Рішення

від 19.02.2020 по справі 910/13365/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.02.2020Справа № 910/13365/19

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Приватного підприємства "Агровест Україна"

(35000, Рівненська обл., Костопільський район, м. Костопіль, вул. Винниченка, буд. 24А; ідентифікаційний код: 38342786)

до Приватного акціонерного товариства "Троянівське"

(04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, буд. 15-В; ідентифікаційний код: 30184563)

про стягнення 140 282,91 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Агровест Україна" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Троянівське" (далі - відповідач) про стягнення 140 282,91 грн, з яких 125 537,91 грн основного боргу, 13 558,00 грн пені та 1 187,00 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором № 22/03-01 поставки запасних частин від 22.03.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва (суддя Алєєва І.В.) від 02.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

21.10.2019 (у встановлений судом строк) до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та вказує на те, що поставка товару здійснювалась позивачем без супроводження рахунків на оплату товару, відповідач заперечує проти доводів позивача щодо передання та направлення рахунків на оплату позивачем та оскільки зобов`язання позивача в частині надання з кожною партією товару рахунків на оплату не виконано, на думку відповідача, у нього не виник обов`язок щодо сплати вартості поставленого позивачем товару.

04.11.2019 (у встановлений судом строк) до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач зазначає про те, що заперечення відповідача щодо не отримання рахунків на оплату вартості товару не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи.

18.11.2019 до суду від відповідача надійшло заперечення щодо відповіді на відзив, відповідно до якого відповідач зазначає про те, що позивачем не доведено у встановленому процесуальним законом порядку отримання відповідачем рахунків на оплату вартості товару, оскільки поштове відправлення з вказаними рахунками було надіслано на неналежну адресу місцезнаходження відповідача.

22.11.2019 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення, у яких позивач вказав на те, що відповідач, відповідно до п. 7.5 Договору, не повідомив позивача про зміну свого місцезнаходження, тому вказані рахунки були надіслані на адресу, вказану у Договорі.

02.12.2019 до суду від позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів вручення відповідачу рахунків на оплату вартості товару за його адресою місцезнаходження.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.12.2019, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Алєєвої І.В., справу № 910/13365/19 передано на розгляд судді Нечаю О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 справу № 910/13365/19 прийнято до свого провадження суддею Нечаєм О.В., постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

15.01.2020 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, відповідно до змісту яких відповідач підтвердив отримання 25.11.2019 від позивача рахунків на оплату вартості товару та відповідно до проведеної у товаристві інвентаризації активів та зобов`язань відповідач встановив, що не отримував від позивача товар за видатковими накладними, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог. Відповідач стверджує, що вказані видаткові накладні видані позивачем за невідомим йому договором та не відповідають положенням Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", видаткові накладні підписані з боку відповідача не уповноваженою особою, печатка відповідача не видавалась особі, яка підписувала видаткові накладні, у зв`язку з чим відповідач вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт здійснення поставки товару відповідачу за видатковими накладними.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач, 22.03.2018 між ним та відповідачем було укладено Договір №22/03-01 поставки запасних частин (далі - Договір), за умовами якого позивач (постачальник) прийняв на себе зобов`язання поставити запасні частини до сільськогосподарської техніки (далі - товар), а відповідач (покупець) прийняти та здійснити оплату товару в асортименті, кількості та за ціною, вказаних у рахунках і/або накладних, які є невід`ємною частиною цього Договору (пункт 1.1 Договору).

Згідно з п. 2.2 Договору поставка товару здійснюється партіями. На кожну партію товару, що поставляється постачальник надає (за своїм місцезнаходженням) покупцю рахунок та накладну на товар, в яких вказується найменування, асортимент, кількість і ціна товару.

За умовами п. 2.4 Договору строк поставки партії товару - не пізніше дня виписки накладної постачальником. Датою поставки товару є дата виписки постачальником товарної накладної. Накладна вважається специфікацією до цього Договору.

У п. 4.1 Договору сторони домовились, що оплата за кожну партію товару здійснюється покупцем на пізніше трьох календарних днів з дати виставлення рахунку постачальником на товар.

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє два роки, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором (п. 7.1 Договору).

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору, ним було поставлено відповідачу товар на суму 127 523,87 грн, що підтверджується належним чином засвідченими копіями видаткових накладних, а саме:

- № 1960 від 10.06.2019 на суму 45 284,65 грн;

- № 1961 від 24.05.2019 на суму 14 761,61 грн;

- № 1981 від 27.05.2019 на суму 67 225,61 грн;

- № 1990 від 27.05.2019 на суму 252,00 грн.

Товар було прийнято відповідачем, що підтверджується підписами його представника та відтисками печатки відповідача у зазначених вище видаткових накладних.

Крім того, позивачем на виконання умов Договору було виставлено відповідачу рахунки на оплату вартості поставленого ним товару, а саме № 3075 від 24.05.2019, № 3083 від 24.05.2019, № 3108 від 27.05.2019, № 3141 від 27.05.2019. Вказані рахунки були надіслані на адресу відповідача, зазначену в Договорі (пров. Музейний 2 В, м. Київ, 01001) та отримані відповідачем 20.09.2019, а також на адресу місцезнаходження відповідача (04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, буд. 15-В) та отримані ним 25.11.2019.

За твердженнями позивача, відповідачем було здійснено часткову оплату вартості отриманого ним товару в сумі 1 986,05 грн, решта поставленого позивачем товару залишається неоплаченим відповідачем.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором, позивач звертався до відповідача з претензією-вимогою вих. № 27 від 02.09.2019 та претензією № 1 про сплату заборгованості від 19.09.2019 на суму 125 537,91 грн (докази направлення претензії-вимоги та претензії № 1 містяться у матеріалах справи), які були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 125 537,91 грн основного боргу, 13 558,00 грн пені та 1 187,00 грн 3 % річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено і матеріали справи не містять доказів зворотного, що Договір №22/03-01 поставки запасних частин від 22.03.2018 не підписаний відповідачем.

Зі змісту видаткових накладних № 1960 від 10.06.2019, № 1961 від 24.05.2019, № 1981 від 27.05.2019, № 1990 від 27.05.2019, а також рахунків на оплату № 3075 від 24.05.2019, №3083 від 24.05.2019, № 3108 від 27.05.2019, № 3141 від 27.05.2019 не вбачається, що їх було видано (виставлено) на виконання Договору №22/03-01 поставки запасних частин від 22.03.2018.

Так, у відповідних графах Договір вказаних видаткових накладних та рахунків на оплату позивачем було зазначено Договір продажу .

Доказів підписання відповідачем, як це передбачено в п. 7.1 Договору, з чим пов`язано набуття Договором чинності, його схвалення в подальшому відповідачем матеріали справи не містять.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Договір № 22/03-01 поставки запасних частин від 22.03.2018, на який посилається позивач в обґрунтування заявлених ним позовних вимог, є неукладеним і в матеріалах справи відсутні будь-які документи підписані відповідачем, в яких містилось би посилання на вказаний договір, як на підставу виникнення взаємних прав та обов`язків між сторонами.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказане кореспондується з приписами ст. 205 Цивільного кодексу України.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом, відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

За приписами ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Враховуючи зазначене, суд встановив, що сторонами було укладено договори поставки товару у спрощений спосіб.

Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем товару на суму 127 523,87 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, та факт прийняття товару відповідачем, про що свідчать підписи його представника та відтиски печатки відповідача у зазначених вище видаткових накладних.

Заперечення відповідача щодо неотримання від позивача товару за видатковими накладними, невідповідності їх положенням Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" суд відхиляє, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Для з`ясування правової природи як господарських операцій (поставки товару), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цих операцій) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29 березня 2018 у справі № 910/6986/17.

Суд дослідив наявні у матеріалах справи видаткові накладні на підтвердження факту здійснення поставки товару, встановив їх відповідність вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та відсутність у них будь-яких істотних недоліків.

Частиною 5 статті 12 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 (особа, яка прийняла матеріальні цінності за видатковим накладними) не була належним чином уповноважена на вчинення господарських операцій з поставки товару від імені відповідача, і йому не видавалась печатка товариства для скріплення його підписів у видаткових накладних, суд, з огляду на положення статті 12 Цивільного кодексу України, відхиляє, оскільки у даному випадку позивач діяв добросовісно і відповідачем не надано суду доказів зворотного.

У цьому випадку, суд виходить також з того, що підтвердженням факту здійснення господарських операцій з поставки товару є видаткові накладні, які містяться у матеріалах справи, товар за якими беззаперечно було прийнято відповідачем.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 23.01.2018 у справі № 911/1355/17.

В контексті встановлених судом обставин (факту неукладення сторонами Договору №22/03-01 поставки запасних частин від 22.03.2018), суд визнає безпідставними посилання відповідача на невиконання позивачем зобов`язання в частині надання з кожною партією товару рахунків на оплату, а відтак і виникнення у відповідача обов`язку щодо сплати вартості поставленого позивачем товару в порядку п. 4.1 Договору.

При цьому, в будь-якому разі суд виходить з того, що неотримання відповідачем рахунків на оплату, за наявності інших первинних документів на підтвердження поставки товару, не є відкладальною обставиною, у розумінні частини 1 статті 212 Цивільного кодексу України, та не є простроченням кредитора, в розумінні частини 1 статті 613 Цивільного кодексу України, а тому неотримання рахунків на оплату не звільняє відповідача від обов`язку оплатити вартість поставленого позивачем товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як зазначає позивач, що не заперечується відповідачем, останнім було здійснено часткову оплату вартості поставленого позивачем товару в сумі 1 986,05 грн.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами, або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

З огляду на положення чинного законодавства, відповідно до умов укладених між сторонами договорів у спрощений спосіб, обов`язок відповідача з оплати вартості поставленого позивачем товару мав бути виконаний наступного дня після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього (видаткових накладних).

Таким чином, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав у день отримання кожної партії товару згідно з відповідною видатковою накладною.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З огляду на викладене, оскільки невиконання відповідачем своїх грошових зобов`язань підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідач не надав, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 125 537,91 грн основного боргу визнаються судом обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 13 558,00 грн пені та 1 187,00 грн 3 % річних.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими, зокрема, є сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

У відповідності до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як на підставу позову в частині стягнення з відповідача пені, позивач посилається на п. 5.2 Договору, відповідно до якого за порушення терміну оплати товару, покупець сплачує поставнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від простроченої суми, за кожен день прострочення.

Втім, з огляду на встановлення судом факту неукладення сторонами Договору №22/03-01 поставки запасних частин від 22.03.2018, правові підстави для застосування його положень, в тому числі й щодо відповідальності відповідача за прострочення оплати вартості товару, у суду відсутні, у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 13 558,00 грн пені визнається судом необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді, зокрема, 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши розрахунок позивача по нарахуванню 3 % річних, суд встановив, що він частково не відповідає названим вище приписам цивільного законодавства України, у зв`язку з чим суд проводить власний розрахунок таких нарахувань.

Так, на суму заборгованості 80 253,17 грн (вартість товару за видатковими накладними № 1961 від 24.05.2019, № 1981 від 27.05.2019, № 1990 від 27.05.2019, з урахуванням часткової оплати відповідачем вартості товару в сумі 1 986,05 грн) за заявлений позивачем період (31.05.2019 - 20.09.2019) розмір 3 % річних становить 745,37 грн.

На суму заборгованості 45 284,65 грн (вартість товару за видатковою накладною №1960 від 10.06.2019) за період з 12.06.2019 по 20.09.2019 розмір 3 % річних становить 375,92 грн.

Таким чином, за розрахунком суду, за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання обґрунтованими є 3 % річних в загальному розмірі 1 121,29 грн.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 125 537,91 грн основного боргу та 1 121,29 грн 3 % річних.

Судовий збір у розмірі 1 899,88 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, а решта судових витрат позивача зі сплати судового збору, в зв`язку з частковою відмовою у задоволенні позову - на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Троянівське" (04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, буд. 15-В; ідентифікаційний код: 30184563) на користь Приватного підприємства "Агровест Україна" (35000, Рівненська обл., Костопільський район, м. Костопіль, вул. Винниченка, буд. 24А; ідентифікаційний код: 38342786) 125 537 (сто двадцять п`ять тисяч п`ятсот тридцять сім) грн 91 коп. основного боргу, 1 121 (одну тисячу сто двадцять одну) грн 29 коп. 3 % річних та 1 899 (одну тисячу вісімсот дев`яносто дев`ять) грн 88 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 204,36 грн покласти на позивача.

5. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення, в порядку передбаченому ст. 257 та п. 17.5 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 19.02.2020.

Суддя Нечай О.В.