Рішення

від 24.02.2020 по справі 420/4317/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/4317/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С. при секретарі Кузьменко Е.Х., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю МСІТ СЕРВІС до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС в Одеській області №0029811405, №0029821405, №0029841405 від 21.06.2019 року,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю МСІТ СЕРВІС до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС в Одеській області №0029811405, №0029821405, №0029841405 від 21.06.2019 року.

Як позивач зазначив, що на підставі направлень, виданих Головним управлінням ДФС в Одеській області відповідно др пп. 20Л.4 п."20Л ст. 20, п.77.1 ст. 77 Податкового Кодексу України, плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на II квартал 2019 року, на підставі наказу ГУ ДФС в Одеській області від 08.04.2019 №2615, проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю МСІТ СЕРВІС , код за ЄДРПОУ 35713194 (далі -ТОВ, Позивач) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2018.

22 травня 2019 року за наслідками перевірки був складений Акт № 973/15-32-14-05/35713194 Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю МСІТ СЕРВІС , код ЄДРПОУ 35713194, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 року .

Відповідно до зазначеного Акту, перевіркою встановлено наступні порушення ТОВ МСІТ СЕРВІС :

1. п.2 ст.З Закону України від 16.07.1999 №996-ХІУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (із змінами та доповненнями), вимог п.2, п.5, п.7, п.10, п.12, п.21 П(С)БО 15 Дохід , затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 29 листопада 1999 року N 290 та зареєстрованого у Мінюсті України 14 грудня 1999 р. Зa №860/4153 (із змінами та доповненнями), п.6, пп.9.4 п.9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248, п.44.1, п.44.2 ст.44, п.п 134 1 1 п 134 1 ст 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ, що призвело до заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету у загальній сумі 2 347 151 грн., у тому числі: за 2017 рік в сумі 715 817 грн., за2018 рік в сумі 1 631 335 грн..

2. п.44.1, ст-44, п.п 185.1 ст. 185,. п. 187.1 ст.187, п. 188.1. ст.188, п.198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.32.2010 №2755-VІ Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI із змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету суму 2607947грн., в тому числі:

січень 2017 на суму 42043 грн.,

лютий 2017 на суму 119845 грн.,

березень2017насуму 43748 грн.,

квітень 2017 на суму 4322 грн.,

травень 2017-на суму 3249 грн.,

червень 2017 на суму 123691 грн.,

липень 2017 на суму 63170 грн.,

серпень 2017 на суму 42042 грн.,

вересень 2017 на суму 21400 грн.,

жовтень 2017 на суму 104551 грн.,

листопад 2017 на суму 122924 грн.,

грудень 2017 на суму 104368 грн.,

січень 2018 на суму 147573 грн.,

лютий 2018 на суму 115271 грн.,

березень 2018 на суму 142378 грн.,

квітень 2018 на суму 197320 грн.,

травень 2018 на суму 115661 грн.,

червень 2018 на суму 175510 грн.,

липень 2018 на суму 242795 грн.,

серпень 2018 на суму 207772 грн.,

вересень 2018 на суму 64027 грн.,

жовтень 2018 на суму 130243 грн.,

листопад 2018 на суму 174219 грн.,

грудень 2018 на суму 99825 грн',

п. 201.10 статті 201 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ зі змінами та доповненнями

ст.51, п. 119.2 ст.119, п. 176.2 ст.176 Податкового Кодексу України .від 02.12.2010 № 2755-VІ зі змінами та доповненнями, підприємством не відображено у податкових розрахунках перерахування грошових коштів СГД фізичним особам, без перерахування податку на доходи фізичних осіб - з ознакою доходу 157 не надано до контролюючого органу податковий розрахунок за III квартал 2017 року

За результатами перевірки Відповідачем були винесені наступні Податкові повідомлення- рішення відносно ТОВ МСІТ СЕРВІС :

- Податкове повідомлення - рішення (форм Р) від 21 червня 2019 року № 0029811405, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на суму 3520727,00 (три мільйони пятсот двадцять тисяч сімсотдвадцять сім) гривень, з яких 2347151,00грн. (два мільйони триста сорок сім тисяч сто п`ятдесят одна гривня 00 копійок) - основна сума зобовязання, 1173576,00 (один мільйон сто сімдесят три тисячі п`ятсот сімдесят шість) гривень за штрафними (фінансовими) санкціями.

Податкове повідомлення - рішення від 21 червня 2019 року № 0029821405, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 3911021,00 (три мільйони дев`ятсот одинадцять тисяч двадцять одна грн. 00 коп.) гривень, з яких 2607947, 00 грн. (два мільйони шістсот сім тисяч дев`ятсот сорок сім гривень 00 копійок) - основна сума зобов`язання та 1303974,00 (один мільйон триста три тисячі дев`ятсот сімдесят чотири) гривень за штрафними (фінансовими) санкціями.

Податкове повідомлення - рішення (форм ПН) від 21 червня 2019 року № 0029841405, яким на Підприємтсво накладено штраф у розмір 700821,00 (сімсот тисяч вісімсот двадцять одна гривня), що складає 50% від суми нескладених /незареєстрованих протягом граничного строку податкових накладних на ему ПДВ 1401642,00 грн.

Основними підставами для винесення оскаржуваних податкових повідомлень рішень, на думку Вдповідача викладену в Акті є :

Не включення до складу доходу від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку (рядок 1 Декларації з продатку на прибуток підприємства) вартість послуг з антисептування невстановленим особам на суму 6 054 003,00 грн.,

Згідно наданих до перевірки актів виконаних робіт з контрагентами ТОВ АЛЬФА СТА ТРАНС , ТОВ ДРІМ ВЕЙ ТРАНС , ТОВ КОМФОРТТРАНС , ПП ВЕНТА-СОФТ , ТОВ АСТАНІЯ РІТЕЙІЛ не встановлено фактичний ,час та місце проведення навантажувально-розвантажувальних робіт зазначених, не встановлено кількість навантажених та розвантажених контейнерів, не встановлено номери та вид навантажених та розвантажених контейнерів, не встановлено за допомогою яких технічних засобів (спеціалізованої техніки), не встановлено транспортне-експедиторське обслуговування, яких саме контейнерів (номери, вид контейнерів), фактичний власник контейнерів або замовник виконання робіт, маршрут транспортування контейнерів - місце навантаження та розвантаження, фактичний час виконання, робіт та особи, що його виконували, кількість контейнерів по транспортно-експедиторському обслуговувуваню.

Позивачем під час перевірки не надано заявок на транспортно-експедиційне обслуговування.

Наявна інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень, зареєстровано в. ЄРДР кримінальне провадження за №42018101060000063 від 03.03.2018 року, за ознаками кримінального правопорушення-, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 1 ст. 205-1 КК України

Таким чином, на думку Відповідача, вищевказане свідчить про не включення Позивачем до складу доходу вартість послуг з антисептування та про штучне формування податкового кредиту ТОВ МСІТ СЕРВІС по ланцюгу постачання від ТОВ АЛЬФА СТА ТРАНС , ТОВ ДРІМ ВЕЙ ТРАНС , ТОВ КОМФОРТТРАНС , ПП ВЕНТА-СОФТ , ТОВ АСТАНІЯ РІТЕЙІЛ у 2017-2018 р.р.

У результаті чого, ТОВ МСІТ СЕРВІС документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами-постачапьниками, їх вид, обсяг та якість за перевіряємий період.

Позиавч вважає, що висновки викладені у Акті перевірки є такими, що не відповідають дійсності, є надуманими, суб`єктивними припущеннями перевіряючих та такими, що не підтверджуються жодними реальними фактичними даними, а податкові повідомлення-рішення Відповідача незаконними, такими, що суперечать Конституції України, ПК України та іншим законам та підзаконним актам та підлягають скасуванню.

Відповідач позов не визнав, з підстав наведених в акті перевірки та у відзиві на адміністративний позов, відповідач вважає оскаржені податкові повідомлення-рішення правомірним, прийнятими відповідно до вимог чинного законодавства, а отже такими, що не підлягають скасуванню.

Ухвалою суду 12.08.2019 року було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "30" серпня 2019 року.

Ухвалою від 26.09.2019 року закрито підготовче провадження у справі таа призначено до судового розгляду на 22.10.2019 року.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідачів та дослідивши наявні в справі письмові докази, суд встановив наступні факти та обставини:

Як встановлено у судовому засіданні, відповідно до пункту 20.1 статті 20 та пункту 77.1 статті 77 Податкового кодексу України, плану- графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків за 2019 рік, та на підставі наказу ГУ ДФС в Одеській області від 08.04.2019 №2615, було проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ МСІТ СЕРВІС з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 р., валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне стримування відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки.

В ході перевірки було складено акт перевірки від 22.05.2019 №973/15-32-14-05/35713194, на підставі якого були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

В ході перевірки були встановлено наступні порушення платника податків:

1. п.2, ст.З Закону України від 16.07.1999 М996-ХІV Про бухгалтерський обл`к та фінансову звітність в Україні (із змінами та доповненнями), вимог п.2, п.5, п.7, п.10, п.17, п.21 П(С)БО 15 Дохід , затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 29 листопада і 999 року N 290 та зареєстрованого у Мінюсті України 14 грудня 1999 р. за N 860/4153 (із змінами та доповненнями), п.6. пп.9.4 п.9 Положення (стандарту) бгхгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248, п.44.1, п.44.2 ст.44, п.п. 134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, що призвело до заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету у загальній сумі 2 347 151грн., у тому числі - за 2017 рік в сумі 715 817 грн., - за 2018 рік в сумі 1 631 335 грн.,

2. п.44.1, ст.44, п.п 185.1 ст.185, п. 187.1 ст.187, п.188.1. ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI із змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає статі до бюджету суму 2607947грн..

3. п. 201.10 статті 201 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ зі змінами та доповненнями.

Не погодившись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом.

Так, судом встановлено, ТОВ МСІТ СЕРВІС виконуючи свою господарську діяльність укладено низку договорів про надання послуг з підприємствами експортерами, а саме: з ТОВ ВУДИНВЕСТ від 01.12.2015 року № 01/12/15-2, з ТОВ"СВІДА" від 10.07.2018 року №07118/06, з ТОВ"ЛЕВИТЕ" від 01.12.2017 року №1217/01, з ТОВ "АРИА ФАРМАСЬЮТИКАЛ" від 25.04.2016 року №0416/04.

Відповідно до цих Договорів ТОВ МСІТ СЕРВІС як виконавець надає Замовникам (ТОВ ВУДИНВЕСТ , ТОВ ЛЕВИТЕ , ТОВ СВІДА , ТОВ АРІА ФАРМАСЬЮТІКАЛ ) послуги зі стафірування та антисептування пиломатеріалів, також зберігання і ПРР (погрузо-розгрузочні роботи)

Відповідно витягу з Договору:

Предмет договору:

1.1Даний договір регулює взаємовідносини сторін при виконанні Підприємством заявок Замовника на здійснення послуг стафірування і антисептування пиломатеріалів, а також зберігання і НРР.

3. Вартість порядок розрахунку-

3.1Загальна вартість договору визначається сумарною вартістю послуг виконаних по даному договору.

Вартість послуг доставки навантаженого контейнера в ОМТП складає 60 доларів СШ, НРР. - 20 США за один контейнер, зберігання пиломатеріалів в відкритому складі зі 5-го календарного дня зберігання за 1м. куб: в день складає 0, 03 долара США в день, НРР пиломатеріалів складає 4,00 США за 1 м.куб, все по ставки по курсу НБУ на день виставлення рахунку (в т.ч. ПДВ).

Вартість послуг антисептування складає 6,008/т(3) доларів США по курсу НБУ на день виставлення рахунку (в т.ч. ПДВ) ..... -

Протягом перевіряємого періоду за вказаними Договорами Позвиачем були надані Контрагентам відповідні послуги, що підтверджується первинною господарською документацією.

Факт надання Позивачем вказаних послуг контрагентам ТОВ ВУДИНВЕСТ , ТОВ ЛЕВИТЕ , ТОВ СВІДА , ТОВ АРІА ФАРМАСЬЮТІКАЛ зі стафірування, антисептування та зберігання Відповідачем не оскаржується та під сумнів не ставляться.

На викоання договорів про надання послуг з контрагентами ТОВ ВУДИНВЕСТ , ТОВ ЛЕВИТЕ , ТОВ СВІДА , ТОВ АРІА ФАРМАСЬЮТІКАЛ в частині антисептування пиломатеріалів - Позивач купував у ФОП ОСОБА_1 (і.п.н. - НОМЕР_1 ) антисептик АВ Ргоtес у кількості та вартості, визначені в первинній документації наданій до перевірки (Договори купівлі-продажу, видаткові накладні та сертифікати якості).

Факт придбання та поставки антисептику - від ФОП ОСОБА_1 , Позивачу - Відповідачем не оскаржується та під сумнів не ставиться.

Весь антисептик, що купувався у перевіряемий період у ФОП ОСОБА_1 . Позивачем був використаний для викоання робіт з антисептування для ТОВ ВУДИНВЕСТ , ТОВ ЛЕВИТЕ , ТОВ СВІДА , ТОВ АРІА ФАРМАСЬЮТІКАЛ у 2017-2018 роках за зазначеними вище Договорами. Доходи від цієї діяльносі - були в повній мірі .відображені у фінансово-податковій звітності Позивача.

При цьому в Акті перевірки не зазначено жодних фактичних даних, що могли б підтвердити припущення представника Відповідача (перевіряючого) про надання послуг з антисептування деревини третім невстановленим особам, щодо обсягів, начебто, наданих прихованих послуг - (44769,541 м. куб.), щодо вартості цих послуг (6 дол. За 1 куб.м.), кому вони надавалися, в які періоди, тощо,

Також, між Позивачем та підприємствами ТОВ АЛЬФА СТА ТРАНС , ТОВ ДРІМ ВЕЙ ТРАНС , ТОВ КОМФОРТТРАНС , ПП ВЕНТА-СОФТ , ТОВ АСТАНІЯ РІТЕЙІЛ буди укдадені Договори про надання послуг з надання транспортно-експедиційного обслуговування.

Предмет договору.

По договору платного надання послуг Виконавець зобов`язується по завданню Замовника (ГОВ МСІТ СЕРВІС ) надати послуги, вказані п. 1. 2 даного договору, а Замовник зобов`язується оплатити ці послуги.

Виконавець зобов`язується надати наступні послуги: навантажувально- розвантажувальні роботи порожніх 20-ти,40-ка і 45-ти футових контейнерів, іменовані в подальшому Послуги .

1.3 Послуги рахуються наданими після підписання акту прийому здачі Послуг Замовником або його уповноваженим представником.

Під час перевірки Позивачем на підтвердження надання таких послуг по Догворам з підприємствами - ТОВ АЛЬФА СТА ТРАНС , ТОВ ДРІМ ВЕЙ ТРАНС , ТОВ КОМФОРТТРАНС , ПП ВЕНТА-СОФТ , ТОВ АСТАНІЯ РІТЕЙІЛ надано перевіряючим - Договори, Акти виконаних робіт з додатками, Товарно-транспортні накладні, платіжні документи, які підтверджують розрахунки у безготівковій формі, підтвердження статусу платників ПДВ.

З усіх цих первиних докуметів у сукупності - актів виконаних робіт, а також Додатків до них, Товарно-транспортних накладних можливо встановити:

час (дату) та місце проведення навантажувально-розвантажувальних робіт, не кількість навантажених та розвантажених контейнерів,

номери контейнерів,

фактичний власник контейнерів або замовник виконання робіт,

маршрут транспортування контейнерів - місце навантаження та розвантаження, особи, що його виконували,

кількість контейнерів по транспортно-експедиторському обслуговувуваню.

Окрім того, всі контрагенти Позивача були у відповідності до вимог чинного законодавства України зареєстрованими платниками податку на додану вартість,установчі документи зазначених підприємств не були визнані у судовому порядку недійсними, правовідносини відбувалися на підставі укладених договорів про надання послуг, належне виконання яких підтверджується актами виконаних робіт, додатками до них та податковими накладними, а сплата коштів - відповідними виписками банківського рахунку. Отримання вказаних послуг також підтверджується їх використанням у подальшій господарській діяльності ТОВ МСІТ СЕРВІС .

Також в Акті зроблено висновок про відсутність у контрагентів Позивача необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів. Таким чином робиться висновок про неможливість здійснювати господарські операції.

Однак суд вважає, що для здійснення господарських операції не має необхідності володіти майном, зокрема складськими приміщеннями, автотранспортними засобами на праві приватної власності. Таке майно може перебувати у підприємства на підставі укладених договорів оренди. Актом не наведено жодних достовірних обґрунтувань, які б підтверджували неможливість здійснення контрагентами господарських операцій.

Щодо відсутності заявок на транспортно-експедиційне обслуговування;

Відповдіно до умов Договорів, укладених між ТОВ МСІТ СЕРВІС та ТОВ АЛЬФА СТА ТРАНС , ТОВ ДРІМ ВЕЙ ТРАНС , ТОВ КОМФОРТТРАНС , ПП ВЕНТА-СОФТ , ТОВ АСТАШЯ РІТЕЙІЛ , Виконавець зобов`язується по завданню Замовника (ТОВ МСІТ СЕРВІС ) надати послуги, вказані п. 1. 2 даного договору, а Замовник зобов`язується оплатити ці послуги. Виконавець зобов`язується надати наступні послуги: навантажувально- розвантажувальні роботи порожніх 20-ти,40-ка і 45-ти футових контейнерів, іменовані в подальшому Послуги .Послуги рахуються наданими після підписання акту прийому, здачі Послуг Замовником або його уповноваженим представником.

В жодному з договорів укладеним між Позивачем та вищевказаними Підприємствами - не зазначено, що будь-які Заявки на ТЕО повинні бути в письмовому вигляді.

Порядок формування податкового кредиту визначено Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ПК України).

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У відповідності з положеннями ст. 134 ПК України, об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 1, 2 ст. 71 КАС України).

Позивачем надані документи, що досліджувались судом, підтверджують здійснення ТОВ "МСІТ СЕРВІС" господарських операцій, правомірність формування ним податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинам з контрагентами.

Щодо посилань перевіряючих в Акті перевірки на наявність відомостей з ЄДРДР про наявне кримінальні провадження в якому фігурує один з контрагентів Позивача - ТОВ ВЕНТА-СОФТ суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до ст. 83 ПК України, для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є, зокрема, судові рішення.

Згідно ст. 369 КК України, судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку.

Статтею 62 Конституції України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відсутність вироку суду, який би підтверджував фіктивність діяльності контрагентів позивача, свідчать про безпідставність тверджень відповідача, з посиланням на наявність кримінального провадження, щодо безтоварності господарських операцій.

Суд зазначає, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Слід, також, зазначити, що висновки, викладені в акті перевірки, порушують закріплений в Конституції України принцип персональної відповідальності, відповідно до якого суб`єкт господарювання не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів, а може бути притягнений до юридичної відповідальності лише за власні правопорушення.

Також, суд вважає необхідним зазначити, що пунктом 2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Пунктом 1 ст.9 цього ж Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо же неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (надалі - Положення) під первинними документами розуміються документи, створені у письмовій або електронній формах, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.5 Положення документ повинен бути підписаний особисто та підпис може бути скріплений печаткою.

Таким чином, зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, а тому відповідає критеріям належного доказу, визначеного ст.73 КАС України.

Відповідно до положень ст.2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" встановлено, що суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права.

Відповідно до положень ч.1 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно положень ч.2 ст.8 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція) була підписана 04.11.1950 року в Римі десятьма європейськими державами. Відтоді вона стала фундаментом усього комплексу міжнародно-правового регулювання в галузі прав людини, її законних інтересів та потреб, відправною точкою на шляху цивілізованих європейських держав до втілення в життя загальнолюдських цінностей. Ратифікувавши Конвенцію про права людини 17.07.1997 року, Україна визнала не лише право на "мирне володіння майном", а й згідно із положеннями ст.1 Протоколу №1 до Конвенції визнала право на звернення фізичних та юридичних осіб до Європейського суду з прав людини за захистом своїх порушених прав та охоронюваних Конвенцією свобод, пов`язаних з реалізацією права власності.

Основною метою ст.1 Протоколу №1 до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном, до яких часто вдаються або схильні вдаватися на практиці уряди держав.

Названа стаття проголошує: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів".

На відміну від більшості положень Конвенції, ст.1 Протоколу №1 захищає права не лише фізичних, а й юридичних осіб, наприклад, компаній. Цей аспект даної статті має важливе значення, оскільки економічна система держав-учасниць Конвенції заснована на праві приватної власності й праві вільно створювати такі економічні одиниці, як "юридичні особи": неурядові організації, релігійні органи, засоби масової інформації тощо.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу №1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під "законом" Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути "доступним" (accessible) та "передбачуваним" (forseable). Також закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. "Доступність закону" означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. "Передбачуваність" означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв`язку із застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу №1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також буде мати місце порушення ст.1 Протоколу №1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі "Маркс проти Бельгії", п.69).

Поняття майно має автономне значення, яке, звичайно, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже, майно (рішення від 23.02.1995 року у справі "Гасус Дозір унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів", п.53).

Під дію статті 1 Протоколу №1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив.

Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має "легітимне сподівання" ("Федоренко проти України", "Едуард Петрович Мельник проти України") на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право ("Бурдов проти Росії", "Юрій Миколайович Іванов проти України", "Агрокомплекс проти України"); - якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу ("Брезовец проти Хорватії", "Рисовський проти України", "Кечко проти України", "Стреч проти Великобританії", "Москаль проти Польщі", "Сук проти України", "Федоренко проти України", "Україна-Тюмень проти України").

Вказані рішення ЄСПЛ свідчать про те, що захист права особи на незаконне покладання на неї обов`язку щодо сплати податків та штрафів повинно розглядати, як захист права особи на майно у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Такий висновок також випливає з п.49 Рішення ЄСПЛ у справі "ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06).

Так, у своїх висновках Суд неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а п.2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції").

Водночас ст.1 Першого протоколу не гарантує права на надбання майна (рішення у справах "Ван дер Мюсель проти Бельгії" та "Копеський проти Словаччини"). Особа може заявляти про порушення ст.1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення. "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права. "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копеський проти Словаччини").

Поряд з цим, слід відмітити, що принцип захисту легітимних очікувань також належить до принципів, що розвивалися судовою практикою Європейського суду з метою контролю за здійсненням влади так, щоб не допустити свавілля та зловживань, з метою захисту від можливих порушень з боку публічної адміністрації, в першу чергу, при реалізації державними органами та посадовими особами дискреційних повноважень.

В контексті зазначеного, слід наголосити, що податковий орган при виконанні покладених на нього повноважень зобов`язаний діяти на підставі, у межах та у спосіб визначений чинним законодавством України. Не зважаючи на той факт, що Податковим кодексом України встановлене право контролюючого органу на здійснення перевірок (документальних, невиїзних, виїзних, планових та позапланових перевірок), суд наголошує, що у той же час, контролюючий орган позбавлений права на відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб`єктивних припущень, які не мають підтвердження доказами.

Оскільки до обов`язків платника податків законом віднесено ведення в установленому порядку обліку доходів і витрат, складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; виконання законних вимог контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів з питань оподаткування та митної справи і підписування актів (довідки) про проведення перевірки (пп.16.1.2, 16.1.8 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України), то є очевидним, що він (платник податків) має легітимне очікування на реалізацію свого майнового права, в даному випадку, на гарантоване державою право щодо формування податкового кредиту та зважаючи на відсутність факту заниження податкових зобов`язань при відсутності будь-яких порушень з боку платника податків.

Крім того, ні Податковий кодекс України, ні інші законодавчі акти з питань оподаткування не ставлять право позивача на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб`єктами господарювання.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов`язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь - яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

За таких обставин, суд погоджується з позивачем, що за чинними нормами права будь-яка відповідальність, у т.ч. цивільна, податкова, фінансова носить індивідуальний характер і стосується лише винної особи, через що на позивача не може бути покладено відповідальність за невиконання або неналежне виконання контрагентами обов`язків зі своєчасності, правильності ведення бухгалтерського і податкового обліку та звітності.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов`язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов`язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам частини 2 статті 19 Конституції України.

При цьому, суд зазначає, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 27.01.2016 року по справі №21-5333а15.

Приписами ч.4 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду України є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Згідно положень ч.5 ст.242 КАС України висновки Верховного Суду, прийняті за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права повинні враховуватись судами при розгляді аналогічних спорів.

Представником відповідача не надано додаткових доказів, які б спростовували або ставили під сумнів надані представником позивача первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, в зв`язку із чим, суд погоджується з позицією представника позивача про те, що надані ним письмові докази є достатніми для доведення факту виконання робіт, а тому висновок податкового органу про неможливість виконання робіт є помилковим, у зв`язку із чим, позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС в Одеській області №0029811405, №0029821405, №0029841405 від 21.06.2019 року підлягають задоволенню на підставі положень ч.1 ст.245 КАС України.

Судові витрати розподілити за правилами ст.139 КАС України.

Крім того, позивачем було надано клопотання про повернення надміру сплаченого судового збору на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МСІТ СЕРВІС (вул.Отамана Чепігі,29, м.Одеса, 65003, код ЄДРПОУ 35713194, р/р № НОМЕР_2 в АТ Укрсиббанк у м. Харків, МФО 351005) у розмірі 102793,00 грн. (сто дві тисячі сімсот дев`яносто три) гривні 00 копійок.

Відповідно до пп.1 п.3 ч.2 ст.4 Закону України №3674-УІ за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень встановлюється ставка судового збору у сумі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", з 1 січня 2019 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить - 1921 гривні.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення винесено на загальну суму 8 132 569, 00 грн. З огляду на що розмір судового збору за подання даного адміністративного позову повинен був скласти - 19210,00 грн. (1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб)

Разом з тим, як вбачається з платіжних доручень, що наявні в матеріалах спарви - Позивачем в загальному розмірі сплачено 18000,00 та 104003,00 , а разом - 122003,00 (сто двадцять дві тисячі три гривні 00 копійок) гривень.

Пунктом 1 частини першої статті 7 цього Закону визначено, що сплачена . сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до частини другої статті 7 Закону України Про судовий збір , у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Відповідно до пункту 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

На підставі вищезазначеного та враховуючи те, що позивачем при поданні адміністративного позову у справі було надмірно сплачено судовий збір у розмірі 102793,00 грн. суд вважає необхідним повернути надміру сплачений судовий збір.

Керуючись ст.ст.139,242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0029811405, №0029821405, №0029841405 від 21.06.2019 року.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Одеській області (вул.Семінарська,5, м.Одеса, 65014) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МСІТ СЕРВІС (вул.Отамана Чепігі,29, м.Одеса, 65003, код ЄДРПОУ 35713194) сплачений судовий збір в розмірі 19210,00 (дев`ятнадцять тисяч двісті десять гривень) 00 копійок.

4. Повернути надміру сплачений судовий збір шляхом стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МСІТ СЕРВІС (вул.Отамана Чепігі,29, м.Одеса, 65003, код ЄДРПОУ 35713194, р/р №26001478892600 в АТ Укрсиббанк у м. Харків, МФО 351005) у розмірі 102793,00 грн. (сто дві тисячі сімсот дев`яносто три) гривні 00 копійок.

Повний текст судового рішення виготовлений та підписаний суддею 24.02.2020 року.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя К.С.Єфіменко

.