Постанова

від 20.02.2020 по справі 913/536/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2020 р. Справа № 913/536/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А. , суддя Барбашова С.В., суддя Пелипенко Н.М.

секретар судового засідання Марченко В.О.

за участю представників:

позивача - Крупніка О.М., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №693 від 22.02.2002, ордер серія КВ№433267 від 20.02.2020, довіреність № 10/2/2019/2 від 10.12.2019,

відповідача - Припльоткіної Н.В., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЛГ №000316 від 29.11.2019, довіреність №1-265 від 09.01.2020,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Луганський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (вх. №363Л/3) на рішення Господарського суду Луганської області від 28.12.2019 (суддя Фонова О.С., повний текст рішення складено та підписано 28.12.2019) по справі №913/536/19

за позовом Дочірнього підприємства «Луганський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» , м.Сєвєродонецьк Луганської області

до Служби автомобільних доріг у Луганській області, м.Сєвєродонецьк Луганської області

про стягнення 821.278,49 грн, -

ВСТАНОВИЛА:

Дочірнє підприємство «Луганський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» звернулось з позовною заявою до Служби автомобільних доріг у Луганській області про стягнення 821.278,49 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на ст. 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої останнім з урахуванням прийнятих рішенням Господарським судом Луганської області від 17.11.2015 з урахуванням постанови Донецького апеляційного господарського суду від 28.02.2017 у справі №913/963/15 та рішенням Господарським судом Луганської області від 05.03.2018 у справі №913/972/17, здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат на заборгованість за вказаними рішеннями за період до їх фактичного виконання відповідачем.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 28.12.2019 у справі №913/536/19 в задоволенні позову - відмовлено.

Позивач, ДП «Луганський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» , звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 28.12.2019 у справі №913/536/19 та винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, заявник посилається на те, що господарським судом, при винесенні оскаржуваного рішення, неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування рішення.

24.01.2020 системою автоматизованого розподілу апеляційних скарг (справ) між суддями для розгляду справи №913/536/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Істоміна О.А.; суддя Барбашова С.В.; суддя Пелипенко Н.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.01.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП «Луганський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» на рішення Господарського суду Луганської області від 28.12.2019 у справі №913/536/19 та призначено її до розгляду на 20.02.2020.

У судовому засіданні 20.02.2020 уповноважений представник позивача просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Уповноважений представник відповідача у судовому засіданні 20.02.2020 просила скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши в судовому засіданні доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, зважаючи на нижченаведене.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, між ДП «Луганський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» , як підрядником, та Службою автомобільних доріг у Луганській області, як замовником, певний час тривали господарські відносини з приводу договору №40 від 28.03.2013 на закупівлю робіт з експлуатаційного утримання та поточного ремонту автомобільних доріг загального користування державного та місцевого значення Луганської області.

В межах розгляду справи №913/963/15 Господарським судом Луганської області встановлено, що підрядником було виконано перелік робіт на загальну суму 20.709.867,00 грн.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 17.11.2015, з урахуванням постанови Донецького апеляційного господарського суду від 28.02.2017, у справі №913/963/15 стягнуто зі Служби автомобільних доріг у Луганській області на користь ДП «Луганський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» заборгованість за виконані роботи в сумі 20.709.867,00 грн, інфляційні втрати в сумі 1.364.242,98 грн, 3% річних у сумі 917.475,48 грн, судовий збір у сумі 182.700,00 грн.

Відповідач в повному обсязі виконав зазначене рішення (з урахуванням постанови) 12.06.2017.

В межах розгляду справи №913/972/17 позивач - ДП «Луганський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» звернувся з позовом до Служби автомобільних доріг в Луганській області про стягнення 3% річних в сумі 1.021.308,51 грн та інфляційних втрат в сумі 4.349.072,07 грн на суми, стягнуті за рішенням від 17.11.2015 у справі №913/963/15 (в тому числі і на суму 3% річних, інфляційних нарахувань та суми судового збору).

Рішенням Господарського суду Луганської області від 05.03.2018 у справі №913/972/17 стягнуто зі Служби автомобільних доріг в Луганській області на користь ДП «Луганський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» : 3% річних в сумі 1.017.904,15 грн, інфляційні втрати в сумі 4.349.072,07 грн, судовий збір в сумі 80.504,64 грн. В іншій частині позову відмовлено у зв`язку з неправильним періодом нарахування.

Відповідач в повному обсязі розрахувався за вказаним рішенням 03.07.2019.

У вересні 2019 в межах даної справи №913/536/19 позивач ДП «Луганський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» звертається до Господарського суду Луганської області з позовною заявою про стягнення з підприємства відповідача інфляційних втрат в сумі 604.573,22 грн, 3% річних в розмірі 216.705,27 грн та судових витрат, нарахованих на аналогічні за правовою природою суми, що стягнуті за рішенням суду у справі №913/972/17, згідно з наданим розрахунком позивача.

Господарський суд Луганської області, приймаючи рішення, яким відмовив в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, зазначив, що позивач жодним чином не обґрунтував можливість нарахування 3% річних та інфляційних втрат тричі , причому двічі не на суму основного боргу, а на аналогічні за своєю правовою природою, вказаною у ст. 625 ЦК України суми.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв`язок, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Главою 51 Цивільного кодексу України визначено правові наслідки порушення зобов`язання.

Зокрема, статтею 625 вказаного Кодексу встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Так, частиною першою цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. У частині другій вказаної норми зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Для застосування штрафних санкцій та відповідальності за прострочку виконання грошового зобов`язання необхідною умовою є обставина невиконання або прострочки виконання зобов`язання.

Як вже було зазначено, господарські відносини між ДП «Луганський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» , як позивачем, та Служби автомобільних доріг в Луганській області, як відповідачем, з приводу розрахунків за договором №40 від 28.03.2013, вже двічі були предметом розгляду в Господарському суді Луганської області.

12.06.2017 сума основної заборгованості за виконані роботи разом з сумами інфляційних втрат та 3% річних були стягнуті з підприємства відповідача Служби автомобільних доріг у Луганській області на користь позивача за рішенням Господарського суду Луганської області від 17.11.2015 (з урахуванням постанови Донецького апеляційного господарського суду від 28.02.2017), у справі №913/963/15.

03.07.2019 відповідач сплатив суми 3% річних та інфляційних втрат, призначених до стягнення за рішенням Господарського суду Луганської області від 05.03.2018 у справі №913/972/17, тобто розрахувався за сумами 3% річних та інфляційних втрат на суми, стягнуті за рішенням від 17.11.2015 у справі №913/963/15.

Згідно з ч.4 ст.74 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, враховуючи, що вказані рішення набрали законної сили та на час розгляду спору не скасовані, встановлені цими рішеннями обставини мають преюдиційне значення для вирішення даного спору, в якому беруть участь ті ж самі сторони та не підлягають доведенню повторно.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що у відповідача виник обов`язок зі сплати боргу на підставі договору, укладеного між сторонами по справі, умови якого відповідачем виконувалися неналежно.

При цьому, датою виконання відповідачем основного грошового зобов`язання зі сплати боргу за договором підряду є 12.06.2017 (дата виконання зобов`язань по першому рішенню ) . Тоді ж було сплачено 3% річних та інфляційні втрати, що були нараховані позивачем на суму боргу, в межах справи №913/963/15.

В подальшому, коли рішення суду, яким стягнуті вказані суми, було виконане, позивач ще раз нарахував 3% річних та інфляційні втрати на стягнуті суми та суму судового збору , які бути також стягнуті рішенням суду в межах справи №913/972/17.

Відповідач сплатив і їх - 03.07.2019.

На момент розгляду даної справи №913/536/19, позивач знову (вдруге) нарахував 3% річних та інфляційні втрати за період з 06.07.2019 по 02.07.2019, на суми 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 22.10.2015 по 12.06.2017, та суму судового збору за другим рішення суду

При цьому, зобов`язання зі сплати основного боргу припинилось ще 12.06.2017.

Отже, позивач помилково обґрунтував дату виникнення заборгованості, на яку він нарахував заявлені до стягнення суми, наступною датою, після дати винесення рішення у справі № 913/972/17.

Враховуючи приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд зазначає, що боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Конструкція вказаної норми та її буквальне тлумачення дають змогу зробити висновок, що інфляційні втрати, нараховані на суму боргу та 3% річних є окремими складовими доданими до боргу, тобто до основного зобов`язання. Тільки в такому разі, коли існує основне грошове зобов`язання, нарахування означених сум уявляється можливим за весь період прострочення і до його виконання, не зважаючи на рішення суду, яким тільки фіксуються суми, що підлягають до стягнення, в тому числі і 3% річних та інфляційні нарахування.

Водночас, позивач вказаного не врахував та заявив до стягнення 3% річних та інфляційні втрати, які нарахував на інші 3% річних та інфляційні втрати, що були зафіксовані рішенням суду у справі №913/972/17, при цьому зобов`язання зі сплати основного боргу припинилось ще 12.06.2017.

Таким чином, позивач ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції жодним чином не обґрунтував можливість нарахування 3% річних та інфляційних втрат тричі, при чому двічі не на суму основного боргу, а на аналогічні за своєю правовою природою суми.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції не може прийняти до уваги посилання позивача на порушення судом першої інстанції норм процесуального права з огляду на таке.

Так, позивач зазначає, що ухвалою Господарського суду Луганської області від 05.05.2014 порушено провадження у справі №913/849/14 про банкрутство ДП «Луганський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» , введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, введено процедуру розпорядження майном.

На думку заявника апеляційної скарги, господарський суд порушив підсудність розгляду даної справ, яка повинна була розглядатись в межах справи №913/849/14 про банкрутство ДП «Луганський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» . При цьому, апелянт посилається на положення Кодекс України з процедур банкрутства.

21.10.2019 в Україні почав діяти Кодекс України з процедур банкрутства.

Стаття 7 Кодексу України з процедур банкрутства встановлює порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник. Так, спори, стороною в яких є боржник, розглядається господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Матеріалами справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (ч. 3 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства).

Провадження у справі №913/536/19 було відкрито 16.10.2019, після усунення стороною недоліків позовної заяви, що відображено у відповідній ухвалі Господарського суду Луганської області.

Отже, в даному випадку, провадження у справі №913/536/19 відкрито до того, як почав діяти Кодекс України з процедур банкрутства.

Доводи скаржника про те, що судом першої інстанцій неповно з`ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору та не досліджено належним чином усіх доказів по справі, колегією суддів апеляційного господарського суду відхиляються, оскільки вбачається, що під час розгляду справи господарським судом її фактичні обставини були встановлені на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки суду першої інстанції відповідають цим обставинам і їм надано належну юридичну оцінку.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України закріпляє обов`язок доказування і подання доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76 - 79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, позивачем, всупереч вищенаведених норм права, не було подано доказів, які б підтвердили факти, викладені в апеляційній скарзі, а наведені доводи не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю з`ясував обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Оскільки апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, то, з урахуванням положень статті 129 ГПК України, здійснені ним судові витрати за апеляційною скаргою останньому не відшкодовуються.

Керуючись статтями 129, 270, пунктом 1 частини 1 статті 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Луганський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Луганської області від 28.12.2019 у справі №913/536/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 25.02.2020

Головуючий суддя О.А. Істоміна

Суддя С.В. Барбашова

Суддя Н.М. Пелипенко