Постанова

від 20.02.2020 по справі 468/483/19-ц

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

20.02.20

22-ц/812/350/20

Провадження №22-ц/812/350/20

Категорія 23

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 лютого 2020 року м. Миколаїв

справа № 468/483/19 -ц

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Данилової О.О., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Лівшенко О.С.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розірвання договору оренди землі, повернення земельної ділянки, стягнення орендної плати та моральної шкоди, зобов`язання повернути правовстановлюючі документи, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Ядловського Івана Михайловича - на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області, ухвалене 22 листопада 2019 року під головуванням судді Янчук С.В. у приміщенні цього суду, повний текст судового рішення складений 02 грудня 2019 року,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди землі, повернення земельної ділянки, стягнення заборгованості з орендної плати та моральної шкоди, зобов`язання повернути правовстановлюючі документи .

Позивач зазначала, що її брат ОСОБА_3 05 січня 2012 року уклав з ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки строком на 49 років.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. ОСОБА_1 прийняла спадщину, до складу якої ввійшла вищезазначена земельна ділянка та оформила свої спадкові права. З квітня 2013 року вона та її дочка ОСОБА_4 неодноразово звертались до орендаря з вимогою розірвати договір оренди, щоб використовувати її самостійно, однак відповідач на це погоджується.

За твердженням ОСОБА_1 , всупереч умовам договору оренди орендну плату з 2013 року відповідач не сплачує, а також незаконно утримує у себе оригінали правовстановлюючих документів позивачки на орендовану земельну ділянку - Свідоцтво про право на спадщину за законом від 19 березня 2014 року та Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на землю від 19 березня 2014 року. Такими діями їй було спричинено також моральну шкоду в розмірі 30 000 грн.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 05 січня 2012 року, зобов`язати відповідача негайно після збору врожаю в кінці червня 2019 року повернути їй земельну ділянку загальною площею 10,24 га в належному стані, зобов`язати відповідача виплатити матеріальну шкоду за три роки у розмірі 7462грн.83 коп., а також пеню в розмірі 1342 грн. 80 коп., а всього 8805 грн. 63 коп., моральну шкоду у розмірі 30 000 грн., повернути оригінали свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 березня 2014 року та Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на землю від 19 березня 2014 року.

Відповідач та його представник заперечували проти задоволення позову посилаючись на те, що в 2012 році ОСОБА_3 позичив у відповідача 65 000 грн. на лікування. Після смерті ОСОБА_3 в 2013 році відповідач звернуся до позивачки, як до спадкоємиці орендодавця, з питання повернення суми позики та з позивачкою було досягнуто усної домовленості щодо того, що відповідач буде в подальшому користуватися даною земельною ділянкою в рахунок погашення вказаної суми позики. Виходячи з цього відповідач вважає, що заборгованості по орендній платі в нього не виникло, при цьому не заперечував той факт, що з 2013 року він не сплачував щорічну орендну плату позивачу, вважаючи, що орендна плата погашається за рахунок суми позики, отриманої за життя ОСОБА_3 . За такого ОСОБА_2 вважав, що відсутні підстави для розірвання договору оренди землі, стягнення орендної плати та пені. Вимоги щодо стягнення моральної шкоди також вважав безпідставними та недоведеними. Крім того заперечував проти задоволення вимог щодо зобов`язання повернути оригінали правовстановлюючих документів позивачки на земельну ділянку, посилаючись на те, що всі документи, що були в нього, він повернув позивачці, жодних оригіналів правовстановлюючих документів на земельну ділянку в нього не знаходяться.

Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 22 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Договір оренди землі, укладений 05 січня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , розірвано. Зобов`язано ОСОБА_2 повернути спірну земельну ділянку у розпорядження ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі в сумі 7 462 грн. 83 коп. та пеню в сумі 1342грн. 80коп., а всього 8 805 грн. 63 коп. В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 942 грн. 83 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Ядловський І.М.- просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог.

Апелянт зазначає, що суд не надав належної оцінки розписці про отримання ОСОБА_3 65 000 грн., не врахував відсутності вини відповідача у порушенні зобов`язання щодо сплати позивачці орендної плати, оскільки остання не зверталася до орендаря за її отриманням та не повідомляла про набуття нею права власності на орендовану земельну ділянку відповідно до вимог ст. 148-1 ЗК України та ст. 31 Закону України Про оренду землі . Крім того, на думку апелянта, позиція представника позивачки - її доньки ОСОБА_4 , яка представляла інтереси ОСОБА_1 у суді першої інстанції - не відповідає дійсній волі позивачки.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Ядловський І.М. підтримали доводи і вимоги апеляційної скарги.

Представники позивачки - адвокат Карпенко М.І. та Гречін А.В. - просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на законність рішення суду в оскаржуваній частині.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 належала земельна ділянка площею 10.24 га, що розташована в межах території Ленінської сільської ради Баштанського району Миколаївської області (а.с. 12). 05 січня 2012 року між ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір оренди вищевказаної земельної ділянки (кадастровий номер земельної ділянки 4820682600:01:000:0094), який був зареєстрований у відділі Держкомзему в Баштанському районі Миколаївської області, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 28.12.2012 року за №482060001006971 (а.с.8-9). Договір укладено строком на 49 років (п.8 договору).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

19 березня 2014 року приватним нотаріусом Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області позивачці ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого позивачка є спадкоємцем вищевказаної земельної ділянки, на підставі чого була внесена відповідна інформація до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.15, 16).

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Положеннями статті 15 Закону України Про оренду землі (в редакції на час укладання договорів оренди) визначено, що однією з істотних умов договору оренди є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Статтею 21 Закону України Про оренду землі (в редакції на час укладання договорів оренди) було передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

За положеннями статті 24 Закону України Про оренду землі орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Згідно ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 611 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною першою статті 32 Закону України Про оренду землі передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Водночас у пункті д) частини першої статті 141 ЗК України передбачено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідно до вимог ст. 34 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

Отже, згідно зі статтями 13, 15, 21 Закону України Про оренду землі основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що також є істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє позивача можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що її земельну ділянку використовує інша особа.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Положеннями частини п`ятої статті 1268 ЦК України закріплено, що спадщина належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

За такого, набувши в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 право власності на передані в оренду відповідачу земельні ділянки, ОСОБА_1 набула, відповідно, і усі права та обов`язки орендодавця за цими договорами.

Згідно пунктів 9, 10, 11 та 13 укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 договору оренди орендна плата вноситься орендарем у розмірі 3% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням коефіцієнта індексації грошової оцінки земель, що на день укладання договору становить 2487,61 грн. Форма розрахунку грошова або за узгодженням сторін. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється без врахування індексів інфляції. Орендна плата вноситься до 20 грудня кожного року оренди. Розмір орендної плати переглядається щорічно у разі: зміни розмірів земельного податку, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами, в інших випадках передбачених законом.

Пунктом 38 укладеного ОСОБА_3 і ОСОБА_2 договору оренди землі передбачено, що їх дія припиняється шляхом розірвання: за взаємною згодою сторін; за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також інших підстав, визначених законом.

Доказів сплати орендної плати відповідачем за вищезазначеним договором оренди не надано.

Вказані обставини не заперечував і відповідач ОСОБА_2 , посилаючись на те, що не сплачував орендну плату, оскільки у 2012 році уклав із ОСОБА_3 договір позики, за яким той позичив у нього 65 000 грн. на лікування, а після смерті ОСОБА_3 в 2013 році погодив із позивачкою, як спадкоємицею померлого, що продовжить користування орендованою земельною ділянкою в рахунок погашення вказаної суми позики. На підтвердження укладання договору позики із ОСОБА_3 відповідачем була надана відповідна розписка.

Зі змісту вказаної розписки (а.с.65 зв.) вбачається, що 21 листопада 2012 року ОСОБА_3 взяв в борг у ОСОБА_2 65 000 грн.

При цьому судом першої інстанції вірно встановлено, що доказів доводів відповідача про досягнення ним із позивачкою домовленості щодо оплати орендної плати в іншому порядку, ніж наведеному в договорі оренди землі від 05.01.2012 року, не було надано, тоді як позивачкою ці обставини не визнавалися.

Між тим, відповідно до приписів ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України саме на сторону покладений обов`язок доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За такого судом правильно встановлено, що наявними у справі доказами доведено порушення відповідачем умов укладеного 05 січня 2012 року договору оренди, а саме, несплата орендної плати, починаючи з 2013 року, заборгованість за якою, що заявлена позивачем у межах строку позовної давності, становить 7462 грн. 83 коп.

Встановивши такі обставини, з огляду на вищенаведені положення законодавства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача вказаної заборгованості з орендної плати та розірвання договору оренди землі у зв`язку із систематичним порушенням ОСОБА_2 свого обов`язку щодо виплати орендної плати, що є істотним порушенням договору оренди, оскільки це позбавило позивачку можливості отримати гарантовані цим договором кошти за те, що її земельні ділянки використовує відповідач.

Також є вірним висновок суду про покладення на відповідача обов`язку повернути позивачці спірну земельну ділянку, оскільки таке відповідає наслідкам розірвання договору оренди землі відповідно до приписів ст. 34 Закону України "Про оренду землі".

Пунктом 14 укладеного ОСОБА_3 із ОСОБА_2 договору оренди землі передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,3% несплаченої суми за кожний день прострочення.

Отже висновок суду про задоволення вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача пені за несвоєчасне внесення орендної плати в сумі 1342 грн. 80 коп., розрахованої позивачкою за шість місяців прострочення, також є правильним.

Посилання апеляційної скарги на неналежну оцінку судом наданих відповідачем доказів, а саме розписки ОСОБА_3 щодо отримання ним у борг у ОСОБА_2 коштів - є безпідставними, оскільки судом вірно враховано, що ця розписка не доводить належного виконання відповідачем передбаченого договором оренди обов`язку зі сплати орендної плати, а твердження відповідача про досягнення ним із позивачкою ОСОБА_1 домовленості про те , що в рахунок погашення боргу ОСОБА_3 за вказаним договором позики відповідач буде в подальшому користуватися даною земельною ділянкою без сплати орендної плати, жодними доказами не підтверджено.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував відсутність вини відповідача у порушенні зобов`язання щодо сплати позивачці орендної плати, оскільки остання не зверталася за її отриманням та в порушення вимог ст. 148-1 ЗК України та ст. 31 Закону України Про оренду землі не повідомляла про набуття нею права власності на орендовану земельну ділянку, колегія суддів вважає необґрунтованими, враховуючи наступне.

Так, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (ст. 612 ЦК України).

Таким чином, умовою, за якої боржник звільняється від негативних наслідків невиконання зобов`язання, є прострочення кредитора.

Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку (ч. 1 ст. 613 ЦК України).

Доказів того, що ОСОБА_1 відмовлялася прийняти належне виконання (орендну плату), запропоноване ОСОБА_2 , суду не надано.

З пояснень відповідача у суді першої інстанції вбачається, що після смерті ОСОБА_3 в 2013 році він звернуся до позивачки, як до спадкоємиці орендодавця, з питання повернення суми позики та з позивачкою було досягнуто усної домовленості щодо того, що відповідач буде в подальшому користуватися даною земельною ділянкою в рахунок погашення вказаної суми позики.

Такі обставини також підтверджуються поясненнями свідка ОСОБА_5 допитаної за клопотанням відповідача у суді першої інстанції.

Отже, такі дії відповідача свідчать про його обізнаність ще у 2013 році про те, що ОСОБА_1 як спадкоємиця ОСОБА_3 набула права та обов`язки попереднього власника орендованої земельної ділянки за укладеним ОСОБА_3 із ОСОБА_2 договором оренди землі.

До того ж, стаття 31 Закону України Про оренду була доповнена частиною п`ятою, положеннями якої був встановлений обов`язок нового власника орендованої земельної ділянки протягом одного місця з дня державної реєстрації права власності на неї повідомити про це орендаря, Законом України № 1533-VІІІ від 20.09.2016 року, що набрав чинності 19 жовтня 2016 року.

Доказів дотримання позивачкою передбаченого ст. 148-1 ЗК України порядку повідомлення відповідача про перехід права власності на землю, тобто шляхом надіслання такого повідомлення орендарю рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручення особисто під розписку матеріали справи не містять.

Разом із тим, з огляду на обізнаність відповідача про те, що ОСОБА_1 як спадкоємиця ОСОБА_3 набула права та обов`язки попереднього власника орендованої земельної ділянки за договором оренди, її не можна вважати кредитором, що прострочив, а тому це не звільняє відповідача від обов`язку виконувати умови договору оренди землі щодо сплати орендної плати.

Крім того статтею 537 ЦК України передбачено виконання зобов`язання внесенням боргу в депозит нотаріуса, нотаріальної контори.

Так, боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі: 1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; 2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; 3) відсутності представника недієздатного кредитора.

Відповідачем не надано доказів виконання зобов`язань з виплати орендної плати на користь позивачки шляхом внесення боргу в депозит нотаріуса, нотаріальної контори.

Доказів невідповідності дійсної волі позивачки змісту викладених у позовній заяві обставин та вимог позову матеріали справи не містять.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди та витребування документів в апеляційному порядку не оскаржувалося, а тому його законність і обґрунтованість у зазначеній частині згідно вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не перевірялися.

За такого суд першої інстанції, вирішуючи спір, правильно застосував норми матеріального права, дотримався положень процесуального закону, а тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст. ст. 367 , 374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу, подану представником ОСОБА_2 - адвокатом Ядловським Іваном Михайловичем - залишити без задоволення, а рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 22 листопада 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий В.В Коломієць

Судді: О.О. Данилова

Н.О. Шаманська

Повний текст постанови складено 25 лютого 2020 року