Постанова

від 20.02.2020 по справі 2а-3241/12/0970

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 лютого 2020 року

Київ

справа №2а-3241/12/0970

адміністративне провадження №К/9901/28790/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду (суддя Киширський М.І.) від 01.02.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Бруновська Н.В., судді: Костів М.В., Шавеля Р.М.) від 04.11.2015 у справі №2а-3241/12/0970 за позовом Приватного підприємства "Енергобудпостач" до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

В жовтні 2012 року Приватне підприємство "Енергобудпостач" (далі - позивач, Підприємство) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.09.2012: №0000812203, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 11719,00грн., з яких 9375,00грн. за основним платежем та 2344,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000822203, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) в розмірі 9375,00грн., з яких 7500,00грн. за основним платежем та 1875,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Предметом перевірки судів у цій справі були рішення податкового органу щодо правильності визначення грошових зобов`язань зі сплати податку на прибуток та податку на додану вартість за наслідками господарської діяльності Товариства з ДП "Квінта-Транс" ТОВ "Квінта-Груп" за період з 01.10.2010 по 31.12.2010.

Підприємство не погодилось із рішеннями податкового органу про заниження податкових зобов`язань за господарськими операціями із зазначеним контрагентом і послалося на необґрунтованість висновків акта перевірки від 22.08.2012 №6376/22-3/36497840, на підставі якого прийняті оскаржені податкові повідомлення-рішення.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.02.2013 позов задоволено повністю; визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 06.09.2012 №0000812203 та №0000822203.

Застосувавши положення пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР Про оподаткування прибутку підприємств (який був чинний на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №334/94-ВР), підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР Про податок на додану вартість (який був чинний на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №168/97-ВР), статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон №996-ХІV), статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 року N 2344-III (далі - Закон №2344-III), суд дійшов висновку, що операції між позивачем та його контрагентом (ДП "Квінта-Транс" ТОВ "Квінта-Груп") щодо придбання послуг з перевезення вантажів є реальними, факт їх вчинення та наявність ділової мети підтверджується належними доказами, а відтак позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та зменшив оподатковуваний дохід на суму валових витрат за результатами таких операцій.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 04.11.2015 постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач послався на те, що операції між позивачем та його контрагентом безпідставно розцінені судами як фактично здійснені, оскільки за результатами перевірки Підприємства не підтверджено факту надання контрагентом ДП "Квінта-Транс" ТОВ "Квінта-Груп" транспортно-експедиторських послуг у зв`язку з відсутністю підтверджуючих первинних документів (товарно-транспортних накладних, актів прийому-передачі ТМЦ, довіреностей на отримання товару), що засвідчують факт здійснення транспортування товару від пункту його відправлення до пункту призначення.

Позивач в письмових поясненнях проти доводів та вимог касаційної скарги заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ДП "Квінта-Транс" ТОВ "Квінта-Груп" за період з 01.10.2010 по 31.12.2010 складено акт від 22.08.2012 №6376/22-3/36497840, яким зафіксовано порушення ПП "Електробудпостач" пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР, підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР, в результаті чого занижено податкові зобов`язання з податку на прибуток у сумі 9 375,00 грн. та з податку на додану вартість у сумі 7 500,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято оскаржені податкові повідомлення-рішення.

Підставою прийняття податкових повідомлень-рішень стали висновки відповідача про те, що позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та сформував валові витрати за результатами операцій з контрагентом ДП "Квінта-Транс" ТОВ "Квінта-Груп", оскільки відповідно до податкової інформації встановлена неможливість реального надання контрагентом позивача транспортно-експедиційних послуг (відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою); крім того, у Товариства відсутні товарно-транспортні накладні, які є єдиними первинними бухгалтерськими документами, визначеними законодавством, якими може бути підтверджено факт надання експедиційних послуг та правомірність формування податкових вигод.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини Верховний Суд виходить з наступного.

Правовідносини з приводу формування платником податку валових витрат у період до 01 квітня 2011 року регулювалися Законом №334/94-ВР.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу, це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону №334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

За правилами абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Щодо ж до правовідносин з приводу формування платником податку податкового кредиту у період до 01 січня 2011 року, останні регулювалися Законом №168/97-ВР.

Об`єктом оподаткування ПДВ відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону №168/97-ВР є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За змістом підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов`язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Разом з тим, підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону встановлено, що у разі якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За визначенням статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон №996-ХІV) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

У справі, яка розглядається, судами досліджено укладений 09.11.2010 між ДП ''Квінта-Транс'' ТзОВ ''Квінта-Груп'' (експедитор-перевізник) та ПП "Електробудпостач" (замовник) договір ТЕО 09/11-10 на транспортно-експедиційне обслуговування.

Відповідно до пункту 1.1 договору експедитор-перевізник зобов`язується провести перевезення вантажів різними видами транспорту по маршруту, визначеному сторонами договору.

Конкретні умови по кожному пеервезенню обумовлюються в наступному порядку: замовник відсилає еспедитору-перевізнику заявку, яка є невід`ємною частиною даного договору і містить в собі основні умови перевезення. Заявка може бути отримана по факсу і має юридичну силу на рівні з оригіналом; експедитор-перевізник у випадку згоди підписує заявку і по факсу передає її замовнику (пункт 2.1 договору).

Згідно пункту 2.3 договору перевезення здійснюється у відповідності до Статуту автомобільного транспорту України, Правил перевезення вантажів і інших нормативних актів, які діють на території України і не поширюються на міжнародні перевезення.

Як встановлено пунктом 3.1.4 договору замовник зобов`язаний забезпечувати максимальне використання вантажопідйомності транспортних засобів, наданих експедитором-перевізником з врахуванням вагових обмежень. Проводити або забезпечувати правильне завантаження і розвантаження транспортного засобу.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що вартість кожного конкретного перевезення встановлюється по домовленості між замовником та експедитором-перевізником і обумовлюється в заявці. Експедитор-перевізник надає замовнику рахунок для оплати, акт виконаних робіт, податкову накладну. Оплата проводиться в обумовлені заявкою терміни (пункти 5.2-5.3 договору).

Відповідно до пункту 5.4 договору підтвердженням виконання перевезення в умовах даного договору є транспортні документи (товарно-транспортна накладна) з відміткою отримувача про прийом вантажу.

В підтвердження виконання перевезень відповідно до укладеного договору, як зазначили суди, сторони склали акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000230 від 30.12.2010 про надання транспортних послуг на загальну суму з ПДВ 45000,00 грн., а контрагент позивача видав податкову накладну №235 від 30.12.2010 на цю ж суму.

Досліджуючи обставини справи, судами також було встановлено придбання позивачем у ВАТ "Івано-Франківськцемент" в особі філії "Пасічнянський кар`єр нерудних копалин "Нерудник" ВАТ "Івано-Франківськцемент" та ТзОВ "Триада" товару (щебеню, відсіву; договір купівлі-продажу №53 від 25.05.2010, договір поставки №ТР-54/09-6 від 14.09.2010), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних № ТР-0000590 від 04.11.2010, № РН-0004406 від 09.11.2010, №РН-0004635 від 30.11.2010, № ТР-0000646 від 02.12.2010.

Доставка вантажу відповідно до вказаних договорів, як встановили суди на підставі накладних на маршрут або групу вагонів № 36699013 та № 36445871, договору про транспортно-експедиційне обслуговування №Л/МГ-4/2010-10 від 15.06.2010 року, укладеного між Державним територіально-галузевим об`єднанням ''Львівська залізниця'' та ПП "Електробудпостач", здійснювалася залізничним транспортом через станцію Хриплин Львівської залізниці.

Досліджено судами й акт виконаних вантажних робіт за грудень 2010, договір оренди будинку, споруди №03/01 від 01.03.2010, укладений між позивачем та ВАТ "Івано-Франківськшкірсировина", відповідно до якого Підриємство орендувало будівлю (адміністративно-виробничий корпус) загальною площею 150,0 кв.м., за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Пресмашівська, 10; мета оренди - зберігання та відвантаження будівельних матеріалів (пункт 2 вказаного договору).

Суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, прийшли до висновку що в даному випадку наявність видаткових накладних № ТР-0000590 від 04.11.2010, № РН-0004406 від 09.11.2010, №РН-0004635 від 30.11.2010, № ТР-0000646 від 02.12.2010 як первинних документів у розумінні приписів статті 9 Закону №996-ХІV в сукупності з іншими доказами (договором на транспортно-екпедиційне обслуговування від 09.11.2010 ТЕО 09/11-10, актом здачі-прийняття робіт №ОУ-0000230 від 30.12.2010), підтверджують факт надання позивачу контрагентом транспортних послуг, а відтак і право позивача на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат за такими господарськими операціями; при цьому, як зазначили суди, відсутність товарно-транспортних накладних на перевезення товару не є в контексті спірних відносин визначальною обставиною.

Проте з таким висновком не можна погодитись.

Так, придбання позивачем товару (щебеню, відсіву) й використання його в господарській діяльності Підприємства не заперечується відповідачем та не було підставою для висновків за наслідками перевірки, натомість, спірними у справі, яка розглядається, є саме відносини щодо здійснення ДП ''Квінта-Транс'' ТзОВ ''Квінта-Груп" перевезення товару зі станції Хриплин Львівської залізниці до місця зберігання.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначені Законом України від 01 липня 2004 року №1955-IV Про транспортно-експедиторську діяльність (далі - Закон №1955-IV), відповідно до статті 1 якого транспортно-експедиторська діяльність визначена, як підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська ж послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Експедитором (транспортним експедитором) визнається суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

За змістом частини другої статті 8 Закону №1955-IV транспортно-експедиторські послуги надаються клієнту при експорті з України, імпорті в Україну, транзиті територією України чи іншими державами, внутрішніх перевезеннях територією України.

У відповідності до статті 9 Закону №1955-IV за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Господарські операції з перевезення вантажу врегульовано, зокрема, положеннями Закону №2344-III.

Відповідно до статті 47 вказаного Закону до комплексу допоміжних операцій, пов`язаних із внутрішніми перевезеннями вантажів автомобільним транспортом, належать, окрім інших, транспотрно-екпедиційні послуги.

Статтею 48 Закону №2344-III передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

У розділі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

В силу вимог пунктів 11.1 - 11.5 названих Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Таким чином, товарно-транспортні накладні є обов`язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для обліку виконаної роботи та проведення розрахунків за договором перевезення.

З аналізу вищенаведеного, при наданні послуг з перевезення саме ТТН підтверджує факт надання таких послуг (якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах), документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції з перевезення товарів.

Відтак, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з отримання експедиторських послуг, Пдприємство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

Водночас потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. В інакшому випадку, первинні документи не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку.

Разом з тим, товарно-транспортні накладні, які відповідно до зазначених норм законодавства є обов`язковими для застосування при здійсненні перевезень вантажів автомобільним транспортом та слугують підставою для обліку і проведення розрахунків за договором перевезення, що в свою чергу передбачено умовами договору на транспортно-експедиційне обслуговування ТЕО 09/11-10 від 09.11.2010, позивачем, як встановлено судами, не виписувалися.

Видаткові ж накладні видані ВАТ "Івано-Франківськцемент" в особі філії "Пасічнянський кар`єр нерудних копалин "Нерудник" ВАТ "Івано-Франківськцемент" та ТзОВ "Триада" на виконання умов договорів щодо придбання позивачем товару (щебеню, відсіву) не відображають жодної інформації стосовно ДП ''Квінта-Транс'' ТзОВ ''Квінта-Груп'' як учасника транспортно-екпедиторської діяльності при здійсненні операцій з перевезення вантажів за дорученням позивача.

Акт же здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкова накладна містять лише загальні відомості про надання транспортних послуг без посилання на найменування і кількість вантажу, умови та строки перевезення, місце і час призначення і розвантаження, вартість перевезення та інші умови.

Враховуючи викладене, Верховний Суд приходить до висновку, що, в даному випадку, надані позивачем під час перевірки та впродовж розгляду справи первинні документи не підтверджують реальність операцій, які зумовлюють зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання (позивача), а отже не створюють підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат, що свідчить про обгрунтованість рішення податкового органу про збільшення позивачу грошового зобов`язання з податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств.

Відповідно до частин 1, 3 статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права щодо розглядуваних правовідносин, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, з прийняттям нового - про відмову в задоволенні позову.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області задовольнити.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2015 скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову Приватного підприємства "Енергобудпостач" відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду