Ухвала

від 18.02.2020 по справі 755/5109/19

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/5109/19

Провадження №: 1-кс/755/391/20

"18" лютого 2020 р.

м. Київ

слідча суддя Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , та особи, що подала скаргу ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 , в інтересах ТОВ «Будівельна компанія ВР», на бездіяльність слідчого у рамках кримінального провадження унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.03.2019 за № 4201910000000180, яка полягає у неповернення тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 Кримінального процесуального Кодексу України, установила :

Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається

ОСОБА_3 , в інтересах ТОВ «Будівельна компанія - ВР», звернувся до слідчого судді цього місцевого суду, у порядку ст. 303 КПК України, з цією скаргою у рамках вказаного кримінального провадження, яка полягає у неповернення тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 Кримінально процесуального Кодексу України, та просить зобов`язати слідчого повернути вилучене під час обшуку майно.

Скарга умотивованатим,що 04.12.2019 четвертимСВ розслідуваннякримінальних провадженьСУ ФРГУ ДФСу м.Києві проведенообшук заадресою: м. Київ, вул. Старосільська, 1-Е, у ході якого вилучено майно ТОВ «Будівельна компанія - ВР», у т.ч. ноутбук сірого кольору НР, модель 17-Е030ЄР, та 2 ноутбуки чорного кольору Dell, з серійними номерами 5698954226 і 8474722094.

Після проведення обшуку, на це майно не накладався арешт у порядку п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.

З огляду на наведене, заявник, у світлі норм ст.ст. 169, 171, 236 КПК України, просить дану скаргу задовольнити та повернути йому вилучене під час обшуку майно, адже фактично досудовим слідством в порушення вказаних вимог КПК України, протиправно не повернуто тимчасово вилучене майно і фактично воно незаконно утримується слідчим.

Позиція сторін

У судовомузасіданні ОСОБА_3 скаргу підтримав в повному обсязі, просив задовольнити, зазначивши, що вилучене майно має статус тимчасово вилученого майна, оскільки не входить до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, бо не набуло статусу речового доказу після його вилучення, у порядку ст. 100 КПК України, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, у відповідності до ч. 7 ст. 236 КПК України, а слідчий чи прокурор не звернулись до суду з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна в порядку ч. 5 ст. 171 КПК України, як наслідок просив повернути тимчасово вилучене майно.

Інші сторони у судове засідання не з`явилися, однак слідча суддя беручи до уваги положення ст.ст. 22, 26 даного Кодексу в частині того, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом та норми його ч. 3 ст. 306, яка регламентує, що неявка суб`єкта оскарження не перешкоджає розгляду провадження, з урахуванням строків розгляду скарг даного типу, вважає за можливе, у даному конкретному випадку, перейти до розгляду скарги по суті у їх відсутність.

Тим паче, що четвертим СВ розслідування кримінальних проваджень СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві було подано письмові пояснення у яик указано, що постановою слідчого від 04.12.2019 майно вилучене у ході обшуку визнано речовим доказом.

Встановлені обставини у справі

Четвертим слідчим відділом розслідування кримінальних проваджень СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві здійснюється досудове розслідування (адреса СВ (Дніпровський район м. Києва) - м. Київ, вул. Пожарського, 5-А) за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, відомості про яке 14 березня 2019 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42019100000000180. за фактом ухилення службовими особами ТОВ «БК-ВР» (код ЄДРПОУ 38013854) від сплати податків у особливо великих розмірах.

Ухвалою слідчого судді цього місцевого суду від 04.12.2019 надано дозвіл на проведення обшуку у приміщеннях за адресою: м. Київ, вул. Старосільська, 1 (літера «Е»), що на праві власності належать ПАТ «МДЄ-2001» (код ЄДРПОУ 31838285), ТОВ «Біркрафт» (код ЄДРПОУ 39437831) та використовується ТОВ «БК-ВР» (код ЄДРПОУ 38013854), з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знарядь кримінального правопорушення, відшукання речей, документів, а саме: документів чорнової (подвійної) бухгалтерії, чорнових записів (зошитів, блокнотів, окремих аркушів паперу), матеріалів листування за участю ТОВ «БК-ВР» (код ЄДРПОУ 38013854) із ТОВ «НВО «Промвпровадження» (код ЄДРПОУ 21697910), договорів, угод, додатків до них, видаткових накладних, податкових накладних, актів виконаних робіт та наданих послуг, рахунків-фактур, довіреностей, товарно-транспортних накладних, маршрутних листів, заявок-замовлень, заправочних відомостей, реєстрів перевезення вантажів, актів списання паливно-мастильних матеріалів за період 2013-2017 років, наказів про встановлення витрат паливно-мастильних матеріалів, висновків ДП «ДержавтотрансНДІпроект», договорів оренди (суборенди), на підставі яких ТОВ «БК-ВР» (код ЄДРПОУ 38013854) використовує у своїй господарській діяльності офісні та складські приміщення, штатного розпису ТОВ «БК-ВР» (код ЄДРПОУ 38013854) в період з 01.01.2013 року по теперішній час, протоколів (наказів) про призначення протягом 2013-2017 років на посаду директора і головного бухгалтера ТОВ «БК-ВР» (код ЄДРПОУ 38013854), їх посадові обов`язки, комп`ютерної техніки,носіїв збереженняінформації (жорстких дисків, флеш-накопичувачів, планшетів, телефонів), на яких в електронному вигляді містяться відповідно відомості, що підтверджують протиправну діяльність, в тому числі документи щодо проведених фінансово-господарських операцій між ТОВ «БК-ВР» (код ЄДРПОУ 38013854) та ТОВ «НВО «Промвпровадження» (код ЄДРПОУ 21697910).

04.12.2019 четвертимСВ розслідуваннякримінальних провадженьСУ ФРГУ ДФСу м.Києві проведенообшук заадресою: м. Київ, вул. Старосільська, 1-Е, у ході якого вилучено майно ТОВ «Будівельна компанія - ВР», у т.ч. ноутбук сірого кольору НР, модель 17-Е030ЄР, та 2 ноутбуки чорного кольору Dell, з серійними номерами 5698954226 і 8474722094.

Після проведення обшуку, на це майно не накладався арешт у порядку п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.

Мотиви, з яких виходила слідча суддя при постановленні ухвали, і положення закону, яким вона керувалася

Слідча суддя, вивчивши скаргу, заслухавши доводи особи, яка її подала, дослідивши матеріали провадження за скаргою, приходить до наступного.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України (ст. 1 КПК України).

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).

Порядок, встановленийКПК(процесуальний порядок, форма, процедура), ? це певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій (Верховний суд України постанова від 16.03.2017 у справі № 671/463/15-к).

Тож для того, аби урегулювати проблематику питання, яка порушена у даній скарзі у розрізі положень кримінального процесуального законодавство України в частині питання послідовності (кроків) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій, слід проаналізувати самі норми КПК України, які регулюють цю проблему.

Так, відповідно до ст. 167 КПК України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення. Тимчасововилученим можебути майноу виглядіречей,документів,грошей тощо,щодо якихє достатніпідстави вважати,що вони: 1)підшукані,виготовлені,пристосовані чивикористані якзасоби чизнаряддя вчиненнякримінального правопорушеннята (або)зберегли насобі йогосліди; 2)призначалися (використовувалися)для схилянняособи довчинення кримінальногоправопорушення,фінансування та/абоматеріального забезпеченнякримінального правопорушенняабо винагородиза йоговчинення; 3)є предметомкримінального правопорушення,у томучислі пов`язаногоз їхнезаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Тимчасове вилученнямайна можездійснюватися такожпід часобшуку,огляду (ч. 2 ст. 168 КПК України).

Згідно ст.169КПК України,тимчасово вилученемайно повертаєтьсяособі,у якоївоно буловилучено: 1)за постановоюпрокурора,якщо вінвизнає такевилучення майнабезпідставним; 2)за ухвалоюслідчого суддічи суду,у разівідмови узадоволенні клопотанняпрокурора проарешт цьогомайна; 3) у випадках, передбаченихчастиною п`ятою статті 171,частиною шостоюстатті 173 цього Кодексу; 4) у разі скасування арешту.

Відповідно до ч. 5 ст. 171 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено. У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченоїстаттею 235цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

Згідно ч. 7 ст. 236 КПК України предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбаченихстаттями 160-166,170-174цього Кодексу (ч. 1 ст. 100 КПК України).

Речовими доказамиє матеріальніоб`єкти,які булизнаряддям вчиненнякримінального правопорушення,зберегли насобі йогосліди абомістять іншівідомості,які можутьбути використаніяк доказфакту чиобставин,що встановлюютьсяпід часкримінального провадження,в томучислі предмети,що булиоб`єктом кримінальнопротиправних дій,гроші,цінності таінші речі,набуті кримінальнопротиправним шляхомабо отриманіюридичною особоювнаслідок вчиненнякримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені вчастині першій цієї статті (ст. 98 КПК України).

Згідно ч. 3 ст. 110 КПК України, рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.

Тобто, системний аналіз положень КПК України свідчить, що вилучені при проведенні обшуку речі, документи (майно), мають одних з двох процесуальних статусів: 1) речі та документи, які входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на їх відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку; 2) речі та документи, які не входять до цього переліку, тобто, - тимчасово вилучене майно, яке перебуває в такому статусі відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК України до вирішення питання про його арешт або повернення (ч. 7 ст. 236, ч. 1 ст. 98, ч. 2 ст. 168 КПК України).

Факт віднесення вилученого майна до першого випадку обумовлюється змістом резолютивної частини судового рішення, яким надано дозвіл на той чи інший обшук, який має містити чітке формулювання описку родових ознак того, що має бути відшукане.

Для прикладу, договір поставки між юридичною особою А та юридичною особою Б від 01.01.0001 (у цій ситуації таке майно є майном до якого надано прямий доступ).

Другий випадок має місце коли в конструкції судового рішення при описі майна вживаються формулювання типу надати дозвіл на відшукування документів, які містять в собі відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Коли має місце такий випадок (2), то після проведення обшуку та прийняття процесуального рішення про визнання майна речовим доказом слідчий має, у силу норм ч. 1 ст. 100 КПК України, або накласти на нього арешт, у порядку ст. 170 указаного Кодексу, або повернути володільцю.

При цьому, ці дії слідство має вчинити у строк - протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

Іншого, не дано. Так, як ст. 16. Недоторканність права власності КПК України імперативно передбачає, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

На підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом, допускається тимчасове вилучення майна без судового рішення.

Такий процесуальний порядок щодо тимчасово вилученого майна узгоджується і з вимогами Глави 16 КПК України і ч. 7 ст.236 КПК України.

Оскільки, в протилежному випадку втрачається сенс у вирішенні питання щодо припинення тимчасового вилучення майна згідно ст. 169 КПК України, оскільки в такому процесуальному статусі воно перебуває лише до моменту арешту.

У цій ситуації, в резолютивній частині ухвали від 04.12.2019 надано дозвіл на проведення обшуку у приміщеннях за адресою: м. Київ, вул. Старосільська, 1 (літера «Е»), що на праві власності належать ПАТ «МДЄ-2001» (код ЄДРПОУ 31838285), ТОВ «Біркрафт» (код ЄДРПОУ 39437831) та використовується ТОВ «БК-ВР» (код ЄДРПОУ 38013854), з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знарядь кримінального правопорушення, відшукання речей, документів, у т.ч. комп`ютерної техніки,носіїв збереженняінформації (жорстких дисків, флеш-накопичувачів, планшетів, телефонів), на яких в електронному вигляді містяться відповідно відомості, що підтверджують протиправну діяльність, в тому числі документи щодо проведених фінансово-господарських операцій між ТОВ «БК-ВР» (код ЄДРПОУ 38013854) та ТОВ «НВО «Промвпровадження» (код ЄДРПОУ 21697910).

Тобто, виходячи з конструкції цього судового рішення саме до майна, яке містить в собі відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, надано дозвіл судом на його відшукання.

Як наслідок судове рішення містить загальні положення (виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінальних правопорушень, документів), а тому, у відповідності до ч. 7 ст. 236 КПК України, ці вилучені речі та документи мають статус тимчасово вилученого майна.

Разом з тим за наслідками розгляду даної скарги установлено, що після проведення обшуку, на це майно не накладався арешт у порядку п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, тобто як на речовий доказ.

При цьому, слідчий не повернув тимчасово вилучене майно особі, у якої воно було вилучено.

Щодо постанови слідчого від 04.12.2019 на яку посилається слідство у письмових поясненях, то слді указати, що самого факту її наявності не достатньо, в цій ситуації, так як ч. 1 ст. 100 КПК указує, що речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбаченихстаттями 160-166,170-174цього Кодексу, а такі випадки не установлені, в цій справі.

Згідно положень статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Також, у відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

А, в ході судового розгляду даної скарги не було встановлено жодного доказу, який б підвереджував законність дій суб`єкта оскарження та випливав зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, а у відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II), а саме така вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року), адже будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи, зокрема необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу, бо необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52), тобто іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98), оскільки у справі "Бакланов проти Росії" (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі "Фрізен проти Росії" (рішення від 24 березня 2005 р.) ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу "законності" і воно не було свавільним, а у справі "Ізмайлов проти Росії" (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити "особистий і надмірний тягар для особи".

За таких обставини, викладені у скарзі доводи в цій частині є обґрунтованими, у зв`язку з чим слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку вважає, що скарга з даного питання підлягає задоволенню, оскільки, у даному випадку, втручання державного органу у право на мирне володіння майном порушує "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав власника майна, тобто становить "особистий і надмірний тягар для особи" враховуючи його перебування у невизначеному стані, адже лише у даний спосіб, на цей час, є можливим усунути усі наслідки дії та відновити стан, який найімовірніше існував би, якби не було вчинено цю дію, а саме шляхом застосування єдино можливого шляху виправлення наслідків у такий спосіб, щоб відновити, наскільки це можливо, ситуацію, яка існувала до проведення такої дії, враховуючи, що ЄСПЛ у справі «П`єрсак проти Бельгії» (Piersack v. Belgium) (Article 50), Series A № 85, C. 16, зазначив, що він «виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому він перебував», якби не було порушено його права, адже таким чином підкреслюється верховенство обов`язку відновлення status quo ante, а в рішенні від 31 жовтня 1995 року у справі «Папамічалопулос та інші проти Греції» (Papamichalopoulos and Others v. Greece) (стаття 50), Series A № 330-B, суд застосував принцип restitutio in integrum та вказав, що виправлення здійсненого порушення повинне, по можливості, усунути усі наслідки незаконної дії та відновити стан, який найімовірніше існував би, якби не було вчинено цю дію та застосувати в цих цілях всі можливі шляхи такого виправлення наслідків у такий спосіб, щоб відновити, наскільки це можливо, ситуацію, яка існувала до порушення (див. рішення у справах «Маестрі проти Італії» [ВП] (Maestri v. Italy [ВП]), заява № 39748/98, п. 47, ECHR 2004-І; «Ассанідзе проти Грузії» [ВПl] (Assanidze v. Georgia [ВП]), заява № 71503/01, п. 198, ECHR 2004-ІІ; «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» [ВП] (), заява № 48787/99, п. 487, ECHR 2004-VII), шляхом повернення майна, яке було вилучено безпосередньо володільцю.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1-29, 131-132, 167-169, 171, 303-307, 309, 310, 369-372, 376, 395 КПК України слідчий суддя постановив:

скаргу задовольнити.

Зобов`язатислідчого (старшогогрупи слідчих)четвертого СВрозслідування кримінальнихпроваджень СУФР ГУДФС ум.Києві,який здійснюєдосудове розслідуванняу кримінальномупровадженні унесеномудо Єдиногореєстру досудовихрозслідувань 14.03.2019за №4201910000000180,повернути ТОВ«Будівельна компаніяВР» (ЄДРПОУ380805)вилучене підчас обшукувід 04.12.2019,за адресою: м. Київ, вул. Старосільська, 1-Е, майно, а саме: ноутбук сірого кольору НР, модель 17-Е030ЄР, та 2 ноутбуки чорного кольору Dell, з серійними номерами 5698954226 і 8474722094.

Ухвала оскарження не підлягає та є обов`язковою до виконання на всій території України.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали 17:30 год. 24.02.2020.

Слідча суддя ОСОБА_4