Рішення

від 10.02.2020 по справі 201/7227/19

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/7227/19

Провадження № 2/201/1329/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2020 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,

при секретарі - Разумняк К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Барсегян Яна Сергіївна про визнання договору дарування недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

24 червня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Барсегян Яна Сергіївна про визнання договору дарування недійсним.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що Позивач була власником 2/3 частки спірної квартири АДРЕСА_1 ,з яких: 1/3 частка належала їй на підставі свідоцтва про право власності на житло від 22.10.1999р., 1/3 частка належала їй на підставі договору дарування від 13.09.2005р. та 1/3 частка спірної квартири належала відповідачу.Відповідач звернулася до позивача з пропозицією передати їй належну частку квартири в обмін на матеріальну допомогу та її фактичне утримання. Позивач під впливом обставин змушена була погодитися на дану пропозицію. Відповідач скориставшись її тяжким становищем, ввела її в оману, і на вкрай невигідних умовах позивач 23.08.2018р. уклала договір дарування 2/3 частки спірної квартири.

ОСОБА_2 16 вересня 2019 року надала відзив на позовну заяву в якому вказала, що позивач зобов`язаний діяти відповідно до вимог чинного законодавства України, однак будь-яких доказів про порушення відповідачем її прав позивачем не надано, тільки сама по собі констатація факту не може бути беззаперечною підставою для звинувачення відповідача. Позивачем не доведено факту порушення відповідачем прав та законних інтересів позивача, а тому правова позиція позивача ґрунтується лише на припущеннях. У позивача відсутні допустимі докази того, що укладаючи 23 серпня 2018 року договір дарування 2/3 часток квартири, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, у зв`язку із чим відповідач дійшла до переконання, що на момент укладення указаного договору усі його істотні умови було передбачено, з`ясовано та перевірено вільну волю дарувальника, яка погодилася з усіма істотними умовами договору. Укладений договір дарування 2/3 часток квартири був добровільно підписаний сторонами, що свідчить про їхнє вільне волевиявлення на укладення договору дарування, їм було роз`яснено усі наслідки підписання такого договору. Відповідач не перешкоджає проживанню в спірній квартирі ні позивачу, ні її цивільному чоловіку, ні її сину. Спірна квартира складається з трьох житлових кімнат, в однієї із яких проживала відповідач зі своїм неповнолітнім сином. Позивач має свою кімнату, в якій вона проживає, син позивача має також окрему кімнату в якій проживає сам. Крім того, позивач та її син ОСОБА_3 порушують права відповідача в частині того, що вона з неповнолітнім сином повинна мешкати на знімній квартирі, так як побоюється за своє життя та життя неповнолітнього сина. відповідач не хоче щоб неповнолітній її син чув та бачив скандали які учиняє позивач та її син. Спірна квартира не є єдиним місцем проживання у позивача, вона має житловий будинок по АДРЕСА_2 , земельну ділянку та пай, пасику в с. Павлівка Солонянського району Дніпропетровської області.Крім того, з серпня 2017 року та після укладення договору дарування 2/3 часток квартири проживала з цивільним чоловіком ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_3 , а в весняно-літній період позивач зі своїм цивільним чоловіком проводять час в житловому будинку с. Павлівка Солонянського району Дніпропетровської області. Позивач на момент укладення договору дарування 2/3 часток квартири керувала своїми діями, фактично не помилялася що укладає Договір дарування 2/3 частки квартири, а не договір довічного утримання. Волевиявлення позивача при укладення договору дарування 2/3 частин квартири були вільними і відповідали її внутрішній волі. Крім того, позивач з відповідачем досягли згоди про всі його істотні умови.

06 листопада 2019 року ОСОБА_1 надала до суду уточнену позовну заяву. Уточнена позовна заява мотивована тим, що спірна квартира АДРЕСА_1 з 22.10.1999р. належала на праві власності по 1/3 частки ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого Інститутом геотехнічної механіки АН України. 13.09.2015р. ОСОБА_3 подарував свою 1/3 частину ОСОБА_1 , договір дарування був посвідчений приватним нотаріусом Бондаренко В.Г. Всі співвласники квартири як з моменту її приватизації, так і після оформлення угоди дарування, є зареєстрованими та постійно проживаючими в квартирі. 23.08.2019р. між позивачем та відповідачем було зареєстровано договір дарування 2/3 часток квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Барсегян Я.С. Позивач посилається на те, що змушена звернутися з даним позовом до суду про визнання правочину дарування незаконним, оскільки він був вчинений нею під впливом тяжких для мене обставин і на вкрай невигідних умовах. Збігом тяжких обставин які виникли на момент заключення угоди дарування є наступне:

-погіршився стан здоров`я у зв`язку з чим в квітні 2014р. стався гострий інфаркт міокарда;

-стала пенсіонеркою з 23.05.2011р.;

-в 2014 році познайомилася з чоловіком, з яким не вела сумісного господарства, мешкала в його помешканні та періодично він мешкав в її помешканні;

-з весни 2018р. погіршився стан здоров`я і відповідач наполягала на оформленні договору дарування, пояснюючи, що якщо з нею щось станеться цивільний чоловік буде претендувати на житло, син залишиться без житла, так як має борг по кредиту, а відповідачка буде її доглядати;

-не маючи сил самостійно лікуватися, обслуговувати сама себе і оскільки з боку відповідача був моральний тиск на заключення угоди - позивач звернулася до лікаря кардіолога КЗ ДМП №2 ДОР, що підтверджується медичною карткою;

-самотність в моральному стані, потреба в сторонній допомозі, загроза втрати житла через стосунки з ОСОБА_4 , банківські борги сина, вкрай різке погіршення здоров`я, похилий вік, постійне здороження життя, тільки одна пенсія, страх отримати другий інфаркт чи інсульт та залишитися без догляду, допомоги близьких спонукало її укласти з відповідачем договір дарування її частки квартири на вкрай невигідних для неї умов;

-позивач має на праві власності житловий будинок в Солонянському районі Дніпропетровської області в селі Павлівка, в якому проживати людині похилого віку неможливо;

-після вчинення нею угоди її тяжкі обставини не були ні усунені ні зменшувані, відповідач встановила усний порядок користування квартирою, підселила онука, який спить на полу на матраці, переніс свої речі. З лютого 2019р. відповідач заявляє, що вона не є власницею квартири і дозволяє в ней жити, пропонує переїхати в село або до друга. В зв`язку з чим між відповідачем та її сином виникають сутички.

-позивач сподівалась на розуміння з боку відповідача, на її допомогу, по закону відповідач повинна доглядати хворих батьків похилого віку, надавати по можливості матеріальну допомогу.

18 листопада 2019 року відповідач надала заперечення на уточнену позовну заяву, згідно яких не погодилася з підставами викладеними в уточненях. Вказує на те, що позивач в уточненій позовній заяві викладає обставини, що не викладалися в позовній заяві та взагалі не відносяться до укладеного договору дарування 2/3 часток квартири від 23.08.2018р. В позовній заяві позивач посилається на те, що 13.09.2015р. ОСОБА_3 подарував свою 1/3 частину ОСОБА_1 , Договір дарування був посвідчений приватним нотаріусом Бондаренко В.Г. Всі співвласники квартири як з моменту її приватизації, так і після оформлення угоди дарування, є зареєстрованими та постійно проживаючими в квартирі. 23.08.2019р. між позивачем та відповідачем був зареєстрований договір дарування 2/3 часток квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Барсегян Я.С. (ННК 644518). Безпосередньо, позивач посилається на те, що змушена звернутися з даним позовом до суду про визнання правочину дарування незаконним, оскільки він був вчинений мною під впливом тяжких для мене обставин і на вкрай невигідних умовах. Позивач з`ясовує обставини, що не стосується позовних вимог. Згідно Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. До події факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності. Посилання позивачем на те що вона стала пенсіонеркою з 25.03.2011року, на погіршення стану здоров`я з квітня 2014р., банківські борги сина не може бути застосовані до правовідносин, що виникли між відповідачем та позивачем у серпні місяці 2019р. Позивач та її цивільний чоловік, син позивача (брат Відповідача) ОСОБА_3 та відповідач с неповнолітнім сином ОСОБА_7 мешкали в спірній квартирі до серпня 2017р. На теперішній час в спірній квартирі проживає позивач з цивільним чоловіком та її син ОСОБА_3 . Відповідач не перешкоджає проживанню в спірній квартирі ні позивачу, ні її цивільному чоловіку, ні її сину. Відповідач не зверталася до позивача з пропозицією передати їй належні 2/3 частки квартири в обмін на матеріальну допомогу та її фактичне утримання, так як відповідач не може надати матеріальну допомогу з наступних підстав: Відповідач отримує невелику заробітну плату, сама утримує неповнолітнього сина - ОСОБА_7 , так як аліменти на його утримання відповідач не отримує, крім того, відповідач сплачувала комунальні послуги спірної квартири до березня місяця 2019р. Крім того, відповідач має хронічну хворобу нирок Ш стадії, постійно нуждається в лікуванні та нагляді сімейного лікаря, нефролога. Позивач сама запропонувала відповідачу передати їй належні 2/3 частки спірної квартири, без будь-яких пропозицій. Позивач знала про предмет договору, так як ще в травні місяці 2018р. зверталася до Голови Соборної районної у місті Дніпрі ради з заявою про надання їй згоди на дарування належних їй на праві власності 2/3 часток житла за адресою: АДРЕСА_4 . З травня місяця до 23.08.2018р. у позивача була можливість змінити свою думку, та відмовитися від укладення договору дарування своєї частки квартири. Однак, позивач цього не зробила. З наданих доказів позивачем не вбачається, що вона за станом здоров`я потребує стороннього догляду, тривалий час перебувала на лікуванні в лікарні; та які витрати на лікування вона витратила. В первинній позовній заяві позивач посилалась на те, що вона думала, що укладає договір довічного утримання, а в новій позовній заяві позивач змінює предмет позову, і вказує інші підстави. Позивач змінює і предмет і підставу позову, викладає обставини, які не можуть бути пов`язані з правовідносинами, що виникли між позивачем та відповідачем при укладанні договору дарування 2/3 часток квартири від 23.08.2018р., при цьому в супереч чинному законодавству по суті пред`являє новий позов.

Представник позивача ОСОБА_8 надав до суду заяву, в якій просила розглянути справу без їх участі, задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_14 . надав до суду заяву, в якій просила розглянути справу без їх участі, в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Барсегян Я.С. в судове засідання не з`явилась, про місце, дату і час розгляду справи була повідомлена належним чином, про причини неявки суду не повідомила.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 23.08.2018р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування 2/3 часток квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Барсегян Я.С., зареєстрований в реєстрі за № 419.

Згідно з пунктом 1 Договору ДАРУВЛЬНИК (позивач) безоплатно передав у власність (подарував) 2/3 (дві треті) частки квартири, а ОБДАРОВАНИЙ (відповідач), прийняв у власність ( у дар) 2/3 (дві треті) частки квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , яка складається з: 1- коридор, 2-кухня, 3,6,8 - житлова, 4- туалет, 5 - ванна, 7 -кладова, І,ІІ - балкон, Загальна площа: 65,9 (шістдесят п`ять цілих дев`ять десятих) кв.м. Житлова площа: 38,9 ( тридцять вісім цілих дев`ять десятих) кв.м.

Відповідно до пункту 6 Договору - ДАРУВАЛЬНИК повідомляє, що на момент укладання цього договору в квартирі, 2/3 частки якої даруються, зареєстровано місце проживання малолітньої особи ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підтвердження чого ДАРУВАЛЬНИК надав довідку № 7319 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб видану Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради 09.08.18року. Правочин не суперечить правам та інтересам малолітніх, вчиняється відповідно до Рішення виконавчого комітету Соборної районної у місті ради № 200 від 22.06.2018р Про надання ОСОБА_1 згоди на дарування житла, право користування яким має дитина ОСОБА_10 , 2004 р.н. .

Пунктом 7 Договору передбачено, що ДАРУВЛЬНИК та ОБДАРОВАНИЙ у присутності нотаріуса стверджують, що: однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки для кожної із сторін; договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, їх волевиявлення як сторін за договором є вільним і відповідає внутрішній волі; договір, що укладається, не має характеру фіктивного та удаваного правочину; вони не обмежені в праві укладати правочини; вони не визнані в установленому порядку недієздатними (повністю або частково); вони не страждають в момент укладення цього договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті; вони вільно володіють українською мовою, що дозволяє правильно розуміти зміст цього договору; проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, визначених ними, та умов, які є обов`язковими, кожним з них прочитаний, зрозумілий і кожним схвалений.

В пункті 8 Договору ДАРУВАЛЬНИКУ роз`яснено, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому ДАРУВЛЬНИК не має права вимагати від ОБДАРОВУВАНОГО вчинення на свою користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру.

Державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на вищевказану квартиру проведена 23.08.2018 року за реєстраційним номером 1629029112101.

Cудом встановлено, що на момент укладення договору дарування позивач була у віці 62 років, була працездатною особою, не мала хронічних чи інших тяжких захворювань, які б давали підстави для її утримання, постійного стороннього догляду та матеріального допомоги з боку відповідача не потребувала.

З 01.04.2009 року по 30.11.2016 року позивач працювала на посаді помічника юриста в ТОВ КПФ Феміда , тому була юридично обізнана, фактично керувала своїми діями та не могла помилитися що вона підписує договір дарування 2/3 частин квартири, а не договір довічного утримання.

Протилежного позивачем не доведено.

В спірній квартирі до серпня 2017р. мешкали: позивач її цивільний чоловік ОСОБА_4 , син позивача (брат Відповідача ) ОСОБА_3 та відповідач с неповнолітнім сином ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

Позивач з 2007 року по серпень 2017 року проживала з цивільним чоловіком ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1 , а потім цивільний чоловік позивача переїхав проживати в квартиру АДРЕСА_3 , а в січні 2018р. позивач переїхала на постійне проживання до цивільного чоловіка.

04 лютого 2019р. син позивача ОСОБА_3 вчинив сімейну сварку з відповідачем, в ході якої в присутності неповнолітнього сина відповідача ОСОБА_10 висловлювався нецензурною лайкою погрожував фізичною розправою, та в результаті цього конфлікт завдав відповідачу тілесні ушкодження. Відповідач викликала працівників поліції, та подала заву до Соборного ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_3 .

Начальник відділення Соборного ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області на адресу Відповідача направив листа в якому повідомив, що відносно ОСОБА_3 було складено адміністративний матеріал за ст. 1732КУпАП та направлено до суду, а також слідчий Соборного ВП завів кримінальне провадження за ст. 125 КК України відносно ОСОБА_12

Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15.02.2019р. ОСОБА_3 був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП, та звільнений від адміністративної відповідальності у зв`язку із малозначністю, обмежившись усним зауваженням.

Не погодившись з цим відповідач звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність Соборного ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області щодо невнесення до ЄРДР їх заяви від 04.02.209р. про вчинення кримінального правопорушення.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20.02.2019р. скарга задоволена. Зобов`язано уповноважених осіб Соборного ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській внести відомості викладені в зави відповідача та зареєстровано за № 3828, до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати досудове розслідування про що повідомити заявника.

Відповідач після сімейного скандалу з лютого місяця 2019 року забравши свого неповнолітнього сина ОСОБА_10 мешкає на орендованій квартирі, що підтверджується договорами оренди житлового приміщення.

На теперішній час в спірній квартирі проживає позивач, цивільний чоловік та її син ОСОБА_3 .

Відповідач не перешкоджає проживанню в спірній квартирі ні позивачу, ні її цивільному чоловіку, ні її сину.

Спірна квартира складається з трьох житлових кімнат, в однієї із яких проживала відповідач зі своїм неповнолітнім сином, позивач має свою кімнату, в якій вона проживає, син позивача має також окрему кімнату в якій проживає сам.

Крім того, позивач, цивільний чоловік та її син ОСОБА_3 порушують права відповідача в частині того, що вона з неповнолітнім сином повинна мешкати на знімній квартирі, так як побоюється за своє життя та життя неповнолітнього сина.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно спірна квартира не є єдиним місцем проживання у позивача є житловий будинок по АДРЕСА_2 :

- площею 0,25га, кадастровий номер 1225085000:02:001:0056, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка);

- площею 0,4025га, кадастровий номер 1225085000:02:001:0057, для ведення особистого селянського господарства;

- площею 6,1398га, кадастровий номер 1225085000:01:022:0005, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Крім того, позивач надає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Павлівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області громадянину ОСОБА_13 , та отримує за це кошти.

Позивач на момент укладення договору дарування 2/3 часток квартири керувала своїми діями, фактично не помилялася що укладає Договір дарування 2/3 частки квартири, а не договір довічного утримання.

Волевиявлення позивача при укладення договору дарування 2/3 частин квартири були вільними і відповідали її внутрішній волі.

Позивач з відповідачем досягли згоди про всі його істотні умови.

Відповідач зазначає, що не зверталася до позивача з пропозицією передати їй належну позивачу частку квартири в обмін на матеріальну допомогу та її фактичне утримання, так як відповідач не може надати матеріальну допомогу з наступних підстав:

Як вбачається з довідки про неотримання аліментів відповідач не отримує аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_10 , вона сама отримує невелику заробітну плату, крім того, сплачувала комунальні послуги спірної квартири до березня 2019р.

Позивач знала про предмет договору, так як ще в травні місяці 2018р. зверталася до Голови Соборної районної у місті Дніпрі ради з заявою про надання їй згоди на дарування належних їй на праві власності 2/3 часток житла за адресою: АДРЕСА_4 .

Рішенням виконавчого комітету Соборної районної у місті Дніпрі ради № 200 від 22.06.2018р. було надано ОСОБА_1 згоду на дарування 2/3 часток житла за адресою: АДРЕСА_4 , ОСОБА_2 , що не суперечить інтересам дитини ОСОБА_10 , 2004 року народження, який має право користуватися зазначеним житлом та чиє право користування залишається без змін.

З вищенаведеного вбачається, що позивач з травня місяця до 23.08.2018р.мала можливість змінити свою думку щодо оформлення договору дарування частки квартири та відмовитися від укладення договору дарування своєї частки квартири, однак, вона цього не зробила.

З історії хвороби, яку надала позивач не вбачається, що вона за станом здоров`я потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги, перебувала тривалий час на лікуванні; та які витрати на лікування вона витратила.

Тобто волевиявлення позивача при укладення договору дарування 2/3 частин квартири були вільними і відповідали її внутрішній волі. Позивач та відповідач досягли згоди про всі його істотні умови.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними від 6 листопада 2009 року № 9 роз`яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом та ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 1 Першого Протоколу до Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції), ратифікованої Україною, яка є частиною національного законодавства України, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основна мета статті 1 Першого Протоколу - це захист особи від свавільного втручання з боку держави в її право на мирне володіння своїм майном. Водночас згідно зі статтєю 1 Конвенції, кожна Договірна держава 2гарантує кожному, хто перебуває під [її] юрисдикцією, права та свободи, визначені в (…) [Конвенції]. Дотримання цього загального обов`язку може включати виконання позитивних зобов`язань, що впливають з необхідності забезпечення ефективного здійснення прав, гарантованих Конвенцією. У контексті статті 1 Першого Протоколу ці позитивні зобов`язання можуть вимагати від держави вжити заходів, необхідних для захисту права власності (рішення Європейського суду з прав людини у справі Broniowski проти Польщі , §143; у справі Совтрансавто-Холдинг проти України ( Sovtransavto Holding v. Ukraine), № 48553/99, § 96, ECHR 2002). Дана стаття визначає такі критерії втручання у право на мирне володіння майном: держава гарантує кожному право на мирне володіння своїм майном, а будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним; позбавлення власності особи може відбуватися лише на мовах, передбачених законом ; втручання у право власності на мирне володіння майном повинно обґрунтовуватися суспільним інтересом; держава має право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію законів , при втручанні у право на мирне володіння майном держава має забезпечувати справедливий баланс між необхідністю забезпечення безпеки та необхідністю захисту основоположних прав заявника. При оцінки дотримання положень статті 1 Першого Протоколу до Конвенції суд має провести всебічний аналіз різних інтересів, про які йдеться, враховуючи те, що Конвенція покликана забезпечувати захист прав, які є практичними та ефективними . Суд має за зовнішніми ознаками роздивитися й дослідити реалії ситуації, з приводу якої подано скаргу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення(укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 по справі 697/654/16-ц).

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання договору дарування 2/3 часток квартири не можуть бути визнаними недійсним, оскільки позивачем не надано жодних доказів про те, що відповідач зверталася до неї з пропозицією передати їй належну частку квартири в обмін на матеріальну допомогу та її фактичне утримання, і вона під впливом обставин змушена була погодитися на дану пропозицію. А також те що, відповідач скористалася її тяжким становищем, ввела її в оману, і на вкрай невигідних умовах вона 23.08.2018р. уклала договір дарування 2/3 частки спірної квартири.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 19 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 Про практику розгляду судами справ про визнання правочинів недійсними обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Таким чином, підставою для визнання недійсним правочину, який укладається під впливом помилки, є саме помилка в природі правочину, а не помилка в розрахунку одержання користі від правочину.

Крім цього, сторона, яка посилається на ст. 229 ЦК України, як на підставу для визнання договору дарування недійсним, повинна довести, що фактично укладено інший правочин і досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, і що вона помилково вважала один правочин за інший, тобто допустила істотну помилку - помилку в природі правочину.

Тобто, саме сторона договору повинна довести, що вона помилялася щодо правової природи правочину, що мала намір укласти інший договір.

Також ст. 230 ЦК передбачено правові наслідки вчинення правочину під впливом обману. Відповідно до ч. 2 даної статті, обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ст.ст.12, 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В супереч наведених норм, на підтвердження того, що при укладенні договору дарування 2/3 частки квартири позивач помилялася щодо природи цього правочину і що ця помилка має істотне значення, позивач та її представник не надали суду жодних доказів.

Не надано суду доказів того, що на момент укладення оспорюваного договору, позивач мала намір укласти саме договір довічного утримання та докази, які б свідчили про обговорення чи досягнення між сторонами згоди з усіх істотних умов саме таким чином, судом встановлено відсутність передбачених ст. 229, 230 ЦК України підстав для визнання оспорюваного позивачем договору дарування недійсним. Також не встановлено підстав для визнання даного договору недійсним.

Оскільки позивач жодними належними та допустимими доказами не довів, що при укладенні договору дарування дійсно мала місце помилка, договір укладений шляхом обману, беручи до уваги, що дані доводи позивача повністю спростовані вищенаведеними дослідженими та перевіреними доказами, тому вимоги позивача є безпідставними і такими, що не підлягають до задоволення.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12-13, 77-82, 141, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Барсегян Яна Сергіївна про визнання договору дарування недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев