Рішення

від 17.02.2020 по справі 201/4738/16-ц

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/4738/16-ц

Провадження № 2/201/974/2020

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2020р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого - судді - Ткаченко Н.В.

за участю секретаря - Іващенко Ю.О.

за участю позивачки - ОСОБА_1

за участю представника позивачки - адвоката Поршика М.В.

за участю представника відповідачки - адвоката Таряніка К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, 3% річних,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з 01.04.2016р. знаходиться вищезазначена цивільна справа.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21.06.2016р. (під головуванням судді Демидової С.О.) позовні вимоги були задоволені (а.с. № 43-45 т.№ 1). Зазначене заочне рішення ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.10.2016р. (під головуванням судді Демидової С.О.) було скасовано (а.с. № 66-67 т.№ 1).

Ухвалою суду від 22.04.2016р. (під головуванням судді Демидової С.О.) по справі було вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на автомобіль TOYOTA LAND CRUISER PRADO, 150, 2015р. випуску, державний номер НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію СХТ837871 від 04.02.2016р., що зареєстрований за ОСОБА_2 ( а.с. № 27-28 т.№ 1), яка ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 02.11.2016р. була скасована та справу направлено на новий розгляд (а.с. № 48-49 виділених матеріалів).

Ухвалою суду від 07.12.2016р. (під головуванням судді Демидової С.О.) по справі було вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони вчиняти будь-які дії по відчуженню автомобіля TOYOTA LAND CRUISER PRADO, 150, 2015р. випуску, державний номер НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 від 04.02.2016р., що зареєстрований за ОСОБА_2 (а.с. № 74-75 виділених матеріалів).

Ухвалою суду від 21.03.2017р. (під головуванням судді Демидової С.О.) було призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз МЮУ, провадження по справі зупинено (а.с.№110-111т.№1).

19.05.2017р. справа була передана в провадження судді Ткаченко Н.В. у зв`язку із закінченням п`ятирічного строку перебування на посаді судді Демидової С.О. (а.с.№124 т.№ 1).

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 17.10.2017р. провадження по справі було відновлено (а.с. № 172 т.№ 1).

Ухвалою суду від 20.10.2017р. заходи забезпечення позовних вимог, прийняті ухвалою суду від 07.12.2016р. (під головуванням судді Демидової С.О.) в частині заборони вчиняти будь-які дії по відчуженню автомобіля TOYOTA LAND CRUISER PRADO, 150, 2015р. випуску, державний номер НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію СХТ837871 від 04.02.2016р., що зареєстрований за ОСОБА_2 було скасовано та до набрання законної сили рішенням суду по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики заборонено вчиняти будь-які дії по відчуженню земельної ділянки, кадастровий номер: 1223285500:01:307:0028, загальною площею 0,0646га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 (а.с. № 181 т. № 1).Вищевказана ухвала суду постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.02.2018р. була залишена без змін (а.с. № 115-118 т.№ 2), а ухвалою Верховного суду від 24.06.2019р. касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вищевказані ухвалу та постанову закрито (а.с. № 208-209 т.№ 2).

Ухвалою суду від 27.10.2017р. провадження по справі було повторно зупинено на час проведення судової почеркознавчої експертизи, оскільки провадження по справі відновлювалося для вирішення певних процесуальних питань (а.с. № 191 т.№ 1).

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 29.11.2017р. було відмовлено в задоволенні заяви представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Поршика М.В. про вжиття заходів забезпечення позову (а.с. № 42 т. № 2), яка постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.02.2018р. була залишена без змін (а.с. № 111-113 т.№ 2).

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 13.03.2018р. провадження по справі було поновлено з огляду на те, що експертом було надано висновок на виконання ухвали суду від 21.03.2017р. про призначення судової почеркознавчої експертизи (а.с. № 121 т.№ 2).

В підготовчому засіданні 24.04.2018р. позивачкою було заявлено про відвід судді Ткаченко Н.В. та ухвалою суду від 02.05.2018р. (під головуванням судді Ходаківського М.П.) у задоволенні заяви про відвід було відмовлено ( а.с. № 145 т. № 2).

Цивільна справа повернулась з Верховного Суду до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 16.08.2019р. (а.с. № 210 т. № 2).

Пунктом 9 ч. 1 Розділу XI Перехідні положення ЦПК України в редакції Закону України Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України та інших законодавчих актів № 2147-VІІІ від 03.10.2017р., який набрав чинності з 15.12.2017р., передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Підготовче засідання по даній справі відповідно до положень ст. 197 та п.3 ч.2 ст. 200 ЦПК України проведено 23.01.2020р., оскільки станом на дату надходження до суду висновку експерта та поновлення провадження по справі розгляд справи по суті не було розпочато (а.с. № 30-31 т. № 3).

Під час підготовчого засідання 23.01.2020р. ухвалою суду (постановлена без виходу до нарадчої кімнати з огляду на положення ст. 353 ЦПК України) представнику позивачки було відмовлено в задоволенні клопотання про допит в якості свідка ОСОБА_3 з огляду на положення ст. 78 ЦПК України (а.с. № 27, 30-31 т. № 3).

Під час підготовчого засідання 23.01.2020р. ухвалою суду (постановлена без виходу до нарадчої кімнати з огляду на положення ст. 353 ЦПК України) представнику відповідачки було відмовлено в задоволенні клопотання про призначення комісійної судово-почеркознавчої експертизи з огляду на те, що представником відповідачки не обґрунтовано клопотання про призначення саме комісійної експертизи у відповідності до ст. 111 ЦПК України, а також з огляду на те, що висновок експертизи від 24.11.2017р. в повній мірі відповідає вимогам ст. 102 ЦПК України (а.с. № 28, 30-31 т. № 3).

В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням уточнень від 06.11.2019р., позивачка зазначила, що між нею та відповідачкою 26.09.2013р. було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала грошові кошти в розмірі 25 000 дол. США, що станом на 26.09.2013р. складало 200 000 грн. На підтвердження укладення договору позики, відповідачкою 26.09.2013р. була складена розписка про отримання грошових коштів зі строком повернення до 01.02.2014р.

Відповідачка у визначений умовами договору строк суму позики не повернула, у зв`язку з чим позивачка ( з урахуванням уточнень від 06.11.2019р.) просила стягнути з відповідачки основну суму боргу станом на 30.10.2019р. у розмірі 627 750 грн., що складає 25 000 дол. США. Крім того, відповідно до вимог 625 ЦК України позивачка просила стягнути з відповідачки й 3% річних від простроченої суми боргу станом на 30.10.2019р. у розмірі 108 093 грн. , а також понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору.

В судовому засіданні 17.02.2020р. позивачка та її представник - адвокат Поршик М.В. (діє на підставі договору про надання правової допомоги від 01.11.2017р. та ордеру від 24.04.2018р. - а.с. № 12,13 т. № 3 ) позов в редакції від 06.11.2019р. підтримали, просили його задовольнити.

Представник відповідачки - адвокат Тарянік К.О. (діє на підставі договору про надання правничої допомоги від 12.02.2018р. - а.с. № 26 т. №3) в судовому засіданні 17.02.2020р. позовні вимоги не визнав, зазначав, що відповідачка грошових коштів не отримувала, розписку не писала.

Відповідно до положень ч.1 ст.247 ЦПК України під час підготовчого засідання 23.01.2020р. та судового засідання 17.02.2020р. здійснювалось повне фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, вислухав пояснення позивачки, представників позивачки та відповідачки, дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази за правилами ст. 89 ЦПК України, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

При розгляді справи встановлено, що 26.09.2013р. між сторонами було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала грошові кошти в розмірі 25 000 дол. США, що станом на 26.09.2013р. складало 200 000 грн., що підтверджується розпискою (а.с. № 6, 109 т. № 1).

Строк повернення грошових коштів цим договором було встановлено до 01.02.2014р.

Відповідно до висновку експерта ДНДІСЕ Ус Д.О. № 3878-17 від 24.11.2017р., встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 в розписці від 26.09.2013р. виконаний самою ОСОБА_2 (а.с. № 198-205 т. № 1).

Текст розписки від 26.09.2013р., в якій немає ніяких особливих відміток про іншу природу взаємовідносин, ніж боргові, є належним та допустимим доказом укладанням саме договору займу грошових коштів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Згідно вимог ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Так, в постанові Верховного Суду України від 02.07.2014р. у справі № 6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013р. № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошей. У постанові Верховного Суду України від 24.02.2016р. у справі № 6-50цс16 зазначено, що письмова форма договору є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми.

Отже, підписуючи договір позики ОСОБА_2 , підтвердила факт отримання нею грошових коштів.

Під час проведення підготовчого засіданні 23.01.2020р. представнику позивачки було відмовлено в задоволенні клопотання про допит свідка, оскільки показаннями свідків обставини укладення договору займу, в силу положення ст. 78 ЦПК України, не підтверджуються. Детальні роз`яснення з цього приводу містить пункт 27 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009р. „Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", де зазначено, що показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму, не може стверджуватися.

Також, під час проведення підготовчого засіданні 23.01.2020р. представнику відповідачки було відмовлено в задоволенні клопотання про призначення судової комісійної експертизи з огляду на те, що в матеріалах справи наявний висновок судового експерта, який відповідає вимогам статті 102 ЦПК України, а судова почеркознавча експертиза призначена відповідно до положень ст. 108 ЦПК України. При прийнятті такого рішення, судом було також враховано й те, що клопотання від 23.01.2020р. не містило достатніх обґрунтувань призначення саме судової комісійної експертизи, а було по суті тільки незгодою з висновком судової почеркознавчої експертизи від 24.11.2017р.

Посилання представника відповідачки на те, що договір займу відповідачкою не підписувався не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновком експерта, який підтвердив, що підпис від імені ОСОБА_2 в розписці від 26.09.2013р. виконаний самою ОСОБА_2 , отже сума боргу станом на 30.10.2019р. у розмірі 627 750 грн., що складає 25 000 дол. США, підлягає стягненню з відповідачки на користь позивачки.

Окрім того, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити йому суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на те, що відповідачка прострочила виконання грошового зобов`язання, то позивачкою відповідно до вимог ст. 625 ЦК України були розраховані 3% річних.

Згідно розрахунку в уточненій позовній заяві (а.с. № 1-2 т. № 3 ) 3% річних від прострочених сум боргу за період з 01.02.2014р. по 30.10.2019р. складає 108 093 грн. (627 750 грн. (сума боргу) *3%/365 (днів у році) * 2 095 (кількість прострочених днів), які також підлягають стягненню з відповідачки.

Згідно зі ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим, ч. 2 ст. 524 та ч. 2 ст. 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Вищевказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 01.03.2017р. у справі № 6-284цс17.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з урахуванням задоволення позовних вимог, суд вважає за можливе стягнути з відповідачки на користь позивачки судові витрати по сплаті судового збору при подачі основного позову, уточненої позовної заяви та при подачі заяви про забезпечення позову судового збору, а саме в розмірі 7 634грн.03коп. (6 890грн. (судовий збір при подачі первісного позову- а.с.№21 т.№ 1) + 468грн. 43коп. (судовий збір, який підлягав сплаті після збільшення позовних вимог - а.с.№ 4 т.№ 3) + 275грн.60коп. (судовий збір сплачений за подання заяви про забезпечення позову - а.с. № 22 т. № 1).

Судовий збір, сплачений позивачкою за подачу заяви про забезпечення позову від 27.11.2017р. в розмірі 320 грн. (а.с. № 2 т. № 2) стягненню з відповідачки не підлягає, оскільки в задоволенні даної заяви позивачці було відмовлено.

Не підлягають стягненню з відповідачки за користь позивачки і ті суми судового збору, які вона сплатила по квитанціям (після округлення сум а.с. № 22 т. № 1, а.с. № 4 т. № 3), а саме замість 275грн.60коп. - 276грн. та замість 468грн. 43коп. - 470грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 526, 615, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, правовими позиціями, які викладені у постановах Верховного Суду України від 18.09.2013р. у справі № 6-63цс13, від 24.02.2016р. у справі № 6-50цс16, від 01.03.2017р. у справі № 6-284цс17, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, ч.1 ст. 247, ст.ст. 259, 263-265, п. 9 ч. 1 Розділу XI Перехідні положення ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, 3% річних - задовольнити.

Стягнути зі ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 ) грошові кошти за договором позики від 26.09.2013р. у розмірі 627 750 грн. (що станом на 30.10.2019р. складає 25 000 дол. США), а також 3% річних в розмірі 108 093 грн., а разом 735 843 грн.

Стягнути зі ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 634грн. 03коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя: Ткаченко Н.В.