Постанова

від 28.12.2020 по справі 507/1684/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6679/20

Номер справи місцевого суду: 507/1684/19

Головуючий у першій інстанції Дармакука Т. П.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.12.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого - Сєвєрової Є.С.,

суддів: Колеснікова Г.Я., Ващенко Л.Г.,

за участю секретаря - Чепрас А.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 13 лютого 2020 року у складі судді Дармакуки Т.П.,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення з відповідачів безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних причин та правових підстав земельною ділянкою в сумі 13 556 гривень 78 копійок та 10 000 гривень у якості відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування вимог вказує, що їй належить земельна ділянка із кадастровим номером 5123383400:01:003:0018, яку самовільно обробляють відповідачі, договору оренди землі не має. Відповідачі не заперечують, що дійсно земельну ділянку обробляли та в 2017 році ОСОБА_3 написав розписку, що він її орендує та буде платити орендну плату. В 2017-2018 роках ОСОБА_3 сплатив відшкодування за самовільне використання земельних ділянок, в 2019 році відповідачі не звільнили земельну ділянку, засіяли, але не бажають компенсувати без договірне користування земельною ділянкою. Позивач вважає, що вона недоотримала кошти в розмірі 13 556 грн. 78 коп., які дорівнюють 12% від нормативної вартості земельної ділянки, що відповідає вимогам ст.288.5.2 ПК України. Вказуючи на положення ст.ст.1212,1214 ЦК, позивач просила стягнути із відповідачів 13 556 грн. 78 коп. як безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав її земельною ділянкою.

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 13 лютого 2020 року в задоволені позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 13 лютого 2020, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, якою рішення суду просить скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не мотивував причини незастосування п.2 ч.5 ст.288 ПК України, якою встановлено розмір орендної плати 12% від нормальної вартості земельної ділянки. Судом безпідставно застосовано указ Президента України Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток(паїв) та неправильно застосував положення ч.2 ст. 1214 ЦК України. Судом помилково вказано про відсутність нормативної грошової оцінки, оскільки наступна зазначена в Держгеокадастрі, тому висновки суду не відповідають обставинам справи.

В судове засідання 22.12.2020 учасники справи не з`явилися, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 28.12.2020.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України Про оренду землі визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Оскільки відповідачі не є власниками або постійними землекористувачами спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом д частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом указаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною першою статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 3,64 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новоселівської сільської ради Любашівського району Одеської області, масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , яку вона успадкувала після смерті ОСОБА_4 . Зазначений факт підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, державним актом на право власності на земельну ділянку серії ОД№ 044955, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.49-51).

Також встановлено, що належну ОСОБА_1 земельну ділянку у 2018 році обробляв ОСОБА_3 , а в 2019 році після збирання врожаю, на першу вимогу ОСОБА_1 повернув її земельну ділянку. Позивач в 2017 році отримала від ОСОБА_3 кошти в сумі 10 000 грн. Вказаний факт сторони не оспорювали та в підтвердження позивачем надано розписки відповідача ОСОБА_3 . Спірним є питання щодо несплати коштів за користування зазначеною земельною ділянкою в 2019 році.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів щодо грошової оцінки земельної ділянки, правових підстав вимог щодо стягнення 12%, та вважав встановленим факт здійснення відповідачами розрахунку наперед.

Колегія суддів погоджується з висновком про унеможливлення задоволення позову, проте шляхом іншого правового обґрунтування.

Згідно ст. 288. Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Згідно п. 288.5.2. орендна плата не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Відповідно до п.1 Указу Президента України Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв) від 02.02.2002 року N 92/2002 визнано одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

У постановах Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі №922/902/18, від 08.08.2019 року у справі №922/1276/18, від 01.10.2019 року у справі №922/2082/18, від 16.11.2019 року у справі №922/3607/18 зроблені висновки про те, що при стягненні безпідставно збереженого майна (коштів) у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно - шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі - а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Проте у справі відсутні докази у вигляді нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на час виникнення правовідносин, позивач наполягала на розмірі 112973,21 грн, відтак не надав доказів про це, позивач не дотрималася вимог ст.81 ЦПК України про те, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається.

Посилання позивача на наявність нормативної грошової оцінки землі на офіційному сайті Держгеокадастру до уваги не приймається, оскільки в порядку ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, відповідно до ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доказів, наданих до суду першої інстанції.

За відсутності доказів щодо розміру нормативної грошової оцінки землі задоволення позову неможливе.

Не можна погодитися з висновком суду про те, що є підстави вважати встановленим факт розрахунку наперед відповідачами за 2019 рік, оскільки питання про це було предметом спору, а належних доказів на підтвердження таких обставин не надано.

Щодо стягнення моральної шкоди, то підстав для задоволення апеляційної скарги в цій частині не має, вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від решти вимог, тому скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення - зміні шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови, в решті - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 13 лютого 2020 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в решті - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складений 28.12.2020.

Головуючий:

Судді: