Постанова

від 20.02.2020 по справі 520/11452/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2020 р.Справа № 520/11452/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Старосуда М.І.,

Суддів: Мінаєвої О.М. , Макаренко Я.М. ,

при секретарі судового засідання Лисенко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Мар`єнко Л.М., м. Харків, повний текст складено 10.12.19 року по справі № 520/11452/19

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до товариства з обмеженою відповідальністю "ПИВНА БЕРЛІН"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ПИВНА БЕРЛІН", в якому просив суд стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ПИВНА БЕРЛІН"(юридична адреса: м. Харків, майдан Героїв Небесної Сотні, 6.10, інд. 61050, МФО: 353533, р/р: 26004060382426, Банк: ПАТ КБ "ПриватБанк", код ЄДРПОУ: 37366083) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (61022, м. Харків, Держпром, 1 під., 1 пов., к.16, код ЄДРПОУ 14070760, одержувач: Казначейство України р/р IBАN: UA058999980000031219230020003, ЕДРПОУ: 37999654, УК Шевченківського району м. Харкова ) адміністративно-господарські санкції та пеню за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 18577,08 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2019 адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що згідно положень чинного законодавства та, враховуючи кількість працівників, на підприємстві відповідача мала працювати 1 особа з інвалідністю. Проте, враховуючи поданий звіт за 2017 рік, на підприємстві відповідача не працює жодної особи з інвалідністю.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, товариство з обмеженою відповідальністю "ПИВНА БЕРЛІН" (даної - ТОВ "ПИВНА БЕРЛІН") перебуває на обліку в Харківському обласному відділенні фонду соціального захисту інвалідів, як підприємство, яке в своїй діяльності використовує найману працю.

Як вбачається з матеріалів справи, ГУ Держпраці у Харківській області проведено перевірку відповідача щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

За результатами вказаної перевірки складено акт №20-01/4314/0730, у висновках якого визначено порушення ч.7 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", п. 2 постанови Кабінету Міністрів України №70 - роботодавець не зареєстрований у відділеннях соціального захисту інвалідів; ч.9 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" роботодавець щороку не подає звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю до відповідних відділень Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходження; ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" не виконує норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Про результати перевірки ГУ Держпраці у Харківській області повідомило Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів листом від 22.07.2019 №02.03/8335.

На підставі вказаних висновків, позивачем накладено адміністративно - господарські санкції в розмірі 14589 грн. та нараховано пеню за несвоєчасну сплату адміністративно - господарських санкцій - 3987,63 грн., загальна сума стягнення складає 18577,08 грн (14589,45 грн+3987,63 грн).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів і на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами інвалідів для працевлаштування.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно ч.3 ст. 18 ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому КМУ.

Відповідно до ст.19 ЗУ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньо облікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України Про зайнятість населення № 5067 роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (далі - Наказ № 316). В контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Колегія суддів звертає увагу, що періодичність подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

З огляду на вищезазначене, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

При цьому, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що законодавцем чітко визначені обов`язки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відтак, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органів працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на роботодавця здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17.

При цьому, Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Матеріали справи свідчать, що відповідач подав звітність форми N 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за 2017 рік (з позначкою "вакансії для інвалідів") вперше 04.10.2017, після створення робочого місця - 03.10.2017, що підтверджується штатним розписом.

Таким чином, відповідачем вчасно подано форму 3-ПН, у відповідності до положень наказу №316, зі змінами, що набрали чинності 07.02.2017.

Як вбачається з листа Харківського міського центру зайнятості від 23.08.2019 №ХИЦЗ-03-11756, ТОВ "ПИВНА БЕРЛІН" протягом 2017 року надавало інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН (з позначкою "вакансії для інвалідів"). Також повідомлено, що протягом 2017 року до ТОВ ПИВНА БЕРЛІН не працевлаштовано жодної особи з інвалідністю за направленням Харківського міського центру зайнятості. Відмов з боку підприємства у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за направленням Харківського міського центру зайнятості не було.

Таким чином, з урахуванням положення Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , колегія суддів дійшла висновку, що створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштування не є тотожними поняттями. Оскільки відповідачем виконані вимоги, покладені на нього розділом IV Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , а чинне законодавство не зобов`язує підприємство самостійно займатися пошуком та працевлаштуванням інвалідів, тому в діях ТОВ "ПИВНА БЕРЛІН" не вбачається порушень в частині незабезпечення працевлаштування інвалідів у 2017 році, а відтак на нього не може бути покладено обов`язок щодо відповідальності за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для їх працевлаштування.

Щодо адміністративного господарських санкцій та пені, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч.4 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.2 статті 20 Закону № 875-ХІІ, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту ч. 2 ст. 218 ГК України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на надані докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, і на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами інвалідів для працевлаштування.

Доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не надано, а тому у суду немає підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Враховуючи встановлені обставини справи та зумовлені ними нормативно-правове обґрунтування спірних правовідносин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2019 року по справі № 520/11452/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М.І. Старосуд Судді О.М. Мінаєва Я.М. Макаренко Повний текст постанови складено 25.02.2020 року