Постанова

від 11.02.2020 по справі 914/3332/13

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2020 р. Справа №914/3332/13

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Кордюк Г.Т.

Плотніцький Б.Д.

секретар судового засідання Кобзар О.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 б/н від 02.10.2018 (вх. № ЗАГС 01-05/690/18 від 23.10.2018)

на рішення Господарського суду Львівської області від 04.09.2018 (підписане 13.09.2018, суддя Мороз Н.В.)

у справі № 914/3332/13

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ДЕПТ Фінанс" (надалі ТзОВ ФК ДЕПТ Фінанс ), м. Київ

до відповідача: Приватного підприємства "ТрастТер" (ПП ТрастТер ), м.

Луганськ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , м. Львів

про стягнення заборгованості по тілу кредиту в сумі 578 637,00 грн та заборгованості по відсотках в сумі 219 878,70 грн

за участю учасників справи :

від позивача: не з`явився

від відповідача: Яворський В.І.- представник (довіреність б/н від 07.11.2011)

від третьої особи : не з`явився

Відповідно до п.9 ч.1 Перехідних положень Розділу ХІ ГПК України (в редакції від 15.12.2017) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ВСТАНОВИВ:

28.08.2013 ПАТ „Брокбізнесбанк" в особі Львівського ГРВ ПАТ „Брокбізнесбанк", м. Львів звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ПП „ТрастТер", м. Львів про стягнення 2 320 406,53 грн заборгованості за кредитним договором №260/М1 від 23.08.2006 (а.с. 11-13 том І).

Ухвалою господарського суду Львівської області від 09.10.2013 у справі №914/3332/13 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , м. Львів (а.с. 74-76 том І).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.11.2013 позов задоволено частково. Стягнуто з ПП "ТрастТер" заборгованість по тілу кредиту в розмірі 835 798,25 грн та заборгованість по відсотках у розмірі 509 816,70 грн. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту у розмірі 578 637,00 грн, заборгованості по відсотках у розмірі 219 878,70 грн, пені за прострочення платежів по тілу кредиту і відсотків у розмірі 162 131,53 грн та несплаченої комісії за пролонгацію кредиту у розмірі 14 144,35 грн. - відмовлено (а.с. 11-22 том ІІ).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.01.2014 рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2013 залишено без змін (а.с. 95-102 том ІІ).

Постановою Вищого господарського суду України від 10.04.2014 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.01.2014 та рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2013 у справі №914/3332/13 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту у розмірі 578 637,00 грн та заборгованості по відсотках у розмірі 219 878,70 грн, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Львівської області (а.с. 131-134 том ІІ).

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду Львівської області від 04.09.2018 у справі № 914/3332/13 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ПП "ТрастТер" на користь ПАТ "Брокбізнесбанк" в особі Львівського ГРВ ПАТ "Брокбізнесбанк" 578 637,00 грн заборгованості по тілу кредиту, 219 878,70 грн заборгованості по відсотках та 31 939,86 грн судового збору (а.с. 241-251 том V).

Приймаючи рішення, суд першої інстанції, проаналізувавши лист №ю - 928 від 06.09.2010, в якому відповідач просив позивача продовжити дію кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006 на 1-2 роки та не стягувати платежі по тілу кредиту до 01.09.2011, зазначив, що тим самим відповідач визнав наявну заборгованість за спірним кредитним договором. В зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що такими діями відповідача, перебіг позовної давності за зобов`язанням зі сплати заборгованості за кредитним договором №260/М1 від 23.08.2006 було перервано, а позов, в цій частині, заявлено в межах трирічного строку позовної давності. Дослідивши матеріали справи, суд встановив неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо виконання умов кредитного договору, чим допустив виникнення спірного боргу. Враховуючи відсутність доказів оплати заборгованості, суд визнав позов обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.

Не погоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Зокрема, скаржник стверджує, що суд помилково взяв до уваги лист відповідача від 06.09.2010 як підставу для переривання позовної давності, оскільки директор підприємства відповідача не мав права на його підписання. Окрім того, зазначає, що в такому листі відсутні посилання на суму заборгованості та на графіки її погашення, у зв`язку з чим, не можливо встановити який саме борг визнано боржником (а.с. 30 том VI).

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2019 рішення Господарського суду Львівської області від 04.09.2018 залишено без змін (а.с. 210-218 том VІ).

Постановою Верховного Суду від 09.07.2019 скасовано постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2019 у справі № 914/3332/13, а справу передано на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду (а.с. 128-136 том ІХ).

Верховний Суд, скасовуючи постанову Західного апеляційного господарського суду, зокрема вказав, що суди, посилаючись на те, що заява підприємства від 06.09.2010 № ю-928 не є банківським документом у розумінні положень Закону України "Про банки і банківську діяльність" та постанови Правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", залишили поза увагою доводи відповідача, що згідно з наказом засновника ПП "ТрастТер" від 02.07.2008 № Р-1/2 директор підприємства не має права підписувати банківські документи, сума яких становить понад 5 000,00 грн, і не має права вчиняти такі дії, як, зокрема, підписання кредитних договорів, змін до кредитних договорів, підписання інших документів, які надсилаються банку, у тому числі звітів, листів, довідок, заяв про реструктуризацію (а.с. 51 том VІ). Отже, Верховний Суд зауважив, що обмежившись лише посиланням на заяву ПП "ТРастТер" від 06.09.2010 № ю-928, проте не надавши оцінки усім доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції, здійснюючи повторний розгляд справи, не встановивши правової природи цієї заяви ПП "ТрастТер" від 06.09.2010 № ю-928, дійшов передчасного висновку про неправомірність доводів учасників справи і про наявність підстав для висновку про вчинення відповідачем дій щодо визнання боргу.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.01.2020 замінено позивача у справі № 914/3332/13 ПАТ "Брокбізнесбанк" його правонаступником - ТзОВ ФК ДЕПТ Фінанс (а.с. 216-220 том Х).

Скаржник явку уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання 11.02.2020 не забезпечив, надіслав клопотання про розгляд справи без його участі за наявними матеріалами (зареєстроване в канцелярії суду за вх№ 01-04/853/20 від 10.02.2020). В попередньому судовому засіданні представник проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/854/20 від 10.02.2020), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скарги без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю, оскаржуване рішення вважає таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відтак просить суд апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду скасувати, прийняти нове, яким в позові відмовити.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Західний апеляційний господарський суд встановив наступне.

23.08.2006 між АБ "Брокбізнесбанк" (банк) та ПП "ТрастТер" (позичальник) укладено кредитний договір №260/М1, відповідно до умов якого банк відкриває позичальнику відкличну поновлювальну кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості 1 000 000,00 грн. на термін до 22.08.2009 зі сплатою 19% річних на поновлення обігових коштів (п.2.1 договору).

До вказаного кредитного договору сторонами укладено три додаткових договори, а саме додатковий договір №1 від 12.05.2008, додатковий договір №2 від 28.05.2008 та додатковий договір №3 від 22.08.2009.

Відповідно до додаткового договору № 3 до кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006 банком відкрито відповідачу відкличну непоновлювальну кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості у розмірі 1 414 435,25 грн на термін до 21.08.2011 зі сплатою 26% річних на поновлення обігових коштів.

Додатковим договором №3 сторони дійшли згоди продовжити дію кредитного договору, а також передбачили графік повернення кредиту. Вказаним графіком узгоджено поетапне виконання грошових зобов`язань відповідача перед позивачем щомісячно, починаючи з 01.12.2009 по 21.08.2011 сплачувати по 64 293, 00 грн, а в останній місяць - 64 282,25 грн.

Банк свої зобов`язання перед позичальником по кредитному договору №260/М1 від 23.08.2006 та додаткових договорів до нього виконав в повному обсязі.

Проте, відповідач свої обов`язки з погашення кредиту відповідно до графіку повернення кредиту не виконував, внаслідок чого в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 1 414 435,25 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем здійснювались лише часткові оплати, які були зараховані банком в рахунок погашення заборгованості по відсоткам. Внаслідок неналежного виконання відповідачем обов`язку за кредитним договором, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.11.2013 у справі № 914/3332/13 встановлено та підтверджено обґрунтованість заявленого позову про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2013 в частині стягнення з ПП "ТрастТер" заборгованості по тілу кредиту в розмірі 835 798,25 грн та заборгованості по відсотках у розмірі 509 816,70 грн набрало законної сили.

Відповідно до п. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Предметом даного провадження є позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 578 637 грн та стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом в розмірі 219 878,70 грн.

Верховний Суд, скеровуючи справу №914/3332/13 на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду зазначив, що при новому розгляді справи суду необхідно встановити правову природу заяви ПП ТрастТер від 06.09.2010 № ю-928 та чи свідчить така про визнання боржником свого боргу та з`ясувати чи впливає викладене у зазначеному листі на взаємовідносини сторін у даній справі.

Частиною 5 ст. 310 ГПК України встановлено, що висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.09.2010 директор ПП ТрастТер Цебак М.С. звернувся до ЛФ ПАТ Брокбізнесбанк із заявою за вих№ ю-928 про реструктуризацію кредиту, в тому числі по кредитному договору №260/М1 від 23.08.2006, невиконання якого було підставою для звернення даного до суду з позовом про стягнення заборгованості (а.с. 53 том ІІ).

Зокрема, у вказаній заяві директор просив банк продовжити дію кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006 на 1-2 роки (п.3 заяви), не стягувати платежі по тілу кредиту, згідно кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006 до 01.09.2011, а після цієї дати відповідачем зазначено про обов`язок сплати (заборгованості) рівними частинами (п.4 заяви), проценти по вказаному договору зобов`язується сплатити на протязі 4-х місяців (п.5).

Долучаючи до матеріалів справи заяву про реструктуризацію кредиту № ю-928 від 06.09.2010, позивач покликався на те, що така свідчить про визнання відповідачем заборгованості за тілом кредиту та за відсотками за користування кредитом, що у відповідності до ст.264 ЦК України є підставою для переривання терміну позовної давності, і її перебіг починається заново. Відтак, на думку позивача наявні підстави для задоволення позовних вимог, які є предметом даного провадження, в повному обсязі.

Проте, скаржник та відповідач стверджують, що даний лист №ю-928 від 06.09.2010 не може свідчити про визнання ПП "ТрастТер" заборгованості за спірних договором кредиту, оскільки лист підписаний неповноважною особою, оскільки згідно п. 6.10.2 Статуту ПП "ТрастТер", директор не має права підписувати банківські документи сума яких становить понад 5 000,00 грн, такі документи має право підписувати тільки генеральний директор. Відтак вважають, що позивачем пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 578 637 грн та стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом в розмірі 219 878,70 грн.

В свою чергу позивач стверджує, що лист №ю-928 від 06.09.2010 не є банківським документом в розумінні ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Постанови Правління Національного банку України від 29.12.2017 №148 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", оскільки не містить ознак банківського документу, підписання якого на суму понад 5 000,00 грн, заборонено положеннями п. 6.10.2 Статуту ПП "ТрастТер".

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Підставою виникнення спірних правовідносин між сторонами є кредитний договір №260/М1 від 23.08.2006 та додаткові договори №1 від 12.05.2008, №2 від 28.05.2008, №3 від 22.08.2009.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч.2 ст.1054 ЦК України).

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оскільки додатковим договором №3 до кредитного договору сторони узгодили графік повернення кредиту, то відповідно відповідач зобов`язаний був повернути позивачу тіло кредиту відповідно до вказаного графіку та відповідно щомісячно сплачувати відсотки.

Тобто цим графіком узгоджено поетапне виконання грошових зобов`язань відповідача перед позивачем.

Згідно зі статтями 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як зазначалося вище, рішенням Господарського суду Львівської області від 06.11.2013 у справі № 914/3332/13 встановлено та підтверджено обґрунтованість заявленого позову про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Разом із тим, главою 19 цього Кодексу визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України.

Як зазначалося вище, додатковим договором №3 до кредитного договору сторони узгодили графік погашення кредиту. Тобто цим графіком узгоджено поетапне виконання грошових зобов`язань відповідача перед позивачем.

Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов`язань, що з нього виникають (наприклад, у зв`язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов`язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Тобто, позовну давність по простроченим платежам слід обчислювати окремо по кожному простроченому платежу згідно графіка погашення кредиту, який був узгоджений сторонами у додатку №3 до кредитного договору (а.с. 22 том І).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Відповідачем у справі було подано заяву про застосування строків позовної давності, а також уточненні заяви про застосування строків позовної давності. У вказаних заявах відповідач просить застосувати строки позовної давності, зокрема щодо заборгованості по тілу кредиту та по процентах за користування кредитом (а.с. 44-45, 164-166 том І).

Щодо застосування строку позовної давності до позовної вимоги в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до господарського суду Львівської області із позовною заявою 28.08.2013р. (відмітка на печатці канцелярії Господарського суду Львівської області).

Беручи до уваги порядок погашення заборгованості по графіку в якому чітко визначений розмір кожного окремого платежу, який мав бути здійснений до відповідної календарної дати, по позовних вимогах в частині стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту на суму 578 637,00 грн, яку відповідач зобов`язаний був сплатити до 01.12.2009, то починаючи з 01.12.2009 до 01.08.2010 сплив строк позовної давності. У вказані строки відповідачу слід було повернути тіло кредиту на загальну суму 578 637,00 грн.

Отже, у зв`язку із спливом строку позовної давності, вимога позивача про стягнення заборгованості по тілу кредиту у розмірі 578 637,00 грн до задоволення не підлягає.

Аналогічно щодо застосування строків позовної давності щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 219 878,70 грн

Пунктом 4.1 договору передбачено, що позичальник повертає банку кредит на умовах п.2.1. Сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно до останнього робочого дня місяця, в якому нараховані проценти, а також в день повернення (у тому числі дострокового) заборгованості за кредитом в повній сумі.

Як вбачається з п.4.2 договору, нарахування процентів здійснюється щомісячно в передостанній день поточного місяця.

Тобто, із п.4.1 кредитного договору вбачається, що відповідач вважається таким, що прострочив, якщо до кінця останнього робочого дня місяця, в якому нараховані проценти, він не сплатив вказані проценти за користування кредитом. У даному випадку перебіг строку позовної давності починається від останнього робочого дня місяця в якому нараховані проценти.

Беручи до уваги умови п.4.1 договору та розрахунок заборгованості ПП ТрастТер по процентам за користування кредитом (а.с. 30 том І), суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом за періоди починаючи з листопада 2009 року до серпня 2010 року сплив строк позовної давності. Загальний розмір несплачених процентів за користування кредитом за вказані місяці становить 219 878,70 грн.

Тобто, у зазначеному випадку суд апеляційної інстанції, з огляду на наявність заявленого клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, дату звернення позивача до суду (28.08.2013) та періоди, за які нараховано заявлені до стягнення у цій справі основної заборгованості в сумі 578 637 грн та заборгованості по процентах за користування кредитом в розмірі 219 878,70 грн, вважає, що позовна давність сплила.

Аргументи позивача, що позовну давність не пропущено через переривання цього строку, у зв`язку з визнанням відповідачем у листі від 06.09.2010 № ю-928 наявність заборгованості за кредитним договором № 260/М1 від 23.08.2006, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

У статті 264 ЦК України визначено порядок переривання перебігу позовної давності. Так, згідно із цією статтею перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення позову особою до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Аналіз зазначеної норми статті 264 ЦК України дає підстави для висновку, що йдеться про дві підстави для переривання перебігу позовної давності: а) вчинення особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; б) пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Слід зауважити, що правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо у них є докази на підтвердження факту такого переривання. При цьому господарському суду слід мати на увазі таке.

У дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України), господарському суду необхідно врахувати, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає наявність боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у виді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Водночас, досліджуючи докази на підтвердження переривання відповідачем позовної давності, суд встановив:

З матеріалів справи вбачається, що 09.09.2010 директор ПП ТрастТер Цебак М.С. звернувся до ЛФ ПАТ Брокбізнесбанк із заявою про реструктуризацію кредиту, в якій просив в т.ч. продовжити дію кредитного договору №260/Мі від 23.08.2006 на 1-2 роки; не стягувати платежі по тілу кредиту, згідно кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006 до 01.09.2011, а після цієї дати відповідачем зазначено про обов`язок сплати (заборгованості) рівними частинами; проценти по вказаному договору зобов`язується сплатити на протязі 4-х місяців (а.с. 53 том ІІ).

Проаналізувавши зміст вказаної заяви від 06.09.2010 № ю-9286, колегія суддів звертає увагу на те, що вона не місить жодних посилань, що ПП ТрастТер має заборгованість по тілу кредиту, по відсотках чи по пені. В ній не зазначено жодних сум заборгованості, а також не місить посилання на періоди згідно графіку платежів.

Крім того, відповідачем долучено до матеріалів справи Статут ПП ТрастТер , затвердженого рішенням засновника №10 від 16.06.2008, згідно з п.6.10.2 якого, директор не має права підписувати банківські документи сума яких становить понад 5 000,00 рн, такі документи має підписувати тільки генеральний директор (а.с. 6-9 том V).

Згідно з наказом засновника ПП "ТрастТер" від 02.07.2008 № Р-1/2 (а.с. 51 том V) написання листів до банку кредитором чи вчинення інших дій щодо банківських документів можливе за наявності згоди власника ПП "ТрастТер".

Водночас матеріали справи не містять доказів згоди на підписання листа від 06.09.2010 № ю-928, а отже згоди і на внесення змін до кредитного договору власник підприємства не надавав.

Таким чином, долучений позивачем до матеріалів справи лист від 06.09.2010 № ю-928 колегія суддів розцінює як неналежний доказ щодо підтвердження визнання боржником заборгованості по спірному кредитному договору.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність переривання на підставі ч. 1 ст. 264 ЦК України позовної давності щодо позовних вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 578 637 грн та стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом в розмірі 219 878,70 грн.

Таким чином, установивши, що позовна давність стосовно вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 578 637 грн та стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом в розмірі 219 878,70 грн, сплила, з урахуванням змісту ч. 4 ст. 267 ЦК України суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд неповно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав невірну юридичну оцінку обставинам справи, в зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Апелянтом з врахуванням вищенаведених нормам права, належними та допустимими доказами підтверджено свої доводи, викладені в апеляційній скарзі.

В свою чергу позивачем не спростовано доводи апеляційної скарги.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати, а апеляційну скаргу задоволити.

Керуючись, ст.ст. 269, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 б/н від 02.10.2018 (вх. № ЗАГС 01-05/690/18 від 23.10.2018) задоволити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 04.09.2018 у справі № 914/3332/13 скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви залишити за позивачем.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ДЕПТ Фінанс" (01135, м. Київ, вул. Дмитрівська,39, ЄДРПОУ 40254432) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іден.код НОМЕР_1 ) судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 23 955,47 грн.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ДЕПТ Фінанс" (01135, м. Київ, вул. Дмитрівська,39, ЄДРПОУ 40254432) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іден.код НОМЕР_1 ) судового збору за розгляд касаційної скарги в розмірі 31 940,63 грн.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ДЕПТ Фінанс" (01135, м. Київ, вул. Дмитрівська,39, ЄДРПОУ 40254432) на користь Приватного підприємства "ТрастТер" (Луганська обл., м. Луганськ, вул. Сорокіна,1) судового збору за розгляд касаційної скарги в розмірі 1 921,00 грн.

7. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

8. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Головуючий суддя Кравчук Н.М.

судді Кордюк Г.Т.

Плотніцький Б.Д.