Постанова

від 18.02.2020 по справі 343/2144/15-ц

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 343/2144/15-ц

Провадження АДРЕСА_8-ц/4808/137/20

Головуючий у 1 інстанції Тураш В. А.

Суддя-доповідач Горейко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Горейко М.Д.,

суддів: Матківського Р.Й., Василишин Л.В.,

секретаря Капущак С.В.,

з участю представника апелянта ОСОБА_1 , позивача - відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_4 , про розірвання шлюбу та поділ майна, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , поданою його представником ОСОБА_1 , на рішення Долинського районного суду, ухвалене у складі судді Тураша В.А. 13 листопада 2019 року в м. Долина,

в с т а н о в и в:

13.10.2015 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та поділ майна, в обґрунтування якого зазначила, що з 20.09.2003 року перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу у них народилося двоє дітей: син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне життя у них з відповідачем не склалося, оскільки відповідач б`є та принижує її і дітей, погрожує їм, через що вони змушені були переїхати проживати до її батьків. Таким чином фактичні шлюбні відносини між ними припинилися, вони не ведуть спільне господарство і примирення між ними неможливе.

Вказала, що відповідач матеріально не підтримує сім`ю, не надає допомоги на утримання дітей, на даний час вони проживають з нею та перебувають на її утриманні, у зв`язку з чим просила після розірвання шлюбу залишити дітей проживати разом з нею.

Також позивач зазначила, що за час перебування в шлюбі нею та відповідачем спільно придбано майно, яке підлягає поділу.

Зокрема, 23.12.2014 року на підставі договору міни ними було обміняно житлову квартиру АДРЕСА_1 , що придбана за спільні кошти, на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами і дві земельні ділянки площами 0,1463 га та 0,1626 га по АДРЕСА_2 . Згідно висновку ТОВ ЕКА-Захід від 12.12.2014 року вартість домоволодіння визначена в розмірі 302 739 грн., вартість земельної ділянки площею 0,1463 га - 69 798 грн., вартість земельної ділянки площею 0,1626 га - 35 727 га.

В червні 2012 року ними за 10 000 доларів США був придбаний легковий пасажирський бус марки Volkswagen T4 , 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , а в липні 2013 року за 24 000 доларів США вони придбали легковий автомобіль позашляховик Mitsubishi Pajero Sport 2.5 TD , 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Однак, останній відповідач без її відома та дозволу зареєстрував на свого батька ОСОБА_4 .

В грудні 2012 року ними за 3 500 доларів США був придбаний гараж АДРЕСА_8 в гаражному кооперативі №1 Нафтовик . В січні 2013 року в цьому ж кооперативі за 3 700 доларів США вони придбали гараж АДРЕСА_3 . Наведене підтверджується довідками гаражного кооперативу №1 Нафтовик від 07.08.2015 року.

За час перебування в шлюбі ними також були внесені кошти на депозитні рахунки в банках.

Крім того, її батьки за власні кошти придбали та залишили в їх будинку меблі, побутову техніку, коври та інші товари для дому загальною вартістю приблизно 61 000 грн.

Посилаючись на те, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, земельні ділянки, транспортні засоби, гаражі та інше вищевказане майно є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, домовленості щодо поділу майна вони з відповідачем не досягли, з нею проживають та перебувають на її утриманні двоє малолітніх дітей, та з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просила:

шлюб між нею та відповідачем, зареєстрований 20.09.2003 року відділом реєстрації актів громадянського стану Долинського районного управління юстиції Івано-Франківської області, актовий запис №141, розірвати;

малолітніх дітей: сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишити проживати разом з нею;

визнати домоволодіння по АДРЕСА_2 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділити, визнавши за нею право власності на 3/4 частки цього домоволодіння, на іншу 1/4 частку вказаного домоволодіння визнати право власності за відповідачем;

визнати земельну ділянку площею 0,1463 га, кадастровий номер 2622084501:01:008:0182, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_2 , об`єктом права спільної сумісної власності та поділити між ними, визнавши за нею право власності на 3/4 частки даної земельної ділянки, на іншу частину визнати право власності за відповідачем;

визнати земельну ділянку площею 0,1626 га, кадастровий номер 2622084501:01:008:0183, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства, розташовану по АДРЕСА_2 , об`єктом права спільної сумісної власності та поділити між ними, визнавши за нею право власності на 1/2 частку даної земельної ділянки, на іншу частину визнати право власності за відповідачем;

визнати гараж АДРЕСА_8 та гараж АДРЕСА_3 , в гаражному кооперативі №1 Нафтовик об`єктами спільної сумісної власності та поділити, визнавши за нею право володіння та користування на гараж АДРЕСА_3 в гаражному кооперативі № 1 Нафтовик , на інший гараж АДРЕСА_8 визнати право володіння та користування за відповідачем;

стягнути з відповідача на її користь кошти в сумі 107 481 грн. в рахунок компенсації половини вартості автомобіля марки Volkswagen T4 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , та 50 000 грн. половини вартості внесених коштів на депозитні рахунки в банківських установах.

Стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

03.02.2016 року ОСОБА_3 звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, який мотивував тим, що в травні 2004 року він отримав у подарунок від своєї матері квартиру АДРЕСА_5 , що підтверджується договором дарування квартири від 14.05.2004 року. В 2010 році він вирішив придбати квартиру в м. Долина. З цією метою 02.03.2010 року він продав належну йому на праві особистої власності квартиру АДРЕСА_5 , за що отримав 33 000 доларів США. Вказані кошти 02.03.2010 року були внесені ним на рахунок № НОМЕР_5 (СА 15) Полтавської ОД АТ Райффайзен Банк Аваль , що підтверджується випискою по рахунку. 09.03.2010 року він зняв кошти з рахунку і купив квартиру АДРЕСА_1 . Отже, вказана квартира куплена ним за свої особисті кошти, вилучені від продажу квартири в м. Полтава.

23.12.2014 року між ним та ОСОБА_7 був укладений договір міни, згідно якого він обміняв свою квартиру АДРЕСА_1 на належний ОСОБА_7 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами і двома земельними ділянками, що розташовані по АДРЕСА_2 . Оскільки вартість будинку була вищою за вартість квартири, то 24.12.2014 року він доплатив ОСОБА_7 10 000 доларів США, що підтверджується її розпискою про отримання коштів. Таким чином, вищевказаний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами і земельні ділянки придбані ним за особисті кошти, жодних спільних коштів для придбання вказаного майна вкладено не було. Тому дане нерухоме майно поділу не підлягає.

Також ОСОБА_3 зазначив, що за час шлюбу ним та ОСОБА_2 придбано і рухоме майно, перелік якого наводиться, на загальну суму 336 770 грн., яке також підлягає поділу.

Посилаючись на наведене та з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог від 23.06.2016 року, 27.02.2018 року та клопотання про уточнення позовних вимог від 11.11.2019 року, просив:

визнати за ним право особистої приватної власності на 1/1 частину житлового будинку із господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_2 ;

визнати за ним право особистої приватної власності на 1/1 частину земельної ділянки, площею 0,1463 га, кадастровий №2622084501:01:008:0182, яка розташована по АДРЕСА_2 , цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

визнати за ним право особистої приватної власності на 1/1 частину земельної ділянки, площею 0,1626 га, кадастровий №2622084501:01:008:0183, яка розташована по АДРЕСА_2 , цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства;

визнати грошову частку його особистих коштів в сумі 590 335,77 грн. по еквіваленту 37 692,95 доларів США (1/1 частки від вказаної загальної вартості його майна), вкладених ним в його особисту приватну власність: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, земельні ділянки площею 0,1463 га та площею 0,1626 га, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 ;

виділити йому в натурі частку із спільного рухомого майна і зобов`язати ОСОБА_2 повернути йому вказане ним в заяві від 27.02.2018 року про збільшення позовних вимог рухоме майно;

стягнути з ОСОБА_2 на його користь 600 грн. витрат, понесених ним на сплату судового збору;

стягнути з ОСОБА_2 на його користь 2202 грн. витрат за проведення судової оціночно-будівельної експертизи;

стягнути з ОСОБА_2 на його користь 6400 грн. витрат за надання йому професійної правничої допомоги адвокатом;

стягнути з ОСОБА_2 на його користь 165 грн. витрат, понесених ним у зв`язку з витребуванням і забезпеченням доказів.

Ухвалою Долинського районного суду від 03.02.2016 року прийнято до розгляду зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та об`єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та поділ майна.

Ухвалою суду від 18.03.2016 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача по первісному позові ОСОБА_3 залучено ОСОБА_4 .

Рішенням Долинського районного суду від 13.11.2019 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстрований 20.09.2003 року відділом реєстрації актів цивільного стану Долинського районного управління юстиції Івано-Франківської області, актовий запис №141, розірвано.

Неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено проживати з мамою ОСОБА_2 .

Прізвище позивачки-відповідачки ОСОБА_2 після розірвання шлюбу залишено ОСОБА_8 .

В частині позовних вимог щодо визначення місця проживання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено.

Визнано домоволодіння, що розташоване по АДРЕСА_2 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності по 1/2 частці вищевказаного домоволодіння.

Визнано земельну ділянку площею 0,1463 га, кадастровий номер 2622084501:01:008:0182, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_2 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності по 1/2 частці вищевказаної земельної ділянки.

Визнано земельну ділянку площею 0,1626 га, кадастровий номер 2622084501:01:008:0183, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства, розташованої по АДРЕСА_2 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності по 1/2 частці вищевказаної земельної ділянки.

Визнано гараж АДРЕСА_8 та гараж АДРЕСА_3 , в гаражному кооперативі №1 Нафтовик об`єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_2 право володіння та користування на гараж АДРЕСА_3 , в гаражному кооперативі №1 Нафтовик .

Визнано за ОСОБА_3 право володіння та користування на гараж АДРЕСА_8 , в гаражному кооперативі №1 Нафтовик .

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Розділено між сторонами та присуджено в натурі належне їм на праві спільної сумісної власності рухоме майно.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду в частині визнання домоволодіння та земельних ділянок об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності по 1/2 частці домоволодіння та земельних ділянок, визнання гаражів АДРЕСА_8 та АДРЕСА_3 об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, визнання за ОСОБА_2 права володіння та користування на гараж АДРЕСА_3 , визнання за ОСОБА_3 права володіння та користування на гараж АДРЕСА_8 , а також в частині судових витрат, ОСОБА_3 , від імені якого діє представник ОСОБА_9 , подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема зазначає, що ухвалюючи рішення в частині визнання домоволодіння та земельних ділянок по АДРЕСА_2 об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, суд не взяв до уваги його доводи та наявні у справі докази того, що квартира АДРЕСА_1 , яку 23.12.2014 року він обміняв на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами і двома земельними ділянками, що розташовані по АДРЕСА_2 , не була спільною сумісною власністю подружжя, а належала йому на праві особистої власності, оскільки була куплена за його особисті кошти, виручені від продажу подарованої йому його матір`ю квартири АДРЕСА_5 . Підтвердженням наведеного є витяг №25747776 від 31.03.2010 року Івано-Франківського обласного бюро технічної інвентаризації про реєстрацію права власності на нерухоме майно, згідно якого квартира АДРЕСА_1 є приватною власністю ОСОБА_3 . Відповідно, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами і двома земельними ділянками, що розташовані по АДРЕСА_2 , є також його приватною власністю. Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.12.2014 року та інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 10.01.2018 року підтверджується, що вищевказане нерухоме майно є його приватною власністю з розміром частки 1/1.

Той факт, що він є власником вищезазначеного нерухомого майна підтверджується також деклараціями ОСОБА_2 за 2016, 2017 та 2018 роки, в яких значиться, що він набув 100% власність на житловий будинок та земельні ділянки в с. Оболоня Долинського району Івано-Франківської області. Вказані декларації ОСОБА_2 заповнила та підписала особисто, а отже визнала факт належності йому вказаного нерухомого майна.

Суд першої інстанції вищенаведені докази до уваги не взяв, натомість взяв до уваги п. 12 договору купівлі-продажу квартири від 09.03.2010 року, згідно якого покупець підтвердив, що перебуває в шлюбі і квартира, яка набувається ним, буде належати йому та його дружині ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності подружжя. Проте, такий пункт є типовим для даного типу договорів. При цьому, нотаріус не з`ясовував за чиї кошти (особисті чи спільні) купляється квартира. Також суд взяв до уваги п.п. 15, 16 договору міни від 23.12.2014 року, згідно яких квартира є власністю подружжя. Однак, наявність вищевказаних пунктів в договорах купівлі-продажу та міни не змінює того факту, що квартира куплена за його особисті кошти. Відповідно, в нерухоме майно, що знаходиться по АДРЕСА_2 , вкладені його особисті кошти.

В порушення ст. 60 СК України суд не дослідив за чиї кошти була придбана квартира АДРЕСА_1 , яка в подальшому обміняна на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами і двома земельними ділянками, що розташовані по АДРЕСА_2 , та не врахував положення ст. 57 СК України, згідно якої особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто, що призвело до прийняття неправосудного рішення.

Також апелянт вказує, що суд безпідставно дійшов висновку про те, що гаражі АДРЕСА_8 та АДРЕСА_3 , що АДРЕСА_4 гаражному кооперативі в„–1 Нафтовик , є об`єктами спільної сумісної власності подружжя, так як придбані під час шлюбу. Вказує, що насправді ці гаражі придбав його батько ОСОБА_4 . В судовому засіданні батько підтвердив той факт, що гаражі куплені за його кошти, а його син, тобто він, помилково написав заяви на членство в кооперативі та оформлення на нього цих гаражів. За підписом голови гаражного кооперативу його батькові видані довідки про те, що саме батько є власником гаражів. Підтвердженням того, що не він є власником гаражів є долучені до матеріалів справи списки власників, де його прізвище відсутнє. Не є належними доказами членства його в кооперативі і протоколи засідання правління гаражно-будівельного кооперативу №11 від 28.12.2012 року та №12 від 24.07.2013 року, оскільки згідно статуту гаражного кооперативу №1 Нафтовик до компетенції правління кооперативу не входить прийняття рішення щодо прийняття в члени кооперативу. Такі повноваження належать виключно загальним зборам кооперативу. Проте, в матеріалах справи відсутні докази наявності рішення загальних зборів про прийняття його в члени гаражного кооперативу.

Той факт, що він не отримував у власність гаражі АДРЕСА_8 та АДРЕСА_3 підтверджується також відсутністю реєстрації права власності на ці гаражі.

Не спростовує наведеного і долучена ОСОБА_2 копія документу за підписом ОСОБА_10 від 12.11.2015 року, в якому ОСОБА_10 підтвердила, що 24.12.2012 року дійсно продала свій гараж АДРЕСА_8 за 4000 доларів США ОСОБА_3 та його дружині ОСОБА_2 . Проте, у випадку дійсної купівлі-продажу гаражу за 4000 доларів США між продавцем та покупцем мав би бути укладений письмовий договір купівлі-продажу, посвідчений нотаріально, однак такий документ в матеріалах справи відсутній. Документ, підписаний ОСОБА_10 12.11.2015 року, не є належним доказом в розумінні ст. 76 ЦПК України, оскільки складений у 2015 році на замовлення позивачки, він є одностороннім, не посвідченим нотаріально, в ньому не зазначені права та обов`язки сторін, а тому його не можна вважати ні договором-купівлі-продажу, ні розпискою про отримання грошових коштів.

Крім того, апелянт зазначає, що судом не вирішено його вимоги про стягнення витрат за проведення експертизи в розмірі 2202 грн., витрат за надання йому професійної правничої допомоги в розмірі 6400 грн., витрат, понесених ним у зв`язку з витребуванням і забезпеченням доказів, в розмірі 165 грн., витрат, понесених на сплату судового збору, в розмірі 600 грн., та взагалі не вирішено питання про стягнення з ОСОБА_2 судового збору за розгляд її позовної заяви.

З наведених підстав просить рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати, стягнути з ОСОБА_2 судовий збір за розгляд її позовної заяви та на його користь понесені ним судові витрати.

ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скарги заперечила.

Зазначила, що посилання апелянта на те, що квартира АДРЕСА_1 придбана ним за особисті кошти не відповідають дійсності, оскільки сам апелянт в договорі купівлі-продажу квартири від 09.03.2010 року визнав той факт, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя. На укладення вказаного договору нею надавалася згода, яка посвідчена нотаріально. Кошти на квартиру були їхніми спільними, а також позиченими у її батьків. Крім того, квартира потребувала капітального ремонту, який вони зробили з грошовою допомогою її батьків. Кошти в розмірі 33 000 доларів США, на які посилається апелянт, він ймовірно вклав в розвиток бізнесу, оскільки на той час був керівником ТОВ ТЕХПРОМЕЛЕКТРО-ЛУЧ та володів 35% його майна. В договорі міни від 23.12.2014 року відповідач також підтвердив, що квартира є їх спільною власністю і даний договір укладається зі згоди дружини, тобто її.

Щодо посилань апелянта на її декларації, то такі заповнялися нею, як державним службовцем, згідно чинного законодавства. Оскільки підтверджуючих документів про визначення часток у власності їх подружжя у відсотковому співвідношенні не було, то заповнення декларацій відбувалося згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, де вказано частка майна 1/1.

Також ОСОБА_2 вказала, що апелянт безпідставно посилається на те, що гаражі АДРЕСА_8 та АДРЕСА_3 в гаражному кооперативі №1 Нафтовик не є об`єктами спільної сумісної власності подружжя, а є особистою власністю його батька. Згідно заяви ОСОБА_10 від 24.12.2012 року гараж АДРЕСА_8 був переоформлений з її власності у власність ОСОБА_3 у зв`язку з купівлею-продажем. Цього ж дня ОСОБА_3 написав заяву, згідно якої набув право власності на гараж АДРЕСА_8 та був прийнятий у члени гаражного кооперативу №1 Нафтовик . 03.01.2013 року згідно заяви ОСОБА_11 з власності заявниці у власність ОСОБА_3 був переоформлений гараж АДРЕСА_3 . В матеріалах справи також наявна платіжна відомість №6, якою підтверджується сплата вступних внесків ОСОБА_3 . Таким чином, гаражі є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, а посилання апелянта на те, що гаражі є власністю його батька спростовуються відповіддю голови гаражного кооперативу ОСОБА_12 , згідно якої 08.09.2015 року ОСОБА_3 разом зі своїм батьком ОСОБА_4 прийшли до нього, щоб переоформити гаражі з власності ОСОБА_3 у власність батька ОСОБА_4 , про що були написані заяви, в яких заявники вказали неправильні дати.

Щодо вимог апелянта про стягнення з неї на його користь судових витрат, ОСОБА_2 зазначила, що на її утриманні знаходиться двоє малолітніх дітей. Розмір аліментів, які ОСОБА_3 сплачує на їх утримання є мінімальним. Вона працює у управлінні соціального захисту населення Долинської РДА та отримає невелику заробітну плату. Коштів, які вона отримує (заробітної плати та аліментів) не вистачає на проживання та утримання дітей. Враховуючи, що ОСОБА_3 своїми протиправними діями позбавив її можливості користуватися їхнім спільним домоволодінням, транспортними засобами, гаражами та депозитами, а також враховуючи її теперішнє важке матеріальне становище, вона не повинна компенсовувати йому вищевказані судові витрати.

Посилаючись на наведене, просила залишити апеляційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення.

Третя особа - ОСОБА_4 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

Позивач-відповідач ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги заперечила з мотивів, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Третя особа - ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, про час та день розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. Причину неявки суду не повідомив.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду в частині розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей, відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення компенсації половини вартості автомобіля марки Volkswagen T4 та половини вартості внесених коштів на депозитні рахунки в банківських установах, а також поділу рухомого майна сторонами не оскаржується, а тому в силу ч. 1 ст. 367 ЦПК України в цій частині апеляційним судом не переглядається.

Заслухавши доповідача, пояснення представника апелянта, позивача-відповідача ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 20.09.2003 року сторони зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів громадянського стану Долинського районного управління юстиції Івано-Франківської області, актовий запис №141, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_6 , виданим 20.09.2003 року (а.с. 35 в т. 1).

Від шлюбу у сторін народилося двоє дітей: син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 10, 11 в т. 1), які на час вирішення спору судом проживають з мамою ОСОБА_2 .

Також встановлено, що сторонами за час шлюбу придбано рухоме майно, яке оскаржуваним рішенням поділене між ними і в наведеній частині сторонами не оскаржується, та нерухоме майно: домоволодіння АДРЕСА_2 ; земельну ділянку за цією ж адресою, площею 0,1463 га, кадастровий номер 2622084501:01:008:0182, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; земельну ділянку по АДРЕСА_2 площею 0,1626 га, кадастровий номер 2622084501:01:008:0183, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства; гараж АДРЕСА_8 та гараж АДРЕСА_3 в гаражному кооперативі в„– 1 Нафтовик , яке визнано об`єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і поділене між ними, з приводу чого апелянтом ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

У абзаці 1 ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Судом першої інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів та пояснень свідків, допитаних в судовому засіданні, встановлено, що згідно договору дарування квартири від 14.05.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Сидоренко В.І. та зареєстрованому в реєстрі за №1505, ОСОБА_13 передала у власність ОСОБА_3 безоплатно квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_12 . Цей дар сторони оцінили в 7 500 грн. (а.с. 134 в т. 1).

За даними договору купівлі-продажу від 02.03.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Матвєєнко В.О., та зареєстрованого в реєстрі за №274, ОСОБА_3 продав вказану квартиру, а ОСОБА_14 її купила за 240 000 грн., що еквівалентно 30 000 доларів США за діючим курсом комерційних та державних банків України, які продавець повністю отримав від покупця до підписання цього договору (а.с. 135 в т. 1).

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 09.03.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Долинського міського нотаріального округу Ананевич О.М. та зареєстрованого в реєстрі за №494, ОСОБА_3 (покупець) купив у ОСОБА_15 та ОСОБА_16 (продавці) квартиру АДРЕСА_1 . У відповідності до п. 4 вказаного договору продаж цей за домовленістю сторін вчинено за 40321 грн., які покупець сплатив продавцям до підписання цього договору купівлі-продажу (а.с. 136-137 в т. 1).

Даний договір зареєстрований в Івано-Франківському ОБТІ, про що свідчить витяг, номер витягу: 25747776 (а.с. 138 в т. 1).

Відповідно до договору міни від 23.12.2014 року (а.с. 12-13 в т. 1), посвідченого приватним нотаріусом Ананевич О.М. та зареєстрованого в реєстрі за №2461, ОСОБА_3 (Сторона 1) та ОСОБА_7 (Сторона 2) обміняли належну Стороні 1 квартиру АДРЕСА_1 на належні Стороні 2 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 ; земельну ділянку, площею 0,1463 га, кадастровий номер земельної ділянки 2622084501:01:008:182, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку, площею 0,1626 га, кадастровий номер земельної ділянки: 2622084501:01:008:0183, розташовану за адресою: АДРЕСА_2

Пунктом 4 договору передбачено, що цей обмін здійснено без доплати.

Даний договір міни зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, індексний номер 31547705, про що свідчить витяг (а.с. 14-15 в т. 1).

За даними висновку №16 судової оціночно-будівельної експертизи (а.с. 106-117 в т. 2) - ринкова вартість двокімнатної квартири, що за адресою: АДРЕСА_14 , загальною площею 91,2 кв.м, житловою площею 56,5 кв.м, на дату її придбання, а саме 09.03.2010 року могла становити 357 361,72 грн. Ринкова вартість цієї двокімнатної квартири на дату проведення обміну, а саме 23.12.2014 року могла становити 590 335,77 грн.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є:

1) час набуття такого майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття);

3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Тлумачення вказаних норм матеріального права свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17.

З`ясувавши обставини справи та оцінивши докази, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, правильно застосувавши норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказане домоволодіння та земельні ділянки є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя і його слід поділити у відповідності до ст. 70 СК України, визнавши рівними частки дружини та чоловіка, по 1/2 частці кожному.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду та вважає, що апелянтом не доведено, що вказане майно придбане саме за його особисті кошти, виручені в березні 2010 року від реалізації подарованої йому квартири в

АДРЕСА_15 договору купівлі-продажу квартири від 09.03.2010 року про придбання ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 останній підтвердив, що перебуває в шлюбі і квартира, яка набувається буде належати йому та його дружині ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності подружжя. Правочин укладається за згодою другого з подружжя. Згода ОСОБА_2 на купівлю предмету даного договору та на укладення цього договору, отримана в порядку встановленому чинним законодавством України, а саме згода посвідчена приватним нотаріусом Долинського міського нотаріального округу Ананевич О.М. 09.03.2010 року (а.с. 136-137 в т. 1).

В пунктах 15, 16 договору міни вказаної квартири на домоволодіння АДРЕСА_2 та дві земельні ділянки ОСОБА_3 підтвердив, що перебуває в шлюбі, квартира є власністю подружжя. Даний факт доведено до відома власника домоволодіння ОСОБА_7 . Також зазначив, що цей договір укладається зі згоди дружини ОСОБА_2 , що підтверджується заявою, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Долинського міського нотаріального округу.

В п. 20 договору сторони ствердили, що внаслідок обміну майна не буде порушено прав та законних інтересів третіх осіб, в т.ч. неповнолітніх, малолітніх дітей та інших осіб.

З урахуванням того, що сторони в зазначених договорах визнали, що придбане ними нерухоме майно є спільним майном подружжя, ОСОБА_3 не оспорював вказані умови договорів, суд першої інстанції в сукупності оцінив всі докази, надані сторонами і правильно дійшов висновку, що ОСОБА_3 не довів, що придбане ними в шлюбі домоволодіння та дві земельні ділянки є його особистою власністю.

Наведеним спростовуються доводи апелянта, що суд першої інстанції в порушення ст. 60 СК України не дослідив за чиї кошти була придбана квартира АДРЕСА_1 , яка в подальшому обміняна на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами і двома земельними ділянками, що розташовані по АДРЕСА_2 , та не врахував положення ст. 57 СК України.

Посилання апелянта на те, що ОСОБА_2 визнала факт належності йому вказаного нерухомого майна, зазначивши в деклараціях за 2016, 2017 та 2018 роки, що він є власником цього нерухомого майна, не приймаються судом до уваги, оскільки згідно правовстановлюючих документів він значиться власником спірного домоволодіння та двох земельних ділянок, однак, тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Судом першої інстанції також встановлено, що згідно інформації в довідці, виданій члену гаражного кооперативу №1 Нафтовик ОСОБА_3 (а.с. 19-20 в т. 1), останній являється власником гаражів АДРЕСА_8 та АДРЕСА_3 . Наведене також підтверджується списком власників гаражів (а.с. 85-86 в т. 4), протоколами засідання правління гаражно-будівельного кооперативу №1 від 28.12.2012 року №11 (а.с. 89 в т. 4) та від 24.07.2013 року №12 (а.с. 90 в т. 4), а також платіжними відомостями про оплату вступних внесків (а.с. 196-197 в т. 1).

Згідно облікової картки гаражного кооперативу №1 Нафтовик та повідомлення Головного управління статистики в Івано-Франківській області (а.с. 137-139 в т. 4), станом на 05.08.2019 року в ЄДРПОУ значиться: Гаражний кооператив №1 Нафтовик . Ідентифікаційний код - 25911441, місцезнаходження - 77500, Івано-Франківська обл., Долинський район, м. Долина, вул. Пушкіна, буд 1А. Керівник - Бучинський Б.Р.

Відповідно п. 13 Статуту гаражного кооперативу №1 Нафтовик (а.с. 79-84 в т. 4) - гаражні будівлі, що збудовані кооперативом та належать йому на правах кооперативної власності, не можуть бути продані або передані як цілком, так і частково ні організаціям, ні окремим особам, за винятком передачі у встановленому порядку, у зв`язку з ліквідацією кооперативу.

Пунктом 27 Статуту передбачено, що члену кооперативу, який вибув з кооперативу, повертається пай, з урахуванням зносу основних фондів, а звільнене гаражне приміщення (або місце стоянки) передається за рішенням загальних зборів іншій особі, прийнятій в члени кооперативу.

З пояснень свідка ОСОБА_12 судом встановлено, що гаражні приміщення за адресою: АДРЕСА_4 побудовані в 1972 році. Тоді ж і створено кооператив №1 Нафтовик . Гаражні приміщення є власністю кооперативу. Член кооперативу, який бажає вийти, пише відповідно заяву на ім`я голови, а новий громадянин, який придбав гараж, пише заяву про вступ в члени кооперативу.

Судом встановлено, що член гаражного кооперативу (список власників гаражів ГК №1 Нафтовик (а.с. 224, 225 в т. 3)) ОСОБА_10 , яка являлась власником гаражу АДРЕСА_8 , 24.12.2012 року написала заяву про виключення її з членів кооперативу та переоформлення її гаражу АДРЕСА_8 в особисту власність ОСОБА_3 , який проживає в АДРЕСА_16 , у зв`язку з продажем-купівлею гаражу (а.с. 60 в т. 1). Аналогічну заяву 03.01.2013 року (а.с. 64 в т. 1) написала ОСОБА_11 , власник гаражу АДРЕСА_3 . ОСОБА_3 написав заяви від 24.12.2012 року (а.с. 60 в т. 1) та від 03.01.2013 року (а.с. 65 в т. 1) про вступ в члени ГК №1 з переоформленням в його особисту власність гаражів АДРЕСА_8 та АДРЕСА_3. Дані заяви було розглянуто на засіданні правління гаражно-будівельного кооперативу 28.12.2012 року та 24.07.2013 року і ОСОБА_3 було прийнято в члени кооперативу з видачею довідок на предмет власності.

За змістом ст. 13 Закону України Про кооперацію членство в кооперативі припиняється в тому числі і в разі добровільного виходу з нього.

Статтею 11 цього ж закону встановлено порядок вступу до кооперативу, відповідно до якої вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу.

З аналізу наведених норм матеріального права слідує, що якщо гараж є власністю гаражно-будівельного кооперативу, то в рамках його придбання особа купує не саме майно, а членство в кооперативі і набуває права користування та володіння майном. Таким чином, укладаючи угоду з учасником кооперативу, особа - покупець займає його місце, а учасник кооперативу - продавець виходить з ГБК. Щоб вступити в кооператив, крім укладення угоди з продавцем треба подати заяву про вступ у члени кооперативу. А щоб стати власником гаража після придбання членства в ГБК об`єкт ще потрібно приватизувати.

В даному випадку судом встановлено, що така угода відбулась між учасником кооперативу ОСОБА_10 та ОСОБА_3 і між учасником кооперативу ОСОБА_11 та ОСОБА_3 , внаслідок якої, за поданими ними заявами учасники кооперативу вийшли з членів кооперативу, а він набув членство в кооперативі та право володіння і користування гаражами АДРЕСА_8 та АДРЕСА_3 в гаражному кооперативі №1 Нафтовик .

Вищенаведеним спростовуються доводи апелянта, що не відбулась купівля-продаж зазначених гаражів, оскільки така угода не оформлена у вигляді письмового договору купівлі-продажу та не посвідчена нотаріально.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пп. б п. 8 постанови від 28 червня 1991 року №5 Про практику розгляду судами цивільних справ, пов`язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів (із змінами та доповненнями), внесені подружжям в період шлюбу пайові внески, а після повного внесення паю - наданий в користування гараж є спільною сумісною власністю подружжя. Визначаючи розмір часток подружжя в спільній власності на пай і гараж, суд бере до уваги вкладення на це майно, зроблені ким-небудь із подружжя за рахунок роздільної власності. Оскільки гараж є неподільним майном, у разі спору між подружжям питання про залишення гаража одному з них і присудження грошової компенсації за частку в майні іншому розв`язується з урахуванням правил шлюбно-сімейного законодавства.

З урахуванням встановлених обставин справи щодо придбання ОСОБА_3 гаражів під час перебування сторін у шлюбі, набуття ОСОБА_3 членства в гаражному кооперативі, наведених норм матеріального права (ст.ст. 60, 70 СК України, ст.ст. 11, 13 Закону України Про кооперацію ), роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що гаражі АДРЕСА_8 та АДРЕСА_17 є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя і їх слід поділити, визнавши за ОСОБА_3 не право власності, а тільки право володіння та користування на гараж АДРЕСА_8 , а за ОСОБА_2 також правоволодіння та користування на гараж АДРЕСА_3 . При цьому судом правильно дано оцінку наданій суду відповідачем-позивачем довідці голови гаражного кооперативу про те, що ОСОБА_4 є власником гаражів АДРЕСА_8 та АДРЕСА_3 в гаражному кооперативі Нафтовик , зміст якої спростований відповіддю на адвокатський запит, в якій голова гаражного кооперативу №1 Нафтовик ОСОБА_12 вказав, що 08.09.2015 року ОСОБА_3 разом зі своїм батьком ОСОБА_4 прийшов до нього, щоб переоформити без дозволу його дружини ОСОБА_2 гаражі під номерами АДРЕСА_8 і АДРЕСА_3 із його власності у власність батька ОСОБА_4 , про що були написані заяви від їх імені, в яких заявники вказали неправильні дати написання цих заяв 24.12.2012 року та 03.01.2013 року (а.с. 58 в т. 1) замість 08.09.2015 року.

Тому твердження апелянта, що довідка голови гаражного кооперативу є доказом, що саме його батько є власником гаражів АДРЕСА_8 та АДРЕСА_3 , не беруться судом до уваги, оскільки вказана довідка була предметом дослідження суду першої інстанції і їй дано оцінку судом в сукупності зі встановленими обставинами справи.

Посилання апелянта, що згідно списку власників гаражів він не є власником гаражів, є голослівними, оскільки в цьому списку саме він значиться власником гаражів АДРЕСА_8 та АДРЕСА_3 (а.с. 85, 86 в т. 4).

Доводи апелянта, що відсутність реєстрації його права власності на спірні гаражі підтверджує факт того, що він не отримував у власність гаражі АДРЕСА_8 та АДРЕСА_3 не приймаються судом до уваги, оскільки право власності на збудоване до набрання чинності Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (03.08.2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку зі здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Посилання апелянта на розбіжності в документах гаражного кооперативу щодо його назви: гаражний кооператив №1 Нафтовик , гаражно-будівельний кооператив №1 та завірення їх печаткою гаражно-будівельного кооперативу №1, то такі не можуть бути підставою для спростування факту належності гаражів АДРЕСА_8 та АДРЕСА_17 до об`єктів спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_8 .

Матеріали справи не містять та й сторонами не надано суду доказів, що за зазначеною адресою в м. Долина існує інший гаражний кооператив, чи вказаний кооператив не функціонує.

Вище наведеним спростовуються доводи апелянта, що суд безпідставно дійшов висновку про те, що гаражі АДРЕСА_8 та АДРЕСА_3 в гаражному кооперативі № 1 Нафтовик є об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

Інші доводи апелянта зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 367 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень апеляційного суду та не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, Заява №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що по суті вирішеного спору оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу в цій частині - без задоволення.

Разом з тим колегія суддів не погоджується з рішенням суду в частині розподілу судових витрат.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд першої інстанції всупереч положень ст. 141 ЦПК України виходив з того, що обидві сторони понесли судові витрати, а тому їх слід залишити за кожним з них.

Згідно ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В силу ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судом встановлено, що згідно квитанцій (а.с. 1, 22, 27 в т. 1) позивачем за первісним позовом ОСОБА_2 сплачено 1 218 грн. за подання позовної заяви та 243,60 грн. за подання заяви про забезпечення позову, а всього 1 461,60 грн. Однак, з урахуванням заявлених позовних вимог про розірвання шлюбу та поділ майна, судовий збір мав би становити 4 141,20 грн., тобто ОСОБА_2 не доплачено 2 923,20 грн.

Враховуючи пропорційність задоволених позовних вимог 48,25% (233 695 грн. х 100 : 484 310,25 грн. = 48,25%) стягненню з відповідача за первісним позовом на користь позивача ОСОБА_2 підлягав би судовий збір в розмірі 2 250,26 грн. З урахуванням того, що ОСОБА_3 в силу п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір звільнений від сплати судового збору, то вказані кошти підлягають компенсації за рахунок держави. Разом з тим, приймаючи до уваги покладення на ОСОБА_2 більшої суми судових витрат, згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України розмір стягненого з ОСОБА_2 на користь держави судового збору підлягає зменшенню до 429,34 грн. (2 923,20 грн. - 2 250,26 грн. - 243,60 грн. = 429,34 грн.) Відповідно сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Судом також встановлено, що згідно квитанції (а.с. 133 в т. 1) позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 сплатив 600 грн. судового збору. Проте, з урахуванням заявлених ним позовних вимог, судовий збір мав би складати 5 664,14 грн. За даними довідки до акту огляду МСЕК від 29.11.2017 року (а.с. 138 в т. 3) ОСОБА_3 встановлено другу групу інвалідності, у зв`язку з чим він звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір . Отже, недоплаченою залишилась сума 5 064,14 грн. судового збору.

Згідно квитанцій (а.с. 124, 130, 135-137 в т. 3, а.с. 47 в т. 5) ОСОБА_3 також оплачено 2 202 грн. за проведення експертизи, 6 400 за надання правової допомоги, 165 грн. за витребування доказів, а всього 9 367 грн.

Враховуючи пропорційність задоволених зустрічних вимог ОСОБА_3 - 69,60% (394 242 грн. х 100 : 556 414 грн. = 69,60%) та того, що він звільнений від сплати судового збору, з відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню: 600 грн. витрат по оплаті судового збору, 1 532,59 грн. витрат за проведення експертизи, 4 454,40 грн. витрат за надання правової допомоги і 114,84 грн. витрат за витребування доказів, та на користь держави в силу ч. 6 ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню 3 342,24 грн. судового збору ((5 664,14грн. х 69,60% :100) - 600 грн. = 3 342,24 грн.).

При цьому суд зауважує, що розмір судового збору розрахований відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір , виходячи зі ставок судового збору станом на час вчинення процесуальної дії (день уточнення позовних вимог позивачів як за первісним позовом (16.11.2015 року), так і за зустрічним позовом (11.11.2019 року)).

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції від 13 листопада 2019 року підлягає зміні в частині розподілу судових витрат. По суті встановленого слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 6 701,83 (600 + 1532,59 + 4454,40 + 114,84) грн. судових витрат та на користь держави - 3 371,58 (3342,24 + 429,34) грн. судового збору.

Оскільки рішення суду підлягає зміні в частині розподілу судових витрат, що не пов`язано з позовними вимогами і не стосується суті спору, то апелянту слід відмовити у відшкодуванні з позивача за первісним позовом витрат за надання правової допомоги в апеляційній інстанції в розмірі 7 000 грн.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану його представником ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Долинського районного суду від 13 листопада 2019 року в частині розподілу судових змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованої на проживання в АДРЕСА_2 , жительки АДРЕСА_18 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , жителя АДРЕСА_16 , ідентифікаційний номер НОМЕР_8 , - 600 грн. витрат по оплаті судового збору, 1 532,59 грн. витрат за проведення експертизи, 4 454,40 грн. витрат за надання правової допомоги та 114,84 грн. витрат за витребування доказів, а всього 6 701,83 грн. (шість тисяч сімсот одну гривню 83 коп.).

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованої на проживання в АДРЕСА_2 , жительки АДРЕСА_18 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , на користь держави 3 371,58 грн. судового збору.

В решті рішення Долинського районного суду від 13 листопада 2019 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча М.Д. Горейко

Судді: Р.Й. Матківський

Л.В. Василишин

Повний текст постанови складено 20 лютого 2020 року