Рішення

від 10.02.2020 по справі 702/709/19

МОНАСТИРИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 702/709/19

Провадження № 2/702/20/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2020 року м. Монастирище

Монастирищенський районний суд Черкаської області

під головуванням судді: Мазай Н. В.

за участю секретаря судового засідання : Шевчук О.А.

представника позивача: ОСОБА_24.

відповідача: ОСОБА_1

представника відповідача: Різник В.П.

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Половинчицької сільської ради Монастирищенського району Черкаської області: Балабіна М.М.

позивач ОСОБА_3 : не з`явилась

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Монастирище в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Половинчицька сільська рада Монастирищенського району Черкаської області про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и в :

Позивач 07.08.2019 звернувся в суд із позовом до відповідача, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, посилаючись на те, що в с. Половинчик Монастирищенського району проживали її батьки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Батько ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Мати ОСОБА_5 відмовилась від права на спадщину після батька у її користь.

Нею було отримано свідоцтво про право на спадщину за законом від 2 вересня 2010 року на земельну ділянку площею 2.8545 га на території с. Половинчик.

Право на спадщину на житловий будинок батька вона не може оформити у нотаріуса з тієї причини, що право власності на вказаний будинок до цього часу не зареєст ровано у БТІ.

Нотаріусом їй було роз`яснено її право на звернення до суду з позовом про визнання за нею права власності на будинок у порядку спадкування. При її зверненні до Монастирищенського БТІ з питання виготовлення технічної документації на будинок їй було відмовлено на тій підставі, що земельна ділянка під спадковим будинком була передана у власність її сестрі ОСОБА_6 згідно державного акта серії ЯБ №570758 на підставі рішення Половинчицької сільської ради №15-19 від 20.09.2005.

Вона вважає, що вказаний державний акт є недійсним з наступних підстав.

На час видачі її сестрі Державного акта її батько ОСОБА_4 був живим. Нею було отримано у Половинчицькій сільській раді витяг, згідно якого у погосподарській книзі № 1 за 2001 - 2005 роки першою особою (отже власником будинку) було записано ОСОБА_4 .

У такому разі право приватизації земельної ділянки для обслуговування житлового будинку належало саме її батьку, а не його дочці ОСОБА_6 рівні.

Питання про приватизацію земельної ділянки під будинком могло бути розглянуте сільською радою лише за умови надання технічної документації на будинок.

Технічна документація на вищевказаний будинок не виготовлялася до цього часу.

Її сестра ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Спадкоємцем після неї залишився її син ОСОБА_1 . Отже, позов пред`являється до ОСОБА_1 .

Просить визнати недійсним державний акт ЯБ № 570758 на право приватної власності ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,1962 га за адресою АДРЕСА_1 . Судові витрати покласти на відповідача.

На адресу суду 27.09.2019 від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив, відповідно до якого вважає позовну заяву необґрунтованою, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

ОСОБА_6 , на ім`я якої видано державний акт серія ЯБ №570758 на право власності на земельну ділянку, який позивач просить визнати недійсним, являється йому матір`ю, що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 .

Батьками ОСОБА_6 були ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

Його мати ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті с. Половинчик, Монастирищенського району, Черкаської області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 .

За життя, рішенням Половинчицької сільської ради Монастирищенського району Черкаської області № 15-19 від 29.09.2005 ОСОБА_6 на підставі заяви було передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку розміром 0,1962 га.

Згідно вказаного рішення ОСОБА_6 30 січня 2006 року було видано державний акт серії ЯБ №570758 на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1962 га, розташовану в АДРЕСА_1 , який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010679100021.

Згідно норм земельного законодавства, чинного на час видачі державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯБ №570758, для приватизації земельної ділянки необхідні були: заява особи, яка бажає отримати земельну ділянку у власність, технічна документація, документ про розмір земельної ділянки та проект відведення земельної ділянки. Враховуючи, що на той час ОСОБА_6 проживала разом з батьками в с. Половинчик, Монастирищенського району, Черкаської області, мала в користуванні земельну ділянку, тому за згодою батьків, подавши передбачені на той час законодавством документи, отримала безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1962 га, розташовану в АДРЕСА_1 .

На час видачі ОСОБА_6 державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯБ №570758, її батьки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були живими та проживали разом з нею і вели спільне господарство.

Слід зазначити, що позивачці ОСОБА_3 , яка являється рідною сестрою ОСОБА_6 було достовірно відомо, що ОСОБА_6 в 2006 році отримала державний акт про право власності на земельну ділянку серія ЯБ №570758. Однак, на той час позивачка не заявляла вимоги про недійсність державного акта, оскільки були живі їхні батьки, які виявили бажання, щоб вказану земельну ділянку отримала у власність їх дочка ОСОБА_6 .

Однак, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 позивачка отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку розміром 2,8545 га, яка належала ОСОБА_4 , а успадкувати житловий будинок не має можливості, оскільки право власності на будинок не зареєстровано в БТІ.

Як вбачається із позовної заяви, позивачка стверджує, що її мати ОСОБА_5 відмовилась від права на спадщину після смерті батька на її користь, натомість подає до суду документи, які явно суперечать даним твердженням.

Згідно довідки Половинчицької сільської ради Монастирищенського району №258 від 14.04.2010, дружина ОСОБА_5 постійно проживала разом з померлим до дня смерті, та проживає в селі Половинчик, Монастирищенського району, Черкаської області.

У відповідності до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, згідно якої спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї, ОСОБА_5 прийняла спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_4 , так як на час відкриття спадщини постійно проживала із спадкодавцем.

Надана позивачкою копія заяви ОСОБА_5 від 19.04.2010 про відмову від спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_4 не має юридичної сили та є неналежним доказом, оскільки заява про відмову від прийняття спадщини подається у відповідності до статей 1270, 1273 ЦК України протягом шести місяців з часу відкриття спадщини.

Враховуючи, що ОСОБА_5 не подавала заяву про відмову від прийняття спадщини в межах встановленого законом строку, на час відкриття спадщини постійно проживала із спадкодавцем, тому вона прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 .

Крім того, слід зазначити, що з довідки Половинчицької сільської ради Монастирищенського району №258 від 14.04.2010 вбачається, що після смерті ОСОБА_4 залишилося майно: земельна ділянка (пай), що знаходиться в адміністративних межах с. Половинчик, Монастирищенського району, розміром 2,8545 га. Будь-яке інше майно, належне померлому, не зазначене.

Отже, позивачка ОСОБА_3 являється не єдиною спадкоємицею за законом першої черги після смерті ОСОБА_4 .

Надана позивачкою копія заяви ОСОБА_7 взагалі є недійсною, так як ОСОБА_7 її не підписував.

В позовній заяві позивачка вказує, що їй нотаріусом було роз`яснено право на звернення до суду з позовом про визнання права власності на будинок в порядку спадкування, однак з 2010 року, з часу видачі свідоцтва про право на спадкову земельну ділянку, і по даний час позивачка не зверталася до суду з вказаним позовом, тому твердження позивачки про те, що вона не може успадкувати будинок є безпідставними.

Позивачка не надала суду жодних доказів про те, що у неї на даний час існують перешкоди для успадкування житлового будинку, і цими перешкодами є саме факт набуття ОСОБА_6 права власності на земельну ділянку та отримання нею державного акта про право власності на земельну ділянку. Нею не надано ні постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок, ні підтвердження про звернення до БТІ по питанню виготовлення технічної документації на будинок чи відмови БТІ в її виготовленні.

Аналізуючи надані позивачкою документи вбачається, що жодного відношення до житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , позивачка не мала і не має на даний час, так як до суду з позовом про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування не зверталася.

Крім того, 06 жовтня 2011 року ОСОБА_5 зробила заповіт на його ім`я, яким заповіла йому житловий будинок з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Він у встановлений законодавством строк звернувся із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 до нотаріальної контори, однак заяву про прийняття спадщини на даний час надати не може, оскільки вона міститься в матеріалах спадкової справи, заведеної після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 . Вказану заяву надасть після отримання її копії наданої на адвокатський запит від 23.09.2019.

Слід зазначити, що рішення Половинчицької сільської ради Монастирищенського району Черкаської області №15-19 від 29.09.2005, яким ОСОБА_6 було передано у власність земельну ділянку, ніким не оскаржувалось, воно є чинним і на даний час.

Позивачкою не доведено, що державний акт виданий усупереч закону на час його видачі у 2006 році.

Отже, спірний державний акт виданий органом, який мав на це законні повноваження, тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

Неможливо залишити поза увагою той факт, що позивачці ОСОБА_3 ще з 2010 року було достовірно відомо про існування рішення Половинчицької сільської ради Монастирищенського району Черкаської області №15-19 від 29.09.2005, на підставі якого ОСОБА_6 було надано у приватну власність земельну ділянку, та про наявність державного акта серія ЯБ №570758 на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1962 га, розташовану в АДРЕСА_1 , виданого ОСОБА_6 . Однак, ОСОБА_3 звернулася до суду із даним позовом лише в серпні 2019 року.

Враховуючи, що позивачка пропустила строк для звернення до суду з даним позовом, питання про його поновлення не ставить, тому в разі, якщо суд встановить, що право позивачки було порушено, просить застосувати позовну давність до спірних правовідносин, та відмовити в задоволенні позову, в зв`язку із спливом строку позовної давності.

Вважає, що позивачка в обґрунтування заявлених вимог не надала суду належних та допустимих доказів порушення Половинчицькою сільською радою Монастирищенського району Черкаської області її прав внаслідок видачі ОСОБА_6 державного акта серія ЯБ №570758 на право власності на земельну ділянку, порушення встановленої законом процедури видачі державного акта чи його невідповідності актам чинного на той час законодавства, а тому підстави для визнання вказаного державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯБ №570758, відсутні.

У відповідності до п. 8 ч. 3 ст. 178 ЦПК України ним понесено станом на 23.09.2019 судові витрати в сумі 3 000 грн за складання адвокатом Різник В.П. відзиву на позов, на підставі договору про надання правової допомоги №19 від 18.09.2019, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 18.09.2019. В майбутньому він очікує орієнтовно понести судові витрати в розмірі 6 000 грн за представництво його інтересів в суді.

Просить в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку - відмовити. В разі встановлення судом порушення прав позивача - відмовити в позові, в зв`язку із спливом строку позовної давності. Стягнути з позивача ОСОБА_3 на його користь судові витрати.

Ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження у справі та витребування доказів від 03.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче провадження та витребувано докази.

Ухвалою суду 16.10.2019 задоволено клопотання позивача, представника позивача про витребування доказів.

Ухвалою суду про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті від 24.10.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судове засіданні позивач ОСОБА_3 не з`явилась. Про дату, час та місце розгляду справи, повідомлялась у встановленому законом порядку. Представництво своїх інтересів довірила представнику ОСОБА_8 .

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_8 позов підтримав повністю, просить його задоволити та додатково пояснив, що в 2017 році позивач зверталася в БТІ з питання оформлення документів на житловий будинок в с. Половинчик Монастирищенського району. Спірний будинок є сумісною власністю подружжя її батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . З листа відділу ГУ Держгеокадастру в Монастирищенському районі від 02.01.2018 № 19/139/17 її було повідомлено про те, що на земельну ділянку на якій розміщений житловий будинок видано державний акт на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_6 . Дізнавшись про існування такого державного акту позивачка вирішила звернутися до суду з питанням про визнання його недійсним. Свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_4 вона отримала в 2010 році. Позивачці не було відомо, що в спадкову масу увійшла тільки земельна ділянка пай після ОСОБА_4 , оскільки спадщину особисто не оформляла, а доручила це зробити іншій людині. Вперше про довідку з даною інформацією позивачка дізналася з матеріалів справи. І про те, що тільки входить пай позивачка дізналася з того моменту коли подавала документи до нотаріуса. Оскільки його довірителька є спадкоємицею ОСОБА_4 вважає, що має право на спадщину на цей будинок. На спірній земельній ділянці розміщений житловий будинок на який вона не може в повній мірі оформити правовстановлюючі документи, тому що незаконно приватизована земельна ділянка під цим будинком. В матеріалах доданих до позовної заяви є лист за підписом директора КП Черкаського обласного БТІ про те, що документів на житловий будинок в архіві немає. На теперішній час документи на даний будинок не оформлені. В матеріалах спадкової справи є заповіт ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_9 . Підставами, які дають право суду визнати вказаний державний акт недійсним, є те що ОСОБА_6 не мала права приватизувати дану земельну ділянку, тому що відповідно до земельного кодексу громадяни які мають в користуванні земельну ділянку мають право звертатися з питанням про її приватизацію, а в користуванні ОСОБА_6 ця земельна ділянка на момент прийняття рішення сільською радою не перебувала. 20 вересня 2005 року сільська рада прийняла рішення передати у власність ОСОБА_6 землю під будинком, а рішення про переведення погосподарського номеру було прийнято лише 25.10.2005. Позивач вважає, що у разі приватизації спірної земельної ділянки її батьком вона б могла її успадкувати. За життя ОСОБА_4 власником даної земельної ділянки не був, він нею користувався.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 позов не визнав повністю, просить відмовити у його задоволенні, відзив підтримав повністю.

У судовому засіданні представник відповідача Різник Вікторія Павлівна позов не визнала повністю, просить відмовити у його задоволенні та додатково пояснила, що позовні вимоги вважає безпідставними і такими, що не підлягають до задоволення. За життя ОСОБА_4 , який користувався земельною ділянкою відмовився від неї на користь своєї дочки ОСОБА_6 , ним була подана відповідна заява 23.03.2005. Після цього ОСОБА_6 08.07.2005 подана заява про передачу їй в безоплатну приватну власність земельну ділянку 0,20 га. Після чого сільською радою їй було надано дозвіл на розробку земельної документації. Були виконані роботи про розроблення документації і рішенням Половинчицької сільської ради № 15-19 від 29.09.2005 затверджено технічну документацію по виготовленню державного акту та передано в безоплатну приватну власність ОСОБА_6 земельну ділянку розміром 0,1962 га. Після чого ОСОБА_4 була подана заява до Половинчицької сільської ради про переведення погосподарського номера із нього на ОСОБА_6 . Сільською радою 25.10.2005 прийнято рішення № 21 згідно якого переведено погосподарський номер на ОСОБА_6 . Вважає, що процедура отримання в безоплатну приватну власність земельної ділянки ОСОБА_6 згідно чинного на той час земельного законодавства було дотримана. Рішення Половинчицької сільської ради № 15-19 від 29.09.2005 позивачами не оскаржувалося. Позивачкою долучена до матеріалів справи довідка сільської ради від 14.04.2010 відповідно до якої до спадкової маси увійшла земельна ділянка пай. Також в цій довідці вказано про існування заповіту, який ніким не скасований і не змінений, також про наявність спадкоємця першої черги за законом яка прийняла спадщину, це його дружина ОСОБА_5 , яка проживала разом з ним на момент смерті. Відповідно нотаріусом було видано свідоцтво на спадщину ОСОБА_10 . Позивачкою долучається до матеріалів справи заяви про нібито відмову ОСОБА_5 , ОСОБА_9 та ОСОБА_7 від спадщини після смерті ОСОБА_4 . Вважає, що дані заяви не мають юридичної сили оскільки відмова від прийняття спадщини подається на протязі 6 місяців після моменту відкриття спадщини, а дані заяви були подані в 2010 році. Вважає, що позивачці в 2010 було достовірно відомо, що залишився житловий будинок і земельна ділянка, яка була вже приватизована ОСОБА_6 , в зв`язку з чим пропустила строки позовної давності із зверненням до суду. Просить стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати які заявлялися в орієнтовному розрахунку витрат.

У судовому засіданні представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Половинчицької сільської ради Монастирищенського району Черкаської області ОСОБА_11 пояснив, що він працює сільським головою с. Половинчик Монастирищенського району Черкаської області. В 2005 році сільська рада заключила договір з земельним відділом на проведення огляду земельних ділянок. При цьому сільська рада не мала будь-яких документів про власників, тому відомості про них записувалися зі слів мешканців. Сама погосподарська книга не посвідчує право власності на будинок. В 2005 році поспілкувавшись з ОСОБА_4 та ОСОБА_12 , останні повідомили, що даний будинок вони будували для ОСОБА_13 Вони офіційно звернулися в сільську раду і відповідно до поданих заяв було прийнято рішення і в 2006 році видано Державний акт на право власності на земельну ділянку. Право власності на будинок ніхто не оформив. Приблизно в 2008 році померла ОСОБА_14 , на яку це все було оформлено, а в 2009 році помер ОСОБА_4 . Пай був оформлений на ОСОБА_15 . Після того ОСОБА_16 неодноразово зверталася до сільської ради з приводу написання матір`ю заповіту на будинок на неї. За два дні до смерті ОСОБА_17 , він з секретарем зайшов до неї. Коли ОСОБА_16 вийшла в іншу кімнату, ОСОБА_18 повідомила, що ОСОБА_19 вимагає від неї заповіт на своє ім`я. Потім секретар повідомила, що зробила заповіт на ОСОБА_20 проживала в м. Шпола, але вона дуже часто приїздила до батьків та допомагала їм. А після того як в 2009 році помер ОСОБА_4 , бабку почав доглядати її внук ОСОБА_21 . В 2017 ОСОБА_3 його вигнала. Документи на право власності на будинок відсутні і на даний час, а земельна ділянка оформлена на ОСОБА_14 . ОСОБА_4 не є власником даного будинку. Він працює сільським головою з 1998 року та має більше інформації, а в 2010 році прийшов новий секретар, якій не була відома ситуація з приводу спірного будинку, чим пояснюється розбіжність даних в довідках про оформлення спадкових прав в частині зазначення спадкоємців. Довідку від 14.04.2010 підписував він, а іншу секретар. В довідці 2010 року зазначено, що після смерті ОСОБА_4 залишилася земельна ділянка пай, оскільки іншого майна в нього не було. Спірна земельна ділянка у власності ОСОБА_4 не перебувала, а перебувала в користуванні. Заяву про відмову від земельної ділянки ОСОБА_4 подав весною, а перевели погосподарський номер восени згідно рішення. Рішення про переведення погосподарського номера від 25.10.2005, рішенням № 15-19 від 29.09.2005 передано в приватну власність земельну ділянку. В свідоцтві про смерть ОСОБА_6 зазначено що місце смерті с. Половинчик, до певного часу вона була зареєстрована в с. Половинчик, а потім виїхала з села. В квітні 2010 року коли надавалася довідка ОСОБА_22 їй було відомо про те, що дана ділянка приватизована на ОСОБА_6 , і він їй про це говорив особисто. Навіть на момент смерті батька їй про це було відомо. Коли будувався будинок дана земельна ділянка виділилася колгоспом. ОСОБА_4 і ОСОБА_18 збудували будинок для ОСОБА_6 і в ньому проживали до дня смерті. На момент видачі державного акту в погосподарській книзі першою була записана ОСОБА_6 .

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні показав, що він є рідним братом позивача та відповідача. За життя батьки проживали в с. Половинчик. З батьками проживала ОСОБА_23 до тих пір коли не вийшла заміж. Він переїхав від батьків в 1973 році, ОСОБА_19 приблизно в 1975 році, а ОСОБА_25 приблизно в 1989 році, але кожні вихідні приїздила. Йому стало відомо, що власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 являється ОСОБА_6 в цьому році. Про те, що ОСОБА_4 подавав заяву про відмову від земельної ділянки на користь ОСОБА_6 йому відомо. Після смерті ОСОБА_4 він не подавав заяву про відмову від прийняття спадщини в сільську раду та в сільській раді ніколи не був. Земельну ділянку, що знаходиться під будинком приватизували на ОСОБА_23 , він відмовився від цієї земельної ділянки. Потім коли вони переписали на неї, то зять і ОСОБА_25 викопали криницю, поставили тин, гараж, веранду, доріжки. ОСОБА_19 приїздила до батьків раз в рік і нічим не допомагала їм. ОСОБА_3 після смерті батька успадкувала пай.

Перевіривши викладені у заяві по суті справи обставини та безпосередньо дослідивши письмові докази, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №570758, виданого 30.01.2006 на підставі рішення Половинчицької сільської ради №15-19 від 29.09.2005 (приватизація), ОСОБА_6 є власником земельної ділянки площею 0,1962 га у межах згідно з планом, яка розташована по АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010679100021 (а.с. 29, 71).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого 28.07.2009 відділом реєстрації актів цивільного стану Шполянського районного управління юстиції Черкаської області, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.72).

Відповідно до ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України (який діяв на момент виникнення правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України (який діяв на момент виникнення правовідносин) набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до п. а ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України (який діяв на момент виникнення правовідносин) безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян

провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

Згідно ч.1 ст. 118 Земельного кодексу України (який діяв на момент виникнення правовідносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Відповідно до абз.1, 2 п.п. 1.1. Розділу І. Загальні положення Інструкції з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України Про затвердження форм погосподарського обліку та Інструкції з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах №95 від 18.04.2005 (яка була чинна на момент виникнення правовідносин) голова домогосподарства - особа, яка очолює домогосподарство й несе відповідальність за нього. Вона визначається членами домогосподарства і, як правило, є господарем, людиною, яка приймає щоденні рішення стосовно діяльності домогосподарства. Здебільшого голова домогосподарства є власником житлового будинку і/або земельної ділянки (ділянок). Домоволодіння - житловий будинок з прилеглою до нього земельною ділянкою та належними йому господарськими спорудами та будівлями.

Згідно заяви ОСОБА_4 , зареєстрованої в Половинчицькій сільській раді 23.03.2005, ОСОБА_4 відмовляється від присадибної земельної ділянки, яка значиться за ним в кількості 0,30 га на користь своєї дочки ОСОБА_6 (а.с.110).

Відповідно до заяви ОСОБА_4 , адресованої виконкому Половинчицької сільської ради, ОСОБА_4 просить перевести погосподарський номер, який рахується за ним на його дочку ОСОБА_6 (а.с.111).

Згідно рішення виконавчого комітету Половинчицької сільської ради Про розгляд заяв громадян №21 від 25.10.2005, виконавчий комітет сільської ради вирішив перевести погосподарські номери громадян села згідно з поданими заявами, а саме ОСОБА_4 на дочку ОСОБА_6 (а.с. 112).

Позивачем та представником позивача не надано жодного доказу недійсності чи ухвалення з порушеннями норм закону рішення Половинчицької сільської ради №21 від 25.10.2005 про переведення погосподарських номерів.

Відповідно до витягу з погосподарських книг, виданого виконавчим комітетом Половинчицької сільської ради Монастирищенського району Черкаської області, згідно книги №1 за 2006 - 2010 роки особовий рахунок НОМЕР_13 особа, яка записана першою, голова двору ОСОБА_6 , померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . На житловий будинок по АДРЕСА_1 документів на право власності не має, земельна ділянка приватизована на ОСОБА_6 в 2006 році (а.с.10).

Відповідно до ч. 2 ст. 118 Земельного кодексу України (який діяв на момент виникнення правовідносин) рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Згідно ч. 6 - 10 ст. 118 Земельного кодексу України (який діяв на момент виникнення правовідносин) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Відповідно до ст. 56 Закону України Про землеустрій 22 травня 2003 року N 858-IV (який діяв на момент виникнення правовідносин) технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку; в) копії заяв фізичних або клопотання юридичних осіб; г) матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки; ґ) рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди; д) акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання; е) акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності; є) кадастровий план земельної ділянки; ж) перелік обмежень прав на земельну ділянку і наявні земельні сервітути.

ОСОБА_6 було виконано вимоги норм земельного законодавства при приватизації земельної ділянки, а саме вона: звернулася із заявою про безоплатну передачу їй земельної ділянки, виготовила технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку площею 0,1962 га для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 , отримала документ, що підтверджує розмір земельної ділянки (а.с. 30-37).

Рішенням Половинчицької сільської ради Монастирищенського району №15-19 від 29.09.2005 Про затвердження технічної документації по виготовленню Державного акта на право власності на земельну ділянку Половинчицькою сільською радою прийнято рішення про затвердження технічної документації по виготовленню Державного акта на право власності на земельну ділянку та передано в приватну власність земельну ділянку площею 0,1962 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку ОСОБА_6 (а.с. 34).

Відповідно до ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України (який діяв на момент виникнення правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно ч.1 ст. 126 Земельного кодексу України (який діяв на момент виникнення правовідносин) право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2.14 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 04.05.99 (яка була чинна на момент виникнення правовідносин) державний акт на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою складається у двох примірниках, підписується органом, який прийняв рішення про передачу (надання) земельної ділянки у власність (постійне користування), та відповідним державним органом земельних ресурсів.

Оскільки, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, ОСОБА_6 30.01.2006 отримала спірний державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯБ № 570758, виданий на підставі рішення Половинчицької сільської ради Монастирищенського району №15-19 від 29.09.2005 Про затвердження технічної документації по виготовленню Державного акта на право власності на земельну ділянку , яким фактично підтвердила своє право власності на земельну ділянку площею 0,1962 га, яка розташована по АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України (який діяв на момент виникнення правовідносин) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно роз`яснень, викладених у абзаці 2 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , виходячи з положень статей 8, 124 Конституції, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, статті 12 ГПК України судам підсудні справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності і видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень, то у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, ефективним та окремим способом захисту та поновлення порушених прав у судовому порядку.

Вказана правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом України, зокрема у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15 та у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15, у постанові Верховного Суду від 10.10.2018, у справі № 362/884/16-ц, провадження № 61-18682св18.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог пункту 12 Розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий органом, який не мав на це законних повноважень, визнається недійсним.

Про правильність застосування даних норм права свідчить правова позиція Верховного Суду України від 26.09.2012 у справі № 6-103цс12.

Державні акти на право власності на земельні ділянки визнавалися документами, що посвідчують право власності й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень або цивільно-правових угод. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце у разі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Про правильність застосування даних норм права свідчить постанова Верховного Суду України від 04.06.2014 у справі № 6-46цс14.

Так, дослідивши вищезазначені обставини та докази надані на їх підтвердження суд встановив, що ОСОБА_4 , за життя, як голова двору визначив члена домогосподарства, а саме свою дочку ОСОБА_6 , як нового голову домогосподарства, що в подальшому знайшло своє відображення в рішенні Половинчицької сільської ради від 25.10.2005. ОСОБА_6 із 25.10.2005 до дня смерті, як голова двору на законних підставах користувалася присадибною земельною ділянкою на яку в подальшому, згідно вимог закону отримала Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯБ № 570758 від 30.01.2006.

Позивач, для захисту свого порушеного права обрав саме спосіб захисту у виді визнання державного акту недійсним, а на підставу задоволення позову фактично посилається на те, що Державний акт виданий на підставі незаконного рішення Половинчицької сільської ради №15-19 від 29.09.2005, проте вказане рішення не оскаржив, тобто воно є чинним.

Таким чином, позивачем та представником позивача не надано доказів, що спірний державний акт виданий органом, який не мав на це законних повноважень або виданий із порушенням вимог закону, усупереч рішенню.

Крім цього, згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №3-649гс15, від 18 травня 2016 у справі №6-658цс15, від 9 грудня 2015 року у справі №6-849цс15

Відтак, системний аналіз положень ч. 1 ст. 15, ст. 21 ЦК України в сукупності з ч. 3 ст. 152, ч. 1 ст. 155 ЗК України свідчить про те, що вирішуючи питання про визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку, суд має встановити не тільки дотримання вимог законодавства щодо порядку набуття прав на земельну ділянку, а й факт порушення таким актом прав особи, яка звернулась до суду за захистом порушених прав.

Порушення, невизнання або оспорювання права власності особи на земельну ділянку є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Суд повинен встановити чи були порушені, не визнані, обмежені або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Про правильність застосування даних норм права свідчить постанова Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 489/6082/15-ц.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 , виданого виконавчим комітетом Половинчицької сільської ради с. Половинчик Монастирищенського району Черкаської області, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 127).

Згідно довідки у зв`язку з оформленням спадкових прав, виданої Половинчицькою сільською радою Монастирищенського району Черкаської області, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , народився, постійно проживав і помер ІНФОРМАЦІЯ_7 в селі Половинчик Монастирищенського району Черкаської області. Після його смерті залишилось таке майно: земельна ділянка (пай), що знаходиться в адміністративних межах на території с. Половинчик Монастирищенського району в розмірі 2,8545 га. Існування права ОСОБА_4 на це майно не припинилось у зв`язку з його смертю (а.с. 135).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом серії НОМЕР_7 від 02.09.2010 ОСОБА_3 , позивач у справі, успадкувала після ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , земельну ділянку (пай) розміром 2,8545 га вартістю 42330 грн, яка розташована на території с. Половинчик Монастирищенського району Черкаської області наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та яке зареєстроване в Спадковому реєстрі, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №24625474 від 02.09.2010 (а.с. 141 - 143).

Тобто, станом на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 спірна земельна ділянка не входила до складу спадщини в розумінні ст. 1218 ЦК України.

В заповіті ОСОБА_4 від 11.04.2005, міститься відмітка: скасовано 15.09.2005 . ( а.с.119).

Будь-яких доказів на спростування скасування заповіту ОСОБА_4 від 11.04.2005 суду не надано.

Згідно довідки Половинчицької сільської ради Монастирищенського району №258 від 14.04.2010, дружина ОСОБА_5 постійно проживала разом з померлим до дня смерті, та проживає в селі Половинчик, Монастирищенського району, Черкаської області ( а.с. 113).

У відповідності до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Так, ОСОБА_5 прийняла спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_4 , так як на час відкриття спадщини постійно проживала із спадкодавцем.

Надана позивачкою копія заяви ОСОБА_5 від 19.04.2010 про відмову від спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_4 не має юридичної сили та є неналежним доказом, оскільки заява про відмову від прийняття спадщини подається у відповідності до статей 1270, 1273 ЦК України протягом шести місяців з часу відкриття спадщини.

Враховуючи, що ОСОБА_5 не подавала заяву про відмову від прийняття спадщини в межах встановленого законом строку, на час відкриття спадщини постійно проживала із спадкодавцем, тому вона прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 .

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_8 , виданого 16.05.2017 виконавчим комітетом Половинчицької сільської ради Монастирищенського району Черкаської області, ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с. 147).

Відповідно до заповіту від 06.10.2011 ОСОБА_5 заповіла житловий будинок з надвірними спорудами, який розташований за адресою АДРЕСА_1 з присадибними земельними ділянками онуці ОСОБА_1 . Заповіт не змінений і не скасований (а.с. 154).

Позивачем та представником позивача не надано доказів чим саме були порушені права позивача, видачею спірного державного акта, оскільки державний акт був виданий за життя обох її батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , і спірна земельна ділянка позивачу не належала.

Крім цього, позивачем та представником позивача не надано доказів відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок тощо, тобто не доведено наявність обставин які б свідчили про існування перешкод у позивача для успадкування житлового будинку.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову особою, право якої порушене.

У випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, перебіг позовної давності обчислюється з моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Крім того, виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.

Про правильність застосування даних норм права свідчить постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 14-96цс18.

Оскільки, судом встановлено, що право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, не порушено, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки у позові відмовлено повністю, сплачений позивачем судовий збір відшкодуванню не підлягає.

Крім цього, відповідач ОСОБА_1 просить відшкодувати йому судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 500 грн.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 № 5076-VI (із змінами до доповненнями) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 № 5076-VI (із змінами до доповненнями) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 27 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 № 5076-VI (із змінами до доповненнями) до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 № 5076-VI (із змінами до доповненнями) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність );

За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ;

Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" та ст. 137 ЦПК України.

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Про правильність застосування даних норм права свідчить постанова Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18.

Так, судом встановлено, що 18.09.2019 за № 19 між адвокатом Різник Вікторією Павлівною та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги (далі- договір), відповідно до якого адвокат зобов`язується надавати клієнту правничу допомогу у цивільній справі в Монастирищенському районному суді Черкаської області, Черкаському апеляційному суді та Верховному Суді, а клієнт зобов`язується сплатити адвокату гонорар та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах згідно даного договору (а.с. 79 - 82).

Згідно п. 3.1 договору, гонорар - винагорода адвоката за здійснення захисту, представництва інтересів клієнта та надання йому інших видів правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені договором (а.с. 80).

Відповідно до п. 3.2. договору, сума гонорару встановлюється згідно додаткової угоди (а.с. 80).

Відповідачем та його представником на підтвердження понесених відповідачем витрат на правову допомогу надано: договір про надання правової допомоги від 18.09.2019, квитанцію до прибуткового касового ордера від 18.09.2019 на суму 3000 грн (а.с. 83), акт виконаних робіт за договором про надання правової допомоги №19 від 18.09.2019 на суму 10 500 грн (а.с.234, 235), детальний опис робіт, виконаних адвокатом Різник В.П. у справі №702/709/19 на загальну суму 10 500 грн (а.с. 236), квитанцію до прибуткового касового ордера б/н від 10.02.2020 (а.с. 237).

Разом з тим, в матеріалах справи відсутня додаткова угода до договору про надання правової допомоги на виконання п. 3.2 договору, що унеможливлює суд визначити розмір, порядок, механізм, форму розрахунку адвокатського гонорару.

Суд вважає, що оскільки відсутня об`єктивна можливість пересвідчитись щодо домовленості між адвокатом Різник В.П. та його клієнтом ОСОБА_1 щодо розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару, враховуючи заперечення іншої сторони, у відшкодуванні витрат на правничу допомогу із позивача необхідно відмовити повністю.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного та керуючись статтями 2-7, 9-13, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 351, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Половинчицька сільська рада Монастирищенського району Черкаської області про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_9 , паспорт серії НОМЕР_10 виданий Монастирищенським РВ УМВС України в Черкаській області 20.11.2001, проживає: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_11 , паспорт № НОМЕР_12 орган, що видав 7133, дата видачі 17.07.2017, зареєстрований: АДРЕСА_3 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Половинчицька сільська рада Монастирищенського району Черкаської області, код ЄДРПОУ 14181583, місце знаходження: вул. Миру, 3 с. Половинчик Монастирищенського району Черкаської області.

Повний текст рішення складено 19 лютого 2020 року.

Суддя: Н. В. Мазай