Ухвала

від 24.02.2020 по справі 668/3555/15-к

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа 668/3555/15-к Головуючий в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/819/353/20 Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

іменем України

24 лютого 2020 року

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Херсонського апеляційного суду в складі:

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретаря ОСОБА_5 ,

заучастю прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 14 січня 2020 року, якою продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Херсон, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,

обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.185, ч.3 ст.185 КК України,

в с т а н о в и л а:

Цією ухвалою суду першоїінстанції задоволеноклопотання прокурората продовженострок запобіжногозаходу увиді триманняпід вартоювідносно обвинуваченого ОСОБА_8 на строк до 13.03.2020 року.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 вказує про невідповідність постановленої судом першої інстанції ухвали вимогам кримінального процесуального закону та Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, практиці ЄСПЛ. В обґрунтування доводів указує, що стороною обвинувачення було заявлено клопотання про необхідність продовження строку тримання відносно обвинуваченого усно, тобто формально, наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, неконкретизовано, висловлено припущення щодо наявності таких ризиків. Апелянт зауважує, що утримується під вартою тривалий час, розгляд справи по суті не здійснюється в розумні строки, а отже його подальше утримання під вартою є незаконним. Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якої відмовити в задоволенні клопотання сторони обвинувачення та застосувати відносно нього запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

Заслухавши суддю-доповідача щодо суті поданої апеляційної скарги, доводи захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 , які просили задовольнити апеляційні вимоги, наведені обвинуваченим, думку прокурора про залишення апеляційної скарги без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.

Судом першої інстанції під час судового розгляду кримінального провадженняза обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2ст.185, ч.3 ст.185 КК України,постановлено ухвалу про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого на строк до 13 березня 2020 року.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, в тому числі у його "пілотному" рішенні від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України", рішенні від 29 вересня 2011 року у справі "Третьяков проти України", рішенні від 06 листопада 2008 року у справі "Єлоєв проти України", що тримання особи під вартою у кожному випадку повинне мати безсумнівне обґрунтування, а також, що за будь-яких обставин суд зобов`язаний розглянути можливість застосування менш обтяжливих альтернативних запобіжних заходів.

У відповідності до ст.29 Конституції України право на свободу та особисту недоторканість є одним із найбільш значущих прав людини. Слід врахувати те, що обираючи запобіжний захід - тримання під вартою, обмежуються конституційні права і свободи особи, ще до визнання її винуватою у вчиненні злочину, а запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідно до ст.183 КПК України є винятковим і найбільш суворим запобіжним заходом, і застосовується лише тоді, коли є всі підстави вважати, що інші менш суворі запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним процесуальних обов`язків і його належної поведінки. Застосування запобіжного заходу з іншою метою не допускається.

Порядок продовження строку тримання під вартою визначений положеннями статті 199 КПК України, згідно з якою слідчий суддя зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

При цьому слідчий суддя зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що заявлений під час обрання запобіжного заходу ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також наявність обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Відповідно до ч.3ст.331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Вказані вимоги закону судом першої інстанції дотримані в повному обсязі.

Відсутність письмового звернення сторони обвинувачення з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу, не суперечить вищевикладеним положенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки вирішення цього питання є обов`язком суду незалежно від наявності клопотань, відсутність саме письмового клопотання, про що вказує апелянт, не свідчить про порушення вимог закону на цій стадії судового розгляду.

Суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість завершення судового розгляду з ухваленням судового рішення по суті у вказаному кримінальному провадженні до закінчення строку дії обраного обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Під час вирішення питання про доцільність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд вказав, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.185, ч.3 ст.185 КК України, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 6 років, обставини у справі з часу обрання запобіжного заходу та ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, суттєво не зменшились та продовжують існувати, враховуючи тяжкість покарання, що йому загрожує, що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення аналогічних злочинів, офіційно не працює, утриманців не має, що вказує на відсутність у нього міцних соціальних зв`язків, що можуть слугувати стримуючим фактором та гарантували його належну процесуальну поведінку, і виключали б можливість вчинення ним дій, спрямованих на переховування від суду, незаконного впливу на потерпілих, свідків, перешкоджання кримінальному провадженню.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що застосування до ОСОБА_8 більш м`якого запобіжного заходу не зможе забезпечити його належну процесуальну поведінку.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції.

Як убачається із матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого корисливого кримінального правопорушення та злочину середньої тяжкості, передбачених ч.2 ст.185, ч.3 ст.185 КК України, за які законом передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк до 6 років, офіційно непрацює,утриманців немає,що вказуєна відсутністьу нього законного джерела доходу та міцних соціальних зв`язків за місцем проживання, що можуть слугувати стримуючим фактором та гарантували його належну процесуальну поведінку.

Колегія суддівзвертає увагуна тяжкістьпокарання,що загрожує ОСОБА_8 у разі визнання винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, у яких він обвинувачується, що він характеризується негативно, раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення аналогічних корисливих злочинів та відбував покарання в місцях позбавлення волі, але належних висновків для себе не зробив і знову обвинувачується у вчинення аналогічних умисних злочинів проти власності, що свідчить про його негативну репутацію та схильність до злочинної діяльності, що жодним чином не свідчить про належну процесуальну поведінку ОСОБА_8 на сьогодні та не спростовує відомості про його негативну репутацію. (а.п.64, 65)

Зазначені вище обставини, на думку колегії суддів, дають достатні підстави вважати, що у разі не продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , перебуваючи на свободі, він може вчинити активні дії спрямовані на переховування від суду, впливу на потерпілих, свідків, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, які виправдовують необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з метою забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків та запобігання спробам перешкоджати кримінальному провадженню, що свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів.

Тому твердженняобвинуваченого про недоведеністьобставин,які виправдовуютьнеобхідність продовженнязапобіжного заходуу виглядітримання підвартою відносноньогота можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання, є непереконливими.

Продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 , на думку колегії суддів, відповідає охороні прав і інтересів як суспільства, так і потерпілих, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Твердження апелянта про недотримання практики Європейського суду з прав людини, є надуманими та не підтверджуються жодними об`єктивними доказами та є вираженням його незгоди з прийнятим судовим рішенням.

Вказівки ОСОБА_8 про те, що справа судом не розглядається в розумні строки, є голослівними, оскільки судовий розгляд відкладається з об`єктивних причин та необхідності продовження дослідження обставин у справі.

Істотних порушень кримінального процесуального закону при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 , під час апеляційного розгляду не встановлено.

Зважаючи на викладене, підстав для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 про застосування більш м`якого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання, колегія суддів не знаходить.

Керуючись ч.2 ст.376, ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 14 січня 2020 року, якою продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий: (підпис) ОСОБА_2

Судді: (підпис) ОСОБА_4

(підпис) ОСОБА_3