Рішення

від 13.02.2020 по справі 507/1684/19

ЛЮБАШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 507/1684/19

Провадження № 2/507/116/2020

Номер рядка звіту 22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2020 р. смт. Любашівка

Любашівський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді -Дармакуки Т.П.,

при секретарі судового засідання - Копищик М.С.,

із участю позивача - ОСОБА_1

представника відповідачів - адвоката Пілюка Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Любашівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, в якому в обґрунтування вимог вказує, що їй належить земельна ділянка із кадастровим номером 5123383400:01:003:0018, яку самовільно обробляють відповідачі, договору оренди землі не має. Відповідачі не заперечують, що дійсно земельну ділянку обробляли та в 2017 році ОСОБА_3 написав розписку, що він її орендує та буде платити орендну плату. В 2017-2018 роках ОСОБА_3 сплатив відшкодування за самовільне використання земельних ділянок, в 2019 році відповідачі не звільнили земельну ділянку, засіяли , але не бажають компенсувати без договірне користування земельною ділянкою. Позивач вважає, що вона недоотримала кошти в розмірі 13 556 грн. 78 коп., які дорівнюють 12 % від нормативної вартості земельної ділянки, що відповідає вимогам ст.288.5.2 ПК України. Вказуючи на положення ст..1212,1214 позивач просила стягнути із відповідачів 13 556 грн. 78 коп. як безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав її земельною ділянкою. Разом із тим, позивач просила стягнути із відповідачів 10000 грн. моральної шкоди, вказуючи на те, що відповідачами порушено її право володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, а отже заподіяно моральну шкоду , яку вона визначила в розмірі 10000 грн.

Позивач в судовому засіданні позов підтримала та просила задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав, при цьому пояснив, що дійсно обробляв земельну ділянку позивачки в 2018 році, а 2019 році зібрав урожай, який був дуже поганий через погодні умови та на першу вимогу повернув ОСОБА_1 її земельну ділянку. Не згоден із позовними вимогами, вказуючи на те, що за користування земельною ділянкою він заплатив ОСОБА_1 авансом ще в 2017 році.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав, вказуючи на те, що він ніяких домовленостей із ОСОБА_1 не мав, він лише допомагав сину обробляти земельні ділянки.

Представник відповідачів - адвокат Пілюк Р.В. в судовому засіданні просив в задоволенні позову відмовити, вказуючи на його необґрунтованість, зокрема вказуючи на те, що ОСОБА_1 надала дозвіл на користування її земельною ділянкою і на першу вимогу позивачки ОСОБА_2 перестав обробляти земельну ділянку, підстав для стягнення коштів у відповідності до ст..1212 ЦК України не має..

Відзив на позов відповідачі не подавали.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 09 грудня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду , відкрито провадження по справі та постановлено розгляд справи проводити в спрощеному порядку із повідомленням (викликом) сторін.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Позивачу ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 3,64 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новоселівської сільської ради Любашівського району Одеської області, масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , яку вона успадкувала після смерті ОСОБА_5 . Зазначений факт підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, державним актом на право власності на земельну ділянку серії ОД № 044955, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.49-51).

Судом встановлено, що належну ОСОБА_1 земельну ділянку у 2018 р. обробляв ОСОБА_3 , а в 2019 році після збирання врожаю, на першу вимогу ОСОБА_1 повернув її земельну ділянку. Позивач в 2017 році отримала від ОСОБА_3 кошти в сумі 10 000 грн. Вказаний факт сторони не оспорювали та в підтвердження позивачем надано розписки відповідача ОСОБА_3 .

Спірним є питання щодо несплати коштів за користування зазначеною земельною ділянкою в 2019 році.

Мотиви, з яких виходить суд та застосування норм права.

За приписами статті 1 Закону України Про оренду землі , статті 93 Земельного кодексу України оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтею 13 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У статті 14 Закону України Про оренду землі визначені вимоги щодо форми договору оренди землі, а саме договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень частин першої, п`ятої статті 6 Закону України Про оренду землі орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

За правилами статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до положень частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

В судовому засіданні встановлено, що зазначені вище вимоги щодо форми договору оренди та його державної реєстрації сторони не виконали, а отже договір оренди між сторонами не укладався, що свідчить про відсутність договірних правовідносин між ними.

Велика Палата Верховного суду від 31 січня 2020 року по справі № 161/17945/18, провадження № 14-599цс19 дійшла висновку, що в разі відсутності належним чином оформленого договору майно вважається отриманим без достатньої правової підстави.

З огляду на зазначене, судом не приймається до уваги заперечення представника відповідачів про те, що позивач, обгрутовуючи свої вимоги, помилково посилається на положення ст..1212 ЦПК України.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначено нормами глави 83 ЦК України.

Згідно із статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно ч. 1 ст. 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

За змістом п. 32 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , вирішуючи спори щодо відповідальності добросовісного та недобросовісного набувача після витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні враховувати таке: недобросовісний набувач зобов`язаний повернути або відшкодувати власнику всі доходи, які він одержав або міг одержати за весь час володіння майном.

Отже, встановлені в судовому засіданні обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог про те, що вона має право вимоги відповідно до положень ст..1212, 1214 ЦК України.

Разом із тим, щодо розміру відшкодування, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Позивач просить стягнути із відповідачів безпідставно збережені кошти орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою без належних на те правових підстав, які згідно її розрахунку складають 13 556 грн. 78 коп. , тобто 12 % від нормативної вартості земельної ділянки, яка в 2019 році складає 112 973 грн. 21 коп. При цьому, свій розрахунок позивач обгрунтовує положенням ст.288.5.2 Податкового кодексу.

Так, згідно ст. 288. Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Згідно п. 288.5.2. орендна плата не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Відповідно до п.1 Указу Президента України Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв) від 02.02.2002 року N 92/2002 визнано одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної

ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

Отже, безспірним розміром орендної плати є встановлений мінімальний розмір - 3 % відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки.

Позивач, навівши розрахунок безпідставно збережених коштів орендної плати, в позові не обґрунтував чому саме позивач здійснив розрахунок виходячи із 12 % від нормативної грошової оцінки, не надав доказ щодо нормативно грошової оцінки, не навів жодних аргументів із яких виходив при здійсненні розрахунку.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач добровільно в 2017 році наперед сплатив позивачці кошти. Так, із розписки яка надана до позову вбачається , що ОСОБА_3 авансом заплатив позивачці за користування землею 20000 грн., із яких, як було встановлено в судовому засіданні 10000 грн. позивачці та 10000 грн. її сестрі за іншу земельну ділянку. Позивач вважає, що ці кошти вона отримала за користування відповідачем землею в 2018 році, однак, приймаючи нормативно грошову оцінку земельної ділянки в розмірі 112 973 грн. 21 коп. (яку позивач зазначила в позові), із них 3% річних складає 3 389 грн. 19 коп. За такого, суд погоджується із запереченнями відповідача ОСОБА_3 про те, що він за користування земельною ділянкою в 2018-2019 роках наперед розрахувався із позивачкою ще в 2017 р.

Згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення коштів не доведеними належними та достатніми доказами і приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для стягнення із відповідачі коштів в сумі 13 556 грн. 78 коп.

Щодо стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Ч.1 ст. 1167 ЦК України, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Визначаючись щодо вимоги про стягнення моральної шкоди суд враховує, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обовязковому зясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного звязку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, на що звернув увагу Верховний Суд України в п. 5 постанови Пленуму від 31.03.1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди .

Обґрунтовуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач вказує на самозахоплення земельної ділянки, що в судовому засіданні доведено не було, оскільки відповідач користувався її земельною ділянкою за її згодою. Також позивач зазначає, що лише під тиском позивача відповідач повернув земельну ділянку. Разом із тим, в судовому засіданні із пояснень сторін встановлено, що ОСОБА_3 повернув земельну ділянку на першу вимогу позивача, а також відповідачем сплачено за користування земельною ділянкою. За таких обставин, вказані в позові обставини, не доводять , що позивачу була завдана моральна шкода, а тому суд дану вимогу важає необґрунтованою, позивачем не надано обґрунтовані докази щодо факту спричинення позивачу моральної шкоди, а відтак вимога позивача є безпідставною.

Таким чином, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд вважає в задоволенні позову відмовити.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі повного задоволення позову - на відповідача, у разі відмови у позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку із відмовою у задоволенні позову, судовий збір слід залишити за позивачем.

Підстави для негайного виконання рішення відсутні.

Заходи забезпечення позову по даній цивільній справі не застосовувалися.

Керуючись ст.ст. 258 ,259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду через Любашівський районний суд. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 19.02.2020 року.

Суддя: Т.П. Дармакука