Рішення

від 07.02.2020 по справі 640/17102/18

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 640/17102/18

Провадження № 2/638/1834/20

07.02.2020 р. Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді - Подус Г.С.,

при секретарі - Коваленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщені Дзержинського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа Харківська місцева прокуратура №1 про відшкодування моральної шкоди,

встановив:

06.03.2019 року в провадження Дзержинського районного суду м. Харкова надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа Харківська місцева прокуратура №1 про відшкодування моральної шкоди, відповідно в якій позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд стягнути з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на його користь у відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності 183612 грн.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 11.07.2014 року Київським РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області до ЄРДР було внесено матеріали про скоєння ОСОБА_1 кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України. З 23.07.2014 року по 11.09.2014 року відносно нього було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. 16.09.2015 року вироком Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 було засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки. 25.02.2016 року ухвалою Апеляційного суду Харківської області вказаний вирок було скасовано та призначено новий розгляд справи у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального законодавства та не встановлення обставин, що мають істотне значення для істини у справі. 01.02.2017 року ухвалою Київського районного суду м. Харкова залишеною в силі ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22.06.2017 року обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 було повернуто прокурору для усунення недоліків. 12.03.2018 року постановою прокурора Харківської місцевої прокуратури №2 кримінальне провадження №12014220490002992 від 11.07.2014 року закрито у зв`язку з відсутністю в моїх діях складу кримінального правопорушення. Позивач вказує, що його незаконно притягнули до відповідальності, що потягло спричинення моральних страждань.

Позивач, в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про слухання справи без його участі, позовні вимоги підтримав з обставин викладених в ньому.

Відповідач, належним чином повідомлений, в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Представник третьої особи, в судове засідання не з`явився, надала до суду заяву про слухання справи без її участі. Також представником третьої особи подано Відзив на позовну заяву від 05.09.2019 року вих. №04-21-6532-19, відповідно до якого третя особа вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають з огляду на те, що вважає, що відповідачем в даній справі повинна виступати держава, а не Державна казначейська служба України.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступних висновків.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків; таким чином, пункт передбачає право на суд , одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Як встановлено матеріалами справи, 11.07.2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України, №12014220490002992.

Згідно відомостей, що містяться в постанові від 12.03.2018 року про закриття кримінального провадження №12014220490002992 від 11.07.2014 р., 11.07.2014 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 2 ст. 186 КК України. ( а.с. 6-8)

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 23.07.2014 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, до 11.09.2014 року.

Відповідно до відомостей, які містяться в Єдиному реєстрі судових рішень, 16.09.2015 року вироком Київського районного суду м. Харкова (справа №640/13244/14-к) ОСОБА_1 було засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України, до 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 25.02.2015 року, апеляційну скаргу захисника - адвоката Білика А.В. задоволено частково. Вирок Київського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2015 року у відношенні ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 01.02.2017 року, обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014220490002992 від 11 липня 2014 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України - повернуто прокурору, який склав обвинувальний акт, для усунення протягом розумного строку вказаних в ухвалі суду недоліків.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 01.02.2017 року, апеляційну скаргу прокурора Харківської місцевої прокуратури Харківської області залишено без задоволення, а ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2017 року про повернення прокурору обвинувального акту стосовно ОСОБА_1 - без змін.

Постановою прокурора Харківської місцевої прокуратури №2 Харківської області Бойчук О.В. від 12.03.2018 року, про закриття кримінального провадження, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014220490002992 від 11.07.2014 закрито, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

В останньому абзаці мотивувальної частини постанови про закриття кримінального провадження вказано, що таким чином, органом досудового розслідування при повідомленні ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 176 КК України, взято до уваги лише формальну відповідність його дій ознакам правопорушення, та не враховано наявність в його діях суб`єктивної сторони грабежу, відсутність якої виключає злочинність діяння.

Тобто в постанові про закриття, прокурор вказує, що під час досудового розслідування, дії які були проведені органом досудового розслідування були неповними.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 29.02.2016 року, встановлено, що всупереч ст.370 КПК України, вирок у відношенні ОСОБА_1 не є законним, обґрунтованим та вмотивованим, згідно ч.1 ст.ст.409, п.п.5,7 ч.1 ст.412, ст.415 КПК України підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, під час якого необхідно всебічно, повно та об`єктивно дослідити всі обставини справи та в залежності від результатів з`ясування цих обставин прийняти законне, обґрунтоване і справедливе рішення.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Чинним законодавством України визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відповідно до статті 48 Цивільного процесуального кодексу України держава може бути стороною у цивільній справі. Проте, незважаючи на те, що держава визнається самостійним учасником цивільного процесу, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 Цивільного кодексу України).

Це відображено також у частині четвертій статті 58 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 18 грудня 2019 року № 390-IX) де зазначено, що держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції.

Згідно із Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 р. № 215 Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 9 Положення). Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (абзац 3 пункту 4 Положення).

Незважаючи на те, що є вже усталеною у правозастосовній діяльності практика по застосуванню спеціальної правової конструкції держава в особі відповідного органу державної влади , за відсутності прямої процесуальної норми, яка б визначала як обов`язок звернення до суду саме в такий процесуальний спосіб, суд не може позбавити позивача права на відшкодування спричиненої їй моральної шкоди, внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, через відсутність зазначення нею у позові відповідачем держави Україна. Позивач визначив відповідачем орган державної влади - Державна казначейська служби України. І цей орган має повноваження щодо безспірного списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Будь-який інший орган таких повноважень не має. За таких обставин Державна казначейська служба України є належним відповідачем.

Більш того, у пункті 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди судам роз`яснено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

За правилами частини третьої статті 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Частиною 2 статті вказаного Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

У даному випадку, як слідує з матеріалів справи, позивач був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності, вирок суду був скасований судом апеляційної інстанції, а в подальшому повернутий на дооформлення до прокуратури, після чого винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Окрім того, до позивача були застосовані запобіжні заходи у вигляді домашнього арешту.

Статтею 3 Закону передбачено, що У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

При цьому, у частинах 2 та 3 статті 13 Закону передбачено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Вирішуючи питання про можливість відшкодування моральної шкоди на користь позивача, суд враховує, що він дійсно довгий час перебував під слідством та судом, міг мати душевні переживання у зв`язку з цим, міг втратити нормальні життєві зв`язки у суспільстві, а отже йому слід присудити відповідне відшкодування.

Визначаючи конкретний розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом суд виходить з того, що позивач підозрювався у вчиненні злочину тяжкого злочину, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до нього ніколи не обирався, а він перебував лише під домашнім арештом в період з 23.07.2014 року по 11.09.2014 року.

Проводячи розрахунок належного відшкодування суд бере за основу період часу з дня притягнення позивача як підозрюваного - 11.07.2014 рік, тобто день повідомлення про підозру, до дня винесення постанови про закриття кримінального провадження 12.03.2018 рік.

Всього під слідством та судом позивач перебував повних 44 місяці та 2 дні.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує характер, глибину отриманих позивачем душевних страждань з приводу притягнення його до кримінальної відповідальності, обрання відносно позивача запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту, тривалість негативних наслідків, та змін у звичному укладі життя позивача. Суд, виходячи з засад розумності і справедливості вважає, що на користь позивача має бути стягнуто 50000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору суд вирішує на підставі статті 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 263-265,273 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України,третя особа Харківська місцева прокуратура №1 про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності 50000,00 грн. (п`ятдесят тисяч гривень)

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок державних асигнувань на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду до або через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду виготовлено 17.02.2020 року.

Суддя: