Рішення

від 17.02.2020 по справі 910/17006/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.02.2020Справа № 910/17006/19За позовом Державного підприємства «Київська військово-картографічна фабрика»

До Київського квартирно-експлуатаційного управління

про стягнення 226 429,56 грн.

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичак О.М. за участю секретаря судового засідання

Смігунова В.В.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Коломієць І.В.

від відповідача: Руссов В.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Київська військово-картографічна фабрика» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київського квартирно-експлуатаційного управління про стягнення 226 429,56 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань з оплати відшкодування витрат балансоутримувача по сплаті земельного податку, що є складовою витрат на утримання орендованого майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2019р. позовну заяву Державного підприємства «Київська військово-картографічна фабрика» залишено без руху.

12.12.2019р. на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 06.12.2019р.

Ухвалою від 27.12.2019р. відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22.01.2020р.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, а саме наголосив, що у період з квітня 2016р. по грудень 2017р., між сторонами не було укладено договору на відшкодування витрат по сплаті земельного податку землекористувачем за земельну ділянку, на якій розміщене нерухоме майно, користування яким здійснюється Київським квартирно-експлуатаційним управлінням на підставі договорів оренди. До того ж, за поясненнями останнього, витрати на оплату земельного податку не входять до складу орендної оплати за користування об`єктом державного майна, а також витрат на утримання орендованого майна. Вказані обставини, на думку відповідача, вказують на відсутність підстав для стягнення з відповідача грошових коштів 226 429,56 грн. Крім того, вказаним учасником судового процесу заявлено про застосування строків позовної давності.

22.01.2020р. судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 04.02.2020р.

04.02.2020р. судом було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 18.02.2020р.

Представником позивача було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких позові вимоги підтримано в повному обсязі.

Представником відповідача було надано заперечення проти задоволення позовних вимог.

В судовому засіданні 18.02.2020р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

29.03.2016р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (орендодавець) та Київським квартирно-експлуатаційним управлінням (орендар) було укладено договори №7324 та №7325 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.

За умовами п.1.1 договору №7324 від 29.03.2016р. орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно частину нежитлових приміщень (адміністративно-виробничого корпусу №1 будівлі інв. №25) загальною площею 1689,75 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Шолуденка, 27/6, та перебуває на балансі Державного підприємства Міністерства оборони України «Київська військово-картографічна фабрика» (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з актом оцінки на 31 січня 2016 року і становить 15 492 737,82 грн.

Пунктом 1.1 договору №7325 від 29.03.2016р. визначено що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно частину нежитлових приміщень (виробничого корпусу №51 будівлі інв. №28) загальною площею 3052,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Шолуденка, 27/6, та перебуває на балансі Державного підприємства Міністерства оборони України «Київська військово-картографічна фабрика» (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з актом оцінки на 31 січня 2016 року і становить 148 384,48 грн.

Відповідно до пунктів 1.2 договорів №7324 від 29.03.2016р. та №7325 від 29.03.2016р. майно передається в оренду з метою розміщення військової частини НОМЕР_1 .

Згідно пунктів 3.1 договорів №7324 від 29.03.2016р. та №7325 від 29.03.2016р. орендна плата визначається на підставі пункту 10 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 (зі змінами) і становить без податку на додану вартість 1 гривню на рік.

Пунктами 5.10 договорів №7324 від 29.03.2016р. та №7325 від 29.03.2016р. унормовано, що орендар зобов`язується здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг.

Згідно пунктів 10.1 вказаних правочинів останні укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діють з 29.03.2016р. по 28.02.2019р. включно.

29.03.2016р. Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву було передано, а Київським квартирно-експлуатаційним управлінням прийнято у строкове платне користування об`єкти оренди за договорами №7324 від 29.03.2016р. та №7325 від 29.03.2016р., про що складено та підписано акти від 29.03.2016р. приймання-передавання орендованого майна за адресою: м.Київ, вул.Шолуденка, 27/6.

Як свідчать наявні в матеріалах справи документи, 14.07.2006р. Казеному підприємству Міністерства оборони України «Київська військово-картографічна фабрика» (яке було перетворено згідно наказу №15 від 20.07.2007р. Міністерства оборони України на Державне підприємство «Київська військово-картографічна фабрика» з повним правонаступництвом) на підставі рішення №201/3662 від 11.10.2005р. Київської міської ради було видано акт на право постійного користування земельною ділянкою за адресою: м.Київ, вул.Шолуденка, 27/6, для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих, господарських будівель і споруд та гуртожитків.

За твердженнями позивача, витрати балансоутримувача на сплату земельного податку за користування земельною ділянкою, на якій розташовані об`єкти оренди за договорами №7324 від 29.03.2016р. та №7325 від 29.03.2016р., за період з квітня 2016р. по грудень 2017р. становлять 226 429,59 грн.

Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача, як орендаря за договорами №7324 від 29.03.2016р. та №7325 від 29.03.2016р. суми витрат Державного підприємства «Київська військово-картографічна фабрика» (землекористувача) на сплату земельного податку за період з квітня 2016р. по грудень 2017р.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 Господарського кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Приписами ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про стягнення грошових коштів, а у даному випадку витрат на сплату земельного податку насамперед, повинно бути доведено факт виникнення між сторонами взаємних прав та обов`язків, визначено підставу виникнення правовідносин з відшкодування заявлених до стягнення витрат у розумінні ст.11 Цивільного кодексу України, наявність обов`язку відповідача внести на рахунок позивача відповідне відшкодування у погодженому сторонами розмірі, строк виконання якого настав.

Судом вище вказувалось, що обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що витрати балансоутримувача на сплаnу земельного податку за користування земельною ділянкою, на якій розташовані об`єкти оренди за договорами №7324 від 29.03.2016р. та №7325 від 29.03.2016р., за період з квітня 2016р. по грудень 2017р. становлять 226 429,59 грн. Проте, відповідні витрати балансоутримувача орендарем так відшкодовано і не було.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, а саме наголосив, що у період з квітня 2016р. по грудень 2017р., між сторонами не було укладено договору на відшкодування витрат по сплаті земельного податку землекористувачем за земельну ділянку, на якій розміщене нерухоме майно, користування яким здійснюється Київським квартирно-експлуатаційним управлінням на підставі договорів оренди. До того ж, за поясненнями останнього, витрати на оплату земельного податку не входять до складу орендної оплати за користування об`єктом державного майна, а також витрат на утримання орендованого майна. Вказані обставини, на думку відповідача, вказують на відсутність підстав для стягнення з відповідача грошових коштів 226 429,56 грн. Крім того, вказаним учасником судового процесу заявлено про застосування строків позовної давності.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Статтею 283 Господарського кодексу України та статтею 759 Цивільного кодексу України визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном.

Організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності та майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, на момент виникнення спірних правовідносин врегульовано Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України орендар зобов`язаний вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі (ч.3 ст.18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За приписами ч.1, 3 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Судом вище вказувалось, що згідно пунктів 3.1 договорів №7324 від 29.03.2016р. та №7325 від 29.03.2016р. орендна плата визначається на підставі пункту 10 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 (зі змінами) і становить без податку на додану вартість 1 гривню на рік.

З системного аналізу змісту Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не вбачається обов`язку орендаря відшкодувати витрати балансоутримувача об`єкта оренди на сплату податку на землю, означені витрати до складу орендної плати не включено.

Тобто, нормами чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не визначено обов`язку орендаря відшкодувати витрати балансоутримувача об`єкта оренди на сплату податку на землю, а отже, і права балансоутримувача вимагати виконання такого обов`язку.

Одночасно, судом враховано, що пунктами 5.10 договорів №7324 від 29.03.2016р. та №7325 від 29.03.2016р. унормовано, що орендар зобов`язується здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг.

Як свідчать представлені суду документи, 17.09.2018р. між Київським квартирно-експлуатаційним управлінням (платник) та Державним підприємством «Київська військово-картографічна фабрика» (землекористувач) було укладено договір №34-1020342 про відшкодування витрат по сплаті земельного податку земелкоримстувачем за земельну ділянку, на якій розміщене нерухоме майно вбудовані, прибудовані приміщення) юридичних осіб, за умовами п.1.1 якого землекористувач відповідно до Податкового кодексу України забезпечує сплату земельного податку на земельну ділянку за адресою: м.Київ, вул.Шолуденка, 27/6, загальною площею 11 508 кв.м, військового містечка №32, на якій розміщені будівлі (споруди) загальною площею приміщень 10992,7 кв.м, а платник забезпечує відшкодування землекористувачу витрат по сплаті земельного податку пропорційно площі землі, яку займають вбудовані приміщення, розміщені в адміністративно-виробничому корпусі №1 інв. №25 та виробничому корпусі №51, інв.№28 військового містечка №32, розташованого в межах земельної ділянки за кадастровим номером №8000000000:88:110:0006.

За умовами вказаного правочину загальна сума договору на 2018 рік складає 100 129,59 грн. Відшкодування витрат по сплаті земельного податку в місяць складає 8343,88 грн. без податку на додану вартість, згідно рахунку.

Згідно п.п.6.1, 6.2 договору №34-1020342 від 17.09.2018р. даний договір набирає законної сили з моменту його підписання та скріплення печатками його тексту сторонами і діє до 31.12.2018р. Відповідно до ст.631 Цивільного кодексу України сторони дійшли спільної згоди, що умови даного договору застосовуються до відносин, які виникли раніше до його укладання з 01.01.2018р.

Тобто, позивачем та відповідачем у визначений чинним законодавством України спосіб було досягнуто згоди щодо відшкодування витрат по сплаті земельного податку землекористувачем у 2018 році за земельну ділянку, на якій розміщене нерухоме майно, орендне користування яким здійснювало Київське квартирно-експлуатаційне управління.

Проте, як вказувалось вище, предметом спору є стягнення витрат балансоутримувача на сплату земельного податку за період з квітня 2016р. по грудень 2017р., договір з відшкодування земельного податку на такий період сторонами укладено не було.

Одночасно, сторонами також не було досягнуто згоди щодо розповсюдження умов договору №34-1020342 від 17.09.2018р. на правовідносини сторін за період з квітня 2016р. по грудень 2017р. у відповідності до норми ст.631 Цивільного кодексу України.

Отже, за висновками суду, відсутність відповідного договору (та відсутність в договорі оренди відповідної умови про відшкодування витрат на оплату земельного податку, їх розмір чи порядок визначення), в якому має бути визначено розмір, порядок та строки відшкодування, виключає настання у орендаря договірних зобов`язань з відшкодування витрат балансоутримувача на сплату земельного податку. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 21.12.2018р. по справі 910/21076/17, від 20.12.2019р. по справі №910/16933/18.

Крім того, суд зазначає, що посилання заявника на те, що згідно 5.10 договорів №7324 від 29.03.2016р. та №7325 від 29.03.2016р. орендар зобов`язується протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг, не впливають на висновки суду щодо відсутності правових підстав вважати таким, що виник обов`язок відповідача з відшкодування витрат балансоутримувача на сплату земельного податку за квітень 2016р. грудень 2017р. у заявленому до стягнення розмірі, строк виконання якого настав. До того ж, суд критично ставиться до тверджень заявника стосовно того, що витрати на сплату земельного податку є за своєю правовою природою витратами на утримання орендованого майна.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Київська військово-картографічна фабрика» до Київського квартирно-експлуатаційного управління про стягнення заборгованості в розмірі 226 429,56 грн.

Заява відповідача про застосування строків позовної давності залишена судом без розгляду з огляду на наявність самостійних підстав для відмови в позові.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що ніяким чином не впливають на висновки суду стосовно відмови в задоволенні позову в повному обсязі.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1.Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 25.02.2020р.

Суддя Спичак О.М.