Постанова

від 03.08.2020 по справі 640/17102/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 серпня 2020 року м. Харків

Справа № 640/17102/18

Провадження № 22-ц/818/ 2646 /20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кругової С.С.,

суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

Учасники справи :

Позивач: ОСОБА_1 ,

Відповідач: Державна казначейська служба України,

Третя особа: Харківська місцева прокуратура №1,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні суду в місті Харкові

апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 07 лютого 2020 року , ухвалене суддею Подус Г.С.,

у цивільній справі за позовом про відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в :

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому з урахуванням уточнень, просив стягнути з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача на відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності 183612 гривень.

Позовна заява мотивована тим, що 11 липня 2014 року Київським РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області до ЄРДР було внесено матеріали про скоєння ОСОБА_1 кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України. З 23.07.2014 року по 11.09.2014 року відносно нього було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. 16.09.2015 року вироком Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 було засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки. 25 лютого 2016 року ухвалою Апеляційного суду Харківської області вказаний вирок було скасовано та призначено новий розгляд справи у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального законодавства та не встановлення обставин, що мають істотне значення для істини у справі. 1 лютого 2017 року ухвалою Київського районного суду м. Харкова залишеною в силі ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22 червня 2017 року обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 було повернуто прокурору для усунення недоліків. 12 березня 2018 року постановою прокурора Харківської місцевої прокуратури №2 кримінальне провадження №12014220490002992 від 11.07.2014 року закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Позивач вказує, що його незаконно притягнули до відповідальності, він 44 місяці знаходився під слідством, що потягло спричинення моральних страждань, зміни образу життя та втрату соціальних зв`язків.

Рішенням Дзержинського районного суду від 7 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності 50000,00 грн.. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок державних асигнувань на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач дійсно довгий час перебував під слідством та судом, міг мати душевні переживання у зв`язку з цим, міг втратити нормальні життєві зв`язки у суспільстві, а отже йому слід присудити відповідне відшкодування.

Визначаючи конкретний розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом суд першої інстанції виходив з того, що позивач підозрювався у вчиненні злочину тяжкого злочину, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до нього ніколи не обирався, а він перебував лише під домашнім арештом в період з 23.07.2014 року по 11.09.2014 року.

Визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 50000 грн., суд враховував характер, глибину отриманих позивачем душевних страждань з приводу притягнення його до кримінальної відповідальності, обрання відносно позивача запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту, тривалість негативних наслідків, та змін у звичному укладі життя позивача.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить рішення суду в частині часткового задоволення позову скасувати, та ухвалити в цій часині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги повністю та стягнувши з відповідача на його користь 186612 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального права.

В апеляційній скарзі вказує, що суд при визначенні розміру моральної шкоди не врахував, що він повинен вираховуватись з розрахунку не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом і виходив лише з засад розумності та справедливості.

У відзиві на апеляційну скаргу Харківська місцева прокуратура №1 просила залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки воно є законним та обґрунтованим.

Частиною 3 ст. 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що 11 липня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України, №12014220490002992.

Згідно відомостей, що містяться в постанові від 12.03.2018 року про закриття кримінального провадження №12014220490002992 від 11.07.2014 р., 11.07.2014 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 2 ст. 186 КК України (а.с. 6-8).

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 23.07.2014 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, до 11.09.2014 року.

Відповідно до відомостей, які містяться в Єдиному реєстрі судових рішень, 16.09.2015 року вироком Київського районного суду м. Харкова (справа №640/13244/14-к) ОСОБА_1 було засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України, до 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 25.02.2015 року, апеляційну скаргу захисника - адвоката Білика А.В. задоволено частково. Вирок Київського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2015 року у відношенні ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 01.02.2017 року, обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014220490002992 від 11 липня 2014 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України - повернуто прокурору, який склав обвинувальний акт, для усунення протягом розумного строку вказаних в ухвалі суду недоліків.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 01.02.2017 року, апеляційну скаргу прокурора Харківської місцевої прокуратури Харківської області залишено без задоволення, а ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2017 року про повернення прокурору обвинувального акту стосовно ОСОБА_1 без змін.

Постановою прокурора Харківської місцевої прокуратури №2 Харківської області Бойчук О.В. від 12.03.2018 року, про закриття кримінального провадження, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014220490002992 від 11.07.2014 закрито, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

В останньому абзаці мотивувальної частини постанови про закриття кримінального провадження вказано, що таким чином, органом досудового розслідування при повідомленні ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 176 КК України, взято до уваги лише формальну відповідність його дій ознакам правопорушення, та не враховано наявність в його діях суб`єктивної сторони грабежу, відсутність якої виключає злочинність діяння.

Тобто в постанові про закриття, прокурор вказує, що під час досудового розслідування, дії які були проведені органом досудового розслідування були неповними.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 29.02.2016 року, встановлено, що всупереч ст.370 КПК України, вирок у відношенні ОСОБА_1 не є законним, обґрунтованим та вмотивованим, згідно ч.1 ст.ст.409, п.п.5,7 ч.1 ст.412, ст.415 КПК України підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, під час якого необхідно всебічно, повно та об`єктивно дослідити всі обставини справи та в залежності від результатів з`ясування цих обставин прийняти законне, обґрунтоване і справедливе рішення.

Отже, обставини притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 підтверджуються повідомленням про підозру від 11 липня 2014 року, судовими рішеннями Київського районного суду міста Харкова та Апеляційного суду Харківської області, а також постановою прокурора Харківської місцевої прокуратури №2 Харківської області від 12 березня 2018 року.

Отже, 11 липня 2014 року ОСОБА_1 було оголошено про підозру за ч.2 ст.186 КК України та внесено відомості до ЄРДР, після чого 23 липня 2014 року йому обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту, вироком від 16 вересня 2015 року ОСОБА_1 було засуджено до 4 років позбавлення волі та звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 2 року, кримінальна справа неодноразово переглядалася судами різних інстанцій, постановою прокурора від 12 березня 2018 року - закрито кримінальне провадження. Відтак, позивач перебував під слідством та судом з 23 липня 2014 року (притягнення позивача як підозрюваного) по 12 березня 2018 року (винесення постанови про закриття кримінального провадження), що складає 44 місяці і 2 дні.

Статтею 13 Європейської Конвенції з прав людини від 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснили свої офіційні повноваження.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду .

Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Згідно з пунктами 5 частини 1 статті 3 цього Закону у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовується (повертається) моральна шкода.

Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 частини першої статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади) (частина перша статті 4 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду ).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Частинами п`ятою та шостою статті 4 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру грошових доходів, втрачених громадянами унаслідок незаконних дій зазначених органів, віднесено до компетенції цих органів, в тому числі і судом.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відповідно до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2020 року встановлено на рівні 4 723 грн.

Внаслідок заподіяння позивачеві моральної шкоди у зв`язку із безпідставним перебуванням позивача під слідством та судом, мінімальний її розмір за 44 місяці 2 дні повинен розраховуватися із розрахунку мінімальної заробітної плати на час ухвалення судового рішення, тобто на 2020 рік, яка становила 4 723 грн (мінімальний розмір), та становить 208116 грн. 71 коп. Ураховуючи тривалість безпідставного перебування позивача під судом і слідством, визначений місцевим судом розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 грн. не аргументований судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв та у межах, встановленого частиною третьої статті 13 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду , розміру відшкодування.

Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298 цс 18.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 1, пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Отже, при визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов`язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (ч. 3 ст. 13 Закону).

Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, суд першої інстанції вірно визначив фактичні обставини справи та підстави часткового задоволення позову, при цьому, неправильно застосував положення частини третьої статті 13 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду , у зв`язку з чим невірно визначив розмір відшкодування моральної шкоди, який необхідно було визначити із розрахунку мінімальної заробітної плати на час ухвалення рішення.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV (Станков) v. BULGARIA (Болгарії) § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

При цьому визначення часу, з якого позивач знаходився під слідством, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Відповідно до ч.1,2,6 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У апеляційній скарзі позивач просить задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі та стягнути на його користь з відповідача 186612 грн. (а.с.105), проте, у позові з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив стягнути суд першої інстанції на його користь 183612 грн. (а.с.55-56), отже, враховуючи положення ст.367 ЦПК України, судова колегія діє в межах заявлених позовних вимог, які розглядались судом першої інстанції. Відтак, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, на відшкодування моральної шкоди з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума визначена позивачем, а саме 183612 грн.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю/або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду підлягає скасуванню, а позов - задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 3, 10, 12, 13, 89, 351, 367, 368, 374, 376, 382, 384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 07 лютого 2020 року - скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа Харківська місцева прокуратура №1 про відшкодування моральної шкоди - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути із Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 183612 (сто вісімдесят три тисячі шістсот дванадцять) гривень на відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови безпосередньо до Верховного Суду в порядку передбаченому ст.389 ЦПК України.

Головуючий С.С. Кругова

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук