Постанова

від 13.02.2020 по справі 921/109/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 921/109/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н. О., Дроботової Т. Б.,

за участю помічника судді, який, здійснює повноваження секретаря судового засідання - Сташків Т.Г.,

за участю представників:

позивача - Печений О.П. (адвокат),

відповідача - Ізай Р.О. (адвокат),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КСК Втор Ресурс"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2019 (судді: Дубник О. П., Зварич О. В., Якімець Г. Г.)

та рішення Господарського суду Тернопільської області від 28.05.2019 (суддя Андрусик Н. О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волхонтет"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КСК Втор Ресурс"

про розірвання договору користування майном,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. 22.02.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Волхонтет" (далі - ТОВ "Волхонтет" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КСК Втор Ресурс" (далі - ТОВ "КСК Втор Ресурс") про розірвання договору користування майном на праві господарського відання від 17.03.2015 №1 (далі - договір користування майном), що є додатком №1 до угоди про співпрацю від 17.03.2015 №1 (далі - угода).

1.2. Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що у нього відсутня зацікавленість у подальшій співпраці у зв`язку з чим він надіслав відповідачу лист-пропозицію про розірвання договору з проектом додаткової угоди від 06.09.2018, яку відповідач залишив без задоволення, обґрунтовуючи використання майна за цільовим призначенням.

Позивач вважає, що відмова відповідача звільнити спірну займану площадку порушує право позивача на вільне використання земельної ділянки.

2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій.

2.1. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 28.05.2019, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2019, позовні вимоги задоволено. Розірвано договір користування майном, що є додатком до угоди, укладений між ТОВ "Волхонтет" та ТОВ "КСК Втор Ресурс".

2.2. Судові рішення обґрунтовано тим, що договір користування майном згідно пункту 8.2 укладено на невизначений строк - на весь час, протягом якого сторони залишатимуться зацікавленими у продовженні співпраці, а тому кожна із сторін договору наділена правом відмовитися від договору та розірвати його в будь який час при настанні відповідної умови, а саме відсутності зацікавленості у продовженні співпраці.

Суди врахували лист-пропозицію позивача від 06.09.2018 щодо відсутності зацікавленості у подальшій співпраці, вимогу позивача про розірвання договору користування майном, укладеного між ТОВ "Волхонтет" і ТОВ "КСК Втор Ресурс" та дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі ТОВ "КСК Втор Ресурс" просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.2. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що суди не звернули увагу та не надали належної оцінки факту, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач недобросовісно користується площадкою та користується майном всупереч умов договору. Відсутність зацікавленості позивача у співпраці спростовується тим, що він не ставить питання розірвання угоди про співпрацю. Однак суди попередніх інстанцій, залишили цей факт поза увагою, що свідчить про неповне з`ясування обставин справи.

На думку скаржника, суди неправильно застосували норми статті 651 Цивільного кодексу України згідно якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору іншою стороною.

Скаржник наголошує про неправильне твердження господарських судів, що ТОВ "Волхонтет" по вул. Поліська у м. Тернопіль на праві постійного користування належить земельна ділянка, площею 0,1362 га за кадастровим номером 6110100000:02:018:0068, а відтак асфальтна площадка з твердим покриттям площею 2000 кв. м, яку надано відповідачу у користування, знаходиться в межах цієї земельної ділянки.

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 21.06.2019 на території земельної ділянки за кадастровим номером 6110100000:036003:0045 орендарі відсутні. При цьому відповідно до інвестиційного договору від 08.05.2018, укладеного між ТОВ "Тервікнопласт" та ТОВ "Волхонтет" на зазначеній земельній ділянці здійснюється будівництво виробничого цеху із складськими і адміністративними приміщеннями.

4. Обставини встановлені судами

4.1. Суди попередніх інстанцій установили, що у постійному користуванні ТОВ "Волхонтет" знаходиться земельна ділянка, загальною площею 2,6652 за кадастровим №6110100000:03:003:0045 за адресою: вул.Поліська у м.Тернопіль, цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії І-ТР №000960, виданого позивачу на підставі рішення Тернопільської міської Ради народних депутатів від 04.04.1994 №389 (з урахуванням рішення від 26.12.1996 про вилучення земельної ділянки, площею 0,46га); витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 06.04.2016 №НВ-6102333302016. Земельна ділянка належить до комунальної власності та надана у постійне користування для розміщення складського комплексу заводу "Граніт".

4.2. 17.03.2015 між ТОВ "Волхонтет" та ТОВ "КСК Втор Ресурс" укладено угоду, відповідно до пункту 1.1 якої сторони, діючи на принципах партнерства, врегулювали взаємні права та обов`язки з метою здійснення співробітництва сторін у сприянні ефективному їх функціонуванню у правовій площині.

4.3. Відповідно до пункту 1.2 угоди сторони діють виключно на принципах партнерства та захисту інтересів один одного у відповідності до статутних завдань кожної із сторін угоди.

4.4. Пунктом 1.3 угоди сторони погодили, що для досягнення цілей за угодою сторони зобов`язалися обмінюватися наявною у їхньому розпорядженні інформацією з аспектів взаємного інтересу, проводити спільні консультації, встановлювати комерційно-фінансові зв`язки з третіми особами та інформувати один одного про результати подібних контактів.

4.5. Відповідно до пункту 2.1 угоди сторони домовилися співпрацювати з метою розвитку діяльності, пов`язаної із зберіганням та утилізацією гумових відходів та зношених шин, виробництва пічного палива (альтернативного) з гумових відходів, для забезпечення потреб ТОВ "Волхонтет".

4.6. Згідно з пунктами 2.2, 2.3 угоди співробітництво здійснюється відповідно до договору користування майном на праві господарського відання, що є додатком №1 до даної угоди та відповідно до договору купівлі-продажу продукції, виготовленої підприємством, що є додатком №2 до угоди. ТОВ "Волхонтет" надає доступ ТОВ "КСК Втор Ресурс" до свого майна - площадки з твердим покриттям та не перешкоджає здійсненню діяльності, пов`язаної із заготівлею та переробкою гумових відходів та зношених шин. В свою чергу, ТОВ "КСК Втор Ресурс" зобов`язалося за необхідності постачати продукцію та надавати послуги, які є предметом його господарської діяльності, безпосередньо ТОВ "Волхонтет".

4.7. За змістом пункту 3.2 угода укладена на невизначений строк - на весь час, протягом якого сторони залишатимуться зацікавленими у продовженні співпраці.

4.8. Якщо інше прямо не передбачено цією угодою або чинним в Україні законодавством, зміни до угоди можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін відповідно до пункту 3.3 цієї угоди.

4.9. За змістом пункту 4.1 угоди всі правовідносини, що виникають або пов`язані з нею, у тому числі пов`язані з дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цієї угоди, тлумаченням її умов, визначенням наслідків недійсності або порушення угоди, регламентуються цією угодою та відповідними нормами чинного в Україні законодавства, а також застосованими до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі приписів добросовісності, розумності та справедливості.

4.10. 17.03.2015 на виконання пунктів 2.2, 2.3 угоди між сторонами укладено договір користування майном (додаток №1 до угоди), відповідно до умов якого ТОВ "Волхонтет" передає, а ТОВ "КСК Втор Ресурс" приймає згідно акта приймання-передачі (який є невід`ємною частиною цього договору) в господарське відання майно - площадку з твердим покриттям, площею 2000 кв.м, що розташована за адресою: вул.Поліська, 13, м.Тернопіль, для діяльності, пов`язаної із заготівлею та переробкою гумових відходів та зношених шин (пункти 1.1-1.3, 2.1, 3.1, 4.1, 8.7 договору користування майном).

4.11. Відповідно до пунктів 3.2, 3.3 договору користування майном ТОВ "Волхонтет" зобов`язалося не чинити перешкод відповідачу в користуванні майном та здійснювати нагляд, обслуговування майна, переданого в господарське відання.

4.12. У пунктах 4.1, 4.3 договору користування майном ТОВ "КСК Втор Ресурс" зобов`язалося використовувати передане йому майно за цільовим призначенням, не допускати його знищення та псування, здійснювати обслуговування майна. У разі припинення дії договору відповідач зобов`язався у дводенний строк повернути майно позивачу, тобто власнику.

4.13. Згідно з пунктами 8.1, 8.2, 8.3 договір користування майном вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін; цей договір укладено на невизначений строк - на весь час, протягом якого сторони залишатимуться зацікавленими у продовженні співпраці. Якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним в Україні законодавством, цей договір може бути розірваний тільки за домовленістю сторін, яка оформляється додатковою угодою до цього договору.

4.14. Відповідно до акта приймання-передачі від 17.03.2015 ТОВ "КСК Втор Ресурс" передало площадку, площею 2000 кв.м.

4.15. 06.09.2018 ТОВ "Волхонтет" звернулося до ТОВ "КСК Втор Ресурс" з листом-пропозицією від 06.09.2018 про розірвання договору користування майном, до якого долучив додаткову угоду про розірвання цього договору, зазначивши, що відповідач недобросовісно користується площадкою та користується майном всупереч умов договору (нерухомість знаходиться у жахливому стані, схоже на сміттєзвалище) та вказуючи на пункт 8.2 договору повідомив про розірвання договору з 17.09.2018 у зв`язку з порушенням його умов ТОВ "КСК Втор Ресурс" та відсутністю зацікавленості у подальшій співпраці. Позивач просив підписати угоду про його розірвання; привести площадку у належний стан і забезпечити вивіз відходів та іншого майна із даної площадки.

4.16. У листі від 24.09.2018 №03 ТОВ "КСК Втор Ресурс" повідомило, що використовує площадку згідно цільового призначення та у відповідності до умов договору користування майном.

4.17. При цьому суди установили, що між сторонами додаткова угода про розірвання договору не підписана.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

5.3. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

5.4. Відповідно до частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

5.5. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

5.6. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

5.7. Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

5.8. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

5.9. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

5.10. Підставою заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

5.11. Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та правову підставу вимог, а також зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

5.12. Обґрунтованість позовних вимог, а відтак наявність підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві визначається судом крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги. Одним з таких юридичних фактів є договір як один із різновидів правочину (частина друга статті 202 Цивільного кодексу України).

5.13. У випадку виникнення між сторонами договірних правовідносин визначальною в даному контексті є оцінка договору, який згідно із частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України є підставою виникнення у сторін певного обсягу прав та обов`язків.

Відтак у разі обґрунтування заявленого позову посиланням на договірні відносини сторін, розглядаючи спір, суд перш за все має встановити правову природу договору з урахуванням якої визначається зміст спірних правовідносин та їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов`язків сторін, моменту виникнення зобов`язання.

Отже, визначення правової природи договору, як правочину, нерозривно пов`язано з оцінкою дій сторін, направлених на набуття (зміну, припинення) ними певних прав та обов`язків. Досліджуючи дійсні правовідносини сторін суди повинні проаналізувати його правову природу (суть умов договору) та ті дії, які сторони мали вчинити або вчинили на виконання зобов`язань, їх відповідність умовам договором.

5.14. Предметом спору у цій справі є вимога позивача про розірвання договору користування майном.

5.15. Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

5.16. Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

5.17. Згідно з положеннями статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

5.18. Відповідно до приписів статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

5.19. Суди попередніх інстанцій установили, що 17.03.2015 між ТОВ "Волхонтет" та ТОВ "КСК Втор Ресурс" укладено угоду, відповідно до якої сторони, діючи на принципах партнерства, врегулювали взаємні права та обов`язки з метою здійснення співробітництва сторін у сприянні ефективному їх функціонуванню у правовій площині.

5.20. Зазначена угода передбачає, що співробітництво здійснюється відповідно до договору користування майном, що є додатком №1 до даної угоди та відповідно до договору купівлі-продажу продукції, виготовленої підприємством, що є додатком №2 до цієї угоди.

5.21. Згідно договору користування майном позивач передав у користування ТОВ "КСК Втор Ресурс" для здійснення діяльності, пов`язаної з заготівлею та переробкою гумових відходів та зношених шин, площадку з твердим покриттям, площею 2000 кв.м, що розташована по вул. Поліська, 13 у м. Тернополі. Передання даної площадки підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі від 17.03.2015.

5.22. Аналізуючи природу спірного правочину, суди дійшли висновку про те, що вказаний договір є договором найму, що узгоджується з вимогами статті 759 Цивільного кодексу України, оскільки відносини, які склалися між сторонами, виникли з приводу використання нерухомого майна асфальтної площадки, тобто щодо передачі майна у безоплатне користування.

При цьому у судовому засіданні представник позивача не заперечував, що сторони при укладенні спірного договору розглядали його, як договір найму.

5.23. Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

5.24. За змістом частини першої статті 760 цього Кодексу предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

5.25. Положеннями частини першої статті 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

5.26. Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

5.27. Таким чином, виходячи з аналізу зазначених норм Цивільного кодексу України, істотними умовами договору найму (оренди) є предмет, строк такого договору і плата за користування майном.

5.28. Відповідно до вимог статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

5.29. Так, відповідно до умов спірного договору, його предметом є передача майна у господарське відання на підставі акта приймання-передачі. Тобто майно за спірним договором було передано на безоплатній основі для користування та забезпечення комерційної господарської діяльності.

5.30. Однак суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали юридичну оцінку правовій природі спірному договору виходячи із умов, що прямо визначені в якості істотних у відповідності до норм законодавства.

5.31. Відтак, з урахуванням наведеного вище, у даній справі, суди попередніх інстанцій повинні були встановити правову природу договору, виходячи із тих зобов`язань, які ним передбачено та встановити чи є спірний договір укладеним.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відсутність у договорі хоча б однієї з істотних умов є підставою для визнання договору неукладеним.

5.32. Відповідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.33. Аналіз змісту оскаржуваних судових рішень місцевого та апеляційного господарського суду свідчить, що суди попередніх інстанцій надаючи оцінку спірним правовідносинам та задовольняючи позов ТОВ "Волхонтет" про розірвання спірного договору лише обмежились констатацією наявності факту договірних відносин між сторонами.

5.34. Зокрема, у статті 783 Цивільного кодексу України, визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов`язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

5.35. Відповідно до положень статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

5.36. Згідно з частинами першою і другою статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Отже, зазначеною нормою встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однією зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

5.37. Відповідно до частин першої і четвертої статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

5.38. Згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, за загальним правилом, встановленим як господарським, так і цивільним чинним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору).

5.39. З огляду на наведене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №916/1684/18, від 31.07.2018 у справі №922/3248/18.

5.40. Однак, задовольняючи позовні вимоги, суди виходили лише із наявності факту договірних відносин між сторонами та листа-пропозиції про розірвання договору користування майном на підставі пункту 8.2 цього договору у зв`язку з недобросовісним користуванням відповідачем переданого за договором майном, тоді як оцінку умов та правової природи вказаного договору не надано.

5.41. Суд наголошує, що з урахуванням предмету та характеру правовідносин, що виникли між сторонами спору, надання правової природи договору у світлі встановлених судами обставин справи має визначальне значення для оцінки предмету заявлених вимог позивача.

5.42. Виходячи з принципу судочинства jura novit curia - "суд знає закони", неправильна юридична кваліфікація позивачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, відтак при розгляді цієї справи суди попередніх інстанцій мали самостійно перевірити доводи сторін щодо застосування закону, який регулює спірні правовідносини та надати правильну правову кваліфікацію цим відносинам і зобов`язанням сторін.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц та у постанові Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №905/2419/18.

5.43. Проте суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували та належної правової кваліфікації спірних відносин за результатами оцінки умов спірного договору не здійснили.

5.44. Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

5.45. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.46. Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

5.47. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є передчасними, тому ухвалені у справі судові рішення необхідно скасувати з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

5.48. Під час нового розгляду справи, господарському суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити передбачених законом заходів для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, прав і обов`язків сторін, зокрема, встановити природу договору та зобов`язань сторін щодо спірного майна, відтак надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам та вмотивовану оцінку дотримання істотних умов спірного договору положенням законодавства.

В залежності від встановленого, судам необхідно вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

6.2. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша-третя статті 311 цього Кодексу).

6.3. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, ухвалені у справі судові рішення слід скасувати із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, а касаційну скаргу задовольнити.

7. Розподіл судових витрат.

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини першої статті 308, статтями 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КСК Втор Ресурс" задовольнити.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2019 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 28.05.2019 у справі №921/109/19 скасувати. Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв

Судді Н. О. Багай

Т. Б. Дроботова