Постанова

від 20.02.2020 по справі 591/4938/18

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2020 року

м.Суми

Справа №591/4938/18

Номер провадження 22-ц/816/338/20

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Криворотенка В. І. , Орлова І. В.

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

у присутності:

позивача Климова ОСОБА_1 ,

представника Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України - Клімчук Оксани Сергіївни

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 20 листопада 2019 року в складі судді Клименко А.Я. ухваленого в м. Суми, повний текст рішення складено 02 грудня 2019 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України

про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

22 серпня 2018 року позивач ОСОБА_2 звернувся до місцевого суду з позовом до ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України і свої вимоги обґрунтовував тим, що з 19.01.2012 року працював на посаді головного юрисконсульта ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України в особі філії ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України Сумський комбінат хлібопродуктів . Наказом від 07.05.2018 року №52-п йому надано 70 днів невикористаної щорічної відпустки з 10.05.2018 року та звільнено з посади головного юрисконсульта за угодою сторін з 20.07.2018 року. Зазначає, що заява про звільнення його з роботи за згодою сторін була написана ним під тиском керівництва відповідача, яке безпідставно притягнуло його до дисциплінарної відповідальності, розповсюджувало серед трудового колективу недостовірну інформацію щодо його некомпетентності у питаннях діяльності профспілки та непрофесійності при виконанні своїх посадових обов`язків тощо. Вважає, що його звільнення проведено відповідачем з порушенням норм трудового законодавства, так як заява від 07.05.2018 року про надання відпустки з наступним звільненням за угодою сторін складена ним при відсутності його власного внутрішнього волевиявлення під впливом психологічного тиску з боку посадових осіб відповідача. Вказує, що ним були вчинено дії, які об`єктивно свідчать про бажання анулювати домовленість про звільнення за угодою сторін й відсутність його волевиявлення на звільнення з роботи, а саме: 19.07.2018 року він подав до канцелярії та надіслав на поштову адресу відповідача письмову заяву з проханням анулювати попередню домовленість щодо припинення трудового договору за угодою сторін у зв`язку з відсутністю волевиявлення на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення за угодою сторін. Зауважує, що неприязне та упереджене ставлення до нього з боку посадових осіб було викликане його активною профспілковою діяльністю та розбіжностями з приводу рішень, які приймалися відповідачем у той момент, і які він, як головний юрисконсульт, мав погоджувати та візувати.

Також, посилається на те, що в порушення положень ч. 3 ст. 252 КЗпП України та ч. 3 ст. 41 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності його звільнення відбулось без попередньої згоди виборного органу профспілки, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки.

Крім того, в порушення вимог передбачених ст.116 КЗпП України з ним не було проведено остаточного розрахунку, оскільки не була виплачена матеріальна допомога за період відпустки у розмірі одного посадового окладу виплата якої передбачена колективним договором.

Також вважає, що діями відповідача йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає у психологічному тиску на нього з боку посадових осіб відповідача, незаконному звільненні, затримці розрахунку при звільненні, ігнорування його прохання щодо продовження щорічної відпустки у зв`язку з хворобою. Такі дії відповідача викликали у нього загострення хронічної хвороби ока та глибокі душевні страждання, пов`язані зі змінами типу життя, неможливістю отримати зароблені кошти, необхідністю пошуку джерела доходу, приниженням ділової репутації як юриста та голови виборного органу профспілки, втратою нормального життєвого зв`язку з трудовим колективом, членами профспілки, друзями, необхідністю займатися судовим захистом своїх порушених прав.

Тому позивач просив суд ухвалити рішення, яким визнати незаконним та скасувати наказ від 07.05.2018 року №52-п в частині його звільнення, поновити на посаді головного юрисконсульта, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати незаконного звільнення до дати ухвалення судом відповідного рішення, стягнути матеріальну допомогу у розмірі одного посадового окладу, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, моральну шкоду в розмірі 30000,00 грн. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягненні середнього заробітку за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішенням Зарічного районного суду м.Суми від 20 листопада 2019 року позов задоволено частково.

Визнано наказ АТ Державна продовольчо-зернова корпорація України Про надання основної відпустки ОСОБА_2 та наступне його звільнення від 07.05.2018 року №52-п в частині звільнення з посади головного юрисконсульта ОСОБА_2 незаконним та скасовано його.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді головного юрисконсульта акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України в особі філії акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України Сумський комбінат хлібопродуктів з 20 липня 2018 року.

Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 143205 грн 80 коп. з наступним утриманням з цієї суми податків і обов`язкових платежів.

Стягнуто з АТ Державна продовольчо-зернова корпорація України на користь ОСОБА_2 матеріальну допомогу в розмірі 8549 грн 62 коп. з наступним утриманням з цієї суми податків і обов`язкових платежів.

Стягнуто з АТ Державна продовольчо-зернова корпорація України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 143205 грн 80 коп. з наступним утриманням з цієї суми податків і обов`язкових платежів.

Стягнуто з АТ Державна продовольчо-зернова корпорація України на користь ОСОБА_2 25000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з АТ Державна продовольчо-зернова корпорація України на користь держави судовий збір у розмірі 6740 грн 52 коп.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді головного юрисконсульта акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України в особі філії акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України Сумський комбінат хлібопродуктів та в частині стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати в межах платежу за один місяць в розмірі 8549 грн 62 коп. з наступним утриманням з цієї суми податків і обов`язкових платежів.

В іншій частині позовних вимог відмовлено у зв`язку з необгрунтованістю.

В апеляційній скарзі Акціонерне товариство Державна продовольчо-зернова корпорація України , посилаючись на порушення норм процесуального права, невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У доводах апеляційної скарги зазначає, що подання позивачем заяви про звільнення за згодою сторін та погодження відповідачем цього звільнення, вказує на досягнення домовленостей на звільнення працівника саме з цих підстав, а тому відкликання позивачем в односторонньому порядку своєї заяви про звільнення не може бути підставою для його поновлення на роботі. Вважають, що позивачем не було надано належних доказів на підтвердження того, що заява про звільнення його з роботи подана ним під психологічним тиском з боку посадових осіб відповідача. Суд, при ухваленні оскаржуваного рішення вийшов за межі предмету спору адже надав правову оцінку наказу про догану позивачу. Вважають, що судом першої інстанції зроблено необґрунтований висновок про те, що відповідачем порушено порядок звільнення позивача, оскільки відповідач не звертався за отриманням згоди на звільнення позивача до профспілкового комітету первинної профспілкової організації , яка діє в ПАТ ДПЗКУ в особі філії ПАТ Сумського КХП та до вищого виборного органу, яким є виборний орган Сумської районної профспілкової організації працівників агропромислового комплексу України. Оскільки позивач був звільнений за загальними підставами припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП України, тому попередня згода профспілкового комітету не вимагається.

Також вважають, що місцевим судом безпідставно було стягнуто на користь позивача матеріальна допомога на оздоровлення, оскільки це суперечить п.6.33 Колективного договору в новій редакції.

Вважають також безпідставним одночасне стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні.

Вважають, що безпідставно була стягнута на користь позивача і моральна шкода.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти її задоволення і вважає, що суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що заяву на звільнення за згодою сторін була написана ним під психологічним тиском з боку посадових осіб відповідача і звільнений він без попередньої згоди виборного органу профспілки, членом якої він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки. Вважає, що обгрунтовано було стягнуто на його користь і суму матеріальної допомоги, а також середній заробіток за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні. Вважає, що діями відповідача у справі йому завдано значної моральної шкоди, він зазнав глибоких душевних страждань, пов`язаних зі змінами типу життя, неможливості отримати зароблені гроші, внаслідок чого у нього різко загострилась хронічна хвороба і до основних факторів, які можуть сприяти загостренню патологічного процесу, лікарі в даний час відносять саме емоційний стан. Тому вважає, що стягнення на його користь моральної шкоди в сумі 25000 грн є законним та обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача Клімчук О.С., яка підтримала доводи апеляційної скарги, думку позивача ОСОБА_2 , який заперечив проти доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав:

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що у відповідності до наказу від 21.01.2011 року №11-п позивача з 21.01.2011 року прийнято на посаду начальника відділу юридичного забезпечення та боргових зобов`язань державного підприємства Державна продовольчо-зернова корпорація України в особі філії державного підприємства Державна продовольчо-зернова корпорація України Сумський комбінат хлібопродуктів (т.1 а.с.13-14).

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.07.2011 року № 325 державне підприємство Державна продовольчо-зернова корпорація України реорганізоване шляхом перетворення в публічне акціонерне товариство Державна продовольчо-зернова корпорація України .

Згідно наказу від 19.01.2012 року №16/2 позивача з 19.01.2012 року переведено на посаду головного юрисконсульта філії публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України Сумський комбінат хлібопродуктів (т.1 а.с.13-14).

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 502 від 29 серпня 2019 року змінено тип публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України з публічного на приватне та перейменовано його в акціонерне товариство Державна продовольчо-зернова корпорація України (т.2 а.с.160).

Наказом директора філії публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України Сумський комбінат хлібопродуктів Б.О.Александрова від 27 квітня 2018 року № 61 позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани та позбавлено усіх видів заохочувальних виплат і премій до 26 квітня 2019 року (т.1 а.с.15).

07.05.2018 року Позивач звернувся до директора філії ПАТ ДПЗКУ Сумський КХП Александрова Б.О. із заявою з проханням надати йому невикористану щорічну основну відпустку з 10.05.2018 року строком 70 календарних днів з наступним звільненням за угодою сторін в останній день відпустки (т.1 а.с.63).

Відповідно до наказу від 07.05.2018 року №52-п Позивачу з 10.05.2018 року надано 70 днів невикористаної щорічної відпустки та звільнено з посади головного юрисконсульта за угодою сторін з 20.07.2018 року (т.1 а.с.64-65).

19 липня 2018 року позивач звернувся із письмовою заявою на ім`я в.о. директора філії ПАТ ДПЗКУ Сумський КХП Приходька О.П. про анулювання попередньої домовленості щодо припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з відсутністю його волевиявлення на припинення трудового договору (т.1 а.с.20).

Цього ж дня позивач звернувся із письмовими заявами про надання йому матеріальної допомоги у розмірі одного посадового окладу за період відпустки та продовження щорічної основної відпустки на 11 календарних днів, не використаних у зв`язку із хворобою з 10 липня 2018 року (т.1 а.с.21-22).

На час звільнення, позивач був головою профспілкового комітету первинної профспілкової організації філії Державного підприємства Державна продовольчо-зернова корпорація України Сумській комбінат хлібопродуктів (т.1 а.с.26-28).

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду в частині обґрунтованості вимог позивача про визнання незаконним наказу про його звільнення за угодою сторін та про поновлення його на роботі виходячи з наступного:

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника - статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - статтями 40, 41, 43, 431 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - статтею 45 цього Кодексу.

Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 цього Кодексу).

Відповідно до статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

Суд першої інстанції встановив, що напередодні звернення позивача із заявою про звільнення його за п.1ст.36 КЗпП України його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді догани і цього ж дня він зателефонував свідку ОСОБА_3 , який на той час був головою Сумської районної профспілкової організації працівників агропромислового комплексу України, і повідомив про вчинення на нього психологічного тиску з боку директора філії ПАТ ДПЗКУ Сумський КХХП ОСОБА_4 з вимогою про написання заяви про звільнення з посади.

Вподальшому, за його заявою, наказом від 2 травня 2018 року № 70-в/п йому було надано відпустку на 3 календарні дні з 03.05.2018 року по 05.05.2018 року без збереження заробітної плати і під час відпустки позивач провів особисті зустрічі із вищезазначеним свідком, а також із свідком ОСОБА_5 , який на той час був головою Сумської обласної профспілкової організації працівників агропромислового комплексу України і повідомляв їм про тиск з боку директора філії з метою вимагання від нього написання заяви про звільнення, а у випадку невиконання ним даної умови погрожував звільнити його за ініціативою роботодавця.

Дані обставини підтверджуються поясненнями свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , даних ними у суді першої інстанції.

Факт здійснення тиску з боку директора філії ПАТ ДПЗКУ Сумський КХХП ОСОБА_4 на позивача з метою примушування його до написання заяви про звільнення підтвердив в судовому засіданні і свідок ОСОБА_6 , який у період з вересня 2017 року по червень 2018 року займав посаду головного інженера філії і якому 27 квітня 2018 року директор особисто повідомляв про примушування позивача до написання заяви про звільнення, а в протилежному випадку, повідомляв про те, що позивач буде звільнений за його ініціативою. Цього ж дня, директор на виробничій нараді повідомив про професійну некомпетентність позивача. Внаслідок таких дій керівника, позивач, перебуваючи у пригніченому стані, написав 7 травня 2018 року письмову заяву про надання йому відпустки із подальшим звільненням. На час звернення позивача із заявою про анулювання попередньої домовленості про звільнення за угодою сторін, свідок був виконуючим обов`язки директора філії і тому він на заяві позивача дав доручення працівникам відділу кадрів погодити це з корпорацією, але, незважаючи на це, наказ про звільнення позивача не було скасовано, хоча його посада на той час ще була вакантною.

Таким чином, колегія суддів вважає що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення щодо скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, дійшов обґрунтованого висновку про те, що на момент подання заяви про звільнення за угодою сторін та видачі відповідного наказу про звільнення у позивача не було волевиявлення на звільнення за угодою сторін, тому в цій частині рішення суду є обґрунтованим і скасуванню або зміні не підлягає.

Погоджується колегія суддів і з висновками місцевого суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги у розмірі посадового окладу, у зв`язку із відпусткою, виплата якої передбачена п.6.33 Колективного договору між адміністрацією і первинними профспілковими організаціями Державного підприємства Державна продовольчо-зернова корпорація України на 2011-2013 роки та наказом філії № 114 від 20 жовтня 2016 року (т.1 а.с.30-32).

При цьому, колегія суддів критично відноситься до доводів апелянта про те, що пункт 6.33 Колективного договору було викладено у новій редакції за якою у випадку звернення працівника із заявою про надання йому невикористаної відпустки із подальшим звільненням матеріальна допомога на оздоровлення не надається, оскільки із наданого представником відповідача письмового примірника Змін і доповнень до колективного договору між адміністрацією і первинними профспілковими організаціями Державного підприємства Державна продовольчо-зернова корпорація України на 2011-2013 роки не вбачається дата унесення таких змін до Колективного договору, дата набрання ними чинності та відсутні повноваження особи на підписання таких змін, яка діяла від первинних профспілкових організацій працівників ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України (т.1 а.с.70-73).

Тому колегія суддів вважає, що ці Зміні та доповнення до колективного договору, на які посилається апелянт, не є належними та допустими доказами у справі і місцевим судом обґрунтовано вони не узяті до уваги.

В той же час, колегія суддів не може погодитись з висновками місцевого суду в частині задоволення позовних вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення у розмірі 143205 грн 80 коп., оскільки неможливо за порушення трудових прав працівника при одному звільненні одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України так за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

За таких підстав, колегія суддів вважає, що в цій частині апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

Також колегія суддів частково погоджується і з доводами апеляційної скарги в частині оскарження рішення місцевого суду про стягнення на користь позивача моральної шкоди заподіяної незаконним звільненням.

Так позивач, звертаючись з позовом до суду про стягнення моральної шкоди, обґрунтовував її тим, що внаслідок неправомірних дій роботодавця його було примушено до написання заяви про звільнення за згодою сторін. Незаконне звільнення викликало у нього глибокі душевні страждання, пов`язані зі змінами типу життя, неможливістю отримати зароблені кошти, необхідністю пошуку джерела доходу, приниження ділової репутації як юриста та голови профкому профспілки, втратою нормального життєвого зв`язку з трудовим колективом, членами профспілки, друзями, необхідністю займатися судовим захистом своїх порушених прав.

При цьому також позивач посилається на те, що через зазначену ситуацію у нього різко загострилась хронічна хвороба очей.

В той же час, належних та допустимих доказів на підтвердження цих доводів позивач не надав, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому розмір моральної шкоди визначений місцевим судом 25000 грн 00 коп., є завищеним і необґрунтованим, а тому рішення суду в цій частині підлягає зміні.

При визначенні розміру заподіяної моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню на користь позивача, колегія суддів враховує характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, ступінь вини відповідача, характер і тривалість страждань позивача, який, будучи незаконно звільненим, не отримуючи заробітну плату з вини відповідача, вимушений був відшукувати інші джерела доходу, а тому, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у сумі 1000 грн 00 коп.

За таких підстав, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні цих вимог, а в частині вирішення позовних вимог про стягнення моральної шкоди підлягає - зміні щодо розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача.

В іншій частині рішення місцевого суду залишити без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 20 листопада 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 143205 грн 80 коп. скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

Рішення Зарічного районного суду м.Суми від 20 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України про стягнення моральної шкоди змінити.

Стягнути з Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у сумі 1000 грн 00 коп.

В іншій частині рішення місцевого суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 25 лютого 2020 року.

Головуючий - О. І. Собина

Судді: В. І. Криворотенко

І. В. Орлов