Постанова

від 01.08.2007 по справі 20-7/195-1/058

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

20-7/195-1/058

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

справа №

ПОСТАНОВА

і м е н е м     У к р а ї н и

                                                                                            м. Севастополь

Господарський суд міста Севастополя в складі:

судді Алсуф'єва В.В.,

при секретарі: Тинчерові Б.Ф.,

за участю представників Приватного підприємства „Жилспецстрой” –Мартьянова О.В., Забродіна О.В.,

представників Севастопольської міської Ради –Близнюк О.А., Сирського С.В.,

представника Севастопольської міської державної адміністрації – Барташа А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства „Жилспецстрой” до Севастопольської міської Ради, Севастопольської міської державної адміністрації про скасування Рішення ХІ сесії Севастопольської міської Ради ХХІV скликання №1350 від 14.10.2003 з додатком, визнання нечинним Рішення ІІІ сесії Севастопольської міської Ради V скликання №801 від 13.09.2006 з додатком, визнання Рішення ХІ сесії Севастопольської міської Ради ХХІV скликання №1350 від 14.10.2003 та Рішення ІІІ сесії Севастопольської міської Ради V скликання №801 від 13.09.2006 такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили,

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство „Жилспецстрой” (далі –Позивач) звернулось до господарського суду м. Севастополя з адміністративним позовом до Севастопольської міської Ради (далі –Відповідач 1), Севастопольської міської державної адміністрації (далі –Відповідач 2) про визнання недійсними та скасування Рішення ХІ сесії Севастопольської міської Ради ХХІV скликання №1350 від 14.10.2003 з додатком та Рішення ІІІ сесії Севастопольської міської Ради V скликання №801 від 13.09.2006 з додатком, з посиланням на статті 9, 17, 93, 123, 124 Земельного кодексу України (Закон України від 25.10.2001 №2768-ІІІ, далі –Земельний кодекс України), статтю 16 Закону України „Про оренду землі” від 06.10.1998 №161-ХІV (далі –Закон про оренду), статті 6, 7, 12, 35, 39, 43 Закону України „Про місцеві державні адміністрації” від 09.04.1999 №586-ХІV.

Заявою від 11.05.2007 /т.1 а.с.33-34/ Позивач уточнив зміст первинних позовних вимог шляхом викладення їх в зміненій редакції, а саме, просить скасувати Рішення ХІ сесії Севастопольської міської Ради ХХІV скликання №1350 від 14.10.2003 з додатком (далі –Рішення №1350), визнати нечинним Рішення ІІІ сесії Севастопольської міської Ради V скликання №801 від 13.09.2006 з додатком (далі –Рішення №801), визнати Рішення №1350 та Рішення №801 такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили.

Відповідач 1 позов не визнав з підстав, що наведені ним у письмових поясненнях по справі від 24.07.2007 /т.1 а.с.136-139/, вважає оскаржувані Рішення такими, що прийняті у повній відповідності до вимог законодавства.

Відповідач 2 проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у запереченнях на позовну заяву від 27.06.2007 за вих.№156/07 та письмових поясненнях від 18.07.2007 за вих.№170/07 /т.1 а.с.82-83, т.2 а.с.1-3/.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, та дослідивши інші докази в межах позовних вимог, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і визнати його нечинним.

Позивач в якості предмету адміністративного позову визначив скасування Рішення №1350 з додатком та визнання недійсним Рішення №801 з додатком, підставою для цього вважає визнання їх такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили.

Судом встановлено, що Рішенням №1350 Відповідача 1 затверджено Положення про проведення конкурсу з визначення орендарів земельних ділянок, а Рішенням Відповідача 1 №801 внесені зміни та доповнення до вказаного Положення. Суд з'ясував, що Рішенням №801 Положення про проведення конкурсу з визначення орендарів земельних ділянок фактично викладено у новій редакції, тобто, зміст всіх пунктів цього положення змінено.

Позивач не обґрунтував, через що ним вибрані саме такі способи захисту прав: скасування Рішення №1350 з додатком та визнання Рішення №801 недійсним з додатком.

Оскаржувані рішення прийняті Відповідачем 1, але позов заявлений як до Відповідача 1, так і до Відповідача 2. Позивач на вимогу суду не визначив, які саме вимоги висунуті до Відповідача 2.

Щодо відповідності оскаржуваних рішень правовим актам вищої юридичної сили слід зазначити наступне.

На думку Позивача, оскаржуваними рішеннями Відповідачем 1 безпідставно надані Відповідачу 2 функції з регулювання земельних відносин при укладенні договорів оренди земельних ділянок з земель комунальної власності з суб'єктами підприємницької діяльності.

Зазначені доводи Позивача не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки спростовуються наступним.

Відповідно до змісту Положення в редакціях, затверджених як Рішенням №1350, так і Рішенням №801, Відповідач 1 не делегував Відповідачу 2 функцій з регулювання земельних відносин при укладенні договорів оренди земельних ділянок з земель комунальної власності з суб'єктами підприємницької діяльності, не наділяв повноваженнями здійснювати дії та приймати рішення, які були б підставою для виникнення орендних правовідносин. Пунктом 3.12 Положення в редакції Рішення №801 встановлено, що передача земельної ділянки в оренду здійснюється міською Радою.

Участь керівника та посадових осіб Севастопольської міської державної адміністрації в роботі комісії Севастопольської міської Ради не є службовою діяльністю на інших посадах, тому не суперечить вимогам частини другої статті 12 Закону України „Про місцеві державні адміністрації” від 09.04.1999 №586-ХІV. Така участь не є втручанням місцевої державної адміністрації в здійснення повноважень органами місцевого самоврядування, оскільки передбачена власним рішенням Відповідача 1 та існує з його ініціативи, і не має на меті делегування повноважень щодо прийняття обов'язкових для нього рішень.

Щодо неврегульованості законодавством порядку проведення конкурсу або аукціону на набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах (частина сьома статті 16 Закону Про оренду землі) слід зазначити таке.

Статтею 16 Закону про оренду встановлений порядок укладення договору оренди землі комунальної власності. Частиною сьомою цієї статті в діючій редакції, чинної з 05.11.2003, передбачено, що порядок проведення конкурсу чи аукціону та набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах визначається законодавством. Проте, як станом на 05.11.2003 та 13.09.2006, так і на час прийняття постанови, зазначений порядок законодавством України не визначений.

Порядок проведення конкурсу на право оренди земель територіальної громади м. Севастополя визначений Положенням про проведення конкурсу з визначення орендарів земельних ділянок, яке затверджено Рішенням №1350 (далі –Положення в редакції 2003 року) та до якого Рішенням №801 внесені зміни та доповнення (далі –Положення в редакції 2006 року).

Це Положення прийнято на виконання та відповідно до частини восьмої статті 15 Закону про оренду землі, в редакції, чинної до 05.11.2003, якою Севастопольська міська Рада як орендодавець наділена повноваженнями визначати порядок набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах та зобов'язана  забезпечувати дотримання вимог законодавства про добросовісну конкуренцію.

Зазначене Положення чинності не втратило і діє до набуття чинності законодавства, яке має бути прийнято на виконання частини сьомої статті 16 Закону про оренду.

Відповідно до пункту 1.6 Положення в редакції 2003 року конкурс проводиться у випадку надходження двох та більше клопотань суб'єктів підприємницької діяльності на передачу в оренду однієї і тієї самої земельної ділянки, а також за рішенням міської Ради та за поданням Севастопольської міської державної адміністрації.

Пункт 1.6 Положення в редакції 2006 року викладений у такій редакції:

„Конкурс з визначення орендарів земельних ділянок проводиться у випадках:

а) надходження двох та більш клопотань на передачу в оренду однієї і тієї самої земельної ділянки,

б) при накладенні частково або повністю однією земельною ділянкою на іншу, клопотання на оренду яких надали різні особи,

в) за рішенням міської Ради,

г) розташування земельної ділянки в економіко-планувальній зоні, у межах якої, відповідно до рішення міської Ради, право на оренду земельних ділянок набувається тільки на конкурентних засадах”.

Можливість призначення конкурсу за ініціативою Відповідача 1 обумовлена його статусом –органа, наділеного відповідно до Конституції України, Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 №280/97-ВР, Земельного кодексу України, правом представляти інтереси і приймати рішення від імені територіальної громади –власника землі.

Правомочності власника визначені Цивільним кодексом України (Закон України від 16.01.2003 №435-ІV) –статтею 319 встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власника земельної ділянки передавати її в оренду передбачено статтею 90 Земельного кодексу України, безпосередньо Відповідача –пунктом „в” статті 9.

Крім того, частиною п'ятою статті 60 Закону України „Про місцеве самоврядування” від 21.05.1997 №280/97-ВР встановлено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що передаються у користування і оренду. А частиною восьмою цієї статті надані гарантії права комунальної власності територіальної громади –передбачено, що воно захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів; об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до пункту 1.5 Положення в редакції 2003 року метою конкурсу з визначення орендатора земельної ділянки є вибір суб'єкта підприємницької діяльності –юридичної або фізичної особи, що запропонував більш вигідні для міста умови використання даної земельної ділянки відповідно до цільового призначення та умов конкурсу (у редакції 2006 року –відповідно до можливих містобудівних умов його використання та такого, що прийняв на себе більш високі зобов'язання згідно з критеріями визначення переможця конкурсу).

Це положення відповідає завданням Відповідача 1 щодо забезпечення раціонального використання та охорони землі, в тому числі виконання функцій, які покладені на нього Законом України „Про основи містобудування” від 16.11.1992 №2780.

Згідно зі статтею 12 Закону України „Про основи містобудування” від 16.11.1992 №2780 до компетенції Відповідача належить визначення територій, вибір, вилучення (викуп) і надання земель для містобудівних потреб з забезпеченням раціонального використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови; урахування громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва (стаття 5).

Пунктом „й” статті 9 Земельного кодексу України на Севастопольську міську Раду покладений обов'язок інформувати населення щодо надання, вилучення (викупу) земельних ділянок. Призначення конкурсу відповідає принципу відкритості і прозорості здійснення повноважень органом місцевого самоврядування.

Поряд з цим, запровадження Відповідачем 1 конкурентних засад при наданні в оренду земель несільськогосподарського призначення для містобудівних потреб забезпечує відповідність процедур розпорядження комунальним майном законодавству про захист економічної конкуренції.

Припущення, що Відповідач 1 діяв в порушення частини сьомої статті 16 Закону про оренду спростовується також тим, що відсутність законодавчо визначеного порядку проведення конкурсу чи аукціону та набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах на час прийняття Рішення унеможливлює реалізацію положень частини шостої статті 16 Закону про оренду, та як наслідок, робить неможливою реалізацію права осіб, які можуть бути орендарями відповідно до статті 5 Закону про оренду, отримати в оренду земельну ділянку із земель державної та комунальної власності.

Крім того, джерелом земельного законодавства, що підлягає застосуванню за відсутністю законодавчого врегулювання правовідносин в порядку аналогії права, є принципи земельного законодавства. Надання права оренди на конкурсних засадах відповідає встановленим статтею 5 Земельного кодексу України принципам: забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення раціонального використання та охорони земель; забезпечення гарантій прав на землю.

Поряд з цим, загальною засадою цивільного законодавства є свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-ІV), зміст якої розкривається у статті 627 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-ІV. Відповідно до останньої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що Відповідач 1 при прийнятті оскаржуваних рішень діяв у межах своїх повноважень.

Частиною першою статті 143 Конституції України, яка прийнята 28.06.1996 (Закон України №254/96-ВР), встановлено, що територіальні громади міста безпосередньо або через утворенні ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Частиною першою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР та частиною першою статті 83 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (далі –Земельний кодекс України) передбачено право комунальної власності територіальних громад міст на землю. Згідно з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР до виключної компетенції міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Статтею 9 Земельного кодексу України Севастопольській міській Раді надані відповідні повноваження у галузі земельних відносин, а саме: пунктом "а" –повноваження щодо розпорядження землями територіальної громади               м. Севастополя, пунктом "б" –повноваження щодо передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до Земельного кодексу України, пунктом "в" –повноваження щодо надання земельних ділянок із земель комунальної власності у користування відповідно до Земельного кодексу України, пунктом "м" –повноваження вирішувати інші питання у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до частини другої та четвертої статті 4 Закону про оренду орендодавцем земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є орган місцевого самоврядування, тобто Севастопольська міська Рада; орендодавцем земельних ділянок, що перебувають у державній власності –Севастопольська міська державна адміністрація. Але, у пункті 1 Розділу VІІІ „Прикінцеві положення” цього Закону зазначено, що частини друга та четверта статті 4 Закону набирають чинності після розмежування відповідно до закону земель комунальної і державної власності, до розмежування земель державної і комунальної власності орендодавцями земельних ділянок у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, є відповідні міські ради, а за межами населених пунктів –відповідні органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР формою актів міських рад є рішення.

З огляду на те, що оспорювані акти прийняті Відповідачем 1 в межах повноважень та без порушень вимог чинного законодавства, і відповідно не порушують права та охоронювані законом інтереси Позивача щодо можливості реалізації права на отримання в оренду земельної ділянки, суд дійшов висновку, що вимоги Позивача щодо скасування Рішення №1350 з додатком та визнання недійсним Рішення №801 з додатком задоволенню не підлягають.

Відповідно до абзацу 3 пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 „Про судове рішення” суд, встановивши, що позов недоведений, повинен відмовити у позові саме з цієї підстави, незважаючи на пропущення строку для звернення з позовом без поважної причини.

Оскільки позов недоведений, клопотання Відповідача 1 про застосування наслідків пропущення строку звернення до адміністративного суду з вимогою про скасування Рішення №1350, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, задоволенню не підлягає.

Керуючись частиною першою статті 143 Конституції України (Закон України №254/96-ВР від 28.06.1996), статтями 5, 9, 83, 90, 124 Земельного кодексу України (Закон України №2768-ІІІ від 25.10.2001), статтею 3, 319, 627 Цивільного кодексу України (Закон України №435-ІV від 16.01.2003), статтею 4, 5, 16, пунктом 1 Розділу VІІІ „Прикінцеві положення” Закону України „Про оренду землі” від 06.10.1998 №161-ХІV, статтями 26, 59, 60 Закону України „Про місцеве самоврядування” від 21.05.1997 №280/97-ВР, статтями 5, 12 Закону України „Про основи містобудування” від 16.11.1992 №2780, статтями 158-163, 171 Кодексу адміністративного судочинства України №2747-ІV від 06.07.2005, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного господарського суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини п'ятої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя                                                                   В.В. Алсуф`єв