Ухвала

від 21.02.2020 по справі 263/13585/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

21 лютого 2020 року

місто Київ

справа № 263/13585/18

провадження № 61-2702ск20

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. розглянув касаційну скаргу Комунального підприємства Комбінат комунальних підприємств на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 жовтня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 15 січня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Комбінат комунальних підприємств про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом з вимогами про визнання незаконним та скасування наказу Комунального підприємства Комбінат комунальних підприємств (далі - КП ККП ) від 06 березня 2017 року № 24-к про звільнення з роботи за статтею 38 Кодексу законів про працю України, зобов`язання відповідача поновити його на роботі з 06 березня 2017 року, стягнення на його користь суми невиплаченого середнього заробітку з урахуванням коефіцієнту підвищення за період з березня 2017 року до серпня 2019 року у розмірі 173 046, 70 грн, суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з березня 2017 року до травня 2019 року у розмірі 14 190, 94 грн, у відшкодування моральної шкоди стягнути 9 000, 00 грн.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 жовтня 2019 року, позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ КП ККП від 06 березня 2017 року № 24-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи за статтею 38 Кодексу законів про працю України. Зобов`язано КП ККП поновити ОСОБА_1 на роботі з 06 березня 2017 року. Стягнуто з КП ККП на користь ОСОБА_1 суму невиплаченої середньої заробітної плати з урахуванням коефіцієнту підвищення за період з березня 2017 року до серпня 2019 року у розмірі 173 046, 70 грн, суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з березня 2017 року до травня 2019 року у розмірі 14 190, 94 грн, у відшкодування моральної шкоди стягнуто 300, 00 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто судовий збір у розмірі 2 643, 28 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, встановив, що позивач звернувся до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням у зв`язку з викликом на контрактну службу до Збройних Сил України. Судом встановлено, що позивач уклав контракт на момент дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, а тому він, як військовослужбовець, має право на застосування гарантій, передбачених частиною третьою статтею 119 Кодексу законів про працю України. Вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції визнав обґрунтованим розміром такого відшкодування 300, 00 грн.

Постановою Донецького апеляційного суду від 15 січня 2020 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення невиплаченої середньої заробітної плати з урахуванням коефіцієнту підвищення за період з березня 2017 року до серпня 2019 року у розмірі 173 046, 70 грн скасовано. Позов про стягнення середнього заробітку задоволено частково. Стягнуто з КП ККП на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 138 069, 15 грн. Зазначена сума визначена без відрахування податків й обов`язкових платежів. Рішення у частині стягнення судового збору змінено, стягнуто судовий збір у розмірі 2 085, 49 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, що на позивача, який був призваний на військову службу за контрактом до Збройних Сил України, поширюються гарантії, визначені пунктом 3 частини першої статті 119 Кодексу законів про працю України. Судом апеляційної інстанції встановлено, що мотивом подання заяви на звільнення був призов на військову службу до Збройних Сил України, що не є підставою для припинення з ним трудового договору й не свідчить про бажання припинення трудового договору за ініціативою працівника.

Рішення суду щодо стягнення невиплаченої середньої заробітної плати з урахуванням коефіцієнту підвищення за період з березня 2017 року до серпня 2019 року у розмірі 173 046, 70 грн ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають нормам матеріального права. Зазначено, що середній заробіток працівника підлягає визначенню відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці й за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення з позовом, оскільки такі є необґрунтованими, а посилання на те, що позивач процесуальні документи у справі складає власноручно, перебуваючи на військовій служби, судом визнано неспроможними.

Також судом апеляційної інстанції не прийнято до уваги доводи, що відповідач не є особою, за рахунок якої повинна здійснюватися оплата середнього заробітку позивача під час перебування на контрактній службі, оскільки відповідно до положень статті 119 Кодексу законів про працю України за ним зберігається місце роботи, посада та середній заробіток на підприємстві. Відсутність механізму компенсації підприємствам виплачених сум середнього заробітку не є підставою для відмови у позові про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

ІІ. ВИМОГИ та АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

КП ККП 05 лютого 2020 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на зазначені судові рішення, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

ІІІ. ВИЗНАЧЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНУ, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ВІДНОСИН

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Доказами звернення особи до суду вважається здача на пошту чи передача іншими відповідними засобами зв`язку скарги, що визначено частиною шостою статті 124 ЦПК України.

Касаційна скарга подана КП ККП засобами поштового зв`язку 05 лютого 2020 року.

Отже, питання відкриття касаційного провадження або відмови у такому вирішується у порядку, визначеному ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі - ЦПК України).

ІV . ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки скаргу подано на судові рішення, ухвалені у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню.

Щодо віднесення справи, рішення у якій оскаржується учасником справи, до категорії малозначної (справа незначної складності)

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій статті Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За правилом частини дев`ятої наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року

(на час подання касаційної скарги) - 2 102, 00 грн.

Предметом позову у справі, зокрема, є вимоги майнового характеру про стягнення з КП ККП на користь позивача суми невиплаченої середньої заробітної плати з урахуванням коефіцієнта підвищення за період з березня 2017 року до серпня 2019 року у розмірі 173 046, 70 грн, суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з березня 2017 року до травня 2019 року у розмірі 14 190, 94 грн, у відшкодування моральної шкоди стягнути 9 000, 00 грн . Ціна цього позову у справі у цій частині вимог станом на 01 січня 2020 року не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102, 00 грн х 500 = 1 051 000, 00 грн).

Також, предметом позову у цій справі є вимоги немайнового характеру про визнання незаконним та скасування наказу КП ККП від 06 березня 2017 року № 24-к про звільнення позивача з роботи за статтею 38 Кодексу законів про працю України, зобов`язання відповідача поновити позивача на роботі з 06 березня 2017 року.

Зазначені вимоги позову не становлять значної складності для вирішення судами та не належать до винятків із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа за зазначеним спором не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Ураховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України справи, зазначені в цьому положенні, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з того, що правова проблема, що вирішувалася судами, не становить для них значної складності.

Використавши власні повноваження, урахувавши усі обставини цієї справи, Суд визнає цю справу такою, що не становить значної складності для вирішення судами (тобто є малозначною справою).

Щодо наявності винятків для допуску оскарження судового рішення у малозначній справі

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У касаційній скарзі не обґрунтовується наявність умов застосування винятків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

При цьому, Верховний Суд дав оцінку та врахував: предмет позову, складність справи, значення справи для сторін і суспільства в цілому, за результатами чого не встановив наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, у тому числі касаційна скарга не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Верховним Судом враховано, що з приводу оцінки обставин справи у суді касаційної інстанції сформована єдина правозастосовча практика з приводу вирішення такої категорії спорів. Верховним Судом практика розгляду такої категорії спорів відбувається, зокрема, із застосуванням у подібних правовідносинах правових висновків, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 127/10017/18 (провадження № 61-44870св18).

Також враховано, що Верховний Суд, під час попереднього розгляду цієї справи у порядку касаційного провадження скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій справі, констатував, що позивач як військовослужбовець користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу та частинами третьою і четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, проте, суди, відмовляючи у позові, не встановили період, протягом якого позивач проходив військову службу за контрактом; не дослідили наданого позивачем розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суди першої та апеляційної інстанції, повторно розглядаючи зазначену справу після касаційного перегляду, застосували відповідні висновки Верховного Суду, які свідчать про існування усталеної правозастосовчої практиці з приводу вирішення такої категорії спорів.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Таким чином, конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.

Цьому конституційному принципові відповідає загальне правило пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточними і подальшому оскарженню не підлягає.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справі: Brualla Gomez de la Torre v. Spain від 19 грудня 1997 року, заява № 26737/95).

З урахуванням наведеного, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Комбінат комунальних підприємств про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, відшкодування моральної шкоди , за касаційною скаргою Комунального підприємства Комбінат комунальних підприємств на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 жовтня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 15 січня 2020 року , відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя С. О. Погрібний