Постанова

від 19.02.2020 по справі 464/3817/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 4643817/14-ц

провадження № 61-34194св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Львівська міська Рада, Департамент містобудування Львівської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Львівської міської ради на рішення Сихівського районного суду м. Львова в складі судді Тімченко О. В. від 01 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області в складі колегії суддів: Пиколоти Т. І., Тропак О. В., Федоришина А. В. від 04 лютого 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 16 червня 2009 року між нею та Львівською міською радою було укладено договір оренди землі, відповідно до якого вона прийняла у строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у АДРЕСА_1 для ведення городництва строком на п`ять років, до 27 грудня 2012 року. Земельна ділянка нею використовувалась згідно з умовами договору.

05 вересня 2012 року вона звернулась до Львівської міської ради із заявою про продовження дії договору оренди землі, а 05 листопада 2012 року до Департаменту містобудування Львівської міської ради із заявою про надання їй висновку про наявність містобудівних обмежень щодо користування земельною ділянкою та продовження строку дії договору оренди, проте лише 14 березня 2013 року, замість місячного терміну, вона отримала відмову, чим порушено її право на поновлення договору оренди, оскільки вона належним чином виконувала умови договору та має переважне право на переукладення договору перед іншими особами.

Вважаючи такі дії відповідача порушенням статті 33 Закону України Про оренду землі , позивач просила суд визнати за нею право на оренду земельної ділянки загальною площею 0,0549 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та визнати договір про оренду землі від 16 червня 2009 року, укладений між нею та Львівською міською радою, поновленим на строк 5 років, до 27 грудня 2017 року на умовах, які передбачені договором.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 001 вересня 2014 позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право на оренду земельної ділянки загальною площею 0,0549 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . кадастровий № 4610136800:04:002:0061. Визнано договір оренди землі від 16 червня 2009 року, укладений між Львівською міською Радою в особі директора Департаменту містобудування ОСОБА_6. та ОСОБА_1 згідно з ухвалою Львівської міської ради Про передачу земельних ділянок на АДРЕСА_1 № 1459 від 27 грудня 2007 року, кадастровий № 4610136800:04:002:0061, загальною площею 0,0549 га, поновленим на строк п`ять років - до 27 грудня 2017 року на умовах, що передбачені договором. Вирішено питання про судовий збір.

Суд першої інстанції задовольняючи позов, виходив із того, що ОСОБА_1 належним чином виконувала умови договору оренди землі, який закінчився, продовжує користуватися цією землею, сплачуючи орендну плату, надала всі документи для поновлення строку дії цього договору, так як має переважне право на переукладання договору, а вимоги статті 33 Закону України Про оренду землі є обов`язковими для сторін договору.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 04 лютого 2016 року апеляційну скаргу Львівської міської ради відхилено. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 01 вересня 2014 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками місцевого суду, зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а підстав для його скасування, з мотивів викладених в апеляційний скарзі, немає.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

До Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга Львівської міської ради на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 01 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 04 лютого 2016 року, у якій заявник посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірна земельна ділянка, що знаходиться по АДРЕСА_1 а перебуває у комунальній власності, а тому суб`єктом права власності щодо неї територіальна громада м. Львова. Зазначає, що судами попередніх інстанцій не досліджено чи укладалася угода між орендарем та орендодавцем, чи звертався позивач до відповідача із заявою про поновлення договору та укладення додаткової угоди, чи подавав текст додаткової угоди, чи оскаржував позивач відмову відповідача в поновленні договору оренди.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 464/3817/14-ц з Сихівського районного суду м. Львова.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 лютого 2020 року зазначену праву призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у комунальній власності міста.

16 червня 2009 року на підставі ухвали Львівської міської ради від 07 червня 2007 року № 899 Про затвердження Положення про організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення у м. Львові та ухвали Львівської міської ради від 27 грудня 2007 року № 1459 Про передачу гр. гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 земельних ділянок на АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та Львівською міською радою було укладено договір оренди землі, відповідно до якого позивач прийняла у строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у АДРЕСА_1 для ведення городництва строком на п`ять років, до 27 грудня 2012 року.

ОСОБА_1 в установлений законом строк, неодноразово зверталась до Львівської міської ради, Департаменту містобудування Львівської міської ради із заявами про продовження терміну оренди земельних ділянок.

14 березня 2013 року Управлінням архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради надіслано лист, у якому з посиланням на частину третю статті 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності вказано на неможливість передачі земельної ділянки в зв`язку з відсутністю плану зонування або детального плану території.

Наступними листами відповідь на звернення позивача, відповідачами вказано на неможливість поновлення строку дії договору оренди землі.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги Львівської міської ради на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 01 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 04 лютого 2016 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законоавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються положеннями статті 33 Закону України Про оренду землі .

Згідно із частиною першою - п`ятою статтею 33 Закону України Про оренду землі (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Вказані положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 772 ЦК України.

Реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яке передбачено статтею 33 Закону України Про оренду землі , можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Згідно із статтею 33 Закону України Про оренду землі у разі поновлення договору оренди землі умови договору можуть бути змінені за згодою сторін з укладенням додаткової угодию

У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати чи інших істотних умов договору, встановлених статтею 15 цього Закону, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Для продовження договірних відносин необхідно волевиявлення на це сторін договору, досягнення ними згоди щодо продовження договору із застосуванням переважного права орендаря на продовження договору оренди.

Установивши, що сторони за договором не досягли згоди щодо умов договору оренди на новий строк, орендарем не надано договору з умовами, які б були погоджені орендодавцем, що власник земельної ділянки-орендодавець у своїх листах-відповідях на звернення орендаря, вказував на відсутність наміру продовжувати договірні відносини з оренди землі, що беззаперечно свідчить про відсутність волевиявлення на поновлення договору оренди землі від 16 червня 2009 року на певних умовах, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що переважне право позивача порушено й підлягає відновленню.

Так, наявність обгрунтованих заперечень зі сторони орендодавця стосовно поновлення договору з орендарем дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке передбачено положеннями статті 33 Закону України Про оренду землі і може підлягати захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, не порушено, а отже заявлений позов задоволенню не підлягає.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18) від 10 квітня 2018 року.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова в складі від 01 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 04 лютого 2016 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівської міської ради, Департаменту містобудування Львівської міської ради про визнання права на оренду земельної ділянки та визнання договору оренди земельної ділянки поновленими - відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун В. П. Курило