ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 лютого 2020 року
м. Київ
cправа № 918/836/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників
позивача: Хижняк А.В.,
відповідача: Цимбалюк О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Колективного підприємства "Будінвестсервіс"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2019
у справі № 918/836/18
за позовом Колективного підприємства "Будінвестсервіс"
до Служби автомобільних доріг у Рівненській області
про стягнення 1 463 726, 11 грн.,
(в судовому засіданні 21.01.2020 оголошувалась перерва до 18.02.2020),
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2018 року Колективне підприємство "Будінвестсервіс" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Служби автомобільних доріг у Рівненській області про стягнення 1 463 726, 11 грн., з яких: 1 339 516, 74 грн. основного боргу та 124 209, 37 грн. інфляційних втрат.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив умови укладеного договору №4 від 11.03.2015 в частині оплати наданих послуг.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 02.05.2019 (суддя Горплюк А.М.) позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 339 516, 74 грн. основного боргу та 124 209, 37 грн. інфляційних втрат.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2019 (колегія суддів у складі: Бучинська Г.Б. - головуючий, Олексюк Г.Є., Василишин А.Р.) рішення Господарського суду Рівненської області від 02.05.2019 скасовано в частині стягнення 1 014 113, 16 грн., в іншій частині рішення залишено без змін, у зв`язку з чим резолютивну частину рішення викладено в редакції, якою позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 449 612, 95 грн. основного боргу. В решті позову відмовлено.
Судами обох інстанцій встановлено, що між Колективним підприємством "Будінвестсервіс" (підрядником) та Службою автомобільних доріг в Рівненській області (замовником) 11.03.2015 укладено договір №4, відповідно до умов якого підрядник зобов`язується у 2015 році на свій ризик надати послуги з експлуатаційного утримання автомобільних доріг державного значення в межах Рівненської області (обслуговування об`єктів зовнішнього освітлення, обслуговування світлофорних об`єктів) за рахунок коштів державного бюджету відповідно до умов договору, а замовник прийняти і оплатити такі послуги.
Відповідно до п. 1.3. договору обсяги послуг за цим договором, визначені в технічному завданні (додаток №1), надаються підрядником в межах фінансових ресурсів замовника, призначених на ці цілі. Обсяги закупівлі послуг можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків (п. 1.4. договору).
Визначення вартості послуг проводиться згідно з СОУ 42.1-37641918-085:2012 "Правила визначення вартості робіт з експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування, мостів та інших транспортних споруд" (п. 3.2. договору).
Пунктами 3.3, 3.4, 3.5, 3.6 договору визначено, що вартість послуг є динамічною, при цьому не може перевищувати ціни договору і може бути змінена з дотриманням вимог законодавства за взаємною згодою сторін; замовник має право уточнити обсяг фінансування послуг протягом поточного року; у разі зміни обсягів фінансування та у випадках, визначених п.п. 3.3. договору, ціна договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін, перегляд договірної ціни обґрунтовується розрахунками і оформлюється сторонами шляхом укладення додаткових угод, які є невід`ємною частиною договору; бюджетні зобов`язання за даним договором виникають у разі наявності в межах відповідних бюджетних асигнувань та фактичних надходжень.
Відповідно до п. 4.1 договору підставою для здійснення розрахунків є підписані сторонами акти приймання виконаних підрядних робіт (ф. №КБ-2в), довідка про вартість виконаних підрядних робіт (ф. №КБ-3), що складаються підрядником і подаються для підписання замовнику до 28 числа звітного місяця. Розрахунок проводиться протягом 7 робочих днів з дати підписання відповідних документів сторонами, за наявності на рахунку замовника коштів, призначених для фінансування послуг за договором.
Вартість наданих послуг, що підлягають оплаті, визначається в порядку, визначеному СОУ 42.1-37641918-085:2012 "Правила визначення вартості робіт з експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування, мостів та інших транспортних споруд", по усіх складових вартості послуг, розрахованих у договірній ціні (п. 4.4. договору).
Згідно з п. 4.5 договору підрядник зобов`язується в першочерговому порядку здійснювати своєчасну оплату за використану електроенергію кожного місяця, протягом дії договору, згідно з виставленим рахунком ПАТ "Рівнеобленерго".
Пунктом 5.1 договору визначено, що строк (термін) надання послуг: січень-грудень 2015 року. Місце надання послуг автомобільні дороги державного значення в межах Рівненської області, обсяги та кількість надання послуг визначені в технічному завданні (додаток №1).
Підрядник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату за використану елетроенергію (п. 6.3.5).
Згідно з п.п. 6.4.1 п. 6.4 договору підрядник має право отримувати плату за надані послуги, виходячи з фактичного надходження коштів замовнику на фінансування цих послуг.
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015, а щодо фінансових зобов`язань до повного і належного їх виконання (п. 10.1).
Додатком №1 до договору сторони погодили Технічне завдання "Експлуатаційне утримання автомобільних доріг державного значення в межах Рівненської області (обслуговування об`єктів зовнішнього освітлення, обслуговування світлофорних об`єктів)".
Згідно з додатком №2 до договору договірна ціна складає 6 921 363, 59 грн., у тому числі ПДВ: 1 153 560, 60 грн.
Додатковою угодою №4/4 від 08.12.2015 до договору сторони дійшли згоди доповнити п. 3.1, а саме: бюджетні зобов`язання у 2015 році за цим договором у відповідності до плану використання бюджетних коштів станом на 08.12.2015 складають 4 888 563, 95 грн. з урахуванням ПДВ.
Вказаною додатковою угодою сторони підтвердили, що на момент підписання даної додаткової угоди в сторін немає будь-яких невиконаних сторонами зобов`язань, в т.ч. по оплаті наданих послуг.
На виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги з експлуатаційного утримання автомобільних доріг державного значення в межах Рівненської області, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрат по формі КБ-3, актами прийому виконаних будівельних робіт по формі КБ-2.
Відповідач здійснив оплату в розмірі 4 888 563, 95 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень, копією банківських виписок.
Крім того, у період з серпня по грудень 2015 року позивачем надано відповідачу послуги з оплати вартості спожитої електричної енергії та за перетікання реактивної електричної енергії на загальну суму 1 339 516, 74 грн., що підтверджується рахунками фактури за спожиту електричну енергію, рахунками фактурами за плату за перетікання реактивної електроенергії та банківськими виписками з рахунка позивача.
При цьому, послуги з оплати вартості спожитої електричної енергії та за перетікання реактивної електричної енергії з серпня по грудень 2015 року не були включені до Довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат по формі КБ-3 та Актів прийому виконаних будівельних робіт по формі КБ-2в, які оплачені Службою автомобільних доріг, а були враховані у відповідну документацію за грудень.
Посилаючись на те, що відповідач вартість спожитої електричної енергії та перетікання реактивної електричної енергії з серпня по грудень 2015 року не оплатив, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що послуги на суму 1 339 516, 74 грн. надавалися позивачем в межах основного договору, а тому не потребували додаткового погодження між сторонами. Враховуючи укладення між сторонами договору, надання на виконання його умов позивачем відповідачу послуг, не проведення відповідачем при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1 339 516, 74 грн. обґрунтовані, законні та підлягають задоволенню. Також судом першої інстанції перевірено наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та визнано його обґрунтованим. В свою чергу, посилаючись на те, що відповідач не навів поважних причин, з яких заяву про застосування строку позовної давності від 18.04.2019 не було заявлено в підготовчому провадженні, в судовому засіданні 23.04.2019 вказана заява залишена судом без розгляду на підставі ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове, яким позов задоволено частково, апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що враховуючи укладення між сторонами договору, надання на виконання його умов позивачем відповідачу послуг, не проведення відповідачем при цьому всіх належних розрахунків і платежів, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу за період серпень-грудень 2015 року в сумі 1 339 516,74 грн. є обґрунтованими. Разом з тим суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заява про застосування позовної давності не є заявою з процесуального питання та не може вважатись заявою по суті справи у розумінні норм ст. 161 ГПК України, оскільки до заяв по суті справи згідно ст. 161 ГПК України відносяться виключно заяви, визначені цим Кодексом, у зв`язку з чим суд першої інстанції помилково залишив заяву без розгляду з посиланням на норми ст. 207 ГПК України. Встановивши при цьому, що відповідачем не здійснено оплату послуг позивача з оплати електричної енергії, що є підставою для стягнення заборгованості, водночас строк позовної давності за вимогою позивача за період серпень-листопад 2015 року сплив, що є підставою для відмови в позові в частині стягнення заборгованості за вказаний період, з урахуванням застосування наслідків спливу строків позовної давності відносно здійснених позивачем нарахувань за період серпень-листопад 2015 року, апеляційний суд зазначив, що до стягнення з відповідача підлягають кошти за електричну енергію на загальну суму 449 612, 95 грн., яка складається з вартості спожитої теплової енергії та плати за перетікання реактивної електроенергії за грудень 2015 року. Що ж до заявленої до стягнення суми інфляційних втрат суд дійшов висновку, що вони з визначеним позивачем індексом інфляції 3% (що не відповідає індексу інфляції за період з 01.01.2016 по 31.12.2018) не ґрунтуються на вимогах закону, а тому задоволенню не підлягають.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на те, що підрядник зобов`язується здійснювати своєчасну оплату за використану електроенергію, відповідно до виставленого рахунку ПАТ "Рівнеобленерго". Умовами договору № 4 не передбачено, що послуги позивача по оплаті за спожиту електричну енергію та перетікання реактивної електроенергії повинні бути виставлені відповідачу у період фактичного споживання електроенергії, а не з моменту проведення позивачем оплати на підставі спірних рахунків. Скаржник вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що в спірних правовідносинах закінчився строк позовної давності, оскільки суд помилково відраховує перебіг строку від дати зазначено в рахунку фактурі, тоді як правильно відраховувати з дати підписання відповідних документів. Також зазначає, що суд не врахував положення п. 10.1 договору, згідно з якими останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015, а щодо фінансових зобов`язань - до повного і належного їх виконання.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.12.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 21.01.2020 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 10.01.2020.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 10.01.2020 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просить останню залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись правильність висновків, викладених у ній, та помилковість доводів скаржника.
Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За положеннями ст.ст. 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Судами обох інстанцій встановлено, що між сторонами виникли договірні правовідносини, які за своєю правовою природою є договором підряду.
Згідно зі ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Частиною 4 ст. 882 ЦК України ввизначено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
Разом з тим, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором.
Так умовами договору погоджено, що підставою для здійснення розрахунків є підписані сторонами акти приймання виконаних підрядних робіт (ф. №КБ-2в), довідка про вартість виконаних підрядних робіт (ф. №КБ-3), що складаються підрядником і подаються для підписання замовнику до 28 числа звітного місяця. Розрахунок проводиться протягом 7 робочих днів з дати підписання відповідних документів сторонами, за наявності на рахунку замовника коштів, призначених для фінансування послуг за договором (п. 4.1).
Згідно з п. 4.5 договору підрядник зобов`язується в першочерговому порядку здійснювати своєчасну оплату за використану електроенергію кожного місяця, протягом дії договору, згідно виставленого рахунку ПАТ "Рівнеобленерго".
Пунктом 6.1.2 договору передбачено, що замовник зобов`язаний оплатити надані підрядником послуги, виходячи з фактичного надходження коштів замовнику та фінансування цих послуг.
При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що з пояснень працівників КП "Будінвестсервіс" вбачається наступний порядок ведення господарської діяльності з відповідачем в межах виконання робіт за договором № 4 , а саме: до 25-го числа місяця працівники позивача подавали звіт про спожиту електроенергію у підрозділи Рівнеобленерго (Радивилівський, Корецький, Гощанський, Дубенський, Рівненський, Здолбунівський, Рівненський міський район електричних мереж); після 25-го числа отримували рахунки-фактури за спожиту активну та реактивну електроенергію та вносили дані з рахунків у акти виконаних робіт КБ-2в; до 28-го числа місяця позивач подавав відповідачу, підписані акти, які в подальшому зберігались у відповідача до надходження відповідних сум для оплати (покази свідка в судовому засіданні 12.04.2019, письмові пояснення КП "Будінвестсервіс").
Крім того, з показів свідків вбачається, що акти КБ-2в, в які врахована електроенергія за серпень-грудень 2015 року, подавались відповідачу вчасно до 28-го числа звітного місяця, але без зазначення місяця, в якому ці роботи були виконані по вказівці керівництва відповідача. Однак, станом на кінець грудня 2015 року відповідач роботи не оплатив та не повернув підписані акти КБ-2в, які знаходились у нього. За таких обставин, позивач був змушений повторно роздрукувати акти, в які врахована електроенергія за серпень-грудень 2015 року та надати відповідачу для підпису та оплати (письмові пояснення КП "Будінвестсервіс"). Даними поясненнями спростовано твердження позивача, викладені в відповіді на відзив, щодо неможливості сформувати акти, на підставі яких просить стягнути вартість спожитої електроенергії у період серпень-листопад 2015 року у зв`язку з отриманням рахунків-фактур за серпнень-грудень у грудні 2015 року.
Перевіривши рахунки-фактури за спожиту електричну енергію за період серпень-грудень апеляційний господарський суд встановив, що кожен рахунок датований 20-26 числами місяця, у якому здійснювалося споживання електроенергії, чим спростовується твердження позивача про отримання рахунків від обленерго за даний період лише в грудні 2015 року, про що він вказув у відповіді на відзив.
Також суд здійснив оцінку актів звіряння розрахунків від 22.04.2019 між позивачем та Рівнеобленерго в особі Дубенського, Здолбунівського, Корецького, Рівненського, Радивилівського, Рівненського міського районів електричних мереж, за даними яких розрахунки за спожиту активну та реактивну електричну енергію здійснювалися позивачем у місяці споживання або наступного місяця, згідно з вартістю такої електроенергії визначеній у відповідному рахунку-фактурі.
Беручи до уваги пояснення позивача, покази свідків, умови договорів, укладених між позивачем та ПАТ "Рівнеобленерго" та дії позивача вчинені на їх виконання, апеляційний суд вважав аргументованими твердження позивача, викладені в поясненні від 04.10.2019, що витрати за електроенергію були включені ним в окремі акти форми КБ-2в за період серпень-грудень 2015 року, які передавалися відповідачу до 28-го числа кожного звітного місяця на підставі п. 4.1 договору. Однак, як стверджують представники позивача та свідки зі сторони відповідача, акти за серпень-грудень відповідачем підписані не були, оплата за такими актами не відбувалася, а акти не поверталися. У зв`язку з даними обставинами, позивач додатково в грудні 2015 року сформував акти форми КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт форми КБ-3 за грудень 2015 року, в яких відобразив вартість спожитої електричної енергії на обслуговування доріг за період серпень-грудень 2015 року, та передав їх на підпис позивачу, які останнім теж не підписані та не повернуті. Після чого позивач вчинив самостійно запис в графах "Замовник", "Прийняв" - "Від підпису відмовився" та звернувся до суду про стягнення за даними актами виключно вартості використаної електроенергії на обслуговування доріг за договором.
Згідно з поясненнями, наданими в судових засіданнях представниками обох сторін, сформовані акти виконаних робіт форми КБ-2в з копіями документів, що підтверджували внесені в акти дані (рахунки, накладні, журнали виконаних робіт) передавалися нарочно підрядником інженерам з якості (закріпленими за кожною окремою ділянкою дороги) на перевірку щодо кількості та якості виконаних робіт, підписувалися зі сторони замовника інженером та відповідальною особою відповідача (заступником начальника).
При цьому подані підрядником акти не реєструвалися Службою автомобільних доріг, про що свідчив сам представник відповідача в судових засіданнях. Відтак письмових доказів про передачу актів, які оплачені, та які не оплачені відповідачем, враховуючи ведення обліку господарської діяльності сторін, не існує. А тому апеляційний суд, оцінюючи факт надання актів, покликався на пояснення сторін та покази свідків у справі.
Також судом взято до уваги природу послуг (робіт), які здійснені підрядником (позивачем), за стягненням вартості якої звернувся останній. Зокрема, до спірних актів, наданих стороною позивача за договором, включено виключно вартість електроенергії, яка використана на зовнішнє освітлення ділянок доріг в межах надання послуг з експлуатаційного утримання автомобільних доріг державного значення. Вартість та кількість спожитої електроенергії підтверджена належними та допустимими доказами, а саме: укладеними договорами між КП "Будінвестсервіс" та ПАТ "Рівнеобленерго" (витребувані апеляційною інстанцією); рахунками фактурами, сформованими ПАТ "Рівнеобленерго"; доказами оплати поставленої електроенергії позивачем, що підтверджено актами звіряння розрахунків між позивачем та ПАТ "Рівнеобленерго" від 22.04.2019 за весь 2015 рік по ділянках. А тому понесені витрати підрядником у вигляді вартості електричної енергії на зовнішнє освітлення доріг визнані судом доведеними та такими, що свідчать про реальність надання послуги з оплати вартості електроенергії, спожитої в серпні-грудні 2015 року.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суди обох інстанцій встановили виконання підрядником послуг з експлуатаційного утримання автомобільних доріг державного значення в межах Рівненської області в частині забезпечення зовнішнього освітлення автомобільних доріг та прийняття таких послуг замовником в період серпень-грудень 2015 року на загальну суму 1 339 516, 74 грн. Однак, відповідач у встановлені строки розрахунки за отримані в серпні-грудні 2015 року послуги з електроенергії не оплатив, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 1 339 516, 74 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу за період серпень-грудень 2015 року в сумі 1 339 516, 74 грн. визнані судами обох інстанцій обґрунтованими. При цьому заявник касаційної скарги не оскаржує судові рішення в цій частині.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції застосовано наслідки пропуску позовної давності щодо вимог в частині стягнення заборгованості за період серпень-листопад 2015 року, з приводу чого Верховний Суд зазначає таке.
За визначенням ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачено можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
В процесі розгляду справи відповідачем до ухвалення місцевим господарським судом рішення подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Суди обох інстанцій дійшли висновків про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу за період серпень-грудень 2015 року в сумі 1 339 516, 74 грн.
Разом з тим, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).
За приписами ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропущення позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав. Таким чином, доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, оскільки позивач повинен також довести той факт, що він не міг довідатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. В свою чергу, відповідач повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
В свою чергу, аналіз наведених норм права щодо "інституту позовної давності" в сукупності із нормами ГПК України, що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин, не дають Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного визначення обставин дати початку перебігу строку позовної давності, однак не обмежують його у перевірці правильності встановлення судами попередніх інстанцій початку відліку такого строку.
Крім цього, питання про визнання поважними причин пропуску позовної давності лежить у межах процесуальних повноважень судів попередніх інстанцій, а касаційний суд має право лише здійснити перевірку застосування судами правових норм Глави 19 ЦК України на предмет правильності такого застосування встановленим обставинам.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Апеляційним господарським судом встановлено, що обов`язок відповідача оплатити підрядні роботи визначено з дня підписання отриманих актів протягом 7 днів (п. 4.1 договору № 4). При цьому акти виконаних робіт за серпень-грудень 2015 року не були підписані відповідачем. Водночас, посилаючись на те, що обов`язок підписання актів відповідачем кореспондується і з правом позивача вимагати такої оплати, а тому враховуючи, що апеляційним судом встановлено (а позивачем підтверджено) надання актів форми КБ-2 відповідачу за період з серпня по грудень 2015 року щомісячно до 28 числа, апеляційний господарський суд вважав, що 29 число кожного місяця слід вважати тією датою, з якої починається відлік строку, встановленого п. 4.1 договору для оплати вартості наданих послуг (в даному випадку вартості використаної для освітлення доріг електроенергії). Тобто з наступного дня за вказаними у кожному місяці датами право позивача на отримання оплати за договором слід вважати порушеним, та відповідно у нього виникло право вимагати належного виконання умов договору в частині оплати наданих послуг.
Таким чином, оскільки відповідач зобов`язаний був розрахуватися за актами за серпень 2015 року до 08.09.2015; за вересень 2015 року - до 07.10.2015; за жовтень 2015 року - до 06.11.2015; за листопад 2015 - до 08.12.2015; за грудень 2015 року - до 10.01.2016, перебіг позовної давності для позивача розпочався за зобов`язаннями за серпень 2015 року - 09.09.2015; за вересень 2015 року - 08.10.2015; за жовтень 2015 року - 09.11.2015; за листопад 2015 року - 09.12.2015; за грудень 2015 року - 11.01.2016.
Верховний Суд погоджується з даним висновком суду апеляційної інстанції та зазначає, що, з урахуванням положень п. 4.1 договору, право кредитора (позивача) пред`явити вимогу про виконання зобов`язання (в частині оплати наданих актів) виникло з наступного дня, після вказаної у кожному місяці дати (які визначені вище), а повторне оформлення акта виконаних робіт у грудні 2015 року не змінює строків виконання робіт, а відтак і строків розрахунків, визначених та погоджених сторонами у договорі. Тобто, з урахуванням встановлених обставин стосовно того, що позивачем витрати за електроенергію були включені в окремі акти форми КБ-2в за період серпень-грудень 2015 року, які передавалися відповідачу до 28-го числа кожного звітного місяця на підставі п. 4.1 договору, однак такі акти за серпень-грудень відповідачем підписані не були, оплата за такими актами не відбувалася, а акти не поверталися, у зв`язку з чим позивач додатково в грудні 2015 року сформував акти форми КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт форми КБ-3 за грудень 2015 року, в яких відобразив вартість спожитої електричної енергії на обслуговування доріг за період серпень-грудень 2015 року, та передав їх на підпис позивачу, які останнім теж не підписані та не повернуті, КП "Будінвестсервіс" був обізнаний з незаконністю дій відповідача в частині оплати отриманих в серпні-листопаді 2015 року послуг з оплати електроенергії з закінченням встановленого п. 4.1 договору строку, однак не вчинив жодних дій для відновлення своїх прав та інтересів у межах позовної давності.
Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою 27.12.2018, а відтак суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що за зобов`язаннями серпень-листопад 2015 року строк позовної давності слід вважати таким, що сплив, у зв`язку з чим, з урахуванням заяви про застосування позовної давності до вимог позивача, задоволенню підлягають вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за актами виконаних робіт за грудень на суму 233 639, 69 грн. та на суму 215 973, 26 грн.
При цьому судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилено твердження позивача про те, що строк позовної давності слід обчислювати з дня підписання актів відповідачем, оскільки такі акти і на день звернення до суду є не підписаними, водночас, факт непідписання замовником актів є самостійним доказом порушення прав підрядника на отримання оплати та не обмежує право останнього на звернення до суду з відповідними вимогами в межах строку позовної давності.
Доводи скаржника про те, що суд не врахував положення п. 10.1 договору, згідно з якими останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015, а щодо фінансових зобов`язань - до повного і належного їх виконання, відхиляються Верховним Судом, оскільки скаржник помилково ототожнює строк позовної давності зі строком виконання зобов`язання.
Згідно зі ст.ст. 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Навіть після припинення дії договору, невиконані стороною зобов`язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов`язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов`язання.
В свою чергу строк позовної давності не є періодом часу, протягом якого існує зобов`язання, а є саме строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу у зв`язку з порушенням такого зобов`язання, а положення ж п. 10.1 договору строку позовної давності не змінюють.
Інші доводи скаржника в цій частині висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Що ж до заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, Верховний Суд також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у задоволені позову в цій частині, оскільки позивач при здійсненні розрахунку інфляційних втрат не врахував, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, і при цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція), що призвело до необгрунтованого та неправильного нарахування інфляційної складової боргу.
За таких обставин, оскільки Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного господарського суду про часткове задоволення позову, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із віднесенням судових витрат, відповідно до ст. 129 ГПК України, на заявника касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Колективного підприємства "Будінвестсервіс" залишити без задоволення.
Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2019 у справі № 918/836/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 18.02.2020 |
Оприлюднено | 21.02.2020 |
Номер документу | 87713202 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Могил С.К.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні