Постанова

від 12.02.2020 по справі 392/224/18

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 лютого 2020 року м. Кропивницький

справа № 392/224/18

провадження № 22-ц/4809/256/20

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючої судді Суровицької Л. В.,

суддів Авраменко Т.М., Черненко В.В.

секретар Лазаренко-Шаповалова В.В.

учасники справи :

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Кушнірьов Олег Миколайович,

відповідач - Фермерське господарство "Возний Ігор Васильович",

представник - адвокат Міхальова Вікторія Вікторівна,

третя особа - Маловисківська районна державна адміністрація Кіровоградської області ,

представник за довіреністю- Зовва Юлія Олександрівна,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Міхальової Вікторії Вікторівни, яка діє в інтересах Фермерського господарства"Возний Ігор Васильович" на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 31 жовтня 2019 року у складі судді Кавун Т.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства "Возний Ігор Васильович", третя особа - Маловисківська районна державна адміністрація Кіровоградської області про визнання недійсним договору оренди землі та скасування його державної реєстрації,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Фермерського господарства "Возний Ігор ОСОБА_2 ", третя особа - Маловисківська районна державна адміністрація про визнання недійсним договору оренди землі та скасування його державної реєстрації.

Зазначав, що за усною домовленістю надав тимчасово фермерському господарству " ОСОБА_3 " в користування належну йому на праві власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,79 га, розташовану на території Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області. Договір оренди землі при цьому не укладався, строки користування земельною ділянкою не обговорювалися. Весною 2015 року, коли звернувся до ОСОБА_3 щодо повернення земельної ділянки, йому було відмовлено та ОСОБА_3 повідомив, що нібито 04 лютого 2014 року між ними укладено договір оренди земельної ділянки строком на 10 років. Проте, він договір оренди з ФГ "Возний І.В." особисто не підписував та нікого не уповноважував укладати договір від його імені. Також дізнався, що Реєстраційною службою Маловисківського районного управління юстиції Кіровоградської області на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 11087100 від 20 лютого 2014 року зареєстровано право оренди земельної ділянки зі строком дії до 20 лютого 2024 року, договір укладений між ним та ФГ"Возний І.В.".

Просив суд визнати недійсним договір оренди землі від 04 лютого 2014 року, укладений між ним та Фермерським господарством "Возний Ігор Васильович", зобов`язати Маловисківську районну державну адміністрацію скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за договором оренди землі від 04 лютого 2014 року (т.1,а.1-9).

Рішенням Маловисківського району Кіровоградської області від 31 жовтня 2019 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди землі від 04 лютого 2014 року укладений між ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Возний ОСОБА_4 Васильович", загальною площею 5,79 га, кадастровий номер: 3523181600:02:001:0423, розташованої на території Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Фермерського господарства "Возний Ігор Васильович" на користь ОСОБА_1 704 грн. 80 коп. сплаченого судового збору та 5291 грн. витрат пов`язаних із залученням експерта.

Суд мотивував рішення тим, що підпис від імені ОСОБА_1 в договорі оренди землі від 04 лютого 2014 року укладеного від імені ОСОБА_1 та ФГ "Возний ОСОБА_4 Васильович", виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Оскільки позивач не виявляв в момент укладення правочину волевиявлення на його укладення, позовні вимоги про визнання договору оренди землі є обгрунтованими та доведеними.

Визнання договору оренди землі має наслідком скасування реєстрації речового права, зареєстрованого на його підставі,тому суд вважав, що вимога про скасування державної реєстрації задоволенню не підлягає (т.2,а.с.38-41).

В апеляційній скарзі адвокат Міхальова В.В., яка діє в інтересах ФГ "Возний І.В." просить скасувати рішення суду першої інстанції з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Зазначає, що не погоджується з висновком суду щодо відсутності підстав для застосування строку позовної давності у вирішенні спору, вважає вказаний висновок передчасним та таким, що свідчить про порушення судом норм матеріального і процесуального права. Позивач повинен довести, що він не міг дізнатися про порушення своїх майнових прав. Суд не оцінив висновок експерта у сукупності з іншими доказами у справі. Суд не дав оцінку тій обставині, що ОСОБА_3 на підставі виданої позивачем довіреності було виготовлено технічну документацію та зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, а 20 лютого 2014 року зареєстровано інше речове право - право оренди земельної ділянки. Ці дії в сукупності свідчать про волевиявлення на укладення договору оренди землі (т.2, а.с.50-56).

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 21 грудня 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі, 09 січня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи на 12 лютого 2020 року (т.2, а.с. 65,72).

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача - ФГ Возний І.В. підтримала доводи апеляційної скарги, а позивач та його представник заперечили проти цих доводів та просили рішення суду залишити без змін.

Представник Маловисківської РДА, повімлений належним чином під розписку про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибув. Надав письмову заяву про розгляд справи в його відсутність.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, пояснення позивача, представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджується, що позивач є власником земельної ділянки 3523181600:02:001:0423 площею 5,79 га, яка розташована на території Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області (т.1,а.с11).

В матеріалах реєстраційної справи щодо об"єкта нерухомого майна - земельної ділянки з кадастровим номером 3523181600:02:001:0423, міститься довіреність від 04 вересня 2013 року, згідно якої ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 представляти його інтереси у Головному управлінні Державного агенства у Кіровоградській області, у відділі Деркомагенства у Маловисківському районі Кіровоградської області для реєстрації договору оренди земельної ділянки. Для цього представнику надав право підпису, подавати від його імені заяви, одержувати довідки та інші документи, а також виконувати всі інші дії, пов"язані з довіреністю.

Зазначено, що довіреність посвідчена секретарем Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області Пешехоновою В., зареєстровано в реєстрі за № 942 (т.1,а.с.229).

На підставі заяви ОСОБА_3 , який діяв за довіреністю від імені ОСОБА_1 було виготовлено технічну документацію на землю, зареєстровано 14 грудня 2013 року право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку. 17 лютого 2014 року за заявою ОСОБА_3 до реєстраційної служби, прийнято рішення про державну реєстрацію про право власності на земельну ділянку, з відкриттям розділу, індексний номер 10978677 від 17 лютого 2014 року, а також на підставі його заяви прийнято рішення державним реєстратором про проведення державної реєстрації іншого речового права - право оренди земельної ділянки, зареєстрованої на праві власності за ОСОБА_1

20 лютого 2020 року здійснено державним реєстратором державну реєстрацію іншого речового права - право оренди землі від 04 лютого 2014 року, видавник ФГ Возний Ігор Васильович зі строком дії до 20 лютого 2024 року, орендар ФГ Возний Ігор Всильович , орендодавець ОСОБА_1 (т.1,а.с.230-243).

Судом встановлено, що позивач за усною домовленістю з ОСОБА_3 , передав у користування ФГ належну йому на праві приватної власності земельну ділянку, розташовану на території Злинської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області.

Відомості на виплату грошей за 2014-2016 роки та податкові розрахунки сум доходу, нарахованого на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку ФГ " ОСОБА_3 ", свідчать про факт користування відповідачем належною позивачу земельною ділянкою та виплату грошових коштів за користування землею.

Укладення договору оренди з ФГ Возний І.В 04 лютого 2014 року, підписання вказаного договору та надання повноважень на підписання цього договору, позивач заперечує.

У зв?язку з твердженням позивача про те, що він не підписував договір оренди землі від 04 лютого 2014 року, за клопотанням його представника ухвалою Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 26 квітня 2018 року призначено у справі судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (м. Київ).

Відповідно до висновку експертів № 9376 -: 9378/18 - 32 від 03 серпня 2018року, підпис від імені ОСОБА_1 , який міститься в графі "орендодавець" на третьому аркуші договору оренди землі від 04 лютого 2014 року, укладеного від імені ОСОБА_1 та ФГ " Возний Ігор Васильович", підпис від імені ОСОБА_1 , який міститься в рядку ОСОБА_1 акту визначення меж земельної ділянки в натурі на місцевості від 04 лютого 2014 року (додаток № 2 до договору оренди землі від 04 лютого 2014 року), та підпис від імені ОСОБА_1 , який міститься в графі Передав: акту приймання-передачі земельної ділянки в оренду від 04 лютого 2014 року (додаток № 1 до договору оренди земельної ділянки) виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (т.1,а.с.94-99, 100-102).

Цим висновком експертів підтверджуються доводи позивача про те, що вказаний договір оренди землі від 04 лютого 2014 року, укладений з ФГ Возний І.В. він не підписував.

Згідно із ч. 1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до ст.93 Закону України Про оренду землі право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди земельної ділянки укладається в письмовій формі ( ст.14 Закону України Про оренду землі ).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст.638 ЦПК України) . Істотні умови договору оренди визначені в ст.15 Закону України Про оренду землі і за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).

На укладений договір поширюється презумпція правомірності правочину, встановлена ст.204 ЦК України, яка може бути оспорена в судовому порядку.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, в тому числі встановлених ч.3 ст.203 ЦК України.

У довіреності від 04 вересня 2013 року відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 надавав повноваження Возному І ОСОБА_5 В ОСОБА_5 на укладання від його імені договору оренди спірної земельної ділянки.

Оскільки договір оренди власник земельної ділянки особисто не підписував, повноваження на це іншій особі не надавав, що свідчить про відсутність волі орендодавця на її укладення, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про визнання договору оренди землі недійсним.

Висновок експертів у встановленому законом порядку ФГ Возний І.В. не спростовано, що є процесуальним обов?язком відповідача відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України.

Доводи представника ФГ Возний І.В. про те, що отримання орендної плати позивачем, надання довіреності на виготовлення технічної документації на землю, вчинення дій щодо реєстрації права власності на землю, свідчать про наявність волевиявлення у позивача на укладення договору оренди з ФГ Возний І.В., є безпідставними та такими, що не спростовують висновку суду про наявність правових підстав для визнання договору оренди землі недійсним.

Як свідчать матеріали справи, позивач нікого не уповноважував на підписання договору оренди землі, тому до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ч.1 ст.241 ЦК України щодо схвалення правочину.

Виключне право на підписання договору оренди землі належить лише власнику землі або уповноваженій ним у встановленому законом порядку особі, а підписання договору іншою, не уповноваженою власником землі особою свідчить про порушення законних прав орендодавця під час укладення та підписання договору оренди.

Суд першої інстанції відповідно до вимог ст.89 ЦПК України надав належну оцінку висновку експертів у сукупності з іншими доказами у справі.

Відповідачем - ФГ Возний І.В. 15 березня 2018 року подано до суду заяву про застосування позовної давності (т.1 а.с.61).

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, при цьому сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові(частина 4 статті 267 ЦК України).

Згідно вимог ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в ст.ст.252-255 ЦК України).

Відповідно до статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовуються тим, що строк позовної давності розпочався 04 лютого 2014 року, з часу укладення договору оренди землі, а закінчився 04 лютого 2017 року. З позовом до суду позивач звернувся 20 лютого 2018 року.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що позивачем не пропущено строк звернення з позовом до суду, оскільки встановив, що про наявність письмового договору оренди земельної ділянки позивач дізнався у грудні 2017 року, про що свідчить його звернення з заявою до правоохоронних органів про порушення кримінального провадження щодо вчинення ФГ Возний І.В. підробки договору оренди спірної земельної ділянки.

Верховний Суд України у постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15 зробив висновок, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) вказано, що Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) та загального правила, встановленого статтею 81 цього Кодексу про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Такий висновок застосування норм права викладено в постанові Верховного суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17, в постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 397/1402/15-ц, провадження № 61-378 св 18.

В позовній заяві позивач посилався на те, що його земельна ділянка перебувала в оренді відповідача за усною домовленістю між ним та відповідачем, а про наявність нібито укладеного письмового договору оренди він дізнався весною 2015 року. Позивач надав пояснення про те, що у нього не було примірника договору оренди землі від 04 лютого 2014 року, відповідач йому такий договір не надавав. У грудні 2017 року він дізнався, що дійсно такий договір оренди землі зареєстрований реєстраційною службою та звернувся до правоохоронних органів з заявою про підробку договору (т.1 а.с.3-4).

Враховуючи зазначені обставини, оцінюючи надані докази за правилами ст.89 ЦПК України в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що позивач в межах передбаченого законом трирічного строку з часу коли дізнався про наявність оспорюваного договору оренди землі, звернувся за захистом своїх прав до суду.

Позивачу стало відомо про наявність договору оренди весною 2015 року, а з позовом до суду він звернувся у лютому 2018 року, тобто ще до спливу строку позовної давності.

Та обставина, що суд першої інстанції обрахував початок перебігу строку з грудня 2017 року, не вплинула на правильність висновків суду.

Доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку позивачем, є безпідставними.

Суд першої інстанції обгрунтовано відхилив доводи відповідава ФГ про пропуск позивачем позовної давності та правильно виходив з того, що перебіг позовної давності починається з часу, коли позивач дізнався про порушення свого майнового права. Оспорюваний договір ОСОБА_1 не підписував, про його існування з 04 лютого 2014 року він не міг знати.

В межах вимог та доводів апеляційної скарги передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову, не встановлено.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишається без змін.

Керуючись п. 1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Міхальової Вікторії Вікторівни, яка діє в інтересах Фермерського господарства Возний Ігор Васильович залишити без задоволення.

Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 31 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 21 лютого 2020 року.

Головуюча суддя Л. В. Суровицька

Судді Т. М. Авраменко

В. В. Черненко