Рішення від 20.02.2020 по справі 922/4172/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2020 р.м. ХарківСправа № 922/4172/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (69002, м. Запоріжжя, вул. Фортечна, б. 4А, а/с 5012; код ЄДРПОУ: 24510970) до Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (63501, Харківська обл., м. Чугуїв, мікрорайон Авіатор; код ЄДРПОУ: 08305644) про стягнення коштів без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

18 грудня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод", в якій просить суд: стягнути з Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" суму заборгованості у розмірі 16 936,75 грн., з яких: 13 734,83 грн. - основного боргу, 246,10 грн. - 3% річних, 302,17 грн. - інфляційних збитків, 2 653,65 грн. - пені, а також судові витрати у розмірі 1 921,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором № ПЕ 07/05-19 від 07.05.2019 в частині оплати поставленого товару.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20 грудня 2019 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

26 грудня 2019 року на виконання вимог ухвали господарського суду Харківської області від 20 грудня 2019 року позивачем було надано заяву про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 грудня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі №922/4172/19 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (ст. 251 ГПК України) та строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (ч.4 ст.250 ГПК України). Позивачу встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання (ст. 251 ГПК України). Роз`яснено сторонам, що у випадку неподання відповідачем відзиву та/або клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, а також не подання позивачем відповіді на відзив у строки встановлені цією ухвалою розгляд справи буде відбуватися за наявними матеріалами після спливу строку встановленого для подання відповідачем клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та в межах строків встановлених статтею 248 ГПК України.

21 січня 2020 року через канцелярію господарського суду Харківської області представник відповідача надав відзив (вх.№1488 від 21 січня 2020 року), в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначив, що позивач у встановлений договором строк зобов`язання по поставці товару не виконав. Тому, враховуючи п.5.1.1. договору, штрафні санкції повинні нараховуватися з 14.05.2019 по 13.11.2019.

03 лютого 2020 року через канцелярію господарського суду Харківської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" надійшла відповідь на відзив (вх.№2666 від 03 лютого 2020 року), в якому просить суд доводи відповідача у відзиві на позовну заяву відхилити, оскільки останній безпідставно намагається уникнути відповідальності.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

07 травня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (постачальник) та Державним підприємством "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (покупець) було укладено договір №ПЕ 07/05-19 (надалі - Договір) (а.с.28-30,т.1).

Відповідно до пункту 1.1. зазначеного Договору постачальник зобов`язується поставити покупцю товар згідно специфікації (додаток №1), а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.

Асортимент товару, його обсяг (кількість) та вартість передбачається у специфікації, які є невід`ємною частиною даного договору (п.2.1.Договору).

Загальна вартість договору складає 94 392,34 грн., у т.ч. ПДВ (20%) - 15 732,06 грн. (п.2.2.Договору).

Як вбачається з специфікації до договору №ПЕ 07/05-19 від 07.05.2019 загальна вартість товару складає 94 392,34 грн., у т.ч. ПДВ (20%) - 15 732,06 грн. (а.с.31,т.1).

Строк постачання партії товару не більше 7 календарних днів з дати підписання договору (п.4.1.Договору).

Покупець здійснює оплату наступним чином: 100% вартості товару перераховує постачальнику після отримання товару та проходження вхідного контролю (п.5.1.Договору).

Розрахунки за отриманий товар здійснюються в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок постачальника (п.5.2.Договору).

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до виконання сторонами своїх зобов`язань (п.6.1.Договору).

Пунктом 8.3. Договору визначено, що при порушенні строків оплати товару покупець сплачує постачальнику, за вимогою останнього, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення, але не більше 1% від вартості товару.

Оплата штрафу або пені не звільняє сторони від виконання умов даного договору (п.8.4.Договору).

За порушення умов даного договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки, у порядку, чинним законодавством (п.10.3.Договору).

07 травня 2019 року позивач виписав відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0000638 за договором №ПЕ 07/05-19 від 07.05.2019 на загальну суму 94 392,34 грн. (а.с.32,т.1).

Як зазначає позивач, 23.08.2018 на адресу відповідача була здійснена поставка товару за видатковою накладною №РН-0000664 від 13.05.2019, засвідченою підписами та печатками сторін (а.с.33,т.1) на суму 13 734,83 грн.

З огляду на те, що приймання товару за якістю здійснюється на підприємстві відповідача, а видаткові накладні підписані представником відповідача, позивач вважає, що у відповідача виникло зобов`язання з оплати товару на наступний день, після отримання товару по кожній накладній окремо. Тобто, за видатковою накладною №РН-0000664 від 13.05.2019 у відповідача виникло зобов`язання з оплати товару з 14.05.2019. Проте відповідач свої зобов`язання за договором №ПЕ 07/05-19 від 07.05.2019 належним чином не виконав, станом на 17.12.2019 поставлений товар за рахунком-фактурою №СФ-0000638 від 07.05.2019 в повній мірі не оплатив.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інших правочинів.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частині 1 статті 629 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 172 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 172 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Пунктом 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В частині 1 статті 530 ЦК України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В частині 1 статті 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Як вбачається з відзиву, наданого відповідачем, останній не заперечує, що позивачем дійсно було поставлено товар за видатковою накладною №РН-0000664 від 13.05.2019 на суму 13 734,83 грн. При цьому, відповідач зазначає, що позивач у встановлений в договорі строк зобов`язання з поставки товару виконав частково, а саме поставив товар 13.05.2019 за видатковою накладною №РН-0000664 від 13.05.2019 на суму 13 734,83 грн.

Суд критично оцінює доводи відповідача щодо невиконання зобов`язання останнього в частині оплати товару через невиконання позивачем зобов`язання за договором в повному обсязі в частині поставки товару, оскільки пунктом 7.4. Договору встановлено, що у разі недопостачання товару, постачальник повинен допоставити товар в термін 10 днів після письмового повідомлення від покупця. В матеріалах справи не міститься письмового повідомлення відповідача щодо недопостачання товару. При цьому в пункті 8.3. Договору зазначено, що при порушенні строків оплати товару відповідач сплачує позивачу пеню за вимогою останнього. Разом з тим, пунктом 5.1.1. Договору встановлено, що відповідач перераховує 100% вартість товару позивачу після отримання товару та проходження вхідного контролю, при цьому умовами договору не встановлено після отримання в якому саме обсязі товару (повному чи частковому) відповідач повинен був перераховувати грошові кошти (вартість товару), адже сторонами не заперечується факт поставки товару за видатковою накладною №РН-0000664 від 13.05.2019 у розмірі 13 734,83 грн. на виконання умов договору №ПЕ 07/05-19 від 07.05.2019. Крім того, в матеріалах справи також не міститься доказів звернення відповідача до суду у зв`язку з невиконанням позивачем свого зобов`язання за договором №ПЕ 07/05-19 від 07.05.2019.

Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що у відповідача існує заборгованість перед позивачем за договором №ПЕ 07/05-19 від 07.05.2019, а саме за видатковою накладною №РН-0000664 від 13.05.2019 у розмірі 13 734,83 грн., у зв`язку з чим суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" у розмірі 13 734,83 грн.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Разом з тим, позивачем заявлено вимоги про стягнення суми 3% річних у розмірі 246,10 грн. та інфляційних збитків у розмірі 302,17 грн.

Відповідач заперечує проти задоволення відповідної вимоги та надав суду власні розрахунки щодо суми інфляційних збитків.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки суми 3% річних та інфляційних збитків встановив, що відповідні розрахунки позивачем здійснено неправильно, у зв`язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних у розмірі 246,10 грн. та інфляційних збитків у розмірі 302,17 грн. підлягає частковому задоволенню, а саме: суми 3% річних у розмірі 246,10 грн. та інфляційних збитків у розмірі 81,13 грн.

Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення пені у розмірі 2 653,65 грн. за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором в частині оплати товару за період з 14.05.2019 по 17.12.2019.

Відповідач заперечує проти задоволення відповідної вимоги та надав суду власні розрахунки суми пені.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України.

Так, частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідальність у вигляді пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачена пунктом 8.3. договору № ПЕ 07/05-19 від 07.05.2019.

Суд, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановив, що відповідні розрахунки позивачем здійснено неправильно, у зв`язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача пені за несвоєчасність виконання зобов`язання за видатковою накладною №РН-0000664 від 13.05.2019 у відповідності до умов договору №ПЕ 07/05-19 від 07.05.2019 у розмірі 2 653,65 грн. підлягає частковому задоволенню, а саме у розмірі 2 361,26 грн.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, 07 лютого 2020 року від представника позивача надійшла заява (вх.№3173 від 07 лютого 2020 року) про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн., в якій просить суд розглянути дану заяву про стягнення витрат на правничу допомогу окремо від заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, яка була подана разом з позовною заявою.

В обґрунтування вищезазначеної заяви представник позивача зазначає, що позивачем понесені додаткові витрати на правову допомогу у зв`язку із складанням відповіді на відзив та інших процесуальних документів.

Також, як зазначає представник позивача, ГПК України не передбачає можливості суду ініціювати питання про зменшення витрат на правничу допомогу, а в разі подання заперечень на розмір правової допомоги, відповідач має навести свої розрахунки та підтвердити, що надані послуги можливо було отримувати в коротший час та за іншими цінами.

Суд зазначає, що позивач разом з позовною заявою (вх.№4172/19 від 18 грудня 2019 року) надав заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, в якій просив суд у разі задоволення позову стягнути з відповідача понесені витрати на правову допомогу та надав до суду попередній розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у розмірі 5 100,00 грн.

Частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, як зазначено у частині 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами 2, 3 статті 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 3 частини 4 статті 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, в частині 5 статті 129 ГПК України зазначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Частиною 7 статті 129 ГПК України встановлено, що якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частини 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Так, на підтвердження понесення витрат на правову допомогу адвоката представник позивача надав суду копію договору-доручення про надання правової допомоги від 07.05.2019, копію додаткової угоди № 1 до договору-доручення про надання правової допомоги від 07.05.2019, копію акту №135 приймання-передач наданої правової допомоги від 13.12.2019, копія розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу, копію рахунку-фактури № СФ-0000139 від 13.12.2019 на суму 5 100,00 грн., платіжне доручення №6796 від 16.12.2019 на суму 5 100,00 грн., копію рахунку-фактури № СФ-0000021 від 05.02.2020 на суму 4 000,00 грн., копію платіжного доручення №6903 від 05.02.2020 на суму 4 000,00 грн., копію розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу, копію акту № ОУ-0000П20 приймання-передачі.

Верховний Суд в постанові від 01 серпня 2019 року по справі №915/237/18 зазначив, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом з тим, Верховним Судом у постанові від 12.11.2019 по справі №904/4494/18 було зроблено такий висновок: "Частинами першою та другою статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. З огляду на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач разом з першою заявою по суті спору не подав суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи, Велика Палата Верховного Суду відмовляє у відшкодуванні таких судових витрат."

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що позивачем разом з позовною заявою не було подано суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він очікував понести у зв`язку з розглядом справи у розмірі 4 000,00 грн., з яких: підготовка відповіді на відзив складає 2 400,00 грн., підготовка клопотання про поновлення строку на подання відповіді на відзив складає 800,00 грн., підготовка заяви про стягнення витрат на правову допомогу складає 800,00 грн., суд відмовляє у відшкодуванні судових витрат на правову допомогу у розмірі 4 000,00 грн.

Суд зазначає, що клопотання про поновлення строку на подання відповіді на відзив, було подано після залишення без розгляду попередньої відповіді на відзив, поданої представником позивача без додержання вимог ГПК України, у зв`язку з чим відповідальність за подання повторно відповіді на відзив та клопотання про поновлення строку на таке подання покладається на позивача, а заява про стягнення витрат на правову допомогу, надана представником позивача, не стосуються суті спору.

Разом з тим, як вірно зазначає позивач, ГПК України не передбачає можливості суду ініціювати питання про зменшення витрат на правничу допомогу, а в разі подання заперечень на розмір правової допомоги, відповідач має навести свої розрахунки та підтвердити, що надані послуги можливо було отримувати в коротший час та за іншими цінами.

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

У даній справі відповідач не звернувся до суду із заявою про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, відтак, підстав для зменшення суми судових витрат у суду немає.

Водночас, поза увагою позивача залишились висновки Об`єднаної палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Так, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Об`єднана палата зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Так, позивач заявляє до стягнення з відповідача 5 100,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, з яких: 2 100,00 грн. за підготовку позовної заяви та 3 000,00 грн. за правовий аналіз укладених між клієнтом та його контрагентом договору, складених первинних та бухгалтерських документі, надання роз`яснень та пропозицій.

Однак, суд беручи до уваги викладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тощо, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат і стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, виходячи з такого.

Перш за все, суд зазначає, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли у зв`язку із невиконанням відповідачем своїх зобов`язань по договору поставки щодо оплати отриманого від позивача товару. При цьому, відповідач підтвердив факт отримання товару за вказаним договором поставки і не заперечував суми, що заявлена позивачем до стягнення.

Тобто, даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, спір відноситься категорії спорів, що виникають у зв`язку із неналежним виконанням договору купівлі-продажу (поставки). У спорах такого характеру, за відсутності особливостей поставки товару у спірних правовідносинах, відсутності протиріч між наявними у справі документами щодо факту поставки товару і його часткової оплати, судова практика є сталою (тим більше, що відповідач навіть не заперечує поставку і суму позовної вимоги).

Крім того, спірні правовідносини регулюється нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Також, дана справа є малозначною справою у якій ціна позову складає 16 936,75 грн., а матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження б яких адвокат витратив значний час. Так, до позовної заяви додані договір №ПЕ 07/05-19, одна специфікація до нього на поставку товару, одна видаткова накладна та один рахунок-фактура. Також до позовної заяви додано розрахунок 3% річних, пені та інфляційних.

Суд зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, однак, суд має оцінити рівень адвокатських витрат з урахуванням того, чи є їх сума обґрунтованою.

До того ж, як встановлено судом, позивачем неправильно визначено період і розмір нарахувань пені та інфляційних, нарахування позивача були заявлені в розмірі більшому, ніж розраховано судом.

Відтак, здійснюючи розрахунок судових витрат на професійну правничу допомоги суд керується критерієм розумності розміру адвокатських витрат, з урахуванням обставин справи та ціни позову у розмірі 16 936,75 грн.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи вищевикладене, виходити з критерію реальності адвокатських витрат, їх дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, беручи до уваги складність справи та ціну позову, зважаючи на часткове задоволення позову, суд встановив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним та неспіврозмірним, а тому підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 4 945,40 грн.

Разом з тим враховуючи те, що суд задовольнив позов частково, у відповідності до статті 129 ГПК України, витрати щодо сплати судового збору у розмірі 1 862,77 грн. підлягають стягненню з відповідача, а у розмірі 58,23 грн. - покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (63501, Харківська обл., м. Чугуїв, мікрорайон Авіатор; код ЄДРПОУ: 08305644) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (69002, м. Запоріжжя, вул. Фортечна, б. 4А, а/с 5012; код ЄДРПОУ: 24510970) суму заборгованості у розмірі 13 734 (тринадцять тисяч сімсот тридцять чотири) грн. 83 грн., 3% річних у розмірі 246 (двісті сорок шість) грн. 10 коп., інфляційні збитки у розмірі 81 (вісімдесят одна) грн. 13 коп., пеню у розмірі 2 361 (дві тисячі триста шістдесят одна) грн. 26 коп., та судовий збір у розмірі 1 862 (одна тисяча вісімсот шістдесят дві) грн. 77 коп.

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" про стягнення витрат на правничу допомогу задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (63501, Харківська обл., м. Чугуїв, мікрорайон Авіатор; код ЄДРПОУ: 08305644) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (69002, м. Запоріжжя, вул. Фортечна, б. 4А, а/с 5012; код ЄДРПОУ: 24510970) витрати на правничу допомогу у розмірі 4 945 (чотири тисячі дев`ятсот сорок п`ять) грн. 40 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "20" лютого 2020 р.

Суддя Т.О. Пономаренко