Ухвала

від 13.02.2020 по справі 317/1832/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 13.02.2020 Справа № 317/1832/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд

Провадження №11-кп/807/473/20Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Єдиний унікальний №317/1832/18Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2 Категорія: ч.1 ст.286 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2020 року м.Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі

головуючого ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участі секретаря ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

потерпілого ОСОБА_7

представника потерпілого ОСОБА_8

представника цивільного

відповідача ОСОБА_9

захисника ОСОБА_10

обвинуваченого ОСОБА_11 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_10 на вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 06 листопада 2019 року, яким

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Слов`янка Межівського району Дніпропетровської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винуватим і засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України,

ВСТАНОВИЛА

Вказаним вироком районного суду ОСОБА_11 визнано винуватим і засуджено за вчинення злочину за наступних обставин.

28 жовтня 2017 року приблизно о 18 год. 20 хв. водій ОСОБА_11 керуючи сідловим тягачем «MAN F2000», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом «SOMMER», реєстраційний номер НОМЕР_2 , здійснював рух по проїжджій частині автодороги Харків-Сімферополь зі сторони м.Сімферополя в напрямку м.Харкова, на території Запорізького району Запорізької області. В цей же час, в зустрічному йому напрямку рухався автомобіль «ВАЗ-21114», реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_7 .

Під час подальшого руху, в районі 301-го км вказаної автодороги поблизу АЗС «Укрнафта», розташованої за адресою: смт.Балабине, вул.Українська, буд.2-В, водій ОСОБА_11 перед початком виконання маневру лівого повороту в напрямку вказаної АЗС не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, не надав перевагу в русі автомобілю «ВАЗ-21114», реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_7 , змінив напрямок руху вліво, виїхав на смугу зустрічного руху та допустив зіткнення з останнім.

Своїми діями водій ОСОБА_11 порушив вимоги п.10.1 Правил дорожнього руху України, відповідно до якого: перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «ВАЗ-21114», реєстраційний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження: закриті переломи кісток таза в ділянці лівого кульшового суглоба з вивихом лівої стегнової кістки, закритий перелом правої променевої кістки, закриті переломи правих 2-6 ребер з синцем даної ділянки (за наданими медичними даними), переломи остистих відростків поперекових (L1-L4) хребців (за наданими медичними даними), які самі за собою кваліфікуються як тілесні ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я.

Дії ОСОБА_11 кваліфіковано за ч.1 ст.286 КК, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження. Йому призначено покарання у виді 1 року обмеження волі без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі ст.75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік з покладенням на нього передбачених ст.76 КК обов`язків.

Вирішено питання про цивільний позов та речові докази.

В апеляційній скарзі потерпілий просив вирок суду змінити, повністю задовольнивши його позовні вимоги. Стягнути на його користь матеріальні витрати за спричинення шкоди його здоров`ю в сумі 29527,62 грн. Стягнути з ТОВ «ТЛК Карго-Транс» на його користь витрати за пошкодження автомобіля в сумі 98903,42 грн., за проведення експертизи 1700 грн. та послуги евакуатора в сумі 3200 грн., а всього 103803 грн. 42 коп. Також стягнути на його користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 200000 грн. з ТОВ «ТЛК Карго-Транс». Дослідити надані квитанції та стягнути 17000 грн. за надання юридичних послуг. Свої вимоги мотивував тим, що висновок суду про те, що ТОВ «ТЛК Карго-Транс» не є належним відповідачем є неправильним, оскільки він звернувся з позовом про відшкодування матеріальної шкоди саме до відповідача ТОВ «ТЛК Карго-Транс», так як ОСОБА_11 , який скоїв злочин, знаходився у трудових відносинах і виконував трудові обов`язки на транспортному засобі, який належав зазначеному товариству. Також неправильним є висновок суду в частині відмови в стягненні з ТОВ «ТЛК Карго-Транс» витрат, понесених на юридичні послуги. Адже до позову дійсно не було надано документи на підтвердження цих витрат, оскільки обвинувачений спочатку намагався у добровільному порядку відшкодувати всю шкоду. Через тривалість розгляду справи він забув надати документи на підтвердження цих витрат, хоча у позові просив стягнути на його користь такі витрати. Квитанції понесених витрат перших трьох днів складали більше 15000 грн., які також не були взяті до уваги судом. Крім того, внаслідок вчиненого злочину йому було заподіяно тривалого фізичного болю, він вимушений тривалий час лікуватися. Також йому було завдано сильних душевних страждань, в його житті відбулися суттєві зміни, оскільки істотно змінився його звичайний життєвий уклад та звички. Разом з тим, суд стягнув на його користь всього 25000 грн. моральної шкоди, що не відповідає принципам справедливості.

В апеляційній скарзі захисник просив вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким виправдати ОСОБА_11 у зв`язку із недоведеністю його вини у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК. Свої вимоги мотивував тим, що при оцінці дій водія ОСОБА_11 експерт не зміг чітко та однозначно встановити чи є в діях ОСОБА_11 порушення вимог ПДР та чи знаходяться його дії в причинному зв`язку з настанням даної пригоди. Відтак висновки інженерно-транспортної експертизи №9-236 від 24.04.2018 року, які до того ж судом викладені у вироку вибірково, не є належним доказом вини обвинуваченого. Додаткова судово-автотехнічна експертиза також не встановила наявність в діях водія ОСОБА_11 порушень ПДР, які б перебували в причинному зв`язку із даною пригодою. Відтак під час судового розгляду не було встановлено достатніх і беззаперечних доказів невідповідності дій обвинуваченого вимогам ПДР. Крім того, зазначав, що в ухвалі суду, на підставі якої було проведено судово-медичну експертизу потерпілого, зазначено, що експерту для ознайомлення слід направити лише матеріали кримінального провадження. При цьому в ухвалі жодні посилання на історію хвороби на ім`я ОСОБА_7 та його рентгензнімки відсутні, а в матеріалах провадження відсутні будь-які дані, які б підтверджували законність надання цих документів експерту. Сам потерпілий для проведення СМЕ також не направлявся та під час проведення експертизи не оглядався. Також при проведенні експертизи експерт використовував дані висновків експерта №3012 від 20.12.2017 року та 334 МД від 23.02.2018 року, які йому в законному порядку не направлялися і були ним самостійно вилучені із архіву. Усі ці обставини у сукупності є грубим порушенням вимог ст.101 КПК. Більш того, експерт однозначно не вказав, що спричинені потерпілому тілесні ушкодження виникли внаслідок ДТП. Таким чином, висновки судово-медичної експертизи №614МД від 26.04.2018 року мають ознаки явно недопустимого доказу і не можуть слугувати доказом вини обвинуваченого. Інші докази, зазначені судом у вироку, свідчать лише про саму подію злочину та його наслідки, але не є беззаперечними доказами вини обвинуваченого.

Заслухавши доповідь судді, захисника та обвинуваченого, які повністю підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги захисника та заперечили проти скарги потерпілого; потерпілого та його представника, які наполягали на задоволенні апеляційної скарги потерпілого та заперечили проти апеляційної скарги захисника; представника цивільного відповідача, який підтримав апеляційну скаргу захисника та заперечив проти скарги потерпілого; прокурора, яка заперечила проти доводів і вимог апеляційних скарг; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга потерпілого підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_11 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК, зроблено з дотриманням ст.23КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, відповідний висновок суд зробив на підставі аналізу показань обвинуваченого, потерпілого, даних протоколів слідчих дій, а також висновків судової інженерно-транспортної і судово-медичної експертиз.

Так, обвинувачений ОСОБА_11 , не визнаючи свою вину, пояснював, що 28.10.2017 р. він, під`їжджаючи до м. Запоріжжя, біля заправної станції «Укрнафта» вирішив повернути ліворуч, однак при здійсненні повороту його автомобіль на смузі зустрічного руху заглох, перегородивши її впоперек. Після чого він одразу завів двигун, та після увімкнення передачі у заднє праве колесо напівпричепу його автомобілю врізався автомобіль ВАЗ під керуванням потерпілого. В цей час свідків ДТП не було, бокові вогні на автомобілі горіли. В той час на вулиці був рясний дощ та туман.

Проте, як вбачається зі змісту відеозапису з камери мобільного телефону свідка ОСОБА_12 , який було долучено до матеріалів кримінального провадження зі згоди всіх учасників судового засідання після виконання вимог ст.290 КПК, бокові вогні на напівпричепі автомобіля під керуванням ОСОБА_11 не горіли (т. 2 а.с. 128).

Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_7 суду повідомив, що 28.10.2017 р. біля 18.15 год. він, керуючи автомобілем ВАЗ-21114 в районі АЗС «Укранафта» (біля пам`ятника автомобілістам) їхав з м. Харкова в м. Мелітополь та зіткнувся з автомобілем МАН (в заднє праве колесо його напівпричепа), який перебував на його смузі руху та повністю перекривав йому шлях, виконуючи маневр лівого повороту на АЗС. На причепі автомобіля МАН не було освітлювальних приладів. Напівпричіп побачив дуже близько, майже перед ударом, та у нього не було часу зреагувати. При цьому у нього було увімкнено ближнє світло фар.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 614МД від 22.05.2018 р., у ОСОБА_7 встановлено закриті переломи кісток таза в ділянці лівого кульшового суглоба з вивихом лівої стегнової кістки, закритий перелом правої променевої кістки, закриті переломи правих 2-6 ребер з синцем даної ділянки (за наданими медичними даними), переломи остистих відростків поперекових (L1-L4) хребців (за наданими медичними даними) у гр. ОСОБА_7 самі за собою кваліфікуються як тілесні ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я. Рана в ділянці верхньої повіки лівого ока, наслідком якої був виявлений рубець у гр. ОСОБА_7 сама за собою кваліфікується як легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я. Садна в ділянках верхньої повіки лівого ока та щічної ділянки (за медичними даними без зазначення кількісних та морфологічних характеристик) у гр. ОСОБА_7 самі за собою кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження. Об`єктивно висловитись про предмет\фактор що травмував та спричинив рану в ділянці лівого ока (зазначену у п.2. даних підсумків) після надання хірургічної допомоги не є можливим. Інші тілесні ушкодження (зазначені у п.1 та п.3 даних підсумків) утворилися від дії тупого предмета (предметів). Індивідуальні ознаки предмету\предметів що травмував, у виявлених тілесних ушкодженнях не було відображено. Давність утворення ушкоджень не суперечить терміну, зазначеного в обставинах справи. Не виключається можливість виникнення усього комплексу тілесних ушкоджень у ОСОБА_7 в умовах дорожньо-транспортної пригоди (т.1 а.с. 196-199).

Дані тілесні ушкодження було встановлено на підставі медичної документації, складеної за результатами лікування ОСОБА_7 внаслідок його травмування в зазначеній дорожньо-транспортній пригоді. Апеляційний суд критично ставиться до заперечень апеляційної скарги захисника про невстановлення причинного зв`язку між тілесними ушкодженнями потерпілого і ДТП лише через те, що на переконання апелянта експерт лише припустив, що такі тілесні ушкодження могли утворитись в результаті ДТП. Адже, на переконання апеляційного суду, особа апріорі не могла самостійно керувати транспортним засобом перед зіткненням із закритими переломами кісток таза, з вивихом лівої стегнової кістки, закритим перелом правої променевої кістки, закритими переломи правих 2-6 ребер та остистих відростків поперекових хребців.

Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_13 суду повідомив, що він проводив судово-медичну експертизу потерпілого ОСОБА_7 на підставі ухвали слідчого судді у вказаному кримінальному провадженні. Також зазначив, що під час проведення експертизи у нього виникла необхідність в отриманні історії хвороби потерпілого, для цього він звернувся до слідчого із відповідним клопотанням. Самостійно ним жодних доказів, для проведення відповідної експертизи, не збиралось.

Дані пояснення підтверджуються змістом висновку експерта №334МД від 29.03.2018 року, відповідно до якого оскільки станом на 23.03.2018 року слідчим не було надано на запит експерта історії хвороби №18558 потерпілого, встановити ступіть тяжкості тілесних ушкоджень останнього виявилось не можливим (т.2 а.п.73-74).

У зв`язку з чим, за клопотанням слідчого 03.04.2018 року слідчим суддею Запорізького районного суду Запорізької області надано дозвіл слідчому на тимчасовий доступ до медичної картки та інших медичних документів ОСОБА_7 , що знаходяться в приміщенні КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» (т.2 а.п. 38).

25.04.2018 року історія хвороби №18558 ОСОБА_7 була вилучена слідчим (т.2 а.п. 45).

26.04.2018 року дана історія хвороби була надана експерту (т.1 а.п. 197), який визначив ступінь тяжкості тілесних ушкоджень.

У зв`язку з чим, апеляційний суд критично ставиться до заперечень апеляційної скарги захисника про допущені органом досудового розслідування порушення порядку доступу судового медичного експерта до медичної документації, на підставі якої складено висновок.

Відповідно до п.4.1. Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ №6 від 17.01.1995 року, у виняткових випадках допускається проведення судово-медичної експертизи з метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень тільки за медичними документами (історії хвороби, індивідуальній карті амбулаторного хворого тощо) за наявності справжніх повноцінних документів, що містять вичерпні дані про характер ушкоджень, їх клінічний перебіг та інші необхідні відомості.

У зв`язку з чим, приймаючи до уваги характер спричинених потерпілому тілесних ушкоджень, їх кількість, локалізацію, механізм можливого їх виявлення і встановлення судова колегія не вважає обґрунтованими заперечення апеляційної скарги в частині того, що ступінь тяжкості тілесних ушкоджень потерпілого проведено не шляхом обстеження потерпілого, а шляхом вивчення його медичної документації.

Відповідно до висновку судової інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю «Дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортних пригод» № 9-236 від 24.04.2018 р., встановлено, що у розглянутій дорожньо-транспортній ситуації в діях водія автомобіля ВАЗ-21114 ОСОБА_7 є невідповідності вимогам п.12.3 Правил дорожнього руху України, що знаходяться в причинному зв`язку з подією ДТП. В діях водія автомобіля «MAN F2000» з напівпричепом «SOMMER» ОСОБА_11 також є невідповідності вимогам п.10.1 Правил дорожнього руху України, що знаходяться в причинному зв`язку з подією ДТП.

Експерт ОСОБА_14 , будучи допитаним під час судового розгляду, суду повідомив, що він у вказаному кримінальному провадженні проводив експертизу з Дослідження обстановки і механізму ДТП і на його переконання ДТП є наслідком порушення ПДР обома учасниками пригоди.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що у випадку виникнення ДТП за участю кількох водіїв, наявність чи відсутність в їх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинами ст.286 КК, потребує встановлення причинного зв`язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з`ясування ступеня участі (внеску) кожного з них у спричиненні злочинного наслідку.

Із поєднання та оцінки встановлених судом обставин ним зроблено правильний висновок, що в ситуації, яка виникла на дорозі за участю автомобілів під керуванням ОСОБА_11 і ОСОБА_7 перший, створив небезпеку для другого, з моменту виконання маневру лівого повороту та виїзду на смугу зустрічного руху, а другий не витримав безпечної швидкості руху, для можливості зупинки транспортного засобу в межах видимості дороги.

Таким чином, суд першої інстанції правильно визначився з тим, що ДТП стала наслідком порушення обома водіями ПДР, які перебувають у причинному зв`язку із настанням ДТП.

Отже враховуючи, що за наслідками ДТП саме потерпілим ОСОБА_7 отримані тілесні ушкодження середньої тяжкості, суд дійшов правильного висновку, що в діях обвинуваченого ОСОБА_11 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, кваліфікуючими ознаками якого є порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Заперечуючи доведеність винуватості ОСОБА_11 у вчиненні зазначеного злочину, захисник виходив з того, що згідно висновку експерта №9-215 від 10.07.2019 року не встановлено винуватість обвинуваченого.

Проте судова колегія критично ставиться до такого заперечення, оскільки, по-перше, винуватість особи у пред`явленому обвинуваченні встановлюється сукупністю досліджених в суді доказів, а по-друге висновки даної експертизи жодним чином не спростовують висновків судової інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю «Дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортних пригод» № 9-236 від 24.04.2018 р., якою встановлено винуватість обох водіїв. В апеляційній скарзі належним чином не мотивовано чому суд мав взяти до уваги висновки експерта №9-215 від 10.07.2019 року і не приймати до уваги експертизу №9-236 від 24.04.2018 р року.

Отже, покладені судом в основу обвинувального вироку докази є логічними та послідовними, узгоджуються між собою та іншими дослідженими судом доказами, а тому об`єктивних підстав вважати недоведеною винуватість ОСОБА_11 у вчиненні зазначеного злочину немає.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості апеляційної скарги потерпілого, апеляційний суд виходить з того, що суд першої інстанції, вирішуючи цивільній позов, вірно послався на правовий висновок Великої палати ВС в рамках справи № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176цс18, згідно якого у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Судом встановлено і це не заперечується сторонами, що транспортний засіб під керуванням ОСОБА_11 автомобіль MAN F2000», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом «SOMMER», реєстраційний номер НОМЕР_2 , є застрахованими відповідно до полісів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності АК/5484572 та АК/9482902. Тобто на момент ДТП цивільна відповідальність водія ОСОБА_11 була застрахована у встановленому Законом порядку. Страхова сума повністю покриває розмір спричинених матеріальних збитків і понесених витрат на лікування потерпілого.

Доводи-заперечення апеляційної скарги потерпілого в цій частині складено з обґрунтувань попереднього правового висновку Верховного Суду України щодо спірних правовідносин, від якого Велика палата Верховного Суду відступила.

Разом з тим, суд першої інстанції не врахував, що згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/ 9782902 сторонами договору страхування встановлено франшизу, розмір якої складає 2000 грн. (т.1. а.п. 163). Відтак дана сума, яка не підлягає сплаті страховою компанією, підлягає стягненню з цивільного відповідача у справі ТОВ «ТЛК «Карго-Транс», з яким обвинувачений на момент вчинення ДТП перебував у трудових відносинах і виконував свої трудові обов`язки.

Таким чином, районний суд дійшов неправильного висновку про повну відмову в задоволенні позову до ТОВ «ТЛК «Карго-Транс» в частині відшкодування матеріальної шкоди.

Апеляційний суд погоджується із рішенням суду про необґрунтованість на момент ухвалення вироку вимог потерпілого про відшкодування йому витрат на правову допомогу, оскільки на день прийняття рішення потерпілим жодних доказів в цій частині надано не було. Суд не приймає до уваги копії документальних підтверджень такої сплати, наданих суду апеляційної інстанції, оскільки згідно з ч.3 ст. 404 КПК апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. Проте такі виключні обставини у справі відсутні.

На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції вірно визначився з підставами відшкодування моральної шкоди саме за рахунок цивільного відповідача у справі, оскільки розмір такого відшкодування значно перевищує передбачений Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ліміт такої страхової виплати.

Апеляційний суд, даючи оцінку правильності і обґрунтованості визначеному районним судом розміру відшкодування моральної шкоди, виходить з того, що потерпілий дійсно зазнав моральної шкоди, яка полягала у спричиненні йому фізичного болю та страждань, яких потерпілий зазнав у зв`язку з каліцтвом та ушкодженням його здоров`я. Мали місце суттєві зміни звичного способу його життя, пов`язаного у необхідності тривалого лікування і реабілітації. Крім того, внаслідок протиправних дій обвинуваченого було фактично знищено транспортний засіб позивача, який становить для потерпілого значну вартість. Дані страждання мають довготривалий характер, оскільки майже за два з половиною роки, що минули з дня ДТП, матеріальна шкода потерпілому відшкодована не була. У зв`язку з усім наведеним, попри те, що в настанні ДТП мала місце й вина потерпілого, судова колегія дійшла висновку про істотне заниження районним судом розміру відшкодування моральної шкоди. У зв`язку з чим, в цій частині судове рішення підлягає зміні.

Апеляційний суд критично ставиться до вимоги цивільного відповідача у справі про відшкодування за рахунок потерпілого витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції. Судова колегія при цьому виходила з того, що згідно з ч.2 ст.120 КПК витрати, пов`язані з оплатою допомоги представника цивільного відповідача, який надає правову допомогу за договором, несе цивільний відповідач. Статтею ж 124 КПК, якою передбачено порядок розподілу процесуальних витрат, не передбачено стягнення витрат на правову допомогу цивільного відповідача за рахунок потерпілого.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 06 листопада 2019 року щодо ОСОБА_11 в цій справі в частині вирішення цивільного позову щодо розміру відшкодування завданої матеріальної і моральної шкоди змінити.

Стягнути з ТОВ «ТЛК «Карго-Транс» на користь ОСОБА_7 70000 грн. на відшкодування спричиненої йому моральної шкоди.

Стягнути з ТОВ «ТЛК «Карго-Транс» на користь ОСОБА_7 на відшкодування матеріальної шкоди 2000 грн.

В решті вирок суду залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу її проголошення.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4