Постанова

від 30.07.2007 по справі 55/438-06

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

55/438-06

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2007 р.                                                           Справа № 55/438-06  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Такмаков Ю.В., судді Барбашова С.В. , Могилєвкін Ю.О.

при секретарі Морока Ю.О.

за участю:

прокурора - не з'явився

представника позивача - Мерзликіної В.О. (дов. № 506 від 23.07.07р.)

представника відповідача -  Дубинської Л.Б. (дов. № б/н від 23.07.07р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційне подання прокурора Комінтернівського району м. Харкова (вх. № 2220 Х/3) та апеляційну скаргу Комунальної установи охорони здоров'я "Міської поліклініки №21", м. Харків (вх. № 2145 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 04.06.07 р. по справі № 55/438-06

за позовом Заступника прокурора Комінтернівського району м. Харкова в інтересах держави в особі Комунальної установи охорони здоров'я "Міської поліклініки №21", м. Харків

до Приватного підприємства "М.В.В.", м. Харків

про стягнення 2282,01 грн., -

встановила:

У листопаді 2006 року Заступник прокурора Комінтернівського району м. Харкова в інтересах держави особі Комунальної установи охорони здоров'я "Міської поліклініки № 21" (м. Харків) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства "М.В.В." (м. Харків) про визнання недійсним договору про надання послуг № 20, укладеного між позивачем та відповідачем у справі 05.07.06р., стягнення з відповідача на користь позивача 1830,00 грн. попередньої оплати, 25,01 грн. пені, 427,00 грн. штрафу, а також суми судових витрат по справі.

В процесі розгляду справи позивач звернувся до господарського суду із заявою про уточнення позовних вимог (вих. №105 від 09.02.07р.), в якій просив суд розірвати договір про надання послуг № 20 від 05.07.06р., стягнути з відповідача на користь позивача 1830,00 грн. попередньої оплати, 25,01 грн. пені, 427,00 грн. штрафу, а також суми судових витрат по справі.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.06.07р. по справі № 55/438-06 (судді Швед Е.Ю., Калініченко Н.В., Светлічний Ю.В.) в задоволенні позову відмовлено.

Позивач з даним рішенням місцевого господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким вимоги позивача задовольнити у повному обсязі.

Прокурор Комінтернівського району м. Харкова із зазначеним рішенням  господарського суду також не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційним поданням, в якому вважає дане рішення прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, в зв'язку з чим просить його скасувати та прийняти рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнити у повному обсязі.

Враховуючи, що подана позивачем апеляційна скарга та апеляційне подання прокурора стосуються однієї і тієї ж справи, колегія суддів визнає доцільним об'єднати їх у одне провадження та розглянути у сукупності із усіма матеріалами справи.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши уповноважених представників позивача та відповідача, які підтримали свої позиції у справі, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги частково та залишення апеляційного подання без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Приймаючи оскаржене рішення про відмову в задоволенні позовних вимог господарський суд Харківської області виходив з того, що 5 липня 2006 року між позивачем та відповідачем у даній справі був укладений договір про надання послуг  за № 20 (далі - Договір), згідно до умов якого відповідач зобов'язався в порядку та на умовах цього Договору, своїми силами і засобами, на власний ризик здійснити установку лічильників тепла, холодної води, світла і здати позивачу роботи відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації в обумовлений даним Договором строк, а позивач в свою чергу зобов'язався прийняти закінчений об'єкт і оплатити вартість виконаних робіт.

Відповідно до п. 5.1. Договору вартість виконаних робіт складає 6100,00 грн., а згідно з п. 2.5. оплата вартості обумовлених Договором робіт здійснюється позивачем шляхом перерахування на поточний рахунок відповідача 30% авансу.   Остаточний розрахунок за виконані відповідачем послуги здійснюється позивачем не пізніше п'яти банківських днів після прийняття позивачем робіт (п. 5.4. Договору).

Господарським судом встановлено, що позивач у відповідності до умов п. 5.1. Договору перерахував на поточний рахунок відповідача 30% попередньої оплати в розмірі 1830,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 259 від 24.07.06р.

Оцінивши доводи, наведені прокурором та позивачем в підтвердження   позовних вимог щодо порушення відповідачем умов Договору та, як наслідок, втратою позивачем господарського інтересу до виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним Договором, а також доводи відповідача у справі,  господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному об'ємі.

Рішення суду першої інстанції про відмову у позові в частині розірвання  спірного Договору мотивоване недодержанням позивачем положень ст. 188 Господарського кодексу України в силу яких розірвання господарських договорів здійснюється надсиланням стороною Договору пропозиції про це іншій стороні, а друга сторона за цим Договором, котра одержала таку пропозицію у двадцятиденний строк після її одержання відповідно повинна повідомити про результати розгляду.

Разом цим, відмовляючи позивачу в задоволенні вимог про стягнення на його користь з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 1830,00 грн., пені в розмірі 25,01 грн. та 427,00 грн. штрафу господарський суд послався на недоведеність цих вимог документально.

Але з такими висновками господарського суду не може погодитись колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки згідно ст.  43  Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням,  що ґрунтується на всебічному,  повному  і  об'єктивному  розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.  

Відповідно до чинного законодавства рішення суду  є  законним тоді,  коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами  матеріального права,  що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх  відсутності  -  на  підставі  закону,  що регулює  подібні  відносини,  або  виходячи  із  загальних засад і змісту законодавства України.

Оскаржене рішення суду першої інстанції зазначеним вище вимогам не відповідає, оскільки суд при його прийнятті не взяв до уваги обставини, суттєві для розгляду цього спору, а висновки, викладені в ньому, не узгоджуються з приписами   норм чинного законодавства, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини,  що призвело до прийняття неправомірного рішення.

При вирішенні даного господарського спору суд першої інстанції не з'ясував та неправильно визначив підстави виникнення цивільних прав та обов'язків сторін, їх зміст відповідно до умов спірного Договору, ступінь та належність виконання  договірних зобов'язань кожною із сторін, а також не проаналізував докази, які надані сторонами в підтвердження їх вимог та заперечень в частині додержання належного виконання умов Договору, не визначив порядок та строки виконання взаємних обов'язків сторін та неправильно застосував положення  цивільного законодавства, що регулюють порядок виконання зобов'язань та наслідки їх неналежного виконання.

Аналізуючи умови укладеного між позивачем та відповідачем у справі договору за № 20 від 05.07.06р. колегія суддів визначає, що за своєю правовою природою він є Договором про надання послуг з елементами підряду, до якого повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також положення параграфу 1 глави 61 Цивільного кодексу України "Загальні положення про підряд" та глави 63 цього ж Кодексу "Послуги. Загальні положення".   

Відповідно до  статей  526  та 525 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до  умов  договору та вимог цього Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається,  якщо інше не встановлено законом або договором.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням  зобов'язання  є  його  невиконання  або виконання  з  порушенням  умов,  визначених  змістом  зобов'язання (неналежне виконання).

При цьому, згідно статті 611 вказаного Кодексу, у разі порушення   зобов'язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання в результаті односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків і моральної шкоди.

В силу положень статті 615 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання однією  стороною  друга сторона  має  право  частково або в повному об'ємі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або   законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно частин 1 та 3 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або  розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі  односторонньої  відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено  або  розірвано  за  рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору та в інших випадках, встановлених законом або договором.

Істотним є таке порушення стороною договору,  коли  внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Положення наведених норм дають стороні право на розірвання укладеного договору в судовому порядку у випадку суттєвого порушення умов цього Договору іншою стороною, при цьому наведені норми закону не встановлюють обов'язку надсилання письмових вимог про розірвання договору стороні, яка порушила його умови. На підставі викладеного, колегія суддів вважає   доводи господарського суду про недодержання позивачем положень ст. 188 Господарського кодексу України в якості підстав для відмови у позові  неправомірними.

Відповідно до п. 2.2. спірного Договору сторони встановили, що на наступний день після підготовки відповідач ("Виконавець") на основі власної проектно-кошторисної документації приступає до виконання робіт.  

Пунктом 4.2.1. Договору відповідач ("Виконавець") зобов'язався виконати обумовлені даним Договором роботи якісно і строк з 10.07.06р. до 01.09.06р. та не допускати відхилення від проектно-кошторисної документації.

Згідно з п. 6.2. цього ж Договору виконання робіт відповідачем ("Виконавцем") і прийняття їх позивачем ("Замовником") оформлюється актом за формою 2, який підписується обома сторонами.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач проектно-кошторисної документації не склав та в обумовлені Договором строки визначений сторонами обсяг виконуваних робіт не виконав, в зв'язку з чим позивач втратив інтерес до виконання відповідачем своїх зобов'язань. Крім того, доказів оформлення акту за встановленою пунктом 6.2. Договору формою відповідач не представив. Вказані фактичні обставини є такими, що  підтверджують істотне порушення відповідачем умов Договору та надають право позивачу ("Замовнику") для його розірвання.    

Підстави для  реалізації  замовником  права  на  односторонню відмову  від договору підряду визначено також статтями 849 та частиною 3 статті 858 Цивільного кодексу України.

Так, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або  виконує її  настільки  повільно,  що  закінчення  її  у  строк  стає  явно неможливим, замовник має право відмовитись від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Відповідно частини  5  статті  653 Цивільного кодексу України,  якщо договір змінений  або  розірваний  у  зв'язку  з істотним порушенням договору однією із сторін,  друга сторона може вимагати відшкодування збитків,  завданих зміною  або  розірванням договору.

Слід зазначити, що право на односторонню відмову від Договору надане  позивачу також і пунктом 9.2. спірного Договору у разі систематичного порушення однією із сторін умов цього Договору.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про розірвання договору № 20 від 05.07.06р., укладеному між позивачем та відповідачем у справі, оскільки із наведених норм чинного законодавства та наявних у справі матеріалів вбачається достатність правових підстав для його розірвання, а саме наявність істотних порушень відповідачем умов спірного Договору, в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

В спростування доводів представника відповідача, наведених у судовому засіданні апеляційної інстанції 24.07.07р., про те, що фактично обумовлені Договором роботи по встановленню лічильників на об'єкті позивача виконані частково у кількості двох штук, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки матеріали справи свідчать про знаходження вказаних лічильників на зберіганні у відповідача згідно акту передачі матеріальних цінностей від 07.08.06р. та договору передачі на відповідальне зберігання від 07.08.06р. Інших відомостей про місцезнаходження зазначених лічильників, зокрема належне їх встановлення на об'єкті позивача, матеріали справи не містять.

Статтею 225   Господарського   кодексу  України  визначено,  що до  складу  збитків,  що  підлягають  відшкодуванню особою,  яка  допустила  господарське  правопорушення  включаються додаткові витрати  (штрафні  санкції,  сплачені  іншим  суб'єктам, вартість  додаткових  робіт,  додатково  витрачених  матеріалів та інше),  що  понесені  стороною,  яка  понесла   збитки   внаслідок порушення зобов'язання іншою стороною.

Згідно статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій нанесені збитки в результаті порушення її  цивільного  права, має право на їх відшкодування.

При цьому,  збитками є:  втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі,  а також  витрати,  які  особа зробила  або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Таким чином, оскільки факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за  спірним Договором підтверджується наявними у справі доказами та встановленими обставинами справи, відповідно до яких, роботи фактично не виконані, а передоплата в розмірі 30 % отримана відповідачем у сумі 1830,00 грн., про що свідчить платіжне доручення № 259 від 24.07.06р., позивач має право на повернення вказаної суми. Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, грошові кошти, перераховані позивачем в рахунок майбутніх робіт відповідачем, позивачу не були повернуті.

Отже, колегія суддів на підставі встановлених фактичних обставин справи та дійсних  прав  і  обов'язків  сторін, з урахуванням  норм  матеріального  права,  що  регулюють спірні правовідносини, приходить до висновку поряд з розірванням спірного Договору стягнути з відповідача на користь позивача суму проведеної позивачем передоплати в розмірі 1830,00 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлена неустойка, то вона підлягає стягненню в повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно з п. 8.3. Договору за перевищення передбачених цим Договором строків закінчення робіт, за умови відсутності в цьому перешкод з боку позивача ("Замовника"), відповідач ("Виконавець") сплачує позивачу пеню в розмірі 0,01 % від вартості невиконаних робіт за кожен день прострочення виконання Договору.   

Таким чином, відповідно до загальних засад відповідальності учасників господарських відносин, сторони у п. 8.3 договору передбачили відповідальність за невиконання або неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за Договором, шляхом застосування до правопорушника санкцій у вигляді сплати пені, що повністю відповідає вимогам розділу V Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 25,01 грн. пені також є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача про стягнення на його користь з відповідача штрафу у розмірі 7 % вартості невиконаних в строк робіт в сумі 427,00 грн. на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, колегія суддів вважає, що задоволенню вони не підлягають, оскільки в розумінні вказаної статті позивач не є  тією особою, відносно контрагента якої у разі порушення господарського зобов"язання законом може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого   за погодженням сторін не допускається. Крім того, належних доказів в підтвердження цих вимог позивач як суду першої так і апеляційної інстанції не представив, а матеріали справи таких доказів не містять.   

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

На думку колегії суддів, позивач у повній відповідності з чинним законодавством матеріально обґрунтував та довів правомірність своїх позовних вимог до відповідача, а останній не довів належними та допустимими доказами наявність правових підстав для залишення вимог позивача без задоволення.

Разом з цим, оцінивши доводи прокуратури Комінтернівського району м. Харкова, викладені у позовній заяві та апеляційному поданні, колегія суддів вважає що вони не підлягають задоволенню, оскільки покладені в їх обґрунтування правові норми не є підставами для визнання недійсним договору про надання послуг за                       № 20, укладеним між Комунальною  установою охорони здоров'я "Міська поліклініка №21" (м. Харків) та Приватним  підприємством "М.В.В." (м. Харків) 05 липня 2006 року.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарським судом Харківської області при прийнятті оскарженого рішення від 04.06.07 р. по справі № 55/438-06 було порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду в цій частині у повній мірі не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а вказане рішення  - скасуванню.   

Задовольняючи частково вимоги апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по справі пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 43, 44, 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

постановила:

Об'єднати в одне провадження розгляд апеляційного подання прокурора Комінтернівського району м. Харкова (вх. № 2220 Х/3) та апеляційної скарги Комунальної установи охорони здоров'я "Міської поліклініки №21", м. Харків                     (вх. № 2145 Х/3).

Апеляційне подання прокурора Комінтернівського району м. Харкова  залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Комунальної установи охорони здоров'я "Міської поліклініки №21", м. Харків задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 04.06.07р. по справі №  55/438-06 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Договір про надання послуг за № 20, укладений між Комунальною  установою охорони здоров'я "Міська поліклініка №21" (м. Харків) та Приватним  підприємством "М.В.В." (м. Харків) 05 липня 2006 року - розірвати.  

Стягнути з Приватного підприємства "М.В.В." (61096, м. Харків, вул. Слинька, 20, кв. 141, р/р 260013001123 в АКБ "Меркурій", МФО 351663, код ЄДРПОУ 32236932) на користь Комунальної установи охорони здоров'я "Міської поліклініки № 21" (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 126, р/р 35415001004307 в УДК в Харківській області, МФО 851011, код ЄДРПОУ 34017661) 1830,00 грн. передплати, пені в розмірі 25,01 грн., держмита в розмірі 280,50 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача штрафу в розмірі 427,00 грн. - відмовити.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

         Головуючий суддя                                                                    Такмаков Ю.В.  

                                 Судді                                                                    Барбашова С.В.  

                                                                                                               Могилєвкін Ю.О.