Постанова

від 17.02.2020 по справі 554/445/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 554/445/17

провадження № 61-14666св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 08 квітня 2019 року в складі судді Блажко І. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 червня 2019 року в складі колегії суддів: Панченка О. О., Лобова О. А., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , який в ході розгляду справи уточнив, та остаточно просив стягнути з відповідача на його користь борг у розмірі 4 375 106 грн та 3 % річних від простроченої суми боргового зобов`язання в розмірі 10 220 грн 92 коп.

Позов мотивовано тим, що 07 грудня 2016 року ОСОБА_2 взяв у позивача в борг грошові кошти в розмірі 4 425 106 грн, частину з яких (2 032 702 грн) зобов`язався повернути до 15 січня 2017 року, а залишок суми - до 15 березня 2017 року.

У період з 27 березня 2017 року по 28 березня 2017 року ОСОБА_2 з рахунку, належного його дружині ОСОБА_3 , перерахував на банківський рахунок ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 50 000 грн на погашення зазначеної вище заборгованості.

Посилаючись на те, що відповідач ухиляється від повернення іншої частини боргу, чим порушує взяті на себе зобов`язання, ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 08 квітня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 4 375 106 грн та 10 220 грн - 3 % річних. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, встановивши факт укладення між сторонами договору позики, виходив з того, що відповідач взяті на себе зобов`язання по поверненню грошових коштів не виконав, а тому наявні правові підстави для стягнення суми боргу за розпискою та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 27 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 08 квітня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів

У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не виявили справжню природу боргової розписки, яка була написана відповідачем внаслідок психологічного тиску позивача, спрямованого на вирішення фінансових питань у товаристві з обмеженою відповідальністю Мультіплат (далі - ТОВ Мультіплат ), засновником якого є ОСОБА_1 , та директором якого був ОСОБА_2 . Суди попередніх інстанції не надали оцінки доказам, які містяться у матеріалах справи, зокрема, листуванню сторін, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_1 вимагав від ОСОБА_2 повернення грошових коштів, пов`язаних з діяльністю ТОВ Мультіплат .

У січні 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Ольховська М. М. надіслала до суду касаційної інстанції пояснення, у яких вказувала про те, розписка не містить відомостей про отримання відповідачем грошових коштів саме у борг.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У серпні 2019 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є засновником ТОВ Мультіплат .

05 вересня 2016 року установчими зборами засновників ТОВ Мультіплат сформовано статутний капітал та призначено ОСОБА_2 на посаду директора ТОВ Мультіплат з 05 вересня 2016 року.

Згідно розписки від 07 грудня 2016 року, підписаної ОСОБА_2 , останній отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 4 425 106 грн. Частину суми в розмірі 2 032 702 грн відповідач зобов`язувався повернути до 15 січня 2017 року, а частину в сумі 2 392 404 грн - до 15 березня 2017 року.

Відповідачем складено додаток до розписки від 07 грудня 2016 року, де він повідомив, що повернення грошових коштів по розписці буде проводити також з карткових рахунків третіх осіб з приміткою оплата за ОСОБА_2 . Окрім цього також зазначив, що кошти, отримані від ОСОБА_1 за розпискою, будуть повернені повністю.

Відповідно до дублікатів квитанцій від 27 березня 2017 року та 28 березня 2017 року з рахунку, належного ОСОБА_3 , перераховано на рахунок ОСОБА_1 , грошові кошти в сумі 50 000 грн, призначення платежу - оплата за ОСОБА_2 .

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 18 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Полтавської області від 20 вересня 2018 року та постановою Верховного Суду від 17 січня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання розписки та додатку до неї від 07 грудня 2016 року недійсними відмовлено.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (правовий висновок Верховного суду України, викладений у постанові від 12 квітня 2017 року в справі № 6-487цс17).

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 та у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2019 року у справі № 465/6864/16-ц (провадження № 61-41819св18).

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, виявили справжню природу укладеного договору та встановили, що між сторонами існують договірні правовідносини з позики, які ОСОБА_2 належним чином не виконав.

При цьому суди врахували встановлену рішенням Київського районного суду м. Полтави від 18 квітня 2018 року, яке набрало законної сили, презумпцію правомірності правочину та дійшли до правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення суми боргу за розпискою та 3 % річних, нарахованих відповідно до вимог статті 625 ЦК України.

З урахуванням того, що доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

Посилання представника ОСОБА_2 - адвоката Ольховської М. М. на те, що розписка не містить відомостей про отримання грошових коштів саме у борг, не є підставою для скасування судових рішень, оскільки зміст боргової розписки від 07 грудня 2016 року, оригінал якої долучено позивачем до матеріалів справи, підтверджує факт передачі позикодавцем грошової суми позичальнику та отримання останнім цих коштів. Крім того, судами встановлено, що в подальшому, на виконання укладеного між сторонами додатку до розписки від 07 грудня 2016 року з банківського рахунку , належного ОСОБА_3 , перераховано на рахунок ОСОБА_1 , грошові кошти в сумі 50 000 грн.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 08 квітня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді :В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов