Рішення

від 19.02.2020 по справі 826/18957/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2020 року м. Київ №826/18957/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Костенка Д.А., розглянув-ши у письмовому провадженні адміністративнe справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), Уповноваженої особи Фонду гаран-тування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" Грошової Світлани Василівни (далі - Уповноважена особа) про зобо-в`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну пред-мету позову, просить:

- визнати протиправним і скасувати наказ Уповноваженої особи від 29.08.2014 №61 в частині визнання нікчемним правочину по безготівковому перерахуванню 11.06.2014 гро-шових коштів в сумі 7287,04 грн. з поточного рахунку Громадської організації садівницького товариства "Райдуга-1" (далі - СТ "Райдуга-1") на поточний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий на ім`я позивача в ПАТ "Старокиївський банк" (далі - Банк);

- визнати протиправним та скасувати сторнування операції безготівкового переказу 11.06.2014 грошових коштів в сумі 7287,04 грн. з поточного рахунку СТ "Райдуга-1" на поточний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий на ім`я позивача в Банку;

- зобов`язати Уповноважену особу надати до Фонду додаткову інформацію про збіль-шення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування шляхом, шляхом включення до їх числа позивача з правом на відшкодування вкладу в сумі 7287,04 грн., розміщеного в Банку на підставі договору банківського рахунку від 11.06.2014 №5665;

- зобов`язати Фонд включити позивача до реєстру вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, в сумі 7287,04 грн., розміщених на підставі договору банківського вкладу від 11.06.2014 №5665.

Підставами позову зазначено те, що повідомлення Уповноваженої особи про нікчем-ність правочину не містить конкретних критеріїв, передбачених ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під який підпадає договір банківського рахунку №5665 від 11.06.2014, а також відсутні судові рішення про визнання недійсним вказаного договору або застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Уповноважена особа подала заперечення, в яких просить відмовити в позові з тих під-став, що складення реєстру вкладників відноситься до повноважень Фонду, а не Уповнова-женої особи; позивач не набула права на включення її до переліку вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, оскільки договір про відкриття банківського рахунку та внесення коштів за цим договором є нікчемним правочи-ном, що не потребує визнання у судовому порядку і про що повідомлено позивачу. Зазначила про штучне створення ситуації, за якою кошти юридичної особи, керівником якої є позивач, перераховані на її рахунок для отримання нею відшкодування за рахунок Фонду, у зв`язку з чим Уповноважена особа звернулася до органів МВС України та відкрито кримінальне провадження за фактом зловживання службовими особами Банку своїми повноваженнями.

Фонд надав заперечення на позов, в яких просить відмовити в позові з тих підстав, що Уповноваженою особою не включено позивача до переліку вкладників Банку і не надано такої інформації Фонду, тому у нього не було підстав для включення позивача до реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.04.2015, залише-ною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2015, від-мовлено у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.06.2017 скасовано рішення судів першої і апеляційної інстанції, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції зазначив, що відповідачем не надано доказів наявності підстав, які наведені у ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та у ст. 228 ЦК України, для визнання правочину нікчемним, а також доказів того, що вказаний правочин порушує публічний порядок. Водночас чинним залишається наказ Упов-новаженої особи про визнання нікчемним правочину, оцінку правомірності якому суди попередніх інстанцій не надали. Також, суд касаційної інстанції зазначив про відсутність у справі доказів "фіктивності" внесення грошових коштів до каси Банку і "дроблення вкладів" власників великих рахунків.

Під час нового розгляду справи представником позивача подано заяву про зміну пред-мета позову.

Уповноважена особа подала заперечення, в яких, окрім раніше наведених обставин, зазначає про те, що на виконання рішення про визнання нікчемним правочину, кошти у сумі 7287,04 грн. були повернуті 28.11.2014 на рахунок юридичної особи, тому у позивача був відсутній вклад, який підлягав відшкодуванню. Зазначає, що позивачем не надано свідоцтво про відкриття рахунку, що вказує про порушення вимог письмової форми оформлення договорів. Послалася на п.п. 2, 7 ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як на підставу того, що правочин є нікчемним.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав позов.

Представник Уповноваженої особи не визнала позов.

Фонд явку свого представника до судового засідання не забезпечив, у зв`язку з чим та згідно з ч. 6 ст. 128 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) суд продовжив розгляд справи у письмовому провадженні.

У зв`язку із закінченням процедури ліквідації Банку суд призначив судове засідання, до якого сторони, будучи належним чином повідомленими, не прибули. На підставі ч. 9 ст. 205 КАС України суд продовжив розгляд справи у письмовому провадженні.

Від Фонду надійшов відзив, в якому він просить відмовити в позові з тих підстав, що із завершенням процедури ліквідації Банку припиняються повноваження Уповноваженої особи і завершується виплата гарантованих сум відшкодування коштів за вкладами; вимоги кредиторів вважаються погашеними.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2020 закрито про-вадження у справі у частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи від 29.08.2014 №61 в частині визнання нікчемним правочину по безготівковому перерахуванню грошових коштів в сумі 7287,04 грн. з рахунку СТ "Райдуга-1" на рахунок позивача, а також в частині визнання протиправним і скасування сторнування операції з перерахування коштів з рахунку позивача.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини і відповідні їм правовідносини.

11 червня 2014р. між Банком і позивачем укладено договір банківського рахунку №5665, згідно з копією якого (а.с. 5) Банк відкриває банківський поточний рахунок позивачу у гривні № НОМЕР_1 та здійснює за ним операції згідно діючого законодавства. Документом, що підтверджує відкриття клієнту рахунку у банку є свідоцтво про відкриття рахунку. Документом, що підтверджує прибутково-видаткові операції клієнта є виписка з рахунку, в якій відображається початковий стан рахунку, суми операцій та залишок.

11 червня 2014р. на рахунок позивача № НОМЕР_1 надійшли кошти у сумі 7287,04 грн. у вигляді безповоротної фінансової допомоги з рахунку СТ "Райдуга-1" № НОМЕР_2 , що підтверджується копією виписки відділення №6 ПАТ "Старокиївсь-кий банк" /321477/ (а.с. 6) і випискою Банку з поточного рахунку № НОМЕР_1 (а.с. 41).

Із 18.06.2014 у Банку запроваджено тимчасову адміністрацію на підставі постанови Правління Національного банку України від 17.06.2014 №365.

Під час тимчасової адміністрації здійснено перевірку правочинів. Згідно з наявною у справі копією Протоколу засідання комісії з перевірки правочинів, призначеної наказом від 14.07.2014 №30-А (а.с.40) нікчемні договори та інші правочини були вчинені в зв`язку із тим, що сума грошових котів на рахунках клієнтів Банку перевищувала суму граничного розміру відшкодування грошових коштів Фондом, а відповідно існували ризики після незадоволення вимог кредиторів в результаті ліквідації Банку та реалізації його майна, фізичними особами було ініційовано процес фіктивного відкриття рахунків іншими фізичними особами для штучного зарахування коштів на них у розмірі, що не перевищує суму граничного розміру відшкодування у 200000 грн. Операції із штучного залучення вкладів фізичних осіб здійсню-вались без присутності осіб, на ім`я яких відбувалось внесення готівкових коштів. Такі операції здійснювались у період, коли Банк не мав можливості виконати свої зобов`язання перед кредиторами Банку навіть в незначних розмірах (з 12.05.2014 по 17.06.2014) та з метою отримання грошових коштів за рахунок виплат Фондом на користь фізичних осіб.

Крім того, зазначено про виявлені операції із перерахування грошових коштів з поточ-них рахунків юридичних осіб на рахунки фізичних осіб в періоді з 12.05.2014 по 17.06.2014, які були здійснені всупереч обмеженню щодо залучення вкладів фізичних осіб, встановле-ному постановою Національного банку України. Такі дії вчинені з метою отримання грошо-вих коштів за рахунок виплат Фондом на користь фізичних осіб. Виходячи із наведеного, запропоновано надати на затвердження Уповноваженій особі перелік нікчемних договорів та інших правочинів, виявлених за результатами перевірки.

Згідно з копією наказу Уповноваженої особи від 29.08.2014 №61 (а.с. 56) і витягу з Переліку нікчемних договорів та інших правочинів, який є додатком до наказу від 29.08.2014 №61 (а.с. 57) до вказаного переліку включено операцію з перерахування на рахунок позивача № НОМЕР_1 коштів від СТ "Райдуга-1" (ІПН 33130065), рахунок відправника НОМЕР_4, документ від 11.06.2014 №9.

Уповноважена особа звернулася із заявою до ДДСБЕЗ МВС України від 01.09.2014 №2133/08-02, в якій повідомила про значне збільшення гарантованої суми відшкодування в період дій постанови Національного банку України №276, що відбулось також внаслідок зарахування коштів юридичних осіб - клієнтів банку фізичним особам як фінансова допомо-га на загальну суму 10406916,54 грн. (частину коштів було видано готівкою, або перерахо-вано за послуги Банку до запровадження тимчасової адміністрації) з метою повернення таким чином коштів юридичних осіб, які не гарантуються Фондом. В результаті - станом на 18.06.2014 загальна сума безпідставних вимог фізичних осіб, які отримали кошти від юридичних осіб, становить 8690109,54 грн., у т.ч. вимоги позивача на суму вкладу у розмірі 7287,04 грн. за договором від 11.06.2014 №5665, рахунок № НОМЕР_1 (а.с. 49-53).

Згідно з копією листа ст. слідчого в ОВС ГСУ МВС України Колотигіної Т.В. від 18.11.2014 №13/2/2-22818 (а.с. 84, 85) проводиться досудове розслідування в кримінальному провадженні №12014000000000367, внесеному 11.09.2014 до ЄРДР за матеріалами ДДСБЕЗ МВС України за фактом зловживання службовими особами ПАТ "Старокиївський банк" своїми повноваженнями з метою отримання неправомірної вигоди для інших осіб, що спри-чинило тяжкі наслідки у вигляді матеріальних збитків Банку, які в 250 і більше разів переви-щують н.м.д.г., за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України.

Із 18.09.2014 розпочато процедуру ліквідації Банку на підставі постанови Правління Національного банку України від 11.09.2014 №563 та рішення виконавчої дирекції Фонду від 17.09.2014 №92. Уповноваженою особою призначено Пантіну Л.О.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 21.12.2017 №5462 Уповноважену особу змі-нено на Грошову Світлану Василівну . Процедура ліквідації продовжувалася до 17.09.2019.

Згідно з інформацією, розміщеною на сайті Фонду, відповідно до ст. 53 Закону Украї-ни "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" 25.09.2019 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №10681110023024349 про державну реєстрацію припинення Банку.

07 жовтня 2014р. позивач звернулася до Уповноваженої особи із заявою про виплату їй коштів за вкладом, копі якої наявна у справі (а.с. 7).

Листом Уповноваженої особи від 07.11.2014 №636/09-02, копія якого наявна у справі (а.с. 8), позивачу повідомлено, що правочини, у т.ч. договір банківського рахунку №5665 від 11.06.2014 та операція з перерахування грошових коштів на рахунок, відкритий на виконання вказаного договору, який є предметом кримінального провадження №12024000000000367, Банком визнаний нікчемним відповідно до вимог ч.ч. 2-3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

28 листопада 2014р. Банком здійснено сторнування операції із зарахування на рахунок позивача коштів у сумі 7287,04 грн., що підтверджується випискою з поточного рахунку № НОМЕР_1 (а.с. 41) копією меморіального ордеру №9 від 28.11.2014 (а.с. 195).

Спірні правовідносини виникли у сфері функціонування системи гарантування вкла-дів фізичних осіб і стосуються відшкодування позивачу коштів за рахунок Фонду.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України від 23.02.2012 №4452-VI "Про систему гаранту-вання вкладів фізичних осіб" (далі - Закон №4452) Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включа-ючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума гра-ничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень.

Згідно з ч. 2 ст. 26 цього Закону вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Як визначено у ч. 1 ст. 2 Закону №4452:

вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти (п. 3);

вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківсь-кого рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката (п. 4).

Як вбачається із встановлених судом фактичних обставин цієї справи, позивачу на підставі договору банківського рахунку відкрито у Банку поточний рахунок, на який зарахо-вано кошти у сумі 7287,04 грн., а відтак на початок процедури виведення Банку з ринку позивач вважалася вкладником цього Банку, на яку поширюються гарантії відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону №4452 Уповноважена особа складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Згідно з ч. 2 ст. 27 цього Закону Уповноважена особа протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Пунктом 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 №14, передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інфор-мацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необ-хідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вклад-ника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників.

Доказів того, що після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Банку і отримання цього рішення Фондом, Уповноваженою особою відповідно до ст. 27 Закону №4452 включено позивача до Переліку вкладників або протягом процедури ліквідації подано до Фонду додаткову інформацію про позивача, відповідач до суду не надав, про наявність таких доказів - не зазначив, а судом таких фактів не встановлено.

Оцінюючи правомірність не включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, суд зважає на таке.

Згідно з абз. 4 ч. 1 ст. 26 Закону №4452 гарантії Фонду не поширюються на відшко-дування коштів за вкладами у випадках, передбачених цим Законом.

Такі випадки визначені у ч. 4 ст. 26 Закону №4452, однак про їх наявність ніхто з учасників справи не стверджував і доказів не надав, а судом таких випадків не встановлено.

Підстави нікчемності правочинів визначені в ч. 3 ст. 38 цього Закону. Відповідач не зазначив у письмовому повідомленні конкретної правової підстави, передбаченої ч. 3 ст. 38 Закону №4452, відповідно до якої договір банківського рахунку чи операція із зарахування на рахунок позивача коштів у сумі 7287,04 грн. є нікчемним правочином.

У запереченнях на позов Уповноважена особа послалась на п.п. 2, 7 ч. 3 ст. 38 Закону №4452, згідно з якими правочини (у т.ч. договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

- банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим (п. 2);

- банк уклав правочини (у т.ч. договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п. 7).

Оцінюючи правомірність визнання правочину нікчемним, суд враховує також виснов-ки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 №826/1476/15 про те, що перелік передбачених ч. 3 ст. 38 Закону №4452 підстав, за яких правочини (у т.ч. договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення ст. 228 ЦК України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчем-ності, визначених у ч. 3 ст. 38 Закону №4452 (п. 42). Здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов`язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК України, Законом України "Про банки і банківську діяль-ність", Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 №492, та договорами з відповідними клієнтами. Банку (п. 45). Якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гаранто-ваних державною виплат), то ст. 38 Закону №4452 не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі ст. 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею (п. 46). При цьому при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (ч. 2 ст. 215 ЦК України та ч. 3 ст. 38 Закону №4452) незалежно від того, чи була проведена передбачена ч. 2 ст. 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписано уповноваженою особою Фонду особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Тому факт того, що наказ уповноваженої особи Фонду не був оскаржений позивачем і є чинним, жодним чином не впливає на нікчемність правочину (п. 48).

З огляду на наявні у справі і досліджені судом докази, вимоги законодавства і виснов-ки Верховного Суду, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів відповідачів про наявність передбачених п.п. 2, 7 ч. 3 ст. 38 Закону №4452 підстав для визнання договору банківського рахунку і операції з перерахування коштів нікчемним правочином та неправомірність застосування наслідків нікчемності правочину, зважаючи на таке.

Відповідачами не надано доказів того, що саме на підставі договору банківського рахунку від 11.06.2014 №5665, укладеного між Банком і позивачем, Банк взяв на себе зобо-в`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобо-в`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим (п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону №4452), а досліджений судом договір не передбачає виконання Банком грошових зобов`язань, окрім повернення вкладу і виплати відсотків.

Відповідачами не надано доказів того, що умови укладеного між Банком і позивачем передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам пере-ваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону №4452), а досліджений судом договір таких умов не містить.

Посилання відповідача на результати проведеної перевірки правочинів (у т.ч. догово-рів) не свідчать про наявність таких обставин.

Посилання відповідача на відсутність свідоцтва про відкриття рахунку суд відхиляє, оскільки його відсутність не спростовує факти укладення договору від 11.06.2014 №5665, відкриття позивачу рахунку № НОМЕР_1 і перерахування на це рахунок коштів у сумі 7287,04 грн., які підтверджуються іншими доказами, наявними у справі.

Посилання відповідача на те, що договір укладено і кошти перераховано у період дії постанови Правління Національного банку України від 12.05.2014 №276/БТ, якою зупинено проведення Банком операцій із залучення у вклади (депозити) коштів фізичних осіб у націо-нальній та іноземній валютах, суд відхиляє, оскільки наявна у справі копія цієї постанови (а.с. 184, 185) такого обмеження не містить; у цій постанові встановлено Банку обмеження: "здійснювати залучення у вклади (депозити) коштів від фізичних осіб (у тому числі з видачею ощадних депозитних сертифікатів) у національній та іноземній валютах, а також у банківських металах у межах сукупної заборгованості перед фізичними особами, що виникла на кінець дня прийняття цієї постанови; " (абз. 1 с. 4), тобто не зупинено вчинення таких операцій, як стверджує відповідач, а встановлено відповідні умови їх проведення. У даній справі відповідачем не доведено, що укладення договору і зарахування коштів на рахунок позивача не відповідає таким умовам.

Крім того, зазначена постанова становить банківську таємницю і позивач не міг бути обізнаним із її змістом; невиконання посадовими особами банку приписів постанови Націо-нального банку України не є підставою для визнання правочину нікчемним. При цьому суд враховує сталу практику Верховного Суду, зокрема постанови від 26.03.2019 №826/26920/15, від 17.10.2019 у справі №826/4627/16.

Водночас, як вбачається із встановлених судом обставин справи, укладення договору банківського рахунку від 11.06.2014 і зарахування коштів на рахунок позивача 11.06.2014 відбулося до запровадження тимчасової адміністрації банку (18.06.2014), що не суперечить ч. 3 ст. 36 Закону №4452, якою встановлено, що правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.

Посилання відповідача на чинність наказу про затвердження результатів перевірки правочинів і застосування наслідків нікчемного правочину у вигляді сторнування 28.11.2014 операції з перерахування коштів на рахунок позивача, суд відхиляє з наступних підстав.

Наслідки нікчемності правочину настають для сторін у силу закону, а не рішення Уповноваженої особи, яке є внутрішнім розпорядчим документом. Відповідна правова пози-ція зазначена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №820/1648/17 від 04.07.2018, №910/12294/16 від 11.04.2018, №910/24198/16 та №910/17448/16 від 16.05.2018. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду у п. 48 постанови від 04.07.2018 №826/1476/15, сама лише наявність такого наказу жодним чином не впливає на нікчемність правочину і правомірність застосування наслідків нікчемності правочину.

У даній справі транзакція (операція) з перерахування коштів з рахунку СТ "Райдуга-1" на рахунок позивача, зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду у п. 45 поста-нови від 04.07.2018 №826/1476/15, не є правочином, укладеним між Банком і позивачем, тому не може бути нікчемним з підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 Закону №4452. У цьому ж контексті суд враховує висновок Верховного Суду у постанові від 23.04.2019 у справі №822/6076/15, який зазначив, що положення чинного законодавства не пов`язують визна-чення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточ-ному) рахунку коштів.

Отже, доводи відповідачів про нікчемність правочину відповідно до ч. 3 ст. 38 Закону №4452 є безпідставними, а застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом сторнування операції з перерахування коштів на рахунок позивача - неправомірним.

При цьому, зважаючи на той же висновок Великої Палати Верховного Суду у п. 48 постанови від 04.07.2018 №826/1476/15, необхідність визнання протиправним і скасування наказу Уповноваженої особи про визнання правочину нікчемним та/або визнання протиправ-ними дій щодо застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, як передумови для відшкодування особі коштів за вкладом за рахунок Фонду, не потребується. Тобто, наявність наказу Уповноваженої особи від 29.08.2014 №61 про визнання нікчемним правочину по безготівковому перерахуванню 11.06.2014 грошових коштів в сумі 7287,04 грн. з поточного рахунку СТ "Райдуга-1" на поточний рахунок позивача та про сторнування цієї операції, провадження в якій закрито ухвалою суду від 19.02.2020, не свідчить про втрату позивачем статусу вкладника Банку і не є перешкодою для виплати гарантованого відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Посилання відповідача на відсутність у справі договору про надання безповоротної фінансової допомоги й на штучне створення ситуації, за якою кошти СТ "Райдуга-1", керів-ником якого є позивач, перераховані на її рахунок для отримання нею відшкодування за рахунок Фонду, суд не бере до уваги, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях і не підтверджені відповідними доказами.

Так, згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у п.п. 46, 48 постанови від 04.07.2018 у справі №826/1476/15, якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державою виплат), то ст. 38 Закону №4452 не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі ст. 228 ЦК Украї-ни. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.

Відповідачем не зазначено про наявність і не надано суду доказів визнання недійсним (фіктивним, удаваним тощо) у судовому порядку правочину щодо надання позивачу безпово-ротної фінансової допомоги, тому підстав вважати цей правочин недійсним у суду не має.

Відповідач не довів, що правочин з надання безповоротної фінансової допомоги є нікчемним згідно із ст. 228 ЦК України. Посилання Уповноваженої особи на те, що позивач є керівником СТ "Райдуга-1" і те, що станом на 11.06.2014 залишок на поточному рахунку СТ "Райдуга-1" № НОМЕР_2 , відкритому в ПАТ "Старокиївський банк", становив 7287,04 грн. згідно з довідкою Уповноваженої особи про стан рахунку б/д і б/н (а.с. 42), не свідчить про порушення цим правочином публічного порядку, адже законодавством укладення такого правочину не заборонено.

Посилання відповідача на відкриття кримінального провадження суд відхиляє, також, оскільки даний факт згідно із Законом №4452 не є підставою для не відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд не встановив обмежень щодо укладення дого-вору банківського рахунку чи зарахування на нього коштів, а також передбачених ч. 3 ст. 36 і ч. 3 ст. 38 Закону №4452 обставин, з якими пов`язується нікчемність цього правочину. Наявність інших правових підстав недійсності/нікчемності договору банківського рахунку чи застосування рішенням суду наслідків недійсності нікчемного правочину суд не встановив.

Зважаючи на недоведеність відповідачем наявності передбачених ст.ст. 26, 36, 38 Закону №4452 підстав для не відшкодування позивачу коштів у сумі 7287,04 грн. за рахунок Фонду, суд дійшов висновку про те, що гарантії Фонду поширюються на відшкодування позивачу цих коштів.

Враховуючи, що згідно із ст. 26 Закону №4452 позивач набула право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду, але не була включена Уповноваженою особою до переліку вкладників з причин, правомірність яких не доведена перед судом, суд дійшов висновку про допущення цим відповідачем протиправної бездіяльності, яка порушила право позивача на одержання гарантованої суми відшкодування.

Як визначено у п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону №4452, уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 16 Закону №4452 позови, подані проти працівників Фонду, вва-жаються позовами, поданими проти Фонду.

Повноваження, визначені ст. 38 Закону №4452 (перевірка правочинів, визнання їх нікчемними, застосування наслідків нікчемності договорів), належать Фонду і можуть бути делеговані Уповноваженій особі (ч. 10 ст. 38 Закону №4452).

Встановивши порушення права позивача на одержання гарантованої суми відшкоду-вання коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду внаслідок помилкового застосування Уповноваженою особою приписів ст. 38 Закону №4452 та виходячи із змісту положень п. 17 ч. 1 ст. 2, п. 1 ч. 3 ст. 16, ст. 38 цього Закону, суд вважає, що обставина припинення Банку не є підставою для закриття провадження у справі в частині вимоги до Уповноваженої особи, оскільки позов у цій частині вважається позовом проти Фонду, який не припинений і здійснює свою діяльність.

Разом з тим, розглядаючи вимогу про зобов`язання Уповноваженої особи надати до Фонду додаткову інформацію про позивача, яка має право на відшкодування вкладу в сумі 7287,04 грн. за рахунок Фонду, суд вважає, що у задоволенні цієї вимоги слід відмовити, оскільки повноваження по складенню переліку вкладників і внесення додаткової інформації до Фонду в Уповноваженої особи закінчилися, тому задоволення цієї вимоги не призведе до ефективного захисту і поновлення порушеного права позивача.

Розглядаючи вимогу про зобов`язання Фонду включити позивача до реєстру вкладни-ків Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, в сумі 7287,04 грн., суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верхо-венства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найви-щими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1). Суд засто-совує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ч. 2). Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (ч. 4).

У своєму відзиві Фонд послався на ч. 7 ст. 26 Закону №4452, згідно з якою Фонд завершує виплату гарантованих сум відшкодування коштів за вкладами у день подання доку-ментів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи, а також на положення ст. 52 цього Закону щодо погашення вимог кредиторів до банку за недостатністю його майна.

Суд вважає, що обставина припинення Банку і норма ч. 7 ст. 26 Закону №4452 не є перешкодою для захисту порушеного права особи на одержання гарантованої суми відшко-дування коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду в судовому порядку, оскільки норми Закону №4452 не передбачають припинення (скасування) цього права вкладника у зв`язку з припиненням Банку, а положення ч. 4 ст. 26 Закону №4452 не визначають вказану обставину (припинення Банку) як підставу не відшкодування Фондом коштів. Крім цього, приходячи до такого висновку, суд зважає на те, що заява про виплату відшкодування подана позивачем Уповноваженій особі, а спір щодо виплати такого відшкодування ініційований, до подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи і перебував на розгляді суду.

Посилання Фонду у відзиві на положення ст. 52 Закону №4452 щодо погашення вимог кредиторів суд відхиляє, оскільки суть спору і характер спірних правовідносин стосується відшкодування коштів вкладнику, а не погашення кредиторських вимог.

В аспекті ефективного захисту і поновлення порушеного права позивача та з огляду на обставину припинення Банку, суд враховує положення ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з яким кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" ст. 1 Протоколу №1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, №66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, №49429/99).

У справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський Суд з прав людини заз-начив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захи-щатися ст. 1 Протоколу №1. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого пра-ва у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (п. 35, №68385/10 та №71378/10).

У справі, яка розглядається, норма ч. 7 ст. 26 Закону №4452 про припинення виплат гарантованих сум відшкодування коштів за вкладами не створює законодавчих умов, за яких вкладника можна позбавити своєї власності. Напроти, як вже зазначав суд, Закон №4452 не передбачає припинення у особи права на одержання суми гарантованого відшкодування за вкладом у зв`язку з припиненням банку і не відносить вказану обставину до підстав, за яких виплата відшкодування Фондом не проводиться. Відтак, позивач має законне сподівання на одержання суми гарантованого відшкодування за вкладом за рахунок Фонду, яке захи-щається ст. 1 Протоколу №1. Відсутність у національному законодавстві процедури відшко-дування гарантованої суми у розмірі вкладу після припинення Банку не може бути підставою для відмови в поновленні порушеного права позивача.

Зважаючи на те, що відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду у межах 200000 грн. є виплатою гарантованою державою, яка здійснюється Фондом за рахунок його коштів, а не коштів Банку, і те, що Законом №4452 не передбачено припинення у особи права на одержання суми гарантованого відшкодування за вкладом у зв`язку з припиненням банку і не віднесено вказану обставину до підстав, за яких виплата відшкодування Фондом не проводиться, беручи до уваги, що порушення вказаного права позивача допущено внас-лідок протиправної бездіяльності Уповноваженої особи, а також враховуючи закріплений у ст. 6 КАС України принцип верховенства права і визначену у Законі №4452 мету, яка поля-гає, серед іншого, у захисті прав і законних інтересів вкладників банків, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання Фонду відшкодувати позивачу її кошти за вкладом у розмірі 7287,04 грн.

Отже, вимога про зобов`язання Фонду вчинити певні дії підлягає задоволенню в цій частині. Суд не вважає доцільним і ефективним задовольняти вимогу у частині зобов`язання Фонду включити інформацію про позивача до реєстру вкладників, оскільки, зважаючи на припинення Банку, це може звузити спосіб виконання рішення і можливість вжиття Фондом належних і достатніх заходів для виконання рішення.

Щодо розподілу судових витрат, то у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №817/649/16 зроблено висновок про те, що дія ч. 3 ст. 22 Закону України від 12.05.1991 №1023-XII "Про захист прав споживачів" поширюється на спори, які вини-кають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінсь-ких функцій, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону №4452.

Отже, позивач була звільнена від сплати судового збору, тому сплачений нею судовий збір може бути повернутий за відповідною заявою.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 90, 241-246, пп. 10 п. 1 Перехідних положень КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 частково.

2. Зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відшкодувати ОСОБА_1 кошти за вкладом, який був розміщений на рахунку № НОМЕР_1 у Публічному акціонерному товаристві "Старокиївський банк", у розмірі 7287,04 грн. (сім тисяч двісті вісімдесят сім гривень 04 копійки).

3. Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в іншій частині.

Позивач: ОСОБА_1 ;

АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідачі:

1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб;

01032, м. Київ, б-р Т. Шевченка, 33-Б, код ЄДРПОУ 21017660.

2) Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" Грошова Світлана Василівна; 01033, м. Київ, вул. Микільсько-Ботанічна, 7/9.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку, встановленому ст.ст. 293-297 КАС України. Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Дата рішення є датою складення його у повному обсязі.

Суддя Д.А. Костенко