Рішення

від 17.02.2020 по справі 922/4194/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2020 р.м. ХарківСправа № 922/4194/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Цвірі Д.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства "Логістік Компані", м.Дніпро до Приватного акціонерного товариства "Харківський Машинобудівний завод "Плінфа", м.Харків про стягнення 92001,38 грн. за участю представників:

позивача - Жмарьова О.М. (довіреність №3 від 27.01.2020 року);

відповідача - Іванюченко В.В. (довіреність б/н від 26.12.2019 року).

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватне підприємство "Логістік Компані" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Харківський Машинобудівний завод "Плінфа" про стягнення 92001,38грн., з яких: 79579,89 грн. боргу, 980,17 грн. 3% річних, 9667,33 грн. пені, 1035,99 грн. інфляційних за договором транспортного експедирування вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні №981 від 18.09.2018 року, судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.12.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/4194/19 в порядку спрощеного позовного провадження справи без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

16.01.2020 року відповідач надав до суду клопотання (вх.№1099) про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

17.01.2020 року відповідач надав до суду відзив (вх.№1209), в якому частково заперечує проти позову (а.с.53-54).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.01.2020 року задоволено клопотання відповідача, розгляд справи №922/4194/19 призначено в судовому засіданні з повідомленням сторін, судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 10.02.2020 року.

22.01.2020 року відповідач надав до суду клопотання (вх.№1655) про закриття провадження у справі в частині позовних вимог, у зв`язку з оплатою відповідачем 30000,00 грн. під час розгляду справи (а.с.62).

30.01.2020 року позивач надав до суду відповідь на відзив (вх.№2408, а.с.65-66) та заяву (вх.№2403, а.с.68-69) про зменшення позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості та інфляційних витрат і про збільшення позовних вимог в частині стягнення пені та 3% річних.

Протокольною ухвалою суду від 10.02.2020 року було оголошено перерву в судовому засіданні до 17.02.2020 року.

17.02.2020 року позивач надав до суду заяву (вх.№4073) про закриття провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості, у зв`язку зі сплатою відповідачем 79579,89 грн. боргу.

17.02.2020 року відповідач надав до суду аналогічне клопотання про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу (вх.№4073).

Також, 17.02.2020 року відповідач надав до суду супровідним листом (вх.№4074) розрахунок штрафних санкцій.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.02.2020 року заяву позивача про зменшення (збільшення) позовних вимог та клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи розрахунку штрафних санкцій залишено без розгляду.

Всі інші подані сторонами документи та заяви були прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши пояснення сторін, всебічно та повно дослідивши подані докази, суд встановив наступне.

18 вересня 2018 року між Приватним підприємством Логістік Компані (далі- позивач, експедитор) та Приватним акціонерним товариством Харківський машинобудівний завод Плінфа (далі - відповідач, ПАТ ХМЗ Плінфа , замовник) було підписано договір транспортного експедирування у міжнародному сполученні №981 (далі-Договір), в якому сторони погодили загальні умови надання експедиторських послуг замовнику та взаємні права і обов`язки, необхідні для договорів даного виду згідно з чинним законодавством.

В рамках вказаного Договору позивач в 2018 та 2019 роках неодноразово організовував виконання вантажних перевезень автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, а відповідач сплачував за них.

Відповідно до п.3.1 Договору за дорученням відповідача позивач прийняв на себе зобов`язання з виконання транспортної заявки № 546 від 05 вересня 2019 року, а саме перевезення вантажу з м.Харкова (Україна) до м.Ош (Киргизстан). Вантажовідправником був відповідач.

Сума фрахту за погодженням сторін складала 159159,78 грн.

50% від суми фрахту відповідач мав сплатити на рахунок позивача в день завантаження автомобіля, а 50% в день розвантаження.

13 вересня 2019 року відповідачу було виставлено рахунок №176 на суму 159159,78 грн.

Вантаж було прийнято до перевезення 13 вересня 2019 року, що засвідчено записами в графах 4 та 21 міжнародної вантажної накладної А № 0103970.

Перевезення було виконано належним чином вантажним автомобілем, д.н.з. НОМЕР_1 , причіп НОМЕР_2 , який за дорученням (транспортною заявкою на перевезення вантажу) позивача фізична особа-підприємець Лямцев О.М. зафрахтував у TOB СВЕН-ТРАНС .

Вантаж було передано одержувачу 09 жовтня 2019 року, що засвідчено відміткою в графі 24 міжнародної вантажної накладної.

Ніяких претензій щодо якості виконання перевезення відповідач не заявляв.

Відповідач умови оплати своєчасно не виконав, 13 вересня 2019 року та 09 жовтня 2019 року за перевезення не сплатив.

У зв`язку з затримкою оплати 24 жовтня 2019 року відповідачу рекомендованим листом позивачем було направлено повний пакет документів стосовно спірного перевезення. Поштове відправлення було отримане 28 жовтня 2019 року. Ніяких претензій щодо якості або кількості документів відповідач не заявляв.

25 жовтня 2019 року відповідачу було направлено вимогу щодо розрахунку за перевезення.

07 листопада 2019 року позивачем цінним листом з описом вкладення знову було направлено відповідачу повний пакет документів та вимогу розрахуватися, на сайті Укрпошти є відмітка про отримання листа відповідачем 08 листопада 2019 року.

26 листопада 2019 року від відповідача надійшла оплата в розмірі 50% від суми рахунку (79579,89 грн.) В платіжному дорученні як підставу для оплати вказано рахунок № 176, що свідчить про визнання зобов`язання відповідачем.

Акт виконаних робіт відповідач не підписав та не повернув, без зазначення причин.

Позивач просить стягнути з відповідача залишок заборгованості за спірне перевезення у сумі 79579,89 грн., пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за затримку платежів згідно з п.5.3 Договору, 3% річних та інфляційні витрати згідно з частиною другою статті 625 ЦК України.

Договором передбачена відповідальність відповідача (п.5.3, а.с.20) - за невиконання, часткове невиконання обов`язку щодо оплати вартості виконаних послуг, замовник виплачує суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції, пені у розмірі 0,2% від несплаченої суми за кожен день прострочення та 3% річних за весь період прострочки платежу по день оплати.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Ч.1 ст.174 Госпордарського кодексу України (далі-ГК України) закріплено, що господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Згідно із положеннями ст.ст.627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.931 ЦК України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

На виконання умов договору позивач свої зобов`язання за Договором по перевезенню виконав у повному обсязі згідно з умовами договору, будь-яких претензій щодо виконання умов договору від відповідача не надходило.

Відповідно до вимог ст.ст.610-612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, на час подання позову до суду відповідач не сплатив позивачу суму боргу за виконане перевезення в сумі 79579,89 грн., що також підтверджується підписаним сторонами актом звіряння взаєморозрахунків.

Таким чином, наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 79579,89 грн. на час подання позову до суду підтверджена матеріалами справи.

Судом встановлено, що відповідач під час розгляду справи сплатив позивачу суму основної заборгованості в розмірі 79579,89 грн., що підтверджується матеріалами справи та зазначено сторонами.

Враховуючи сплату відповідачем боргу вже після відкриття провадження у справі, суд вбачає підстави для закриття провадження по справі в частині стягнення 79579,89 грн. основного боргу, на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

Крім суми основної заборгованості позивачем заявлені до стягнення пеня, 3% річних та інфляційні.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з приписами ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В частині 2 статті 343 ГК України зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до п.5.3 Договору (а.с.20) за невиконання, часткове невиконання обов`язку щодо оплати вартості виконаних послуг, замовним виплачує суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції, пені у розмірі 0,2% від несплаченої суми за кожен день прострочення та 3% річних за весь період прострочки платежу по день оплати.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми.

Враховуючи зазначене, умови укладеного Договору та порушення виконання зобов`язання відповідачем, позивачем за спірний період було нараховано 980,17 грн. 3% річних, 9667,33 грн. пені, 1035,99 грн. інфляційних.

При цьому суд зазначає, що в розрахунках позивача зазначена сума інфляційних 1835,99 грн., але в прохальній частині позову позивач просить стягнути з відповідача 1035,99 грн. інфляційних.

З клопотанням про виправлення описки в цій частині позовних вимог позивач до суду не звернувся, отже, суд розглядає заявлені до стягнення інфляційні в розмірі 1035,99 грн.

При цьому загальна сума позовних вимог складає 91201,38 грн.

Відповідач частково заперечує проти нарахування позивачем зазначених сум пені, 3% річних та інфляційних, вважає, що не порушив строк оплати першого платежу, а прострочка платежу з його боку відбулась ні з 14.09.2019 року, як зазначає позивач, а лише з 10.10.2019 року (з дати розвантаження).

Перевіривши періоди нарахування позивачем сум пені, 3% річних та інфляційних, з урахуванням умов Договору, суд дійшов висновку, що відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання саме з 14.09.2019 року, не сплативши вчасно 50% передплати в день завантаження автомобіля (13.09.2019 року).

Відповідно до п.п.3,5,6 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається: висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 78 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приписами статті 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 918,17 грн. 3% річних, 1035,99 грн. інфляційних, 9667,33грн. пені є обґрунтованими, доведені належними та допустимими доказами, поданими позивачем, які є більш вірогідними, ніж надані відповідачем на спростування позовних вимог, тому підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст.129 ГПК України, відповідно до яких, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, з вини якого виник спір.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 129, 236, 238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Закрити провадження у справі в частині стягнення 79579,89 грн. основного боргу, на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківський Машинобудівний завод "Плінфа" (місцезнаходження: 61052, м.Харків, вул.Конторська, буд.75/77; код ЄДРПОУ 00240253; р/р НОМЕР_3 в АТ Райффайзен Банк Аваль , МФО 380805) на користь Приватного підприємства "Логістік Компані" (місцезнаходження: 49006, м.Дніпро, вул.Таллінська, буд.4; код ЄДРПОУ 39284432; р/р НОМЕР_4 в АТ Банк Кредит Дніпро , МФО 305749) 918,17 грн. 3% річних, 1035,99 грн. інфляційних, 9667,33 грн. пені, 1921,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "21" лютого 2020 р.

Суддя К.В. Аріт