Київської обласної ради «Ірпінське бюро технічної інвентаризації» в книзі: 1-29, номер запису: 160, реєстраційний номер: 20350050 було зареєстровано право власності на нерухоме майно - Реабілітаційно-оздоровчий комплекс «Сосновий бір» , який розташований за адресою: Київська область, смт. Ворзель, по вулиці Кірова, 3.

В подальшому між Національним університетом державної податкової служби України та товариством з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональна фінансово-юридична академія» (правонаступником якого є Ірпінська фінансово-юридична академія у формі ТОВ) 26.11.2007 укладено договір купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна - реабілітаційно-оздоровчого комплексу «Сосновий бір» , що знаходиться за адресою: Київська область, смт. Ворзель, по вулиці Кірова, 3. Продаж об`єкта нерухомості відбувся на відкритих торгах (аукціоні), що проводився Товарною біржею «Центральна універсальна біржа» 16.10.2007.

Разом з тим, вказаний договір купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна - реабілітаційно-оздоровчого комплексу «Сосновий бір» укладений всупереч вимогам ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» , яка встановлює мораторій на приватизацію (відчуження) об`єктів освіти та науки.

За вказаних обставин, вказане нерухоме майно вибуло з власності держави з порушенням вимог чинного законодавства шляхом укладення цивільно-правової угоди без дозволу уповноваженого державою органу управління державним майном.

Після проведення процедури відчуження, яка не відповідала вимогам законодавства України, вказаний об`єкт нерухомого майна перебував в оренді Університету для проживання та обслуговування студентів та співробітників вузу. Починаючи з 2008 року по 2014 рік між Університетом та Товариством укладались договори найму (оренди) нерухомого майна. За вказаний період Університетом на користь Товариства за договорами оренди було сплачено 13016083,20 грн.

Правовідносини, які були наслідком укладання зазначеного правочину купівлі-продажу прямо суперечать інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, оскільки призвели до втрат державного бюджету на суму 13016083,20 грн.

Також, встановлено, що після проведення процедури відчуження, яка не відповідала вимогам законодавства України, об`єкт нерухомого майна - Реабілітаційно-оздоровчий комплекс «Сосновий бір» , який розташований за адресою: Київська область, смт. Ворзель, по вул. Кірова, 3, перебував в оренді у Університету для проживання та обслуговування студентів та співробітників вузу.

Викладені вище обставини встановлені рішенням господарського суду Київської області від 15.08.2016 у справі № 911/1030/16, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 20.02.2017.

28.01.2013 між Ірпінською фінансово - юридичною академією у формі товариства з обмеженою відповідальністю (орендодавець) та Національним університетом державної податкової служби України (орендар) укладено оспорюваний договір №130230 оренди нерухомого майна, відповідно до умов якого:

- орендодавець зобов`язується передати орендарю в строкове платне користування приміщення майнового комплексу для проживання та обслуговування студентів і співробітників Національного університету державної податкової служби України, що знаходиться за адресою: смт. Ворзель, Київської області по вул. Кірова, 3, площею 3461 кв.м. (далі - майно), а орендар зобов`язується прийняти це майно та після припинення цього договору повернути майно орендодавцю в належному стані (пункт 1.1 договору);

- майно, що надається в користування, належить орендодавцю за правом власності на підставі договору купівлі-продажу від 26.11.2007 №4031 (приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Запісочний О.В.), зареєстрованого в комунальному підприємстві Київської обласної ради "Ірпінське міське державне бюро технічної інвентаризації" 29.12.2007 за номером -17260560 (пункт 1.2 договору);

- орендодавець протягом тижня з дня набрання чинності цим договором передає, а орендар приймає у користування майно, що оформляється відповідним актом, який підписується сторонами (пункт 2.1 договору);

- орендар за користування орендованим майном сплачує орендну плату за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань на оренду житлових приміщень, що є предметом даного договору. Розмір орендної плати з урахуванням індексації становить: 288051,66 грн. (двісті вісімдесят вісім тисяч п`ятдесят одна грн. 66 коп.) за 1 місяць з урахуванням ПДВ. Загальна сума договору складає 3456619,92 грн. (три мільйони чотириста п`ятдесят шість тисяч шістсот дев`ятнадцять грн. 92 коп.) з урахуванням ПДВ (пункт 3.1 договору);

- цей договір вважається укладеним і набирає чинності з 01 січня 2013 року та діє до 31 грудня 2013 року (пункт 5.1 договору);

30.09.2013 між Ірпінською фінансово - юридичною академією у формі товариства з обмеженою відповідальністю та Національним університетом державної податкової служби України укладено додаткову угоду до договору оренди нерухомого майна №130230 від 28.01.2013 року, відповідно до умов якої, на підставі абз. 1 п. 3.1, та п. 3.3 договору оренди нерухомого майна № 130230 від 28.01.2013 р. сторони договору надійшли згоди абз. 2 п. 3.1 та п. 3.2 викласти в наступній редакції: "Загальна сума договору складає 1440258,30 грн. (один мільйон чотириста сорок тисяч двісті п`ятдесят вісім грн. 30 коп.) з урахуванням ПДВ.

3.2. Розмір орендної плати з урахуванням індексації становить 120021,52 грн. (сто двадцять тисяч двадцять одна гривня 52 коп.) за 1 місяць з урахуванням ПДВ".

Судом встановлено, що в подальшому на виконання умов договору Національним Університетом ДПС перераховано на рахунок Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі ТОВ грошові коти в загальній сумі 1440258,83 грн., що підтверджується залученими до матеріалів справи платіжними дорученнями: № 101 від 31.01.2013 на суму 288051,66 грн., № 194 від 25.03.2013 на суму 288051,66 грн., № 601 від 27.06.2013 на суму 288051,66 грн., № 814 від 11.07.2013 на суму 288051,66 грн., № 823 від 17.07.2013 на суму 288051,66 грн., а також довідкою Університету ДФС України від 13.06.2018 №1491/91-91-01-23 (том перший, аркуші справи 44-48, 75)

Так, відповідно до ч.1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном .

Відповідно до ст. 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Враховуючи те, що рішенням господарського суду Київської області від 15.08.2016 у справі №911/1030/16 встановлено незаконність вибуття у 2007 році з державної власності об`єкту нерухомого майна - реабілітаційно-оздоровчого комплексу «Сосновий бір» , та витребувано спірний об`єкт з чужого незаконного володіння Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі ТОВ на користь держави в особі ДФС України, відповідач 2 не мав права надати в оренду відповідачу 1 вказаний вище комплекс, оскільки не являвся його законним власником або титульним володільцем.

Крім того, як укладення договору купівлі-продажу спірного об`єкта нерухомого майна, так і подальша передача його в тимчасове платне користування (оренду) Університету ДФС України (який до укладення вказаних договорів користувався зазначеним об`єктом безкоштовно як баласоутримувач), завідомо мало на меті неправомірне заволодіння об`єктом державної власності приватною особою з подальшим заволодінням коштами державної установи у вигляді орендних платежів.

Статтею 203 ЦК України визначено перелік загальних умов, необхідних для чинності правочину. Відповідно до частин 1, 2, 3, 4, 5 зазначеної статті, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства , особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності , волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ч.3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

За таких обставин, суд вважає вимогу прокурора про визнання Договору оренди недійсним обґрунтованою, законною та такою, яку належить задовольнити. Суд визнає опорюваний Договір №130230 оренди нерухомого майна від 28.01.2013 недійсним як такий, що укладений без наявності у орендодавця спеціальної правосуб`єктності завідомо з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ч.3 ст. 228 ЦК України якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Аналогічні положення викладені у частині 1 ст. 208 ГК України.

Судом встановлено, що договір №130230 від 28.01.2013 оренди нерухомого майна, укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2, є таким, що укладений із метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, за наявності наміру обох сторін, оскільки як продаж спірного об`єкта нерухомого майна так і подальша передача його в оренду завідомо були спрямовані на неправомірне заволодіння державною власністю з подальшим заволодінням приватною юридичною особою коштами державної установи, про що сторона орендаря не могла не знати, оскільки укладаючи вищезазначені договори на основі вільного волевиявлення, відповідач 2 не мав наміру припиняти фактичне користування приміщеннями для проживання та обслуговування студентів та співробітників. Укладення оспорюваного договору оренди мало своїм наслідком втрату державних коштів, які безпідставно сплачувались відповідачем 2 відповідачу 1 у вигляді орендних платежів за користування приміщенням, яким Університет ДФС України мав право користуватись безоплатно як балансоутримувач.

Відтак вимога прокурора про стягнення з відповідача 1 в дохід держави грошових коштів у сумі 1 440 258,30 грн., отриманих від відповідача 2 в якості орендних платежів за оспорюваним договором, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо доводів Університету державної фіскальної служби України про те, що саме він є належним позивачем у справі, а не Державна фіскальна служба України, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

В силу положень ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» Державна фіскальна служба України, як центральний орган виконавчої влади (уповноважений орган управління) відноситься до суб`єктів управління об`єктами державної власності у зв`язку наявністю відповідних повноважень.

Відповідно до п.п.11,38 ч.1 ст.6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» Державна фіскальна служба України як уповноважений орган управління має повноваження щодо ведення обліку об`єктів державної власності, що перебувають в її управлінні, здійснення контролю за ефективним використанням та збереженням таких об`єктів та виконання інших передбачених законодавством функцій з управління об`єктами державної власності.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Університет Державної фіскальної служби України за організаційно-правовою формою являється державним закладом, засновником якого є Державна фіскальна служба України, що підтверджує факт наявності у Державної фіскальної служби України повноважень щодо здійснення контролю за ефективним використанням нерухомого майна - реабілітаційно-оздоровчого комплексу «Сосновий Бір» , що розташований за адресою: смт. Ворзель, вул. Кірова, 3 та перебуває на балансі Університету Державної фіскальної служби України.

Відтак, прокурором вірно визначено належного позивача у даній справі, а щодо залучення Університету державної фіскальної служби України в якості відповідача, то суд наголошує на тому, що прокурором заявлена вимога про визнання недійсним договору №130230 від 28.01.2013 укладеного між Національним Університетом Державної податкової служби України (правонаступником якого є Університет державної фіскальної служби України) та Ірпінською фінансово-юридичною академією у формі ТОВ, відтак позов подано в інтересах власника нерухомого майна до обох сторін оспорюваного договору оренди.

Відповідач 2 Університет ДФС України твердить про те, що грошові кошти сплачені Університетом за договором №130230 від 28.01.2013 мають бути стягнені з Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі ТОВ на користь Університету державної фіскальної служби України, який є державною установою.

Суд звертає увагу сторін на те, що відповідно до ст. 208 ГК України якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

У разі визнання недійсним зобов`язання з інших підстав кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за зобов`язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов`язання не передбачені законом.

Відтак, позовна вимога про стягнення коштів в дохід держави заявлена не з підстав завдання збитків державній установі - орендарю, чи з підстав застосування реституції як наслідку визнання судом договору недійсним (частина 1 ст. 216 ЦК України, частина 2 ст. 208 ГК України).

Зазначена позовна вимога обґрунтовано заявлена прокурором в інтересах держави як власника в особі органу, уповноваженого здійснювати контроль та управляти об`єктом нерухомого майна державної власності, як застосування наслідків укладення договору з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства , передбачених спеціальною нормою ст. 228 ЦК України та частини 1 ст. 208 ГК України. При цьому суд вказує на те, що застосування такого наслідку, як стягнення усього одержаного за правочином в дохід держави, не залежить від джерел фінансування, тобто з якого саме фонду (загального чи спеціального) оплачувалась орендна плата.

Суд звертає увагу на те, що грошові кошти для оплати орендних платежів на виконання умов спірного договору не сплачувались би, якби Університет, який мав можливість безоплатного користування вказаним майном, неправомірно не укладав з відповідачем 1 договору купівлі-продажу поза волею власника та в подальшому не взяв його в платне користування (оренду), уклавши спірний договір оренди, який завідомо суперечив інтересам держави та суспільства. За вказаних обставин та беручи до уваги приписи ч.3 ст. 228 ЦК України та частини 1 ст. 208 ГК України, відсутні підстави щодо стягнення заявлених до стягнення коштів на користь Університету.

Щодо заяви ІФЮА у формі ТОВ про застосування у справі наслідків спливу позовної давності суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

У ч. 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

"Позовна давність" - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення Європейський суд з прав людини від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

У ч. 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд враховує позицію пункту 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідно до якої перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд зазначає, що позовні вимоги про визнання договору недійсним та стягнення кошів в дохід держави заявлено не у порядку частини 1 ст. 228 ЦК України (щодо нікчемності правочину, що порушує публічний порядок), а у порядку частини 3 ст. 228 ЦК України, відтак, до спірних відносин сторін не може бути застосована спеціальна норма частини 3 ст. 261 ЦК України, відповідно до якої перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності починається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 367/2271/15-ц).

Отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц).

В матеріалах справи відсутні докази того, що Державній фіскальній службі України було відомо про факт укладення оспорюваного договору раніше ніж у 2016.

Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що Державна фіскальна служба України довідалась про факт укладення оспорюваного договору оренди під час звернення у 2016 році заступником керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах державної фіскальної служби України до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення та повернення майна у державну власність (справа №911/1030/16), а відтак позовна давність позивачем не пропущена.

Крім того, суд зазначає, що за правовою конструкцією даний позов являє собою позов, заявлений на захист права власності в інтересах власника нерухомого майна (держави) в особі органу, уповноваженого управляти зазначеним майном (ДФС України) до сторін правочину, укладеного відносно цього майна із метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Разом із тим правовий титул власника - держави в особі ДФС України, а відтак і можливість звернення до суду з даним позовом було відновлено прийняттям та набранням законної сили рішення господарського суду Київської області від 15.08.2016 у справі №911/1030/16.

Враховуючи викладене, повно та ґрунтовно дослідивши обставини справи, об`єктивно оцінивши доводи учасників справи та подані сторонами докази за власним переконанням в їх сукупності, суд задовольняє позов прокурора повністю та ухвалює рішення про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна №130230 від 28.01.2013 та про стягнення з Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю в дохід держави 1 440 258,30 грн.

Суд зазначає, що за звернення керівником Києво-Святошинської місцевої прокуратури до суду з даним позовом, прокуратурою сплачено всього 23 365,87 грн. судового збору:

1762,00 грн. за вимогу немайнового характеру про визнання недійсним договору оренди та 21 603,87 грн. за вимогу майнового характеру про стягнення 1 440 258,30 грн.,

Враховуючи наведене вище, суд, керуючись ст.129 ГПК України судовий збір у розмірі (21 603,87 грн. + 881,00 грн.) = 22 484,87 грн. покладає на Ірпінську фінансово-юридичну академію у формі товариства з обмеженою відповідальністю та у розмірі 881,00 грн. на Університет державної фіскальної служби України.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 73-92, 129, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір оренди нерухомого майна №130230 від 28.01.2013 укладений між Національним університетом державної податкової служби України та Ірпінською фінансово-юридичною академією у формі товариства з обмеженою відповідальністю.

3. Стягнути з Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю (08201, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Тургенівська, буд. 50, код 32240252) в дохід держави 1 440 258,30 грн. (один мільйон чотириста сорок тисяч двісті п`ятдесят вісім гривень тридцять копійок), сплачених за договором оренди №130230 від 28.01.2013.

4. Стягнути з Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю (08201, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Тургенівська, буд. 50, код 32240252) на користь Прокуратури Київської області (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 27/2, ідентифікаційний код 02909996) 22 484,87 грн. (двадцять дві тисячі чотириста вісімдесят чотири гривні вісімдесят сім копійок) судового збору.

5. Стягнути з Університету Державної фіскальної служби України (08201, Київська область, м. Ірпінь, вул. Університетська, буд. 31, код 40233365) на користь Прокуратури Київської області (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 27/2, ідентифікаційний код 02909996) 881,00 грн. (вісімсот вісімдесят одна гривня нуль копійок) судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 19.02.2019.

Суддя О.В. Конюх